Постанова 4855 № 640/17790/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Літвінова А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2020 року Справа № 640/17790/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Лісник Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (далі - відповідач) про: - визнання протиправними дій державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Слюсар А.В. щодо винесення постанови від 22.08.2019 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 9517,04 грн.; - визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Слюсар А.В. від 22.08.2019 № 52981535 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 9517,04 грн.; - скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.08.2019 № 59877735 про стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору в розмірі 9 517,04 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що виконавче провадження здійснюється з моменту його відкриття, що при винесенні відповідної постанови з боржника одночасно стягується виконавчий збір, а також з того, що у справі відсутні докази, які б підтверджували виконання боржником виконавчого напису № 19656 до відкриття виконавчого провадження № 52981535. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ним було виконано його боргові зобов`язання до відкриття у 2019 році виконавчого провадження № 52981535 і що в матеріалах справи наявні всі відповідні докази, які підтверджують відсутність у нього відповідних зобов`язань вже станом на квітень 2017 року, однак безпідставно не були досліджені та прийняті до уваги суду першої інстанції. При цьому, апелянт вказує, що державним виконавцем не вчинялося жодних дій, націлених на виконання відповідного виконавчого напису 2016 року і що виконавче провадження було завершено за заявою стягувача, яким також повідомлено відповідача про відсутність у нього претензій до боржника . З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно та неправильно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати і ухвалити постанову про задоволення його позову в повному обсязі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020 було відкрито апеляційне провадження у даній справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Слюсар А.В. винесено постанову від 22.08.2019 ВП № 52981535 про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Також, 22.08.2019 державним виконавцем винесено постанову ВП № 52981535 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 9517,04 доларів США та ВП № 59877735 про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови від 22.08.2019 ВП № 52981535 про стягнення виконавчого збору у розмірі 9517,04 долари США. Позивач, вважаючи протиправними дії державного виконавця щодо стягнення з нього виконавчого збору та, відповідно, протиправними вказані постанови, а свої права - порушеними, звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У частині першій статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно зі ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частинами першою та п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Згідно з частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Статтею 42 Закону №1404-VІІІ визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Відповідно до абзацу 11 пункту 8 розділу III Інструкції № 512/5 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню шляхом виокремлення в самостійне виконавче провадження у разі закінчення того виконавчого провадження, у межах якого його первісно було винесено. Разом з тим, однією з правових умов для стягнення виконавчого збору, є порушення виконавчого провадження щодо належного боржника та стягувача. Водночас, перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин цієї справи, колегія суддів установила, що 11.07.2007 позивачем було укладено кредитний договір. 03.11.2016 видано виконавчий напис нотаріуса № 19656 щодо стягнення заборгованості з вказаним договором. 21.04.2017 позивач сплатив наявну в нього заборгованість перед банком за вищевказаним договором на умовах, погоджених з кредитором (банківська квитанція від 21.04.2017). 27.07.2018 на запит позивача ПАТ «Альфа-Банк» видано довідку про відсутність у позивача заборгованості, в якій зокрема, вказано, що його заборгованість за договором кредиту анульована банком. 22.08.2019 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 52981535 за вищевказаним виконавчим написом від 03.11.2016 № 19656, винесено постанову про стягнення з боржника (позивача в цій справі) виконавчого збору за виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса та постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання цієї постанови. У цей же день, 22.08.2019 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача. Таким чином, станом на дату відкриття виконавчого провадження № 52981535 у позивача не було зобов`язань перед ПАТ « Альфа-Банк» і, як убачається з матеріалів цієї справи, Банк не має будь-яких претензій та/бо вимог до нього, а навпаки - подав заяву до державного виконавця про повернення виконавчого документа без виконання у зв`язку з тим, що боржник вже виконав свої зобов`язання. При цьому, апеляційний суд відзначає, що виконавчий документ (виконавчий напис нотаріуса), за яким відкрито вказане виконавче провадження, був виданий ще у 2016 році, а провадження відкрито відповідачем у 2019 році. Також, судова колегія приймає до уваги й те, що відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом (виконавчим написом), завершення такого виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору і відкриття провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору здійснено державним виконавцем в один день - 22.08.2019. З огляду на викладене, ураховуючи також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.03.2020 у справі № 2540/3203/18, колегія суддів приходить до висновку щодо протиправності постанови державного виконавця від 22.08.2019 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 9517,04 грн. та необхідності її скасування, а також скасування, як похідної, постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.08.2019 № 59877735 про стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору в розмірі 9 517,04 грн. Разом з тим, враховуючи завдання адміністративного судочинства, регламентовані статтею 2 КАС України та приписи статті 245 КАС України, колегія суддів вважає, що задовольнити позов у цій справі у наведений вище спосіб, що є достатнім та необхідним для захисту і відновлення порушеного права позивача. Тому, у даному випадку відсутні достатні підстави для задоволення решти позовних вимог, а саме щодо протиправності дій державного виконавця з винесення спірної постанови від 22.08.2019 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 9517,04 грн., оскільки фактично юридично значущим результатом вчинення таких дій є вищевказана постанова, яка безпосередньо впливає на коло прав і обов`язків позивача. Доводи відповідача про те, що стягнення з боржника виконавчого збору не залежить від вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання відповідного судового рішення та фактичне стягнення суми боргу, судова колегія відхиляє, з підстав, наведених вище. Аналізуючи всі доводи учасників справи, судова колегія також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для часткового задоволення позову в цій справі. Отже, судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено обставини справи та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування. . Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року - скасуванню, адміністративний позов - задоволенню частково. Розподіл судових витрат. Відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. У пункті 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка була чинною на момент звернення позивача до суду з адміністративним позовом у цій справі, закріплено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Пунктом 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з частиною третьою статті 6 вказаного Закону в разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. У Законі України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01.01.2020 було встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102,00 грн. Судова колегія встановила, що позивачем за подання позову в цій справі було сплачено судовий збір у розмірі 2522,40 грн., а за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції - 3783,60 грн. Разом з тим, враховуючи вищенаведені ставки судового збору та розмір задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати в сумі: 1681,60 грн. (понесені на сплату судового збору при поданні позову за дві позовні вимоги) + 2522,40 грн. (пропорційно за подання апеляційної скарги) = 4204,00 грн. Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року - скасувати та ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати постанову Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) від 22.08.2019 № 52981535 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору. Скасувати постанову Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 22.08.2019 № 59877735. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34968768) понесені позивачем судові витрати в розмірі 4204,00 (чотири тисячі двісті чотири гривні) грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 02.11.2020. Головуючий суддя Судді: