Постанова КЦС ВС № 296/3116/20

Постанова Іменем України 24 червня 2022 року м. Київ справа № 296/3116/20 провадження № 61-1760св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 жовтня 2020 року у складі судді Драча Ю. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів Павицької Т. М., Шевчук А. М., Миніч Т. І., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про відшкодування моральної шкоди. Позов мотивував тим, що рішенням від 25 травня 2018 року Житомирський окружний адміністративний суд у справі № 806/1435/18 частково задовольнив позов та визнав протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2018 року. Позивач вважав, що протиправними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює на власний розсуд в 20 000 000,00 грн та вважав, що ця сума буде достатньою для відновлення душевної рівноваги. Моральна шкода виявилася в душевних стражданнях пережитих ним у зв`язку із неправомірними діями відповідача, у зв`язку з чим похитнулась віра в державні органи та саму державу Україна. Він був змушений виділити тривалий час для звернення до юристів та судових органів для усунення незаконних перешкод зі сторони відповідача, у зв`язку з чим був позбавлений можливості своєчасного та нормального вирішення побутових проблем та задоволення своїх людських потреб. Перенесений у зв`язку з неправомірними діями відповідача сильний психологічний стрес, постійне напруження під час судового врегулювання призвело до погіршення стосунків з односельчанами, негативно позначилось на його психічному стані та відносинах в сім`ї. Короткий змістрішення суду першої інстанції Рішенням від 19 жовтня 2020 року Корольовський районний суд м. Житомира у позові відмовив. Рішення суд першої інстанції мотивував недоведеністю позивачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою від 24 грудня 2020 року Житомирський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без задоволення. Постанову суд апеляційної інстанції мотивував недоведеністю позивачем заподіяння відповідачем моральних страждань або втрат немайнового характеру. Вважав, що сам по собі факт ухвалення рішення про визнання протиправною бездіяльності не може бути самостійною та достатньою підставою стверджень про спричинення позивачеві моральної шкоди та не звільняє його від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди. Зазначив, що Житомирський окружний адміністративний суд, визнавши протиправними дії відповідача при розгляді клопотання ОСОБА_1 , зобов`язав Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути це клопотання з урахуванням норм законодавства, тобто відновив порушені права позивача на розгляд його клопотання відповідно до вимог законодавства. Будь-яких інших обставин, зокрема, щодо заподіяння шкоди позивачу, причинного зв`язку між такою шкодою та бездіяльністю відповідача не встановлено. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду,ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою від 30 березня 2021 року Верховний Суд поновив строк касаційного оскарження, відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу. У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 23, 1167 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 31 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а, від 12 лютого 2018 року у справі № 800/500/16, від 01 березня 2018 року у справі № 9901/377/18. Касаційну скаргу мотивував тим, що судові рішення прийняті з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не враховано, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року доведена протиправність дій відповідача, тому ця обставина не потребує доказування. У квітні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди установили, що 02 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням про надання в оренду строком на 49 років земельної ділянки, площею 12,5913 га (кадастровий номер 1820983900:02:000:0243), яка призначена для сінокосіння та розташована на території Брусилівського району Житомирської області. Рішенням від 25 травня 2018 року Житомирський окружного адміністративний суд у справі № 806/1435/18 частково задовольнив позов ОСОБА_1 . Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2018 року. Зобов`язав Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2018 року про передачу в оренду земельної ділянки та за результатами розгляду прийняти рішення встановленої форми, з урахуванням норм Земельного кодексу України, правових висновків Верховного Суду та встановлених судом обставин справи. Обґрунтовуючи зазначені висновки та здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, окружний суд дійшов висновку, що рішення про надання (передачу) земельної ділянки в оренду (користування), або про відмову у наданні земельної ділянки оренду оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом-наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Отже такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника. Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання в оренду земельної ділянки або про відмову у наданні в оренду земельної ділянки після спливу встановленого законом строку для прийняття такого рішення, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Межі розгляду справи судом Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку). Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позовних вимог. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що сам по собі факт ухвалення рішення про визнання протиправною бездіяльності не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачеві моральної шкоди та не звільняє його від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди. Житомирський окружний адміністративний суд, визнавши протиправними дії відповідача при розгляді клопотання ОСОБА_1 , зобов`язав Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути це клопотання з урахуванням норм законодавства, тобто відновив порушені права позивача на розгляд його клопотання відповідно до вимог законодавства. Будь-яких інших обставин, зокрема, щодо заподіяння шкоди позивачу, причинного зв`язку між такою шкодою та бездіяльністю відповідача не встановлено. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. З огляду на загальні підстави цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Заявляючи позовні вимоги, ОСОБА_1 послався на завдання йому Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з ненаданням відповіді на клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі в оренду земельної ділянки. Обов`язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Апеляційний суд вірно зазначив, що Житомирський окружний адміністративний суд, визнавши протиправними дії відповідача щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 , зобов`язав Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області розглянути це клопотання з урахуванням норм законодавства, чим відновив порушені права позивача на розгляд його клопотання у відповідності до вимог законодавства. Водночас, будь-яких інших обставин, зокрема, щодо заподіяння моральної шкоди позивачу, причинно наслідкового зв`язку між такою шкодою та бездіяльністю відповідача позивач не надав. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 000,00 грн. Практика Верховного Суду щодо відшкодування шкоди у подібних правовідносинах є сталою, зокрема у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 296/3115/20 (провадження №61-1087св21) від 06 вересня 2021 року у справі № 296/3139/20 (провадження № 61-1086св21), від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 17648св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 10591св19), суд дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди, а сам факт визнання протиправною бездіяльності не свідчить про наявність заподіяння шкоди. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що оскаржені судові рішення у справі ухвалені без урахування висновку щодо статей 23, 1167 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 31 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а, від 12 лютого 2018 року у справі № 800/500/16, від 01 березня 2018 року у справі № 9901/377/18, оскільки, висновки, зазначені у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, суд виходив із конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, у цих справах позивачам також відмовлено у позові в частині вимог про відшкодування моральної шкоди з підстав недоведеності. Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо не врахував апеляційний суд в цій справі. Тому, враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення апеляційного суду. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська