Постанова 4857 № 453/487/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 453/487/19 пров. № А/857/13272/20 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Улицького В.З. суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М. при секретарі судового засідання: Волошин М.М. за участі представника позивача: Райхель Р.П. представника третьої особи: Дулебко В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 року (ухвала прийнята о 10:32 хв. у м. Львові судом у складі головуючого судді Качур Р.П., повне судове рішення складено 29.09.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до Сколівського районного суду Львівської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, керівника апарату Сколівського районного суду Львівської області Середи Тетяни Миколаївни про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,- ВСТАНОВИЛА: Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Сколівського районного суду Львівської області про визнання дії керівника апарату Сколівського районного суду Львівської області ОСОБА_2 щодо звільнення позивачки з посади помічника голови Сколівського районного суду Львівської області неправомірними, скасування наказу керівника апарату Сколівського районного суду Львівської області Середи Т.М. № 84/К від 17.10.2018 про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника голови Сколівського районного суду Львівської області як незаконний та протиправний, поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника голови Сколівського районного суду Львівської області з 18.10.2018, стягнення з Сколівського районного суду Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.10.2018 по день постановлення рішення суду по суті справи, стягнення з Сколівського районного суду Львівської області на користь позивачки моральну шкоду в сумі 50000,00 грн. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Сколівського районного суду Львівської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, керівника апарату Сколівського районного суду Львівської області Середи Тетяни Миколаївни про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - залишено без розгляду. Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм процесуального права та є незаконною, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою справу направити на продовження розгляду. Аргументуючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначила, зокрема що реальна можливість написання позову та підготовки його для подачі до суду у позивача виникла лише після 29 березня 2019 року, а позов остання подала 25 квітня 2019р., тобто на думку позивача в межах визначеного законом місячного строку. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що 17.10.2018 року на підставі наказу №84/К позивач ОСОБА_1 звільнена з посади помічника голови Сколівського районного суду Львівської області, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, п.2 ст.36 КЗпПУ. Копію наказу позивачу було вручено в день звільнення. Разом з тим, до суду з позовом про поновлення на роботі позивач звернулась 25 квітня 2019 року і її позовна заява була зареєстрована в Сколівському районному суді Львівської області 26.04.2019 року. Зазначені обставини встановлені судом, і не заперечувались сторонами, а відтак не потребують додаткового доведення. Відтак, на думку апеляційного суду, саме в межах вказаного строку слід розглядати причини пропуску визначеного законом місячного терміну для звернення до суду за захистом порушених прав. Таким чином, не відповідають обставинам справи висновки суду, викладені в оскаржуваній ухвалі на обґрунтування відповідних висновків щодо відмови в поновленні строку звернення до суду, що «Тімохова 1.1. не надала жодних пояснень суду з приводу того, хто займався доглядом ОСОБА_3 після її переїзду до м.Львова», оскільки такий переїзд збігався з стаціонарним лікуванням ОСОБА_3 у м.Львові-Винниках, що підтверджується поданими до суду виписками з історії хвороби, а після його повернення у м.Сколе позивачем в місячний строк був підготовлений і поданий позов, а тому ці обставини виходили за межі предмету доказування. При цьому, в судовому засіданні суд першої інстанції з приводу вказаних обставин питань позивачу не задавав. Також, апеляційний суд зазначає, що звертаючись до Сколівського районного суду з позовом і не маючи на руках жодного доказу необхідності догляду за хворим братом, позивач не могла покликатись на відповідні обставини. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що на підтвердження неможливості самостійного отримання таких доказів позивач подала суду копію відповідної заяви на адресу лікувальної установи від 01.04.2019 р. та копію поштової квитанції з відбитком календарного штемпеля 01.04.2019 про її відправлення. Відтак, лише після укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом (на стадії апеляційного розгляду справи) на адвокатський запит, КЗ ЛОР «Львівський обласний госпіталь інвалідів війни ім. Ю Липи» було надано відповідні довідки. Після отримання яких, було зазначено додаткові підстави для поновлення строку для звернення з позовом до суду , які не містили суперечностей з попередніми доводами. Надання відповіді з медичної установи на адвокатський запит адвоката позивача не може свідчити про можливість отримання саме позивачем самостійно відповідного доказу, а тому викладені судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі аргументи, що отримання медичних документів на адвокатський запит може свідчити про можливість самостійного отримання доказів позивачем є виключно припущенням та не відповідає матеріалам справи і зібраним доказам. Щодо поважності пропуску самих строків звернення до суду апеляційний суд зазначає наступне. На підставу обґрунтування пропуску строку звернення до адміністративного суду з поважних причин, позивач покликалась на необхідність догляду за братом - ОСОБА_3 , який будучи учасником бойових дій, отримав травму ноги, яка дала гнійне ускладнення, внаслідок чого брат позивача був обмежений в можливостях пересуватись, періодично потребував стаціонарного лікування та потребував догляду і допомоги в побуті. Апеляційний суд також звертає увагу, що медичними документами та протоколом опитування особи, якій відомі фактичні обставини певних подій, оформленим адвокатом Райхель Р.П. від 18.09.2020 р., підтверджується що позивач в період з 18 жовтня 2018 року по 20 березня 2019 року здійснювала догляд за травмованим братом, а з часу його чергової госпіталізації. Таким чином, реальна можливість написання позову та підготовки його для подачі до суду у позивача виникла лише після 29 березня 2019 року, а позов остання подала 25 квітня 2019 р., тобто на думку апеляційного суду в межах визначеного законом місячного строку. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду є передчасним та помилковим. Суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду, що призвело до позбавлення позивача права на судовий захист. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справа «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) у п.52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)». Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Судова колегія звертає увагу, що згідно із висновками, викладеними у п.п.23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень. У рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином не досліджено питання пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, у зв`язку із чим такий прийшов до передчасного висновку про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, чим фактично позбавив її можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив його права на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані ст.6 КАС України. Постановивши ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права доступу до суду, що свідчить про порушення його права на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані ст.5 КАС України. Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми процесуального права, що призвело до прийняття поспішного рішення. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити. Скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 року у справі №453/487/19, яка перешкоджає подальшому провадженню по справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття. Постанова остаточна та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. З. Улицький судді С. М. Кузьмич Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 18.11.2020