Постанова 4855 № 640/21254/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21254/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову від 10 червня 2020 року № 62310758 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 02 червня 2016 року № 43491372 про стягнення з боржника виконавчого збору. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла на час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А також підкреслив, що в редакції цього Закону визначено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Наголосив на відсутності підстав для висновку, що у даному випадку пропущений строк пред`явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки вона весь час перебувала на виконанні. У зв`язку з виконанням постанови про стягнення виконавчого збору була прийнята спірна постанова, при цьому одночасно із постановою про закінчення виконавчого провадження в первинному виконавчому провадженні № 43491372, в рамках якого й була винесена постанова про стягнення виконавчого збору, іншими словами - постанова про стягнення виконавчого збору була виділена з виконавчого провадження, в рамках якої вона перебувала на виконанні, в окреме виконавче провадження. Отже відсутні підстави для висновку, що у даному випадку пропущений строк пред`явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого зборку, оскільки вона весь час перебувала на виконанні. В контексті викладених обставин та в межах заявлених позивачем підстав позову, судом не було встановлено обставин, які б надали суду можливість пересвідчитись у протиправності оскаржуваної у даній справі постанови про відкриття виконавчого провадження. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування фактичних обставин справи. Доводи апеляційної скарги аналогічні, викладеним у позові, що міститься в матеріалах справи. При цьому, основним аргументом є те, що не зважаючи на встановлений ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на день вчинення виконавчих дій) шестимісячний строк проведення виконавчих дій з моменту винесення постанови про відкриття провадження, державний виконавець продовжив зберігати матеріали провадження без здійснення жодних виконавчих дій і не повертаючи виконавчий документ відповідно до ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Наголошує, що державний виконавець при наявності підстав для закінчення виконавчого провадження таких дій не вчинив, окреме виконавче провадження по винесеній постанові не відкрив, у зв`язку з чим позивачу не було відомо про наявність такої постанови. Додатково скаржник зазначає, що відповідач своїм правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, що давало суду підстави кваліфікувати це як визнання позову відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, проте суд вирішив спростувати доводи позивача своїми висновками. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2013 року у справі № 757/6370/13-ц позов Публічного акціонерного товариства «Банк Альянс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11-003/ЮК від 16 лютого 2011 року в сумі 1 136 165,32 грн. звернуто стягнення на предмет застави за Договором застави від 17 лютого 2011 року , укладеного між ПАТ «Банк Альянс» та ОСОБА_1 , а саме: автомобіль «NISSAN», 2003 року випуску, модель «INFINITI», д.н.з. НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 21 січня 2014 року на підставі названого рішення видано виконавчий лист № 757/6370/13-ц. 03 травня 2014 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Кузьменком Л.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 43491372 на підставі виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києві від 21 січня 2014 року № 757/6370/13-ц. 23 травня 2016 року Голосіївським районним судом м. Києва визнано мирову угоду, укладену між ПАТ «Банк Альянс» та ОСОБА_1 02 червня 2016 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Кузьменком Л.М. прийнято постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 113 616,53 грн., яка перебувала на виконанні в рамках виконавчого провадження № 3491372 до його закінчення згідно з постановою від 10 червня 2020 року. 10 червня 2020 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Кузьменком Л.М. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 43491372 у зв`язку з надходженням ухвали про визнання мирової угоди. Матеріали справи не містять доказів сплати боржником виконавчого збору за постановою від 02 червня 2016 року № 43491372 про стягнення виконавчого збору у розмірі 113 616,53 грн. до прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження від 10 червня 2020 року № 43491372. Одночасно 10 червня 2020 року державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Васильченко М.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 62310758 (оскаржувану постанову) з примусового виконання постанови від 02 червня 2016 року № 43491372 про стягнення виконавчого збору. Тобто, спірна постанова про відкриття виконавчого провадження від 10 червня 2020 року у виконавчому провадженні № 62310758 прийнята у зв`язку з необхідністю виконання постанови про стягнення виконавчого збору та із одночасним прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження в первинному виконавчому провадженні № 43491372, в рамках якого й була винесена постанова про стягнення виконавчого збору, тобто постанова про стягнення виконавчого збору була виділена з виконавчого провадження, в рамках якої вона перебувала на виконанні, в окреме виконавче провадження. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди. При цьому, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення. Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч. 2 ст. 27 Закону). У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (від 21 квітня 1999 року № 606-XIV), яка діяла на час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. В редакції цього Закону визначено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Відповідно до ч. 3 ст. 28 цього Закону (від 21 квітня 1999 року № 606-XIV) постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. У разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору (ч. 6 ст. 28 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV). В свою чергу судом апеляційної інстанції було додатково встановлено, що позивач 08 вересня 2020 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову від 02 червня 2016 року ВП № 43491372 про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 113 613,53 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року у справі № 640/21252/20 означений позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною і скасовано постанову Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 02 червня 2016 року ВП № 43491372 про стягнення з боржника виконавчого збору. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 640/21252/20 повернуто апеляційну скаржнику. Отже судове рішення, яким скасовано постанову, яка стала підставою для прийняття оскаржуваної у даній справі постанови, є таким, що набрало законної сили 30 листопада 2020 року. Відповідно ч. 4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. На спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач доказів суду не представив. Визнання протиправною і скасування постанови Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 02 червня 2016 року ВП № 43491372 про стягнення з боржника виконавчого збору, є безумовною підставою для визнання протиправною і прийнятої на її підставі постанови від 10 червня 2020 року № 62310758 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 02 червня 2016 року № 43491372 про стягнення з боржника виконавчого збору. Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає за необхідне подану до суду апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити. Визнати протиправними та скасувати постанову від 10 червня 2020 року № 62310758 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 02 червня 2016 року № 43491372 про стягнення з боржника виконавчого збору. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя:Н.М. Єгорова Судді:Є.О. Сорочко І.В. Федотов