Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/22928/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22928/20 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря Островської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 30.11.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови №52423659,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить визнати незаконною і скасувати постанову від 16.09.2020 ВП №52423659 про стягнення виконавчого збору. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виконавчий документ був повернутий державним виконавцем стягувачу за заявою останнього й жодних дій по примусовому виконанню рішення державним виконавцем не вчинялось. Вважає, що під час стягнення виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, що є незаконним і суперечить законним інтересам боржник. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій результатом яких є фактичне виконання рішення, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від суми, яка фактично стягнута з боржника органами державної виконавчої служби. Вказує, що позивач є солідарним боржником. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню. Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження №52423659 про виконання виконавчого листа №2/756/1899/13 від 20.11.2014, виданого Оболонським районним судом міста Києва, про стягнення солідарно з позивача на користь ПАТ «ПУМБ» суми боргу 60 567,62 доларів США та 75 840,52 грн. Виконавче провадження відкрито постановою державного виконавця від 03.10.2016 (а.с. 5). Постановою державного виконавця від 16.09.2020 (а.с. 10), у зв`язку з поданням стягувачем заяви, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист повернуто стягувачу. Постановою державного виконавця від 16.09.2020 (а.с. 6), відповідно до ст.ст. 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 6 056,76 доларів США та 7 584,05 грн. Не погоджуючись з постановою головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Поліщук В.В. про стягнення виконавчого збору у виконавчому проваджені №52423659, позивач звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом №1404 та Інструкцією з організації примусового виконання рішень. затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, з урахуванням обставин, що мають значення для її прийняття. Крім того, судом не встановлено підстав, передбачених ч. 9 ст. 27 Закону №1404, за яких виконавчий збір не стягується, а саме виконання позивачем рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі -Закон № 1404-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 згаданого Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з абзацами 13-14 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Положеннями частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік випадків, коли виконавчий збір з боржника стягненню не підлягає. Згідно пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Водночас, згідно з частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», що кореспондується з положеннями абзацу 12 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Згідно частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. З 28 серпня 2018 року частину другу статті 27 Закону №1404-VІІІ змінено, (Законом України №2475-VIII від 03 липня 2018 року) та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Тобто, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась. Так, у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Положення статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність позивача, як боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню. Таким чином, з урахуванням того, що зміни внесені Законом №2475-VIII погіршили становище боржника позивача, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом №2/756/1899/13, колегія суддів вважає, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 6056,76 доларів США та 7584,05 грн. Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року справа №2540/3203/18, у постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі №640/685/19. З огляду на наведене, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII. Державний виконавець приймаючи спірну постанову не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються. Колегія суддів вказує, що питання стягнення виконавчого збору із солідарних боржників не врегульовано в законодавчому порядку. Аналіз статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що основним критерієм для визначення суми виконавчого збору є сума, що підлягає примусовому стягненню, тобто розмір виконавчого збору не може становити більше 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, у тому числі у випадку солідарного стягнення заборгованості, відповідно до виконавчого документа. Таким чином, у разі, коли сума боргу підлягає солідарному стягненню то, відповідно і виконавчий збір повинен бути стягнутим з боржників з урахуванням їх солідарної участі, оскільки іншого порядку чинним законодавством не передбачено, а стягнення його в такому порядку, як по 10% з кожного боржника, тобто фактично 20% від суми, що підлягає стягненню є порушенням частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» та призводить до його надмірного стягнення з огляду на встановлену цим Законом ставку виконавчого збору. Колегія суддів наголошує, що зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається дотримання державним виконавцем принципу солідарності при її винесенні. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова від 16.09.2020 ВП №52423659 про стягнення виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не У зв`язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Поліщук В.В. від 16.09.2020 про стягнення виконавчого збору у виконавчому проваджені №52423659. Стягнути з Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Д, 4-й поверх; ідентифікаційний код: 35018577) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4460,70 грн (чотири тисячі чотириста шістдесят гривень 70 коп.). Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 21.12.2020. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна