Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/10500/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/10500/20 Головуючий в І інстанції: Білостоцький О.В. Дата та місце ухвалення рішення: 19.11.2020 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді доповідача Шеметенко Л.П. судді Стас Л.В. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просила: - визнати протиправними дії Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору ВП №60249215 від 07.10.2019 року; - визнати протиправною і скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП №960249215, прийняту Державним виконавцем Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 07.10.2019 року; - визнати протиправними дії Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №62654730 від 24.07.2020 року; - визнати протиправною і скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62654730, яка прийнята Державним виконавцем Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 24.07.2020 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем було безпідставно прийняті оскаржувані постанови, оскільки підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум. З огляду на те, що за виконавчим провадженням №60249215 стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на користь АТ «Альфа-банк» фактично не відбулось, позивач вважає, що стягнення виконавчого збору відповідачем є протиправним та незаконним. Також позивач зазначає, що відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. На думку позивача, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №62654730 від 24.07.2020 року є протиправною, оскільки вона прийнята на підставі постанови державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року ВП №960249215, строк пред`явлення якої до виконання сплинув. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24.07.2020 року ВП №62654730 про відкриття виконавчого провадження. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 840,80 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі, що мають значення для правильного вирішення справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог та про стягнення з ОСОБА_1 на користь Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції сплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що згідно ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції Закону № 2475-VІІІ від 03.07.2018 року, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмір 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, апелянт посилається на те, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання виконавчого листа, а саме, з моментом прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. З огляду на зазначене апелянт вважає, що постанова про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року є правомірною та обґрунтованою. У зв`язку з вказаним апелянт вважає законним рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору ВП №60249215 від 07.10.2019 року та постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №62654730 від 24.07.2020 року, а також визнання протиправною і скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП №960249215, прийнятої Державним виконавцем Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 07.10.2019 року. В свою чергу апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. На думку апелянта безпідставними є висновки суду першої інстанції стосовно того, що державний виконавець зобов`язаний винести дві постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки це суперечить положенням Закону України "Про виконавче провадження". В апеляційній скарзі апелянт також посилався на те, що строк пред`явлення постанови про стягнення виконавчого збору до виконання не пропущений, т.я. він повинен рахуватись з моменту повернення виконавчого документу, а саме, з 24.06.2020 року. Відповідач зазначає, що строк пред`явлення постанови про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року був перерваний, у зв`язку з чим його початок після переривання у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з моменту повернення виконавчого документа стягувачу, у межах якого вона виконувалась (була пред`явлена до виконання). В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просила залишити судове рішення суду першої інстанції без змін. З огляду на надання пояснень у справі та відсутність додаткових пояснень, сторони в судовому засіданні зазначили, що не заперечують проти продовження апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін, ухвалою від 04.02.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, вирішила продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що 31.10.2018 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А. було вчинено виконавчий напис №24439 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» суми у розмірі 37 057,43 доларів США. 07.10.2019 року Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулось до Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі ГТУЮ в Одеській області із заявою про прийняття до виконання вищезазначеного виконавчого документу. 07.10.2019 року державним виконавцем Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі ГТУЮ в Одеській області Пісарєвою Г.О. була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП №60249215) за виконавчим написом №24439 від 31.10.2017 року, виданого приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А. Також встановлено, що 07.10.2019 року державним виконавцем Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі ГТУЮ в Одеській області Пісарєвою Г.О. була прийнята постанова про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 3705,74 доларів США. У зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції, в тому числі і Головного територіального управління юстиції у Одеській області, та створенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції, зокрема, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яке є правонаступником - Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління юстиції у м.Севастополі, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, 24.12.2019 року державним виконавцем Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі ГТУЮ в Одеській області Пісарєвою Г.О. було винесено постанову про передачу виконавчого провадження №60249215 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса). 28.12.2019 року державним виконавцем було винесено постанову про прийняття до провадження Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) виконавчого провадження №60249215, відкритого на підставі виконавчого напису №24439 від 31.10.2017 року, виданого приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А. В свою чергу, 08.04.2020 року державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Праведним М.Ю. було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з АТ «Укрсоцбанк» на акціонерне товариство «Альфа-банк». 15.06.2020 року від акціонерного товариства «Альфа-банк» на адресу відповідача надійшла заява про повернення виконавчого документа стягувачу. 24.06.2020 року старшим державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Іскрою С.І. на підставі п. 1 ч. 1, ч. 3 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП №60249215). Того ж дня старшим державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Іскрою С.І. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №62654730 з виконання постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції №60249215 від 07.10.2020 року щодо стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 3705,74 доларів США. Не погоджуючись із діями відповідача щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору ВП №60249215 від 07.10.2019 року та про відкриття виконавчого провадження ВП №62654730 від 24.07.2020 року, а також вважаючи такі постанови протиправними, позивач оскаржила їх до суду першої інстанції. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на помилковість тверджень позивача про те, що умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавцем виконавчого документу, оскільки згідно положень ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", із змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 року № 2475- VІІІ, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, тобто незалежно від кінцевого результату виконавчого провадження. При цьому, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься одночасно з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 60249215 від 07.10.2019 року у розмірі 3705,74 дол. США і сама постанова про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року є правомірними. В свою чергу, суд першої інстанції вважав обґрунтованими доводи позивача про протиправність постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження ВП № 62654730 від 24.07.2020 року. Вказаного висновку суд першої інстанції дійшов з огляду на положення ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", яка передбачає, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Суд першої інстанції дійшов висновку, що державний виконавець зобов`язаний винести дві постанови про стягнення виконавчого збору, а саме: при відкритті виконавчого провадження - для можливості стягнення виконавчого збору, коли виконавчий документ знаходиться на виконанні та у разі повернення виконавчого документу, якщо виконавчий збір не було стягнуто в межах основного виконавчого провадження - для подальшої реєстрації постанови про стягнення виконавчого збору в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчого документу та пред`явлення її до виконання як самостійного виконавчого документу. Зважаючи на те, що в даному випадку державним виконавцем не було винесено постанови про стягнення виконавчого збору після повернення виконавчого документа стягувачу, як то передбачено ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", а строк пред`явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року ВП 60249215 сплив, суд дійшов висновку про протиправність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 62654730 від 24.07.2020 року. Разом з цим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій державного виконавця по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 62654730 від 24.07.2020 року, оскільки правові наслідки для позивача створює саме постанова від 24.07.2020 року, винесена державним виконавцем, а тому визнання її протиправною та скасування є достатнім та належним способом захисту порушених прав позивача. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на те, що апелянтом оскаржується рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, а іншою стороною по справі судове рішення суду першої інстанції не оскаржено, колегія суддів здійснює перегляд рішення Одеського окружного адміністративного суду в межах поданої Першим Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) апеляційної скарги. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною і скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №62654730 від 24.07.2020 року, з огляду на наступне. Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ч. 5 ст. 26 цього Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Частинами 1 та 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 року). Згідно ч. 4 ст. 27 Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування. Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому, початок примусового виконання рішень Закон України "Про виконавче провадження" в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин пов`язує саме з відкриттям виконавчого провадження. Як вірно встановлено судом першої інстанції, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018 року, були внесені зміни, зокрема, до ч. 4 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження". Згідно вказаних змін передбачено прийняття державним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження і постанови про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Статтею 40 цього Закону передбачено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа. Так, згідно ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону N1404-VIII підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року N 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за N1302/29432; в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, далі - Інструкція). Згідно з пунктом 8 розділу III Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі. Саме з огляду на буквальне тлумачення положень ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" суд першої інстанції дійшов висновку про обов`язок державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу, якщо виконавчий збір не стягнуто, приймати дві постанови про стягнення виконавчого збору: при відкритті виконавчого провадження та після повернення виконавчого документу стягувачу. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на наступне. Частина 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку із прийняттям Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII та після його прийняття змін не зазнавала. При цьому, Законом України "Про виконавче провадження" до внесення відповідних змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, не передбачалось винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору одночасно із прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження. За таких умов, обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору після повернення виконавчого документа стягувачу або після закінчення виконавчого провадження у випадках, передбачених ст.ст. 37 та 39 Закону України "Про виконавче провадження", є цілком логічним, оскільки в іншому випадку виконавчий збір залишиться не стягнутим (оскільки відсутній виконавчий документ про його стягнення, який може бути пред`явлений до виконання), що суперечить положенням Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, на думку колегії суддів, у випадку винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження, повторне винесення аналогічної постанови після повернення виконавчого документа стягувачу, за відсутності виконання такої постанови, не вимагається. Крім того, слід зазначити, що статтею 45 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення. Колегія суддів зазначає, що у розумінні Закону України "Про виконавче провадження" постанова про стягнення виконавчого збору є різновидом виконавчого документу, примусове виконання якого здійснюється з певними особливостями, обумовленими правовою природою виконавчого збору як плати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. З аналізу статей 26, 27, 45 Закону України "Про виконавче провадження" випливає, що про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, а його безпосереднє стягнення здійснюється без виокремлення в інше виконавче провадження за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача. Положення вказаних статей свідчать про те, що після відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про стягнення виконавчого збору, така постанова перебуває на виконанні у рамках цього виконавчого провадження. З матеріалів даної адміністративної справи вбачається, що постанова про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року була винесена у виконавчому провадженні ВП № 60249215 одночасно з відкриттям вказаного виконавчого провадження та перебувала на виконанні у цьому виконавчому провадженні. З огляду на завершення виконавчого провадження ВП № 60249215, у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу, 24.07.2020 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження ВП № 62654730 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року, прийнятої у ВП № 60249215. При цьому, в ході розгляду справи встановлено, що в рамках виконавчого провадження ВП № 60249215 державним виконавцем сума, що підлягала стягненню на користь стягувача навіть частково стягнута не була, постанова про стягнення виконавчого збору не виконана. Враховуючи те, що державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження ВП № 60249215 вже винесено постанову про стягнення виконавчого збору, яка є невиконаною, колегія суддів не вбачає підстав для обов`язку державного виконавця повторно приймати таку ж саму постанову, а тому пред`явлення відповідачем до виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року, прийнятої у ВП № 60249215 є правомірним. Що стосується доводів позивача про порушення строків пред`явлення такого виконавчого документу до виконання, слід зазначити наступне. Згідно ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Виходячи з аналізу норм Закону України "Про виконавче провадження" порядок відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчих документів щодо стягнення виконавчого збору регулюється загальними нормами цього Закону щодо порядку примусового виконання рішення на підставі виконавчих документів. В свою чергу, згідно ч. 4 ст. 12 цього Закону, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Слід зазначити, що з аналізу положень Закону України "Про виконавче провадження" слідує, що не стягнута сума виконавчого збору у випадку завершення виконавчого провадження у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу підлягає стягненню (продовжує стягуватися) в окремому виконавчому провадженні на підставі постанови про стягнення виконавчого збору. Як вбачається з фактичних обставин даної адміністративної справи, постанова про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року перебувала на виконанні Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в межах виконавчого провадження №60249215, в подальшому вказане виконавче провадження було завершено, виконавчий документ повернуто стягувачу, а постанова про стягнення виконавчого збору виділена в окреме провадження №62654730 для подальшого виконання. З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що в даному випадку строк пред`явлення даного виконавчого документа до виконання не пропущено, оскільки оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження винесена за наслідками завершення виконавчого провадження зі стягнення коштів в межах виконавчого провадження № 60249215. При цьому, той факт, що тривалість основного виконавчого провадження перевищувала визначений у законі строк пред`явлення постанови про стягнення виконавчого збору, не свідчить про те, що остання не може бути пред`явлена до виконання через закінчення такого строку. Оскільки постанова про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року перебувала на виконанні у межах виконавчого провадження № 60249215, строк її пред`явлення до виконання був перерваний, у зв`язку з чим його початок після переривання у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з моменту завершення виконавчого провадження, у межах якого вона виконувалася (була пред`явлена до виконання), - 60249215, а саме, з 24.06.2020 року. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 62654730 прийнята державним виконавцем 24.07.2020 року, тобто постанова про стягнення виконавчого збору пред`явлена до виконання у межах встановленого Законом України "Про виконавче провадження" тримісячного строку. Слід зазначити, що в позовній заяві позивач, в обґрунтування протиправності постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 62654730, окрім, пропущення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, посилався на те, що оскільки стягнення з позивача суми заборгованості в рамках виконавчого провадження ВП № 60249215 фактично не відбулось, то у державного виконавця не було підстав для стягнення з позивача виконавчого збору. Позивач посилався на протиправність постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, а з огляду на це, вважав протиправною і постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62654730. З цього приводу колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції надав вірну оцінку доводам позивача про протиправність постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року з огляду на відсутність фактичного стягнення суми заборгованості та обґрунтовано зазначив, що можливість стягнення виконавчого збору лише за умови фактичного примусового повного або часткового виконання виконавчого документа була передбачена редакцією ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" до внесення до неї змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII. Після внесення відповідних змін вказаною статтею передбачається, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, тобто незалежно від кінцевого результату виконавчого провадження. Оскільки в даному випадку постанова про стягнення виконавчого збору була винесена під час дії оновленої редакції ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", стягнення виконавчого збору проводиться державним виконавцем незалежно від фактично стягнутої суми заборгованості за виконавчим документом. Колегія суддів зазначає, що за наслідком розгляду даної справи суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийнятої державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року. Рішення суду першої інстанції в цій частині позивачем не оскаржувалось. При цьому, порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, при прийнятті в цій частині рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. Таким чином, посилання позивача на протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.07.2020 року у зв`язку з протиправністю постанови про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019 року є необґрунтованими. Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) від 24.07.2020 року ВП № 62654730 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови ВП № 60249215, виданої 07.10.2019 року є правомірною та скасуванню не підлягає. Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. В даному випадку рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи, доводам сторін по справі, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що постановлене судом рішення підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні в цій частині позовних вимог. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. З огляду на те, що за наслідком розгляду даної адміністративної справи, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі, підстави для стягнення на користь позивача понесених судових витрат відсутні. В поданій апеляційній скарзі апелянт просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції сплачену суму судового збору за подання апеляційної скарги. Разом з тим, відповідно до положень ст.139 КАС України передбачено можливість стягнення на користь суб`єкта владних повноважень виключно судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз та лише у разі задоволення позову суб`єкта владних повноважень. З огляду на викладене, вимоги апеляційної скарги щодо стягнення з позивача на користь відповідача понесених судових витрат у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги задоволенню не підлягають. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24.07.2020 року ВП №62654730 про відкриття виконавчого провадження та в частині стягнення з Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 суми сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн. Прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови Першого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 24.07.2020 року ВП №62654730 про відкриття виконавчого провадження відмовити. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 18.02.2021 р. Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька