Окрема думка КАС ВС № 9901/598/19

ОКРЕМА ДУМКА 25 березня 2020 року Київ справа №9901/598/19 адміністративне провадження №П/9901/598/19 Окрема думка судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Гончарової І.А. на рішення Верховного Суду від 11 березня 2020 року в адміністративній справі № 9901/598/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про зобов`язання вчинити дії. Верховний Суд рішенням від 11 березня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про зобов`язання вчинити дії задовольнив, зобов`язав Вищу раду правосуддя повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання інформації від 26 листопада 2019 року і надати ОСОБА_1 публічну інформацію - електронну копію технічного засідання Вищої ради правосуддя від 14 листопада 2019 року в частині розгляду питання про тимчасове відсторонення судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності. Задовольняючи позовні вимоги, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач порушив право позивача на доступ до публічної інформації, оскільки встановлених законом підстав для такої відмови не було, та інформація, якої стосувався запит, є публічною інформацією з вільним доступом, а тому посилання відповідача на пункт 6.7 Регламенту на обґрунтування правомірності поведінки під час розгляду запиту позивача є неприйнятним. Верховний Суд зазначив, що положеннями Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» визначено вичерпний перелік випадків, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту про надання інформації, а інформація про засідання ВРП є відкритою, крім випадків, встановлених законом, а відтак жодних перешкод у доступі до неї не може бути. Вважаю, що вказане рішення ухвалено Верховним Судом без належного тлумачення норм матеріального права, що полягає в наступному. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI), та інформації, що становить суспільний інтерес, встановлює цей Закон. Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Інформацією з обмеженим доступом відповідно до частини першої статті 6 зазначеного Закону є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3)службова інформація. За змістом частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: <…>; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; <…> будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2939-VI конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частинах першій і другій статті 13 цього Закону. Частиною другою цієї статті передбачено, що розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Статтею 8 Закону № 2939-VI визначено, що таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами. За положеннями частини другої статті 7 Закону № 2939-VI до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Системний аналіз наведених вище норм Закону № 2939-VI дає підстави для висновку, що забезпечення доступу до публічної інформації здійснюється двома способами: оприлюднення і систематичне її оновлення, зокрема, на офіційних веб-сайтах і надання інформації за запитами на інформацію. Спосіб забезпечення доступу до публічної інформації залежить, зокрема, від виду (характеру, суті) такої інформації. За Законом № 2939-VI кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь. Водночас обов`язком розпорядника є оприлюднювати і оновлювати інформацію, розпорядником якої він є, у порядку, визначеному цим Законом, що також є належним способом забезпечення права кожної особи на доступ до публічної інформації незалежно від подання інформаційного запиту. Слід зазначити, що гарантоване державою право на отримання публічної інформації не є безумовним і стосовно певних видів публічної інформації може піддаватися додатковому правовому регулюванню, метою якого є не створення перешкод чи обмежень у доступі до публічної інформації, а навпаки - забезпечення постійного і відкритого доступу кожної особи до публічної інформації таким чином, щоб з одного боку забезпечити гарантоване державою право на доступ, а з іншого - запобігти порушенню прав інших осіб, стосовно яких запитується публічна інформація. У контексті спірних правовідносин йдеться про інформацію з обмеженим доступом, яка містить, з-поміж іншого, інформацію, яка зібрана в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні. Закон № 2939-VI встановлює вимоги, за яких така інформація може бути у відкритому доступі. Надаючи оцінку аргументам позивача щодо обмеження відповідачем доступу до інформації, а саме електронної копії технічного засідання Вищої ради правосуддя від 14 листопада 2019 року в частині розгляду питання про тимчасове відсторонення судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності, за відсутності на те правових підстав, вважаю за необхідне зазначити наступне. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. З огляду на зазначене вважаю, що дії ВРП, які відобразилися у відповіді на запит позивача, направлені на запобігання розголошення інформації, отриманої в результаті здійснення досудового слідства у кримінальному провадженні, для захисту репутації системи правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди інтересам цих осіб та репутації системи правосуддя; негативні наслідки від оприлюднення такої інформації переважають суспільний інтерес в її отриманні. Так, статтею 155-1 Кримінального процесуального кодексу України врегульовано порядок тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Зокрема, відповідно до частини першої вказаної статті рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності ухвалюється Вищою радою правосуддя на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом. Таким чином, незважаючи на те, що на законодавчому рівні це прямо не закріплено, у даному випадку ВРП при вирішенні питання щодо відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності перебирає на себе функції слідчого судді, що має наслідком обмеження до інформації в межах такої функції у зв`язку із таємницею досудового слідства. У своїй діяльності ВРП керується Законом України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII). Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 1798-VIII Вища рада правосуддя затверджує регламент Вищої ради правосуддя, положення якого регулюють процедурні питання здійснення нею повноважень. Відповідно до пункту 6.7 Регламенту Вищої ради правосуддя витяг із протоколу засідання або копія технічного запису надається особі, яка має право оскаржити рішення Ради чи Дисциплінарної палати, за її клопотанням. Копія технічного запису надається за умови надання особою, яка має право оскаржити рішення, носія інформації. Частиною другою статті 52 Закону № 1798-VIII визначено, що право на оскарження до суду рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення Вищої ради правосуддя ухвалене за його скаргою. Тобто в даному випадку позивач не належить до кола осіб, які мають право оскаржити рішення Вищої ради правосуддя. На мою думку, Верховний Суд безпідставно не взяв до уваги посилання відповідача на пункт 6.7 Регламенту, оскільки саме Регламент Вищої ради правосуддя регулює процедурні питання здійснення нею повноважень, визначених Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів», іншими законами України, порядок підготовки, розгляду та прийняття Вищою радою правосуддя, її Дисциплінарними палатами та іншими органами рішень, а також інші питання діяльності Ради. За результатами засідання ВРП щодо розгляду питання про тимчасове відсторонення судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності на сайті ВРП офіційно оприлюднено рішення за наслідками такого розгляду. Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги зміст вищенаведених норм чинного законодавства з питань доступу до публічної інформації, вважаю, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про зобов`язання вчинити дії не підлягають задоволенню, оскільки запитувана інформація відповідає «трискладовому» тесту, є інформацією з обмеженим доступом; позивач не є особою, яка має право оскаржити рішення Вищої ради правосуддя від 14 листопада 2019 року, відтак ненадання запитуваної інформації не порушує прав позивача. Суддя І.А. Гончарова