Постанова 4855 № 640/11833/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11833/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: Мазур А.С. ПОСТАНОВА Іменем України 23 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: суддя-доповідач Сорочка Є.О., суддів Коротких А.Ю., Федотова І.В., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанов, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 21.06.2019; - визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 24.06.2019; - визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 27.06.2019. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 21.06.2019. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, та ухвалити в цій частині нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що всі оскаржувані постанови відповідача є неправомірними та підлягають скасуванню. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.01.2018 по цивільній справі №752/22214/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, з урахуванням внесених до цього судового рішення змін згідно з постановою Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018 (апеляційне провадження №22-ц/796/3576/2016) було вирішено позов ОСОБА_2 задовольнити частково. А саме, районним судом вирішено: зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_4 наступним чином: перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері ОСОБА_1 ; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. Поряд з цим у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 було відмовлено. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.01.2018 та постанова Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018 по цивільній справі №752/22214/16 залишені без змін постановою Верховного Суду від 08.04.2019 (провадження № 61-42088св18) та набрали законної сили 13.07.2018. На виконання постанови 23.07.2018 Голосіївським районним судом м. Києва видано виконавчий лист, що був пред`явлений стягувачем до примусового виконання. Згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження, державним виконавцем Голосіївського РВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві Бондаренком М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57116426 від 31.08.2018, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. В подальшому, в рамках виконавчого провадження виносились: постанови від 27.09.2018 про стягнення виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та про закінчення виконавчого провадження; постанова від 05.10.2018 про відновлення виконавчого провадження; постанови від 18.12.2018, про накладення штрафу у сумі 1 700 грн. з причини невиконання рішення суду; постанови від 28.12.2018, 09.01.2019, 11.01.2019, 14.01.2019, 18.01.2019, 22.01.2019, 24.01.2019, 25.01.2019, 28.01.2019, 07.02.2019, 11.02.2019, 15.02.2019, 19.02.2019, 21.02.2019, 22.02.2019, 25.02.2019, 04.03.2019, 05.03.2019, 11.03.2019, 15.03.2019, 25.03.2019, 29.03.2019, 05.04.2019, 23.04.2019, 25.04.2019, 26.04.2019, 03.05.2019, 07.05.2019, 10.05.2019, 11.05.2019, 14.05.2019, 23.05.2019, 24.05.2019, 30.05.2019, 03.06.2019, 10.06.2019, 12.06.2019, 14.06.2019, 21.06.2019, 24.06.2019, 27.06.2019 про накладення штрафу у сумі 3 400 грн. з причини невиконанням рішення суду; постанови від 11.12.2018, 22.12.2018 і від 07.02.2019 про залучення опікуна для участі у виконавчому провадженні; постанова від 15.02.2019 про арешт майна боржника; постанова від 11.03.2019 про арешт коштів боржника; постанова від 26.04.2019 про розшук майна боржника. Так, актами старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М від 19.06.2019, 21.06.2019, 25.06.2019 було встановлено факт невиконання позивачем, як боржником у виконавчому провадженні, судового рішення по цивільній справі №752/22214/16, у зв`язку з чим відповідачем винесено постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 21.06.2019, про накладення штрафу у виконавчому провадженні від 24.06.2019 та про накладення штрафу у виконавчому провадженні від 27.06.2019. Не погодившись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції розглянувши даний спір за правилами адміністративного судочинства, в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Згідно частини першої статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Таким чином, рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до адміністративного суду виключно у тому випадку, якщо законом не встановлений інший порядок їх оскарження. Водночас, нормами чинного законодавства встановлені особливі правила оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця при виконанні ним судових рішень, ухвалених, зокрема, у господарських та цивільних справах. Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Так, згідно статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що оскарження рішення, дії або бездіяльності виконавця під час примусового виконання ним рішення цивільного суду здійснюється за правилами цивільного судочинства. Як вже зазначалося, частина перша статті 74 Закону № 1404-VIII містить правило, відповідно до якого оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до того суду, який таке рішення ухвалив (у даному випадку до цивільного суду). Будь-яких особливостей чи винятків із наведеного правила щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору, про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафу норми Закону № 1404-VIII чи будь-якого іншого законодавчого акту не містять. Верховний Суд України у постановах від 24 лютого 2016 року у справі № 6-3077цс15, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2187цс15 висловив правовий висновок, згідно якого якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Підтримуючи такий висновок, Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 216/749/14-ц наголосив на тому, що положення пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» та пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» не є нормами матеріального права, оскільки вони прийняті органами судової влади. Велика Палата Верховного Суду від наведених правових висновків Верховного Суду України відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС не відступила, а тому підстави для їх неврахування при розгляді даної справи відсутні. З огляду на це, як зазначалося, інший, відмінний від частини першої статті 287 КАС порядок оскарження рішень дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання ним рішень судів у цивільних справах, встановлений частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII та відповідними положеннями ЦПК. Винятків із цього правила щодо оскарження постанов виконавця про стягнення основної винагороди, виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів норми чинного законодавства не містять. При цьому, частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII («рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом») стосується виключно виконавчих проваджень, у яких виконуються не рішення судів, а рішення інших органів. У тому числі зазначена норма стосується виконавчих проваджень, які відкрито з виконання згаданих постанов виконавця, які в силу пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII є виконавчими документами. Так, аналіз правової конструкції частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII свідчить, що словосполучення «у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, <…> штрафів <…>» (родовий відмінок) стосується словосполучення «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)» (родовий відмінок), а не «рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби» (називний відмінок). Тобто, наведені положення частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII жодним чином не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження власне постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів. Отже, оскарження всіх постанов виконавця, у тому числі про стягнення штрафів, ухвалених у виконавчому провадженні з виконання рішення суду, здійснюється в порядку частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, тобто виключно до суду, який видав виконавчий документ. Колегія суддів також наголошує, що наведене правове регулювання спеціальної юрисдикції спорів з оскарження рішень виконавця, у тому числі про стягнення штрафів, ухвалених у виконавчому провадженні з виконання рішення суду, із ухваленням Закону № 1404-VIII не змінилося, оскільки положенням частин першої-другої статті 74 Закону № 1404-VIII відповідали норми частин четвертої-п`ятої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, за винятком додаткового уточнення виконавчих проваджень, рішення у яких також оскаржуються за правилами КАС. Тому, викладені вище правові позиції Верховного Суду України підлягають застосуванню до юрисдикції спірних правовідносин, регулювання якої з ухваленням Закону № 1404-VIII не змінилося. До того ж, для цілей вирішення спірних правовідносин, не є характерним для адміністративного суду надання оцінки діям сторін у вирішеному цивільним судом сімейному спорі. Так, як зазначалося, оскаржувану постанову прийнято відповідачем у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва у цивільній справі щодо зобов`язання позивача не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою. Отже, у справі, що розглядається, оскаржуване рішення прийняте у межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, який у свою чергу виданий на виконання рішення суду цивільної юрисдикції. З огляду на це, спір у даній справі має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки у виконавчому провадженні, у межах якого винесено оскаржувану постанову, здійснюється виконання виключно рішення цивільного суду. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково розглянув дану справу по суті спору. Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. За змістом пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини першої статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. Оскільки спір у даній справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. Керуючись статтями 34, 243, 311, 319, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року скасувати. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанов закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя А.Ю. Коротких Суддя І.В. Федотов