Постанова 4857 № 380/18203/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/18203/21 пров. № А/857/13478/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Курильця А.Р.. Мікули О.І., за участю секретаря судового засідання Березюка Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року (головуючий суддя Брильовський Р.М., м. Львів, повний текст 22.08.2022) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення на роботі,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Львівської обласної прокуратури, в якому, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення на роботі за період з 20.01.2021 по 01.08.2021 в розмірі 149 076,84 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі № 380/18203/21 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення на роботі за період з 20.01.2021 по 1.08.2021 в розмірі 149076,84 грн. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 апеляційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2022 у справі № 380/18203/21 скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення про поновлення на роботі за період з 26.05.2021 по 21.06.2021 в розмірі 20 328,66 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 травня 2024 постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі №380/18203/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права тому просить скасувати таке та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної вимоги зазначає, що після подання позивачем 02.08.2021 заяви на поновлення, рішення суду виконано невідкладно. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що після звільнення з посади прокурора, до поновлення, тобто з 17.06.2020 до 01.08.2021 ОСОБА_1 на постійній основі обіймав у прокуратурі Львівської області та Львівській обласній прокуратурі посади державних службовців, призначаючись в тому числі за результатами доборів та конкурсів як переможець останніх та на підставі поданих заяв, а відтак не ініціював та не вживав жодних заходів щодо поновлення на посаді прокурора. Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі № 380/18203/21 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив таку залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року позов задоволено: визнано протиправним і скасовано рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 №310 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички; визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Львівської області №843К від 12.06.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням Прокуратури Львівської області; поновлено ОСОБА_1 з 17.06.2020 в органах прокуратури та на посаді прокурора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням Львівської обласної прокуратури; стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.06.2020 по 18.01.2021 у розмірі 167146,76 грн; рішення суду в частині поновлення на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 22587,40 грн допущено до негайного виконання. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року змінено в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме: поновлено ОСОБА_1 з 17 червня 2020 року в Прокуратурі Львівської області на посаді прокурора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Наказом Львівської обласної прокуратури №1724к від 02.08.2021 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області з 17 червня 2020 року. Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частин першої та сьомої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII (далі - Закон №1700-VII) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно. Приписами частини другої статті 372 КАС України обумовлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно вказав, що чинним законодавством визначено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. При цьому, суд слушно зауважив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільненні - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений. Наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Відповідна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року в справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року в справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року в справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року в справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року в справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року в справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року в справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року в справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року в справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року в справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року в справі №640/15058/19 та від 20 липня 2021 року в справі №826/3465/18. Оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі №380/5373/20 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано лише 02.08.2021, то суд першої інстанції підставно вважав, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 20.01.2021 по 01.08.2021. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що Верховний Суд у постанові від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанції, зазначив, що наявність вини у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог; наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження; обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не обумовлюється залежністю від причин, в тому числі їх поважністю, внаслідок яких судове рішення виконане несвоєчасно, тощо. Отже законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток в цих правовідносинах за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Подібна за змістом позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 30.04.2020 у справі №260/1424/18, від 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18. Таким чином, не зважаючи на вину роботодавця чи наявність обставин, які зумовили несвоєчасне виконання суб`єктом призначення рішення суду про поновлення на роботі працівника, яке звернуто до негайного виконання, юридичним фактом, що встановлює відповідальність, передбачену положеннями статті 236 КЗпП України, є лише факт невиконання рішення суду. Як уже зазналось вище, стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. З урахуванням цього суд першої інстанції віно зауважив, що постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 100). Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку № 100 у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду. Відповідно до абзацу восьмого пункту 2 Порядку № 100 у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів. Згідно з абзацом першим пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Абзацом другим пункту 10 Порядку № 100 передбачено, що, виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Судом при цьому зґясовано, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі №380/5373/20 встановлено, що середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 1129,37 грн. У цьому рішенні вказано, що «згідно з довідкою №18-1250 від 04.08.2020, зі змісту якої вбачається, що середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 1129,37 грн, а середньомісячна заробітна плата 22587,40 грн». Час затримки виконання рішення суду за період з 20.01.2021 по 01.08.2021 становить 132 робочих дні: (січень 2021 року - 8 робочих днів, лютий 2021 року - 20 робочих днів, березень 2021 року - 22 робочих дні, квітень 2021 року - 22 робочих дні, травень 2021 року - 18 робочих днів, червень 2021 року - 20 робочих днів, липень 2021 року - 22 робочих дні). З огляду на зазначене, суд першої інстанції вірно вважав, що з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 149076,84 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення (1129,37 грн х 132 робочих дні). При цьому суд підставно відхилив твердження прокуратури, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 року відповідачем не виконувалося, оскільки ОСОБА_1 заявою від 22.06.2021 сам просив відтермінувати виконання рішення суду, оскільки вирішує питання щодо оскарження рішення, бо згідно положень статей 235, 236 КЗпП України роботодавець зобов`язаний добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі негайно - відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися та чи вчинялися працівником, якого було звільнено, дії для поновлення. Невиконання цього обов`язку тягне наслідки, передбачені статтею 236 КЗпП України, за змістом якої роботодавець, який не виконав рішення суду про поновлення на роботі, зобов`язаний сплатити такому працівникові його середній заробіток за весь час затримки. Наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі. Крім того суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. У даній спірній ситуації, позивач був звільнений, а не переведений на іншу роботу, тому йому належить виплата середнього заробітку а не різниця в заробітку за час затримки виконання рішення, не дивлячись на те, що останній працював в органах прокуратури, бо на посадах на який він працював після звільнення він обіймав не у зв`язку з переведенням на іншу роботу. Відхиляючи доводи Львівської обласної прокуратури стосовно строків звернення ОСОБА_1 до суду, суд першої інстанції правильно зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються стягнення належної йому заробітної плати, які, відповідно до статті 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 10 травня 2022 року у справі №369/3013/20, від 26 травня 2022 року у справі №420/10861/21. Враховуючи, що постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі №380/5373/20 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано лише 2.08.2021, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 20.01.2021 по 01.08.2021 в розмірі 149076,84 грн. З огляду на викладене вище суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотримання норм матеріального та процесуального права тому таке слід залити без змін, а у задоволенні апеляційної скарги - відмовити. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року по справі №380/18203/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М.А. Пліш Судді А.Р. Курилець О.І. Мікула повний текст складено 18.07.2024