Постанова 4824 № 2-11/11

справа № 2-11/11 головуючий у суді І інстанції Осаулов А.А. провадження № 22-ц/824/237/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2019 року про відмову у задоволенні клопотання про забезпечення доказів у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: начальник Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Гоцій Богдан Ігорович, старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Рибчинський Олександр Володимирович, начальник Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Хорішко Олександр Олександрович, боржник: ОСОБА_3 про визнання бездіяльності неправомірною,- В С Т А Н О В И В: В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: начальник Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Гоцій Богдан Ігорович, старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Рибчинський Олександр Володимирович, начальник Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Хорішко Олександр Олександрович, боржник: ОСОБА_3 про визнання бездіяльності неправомірною. 27.08.2019 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про забезпечення доказів, шляхом розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, а також, витребування інформації з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо належності боржнику рахунків у банківських установах. Клопотання обґрунтоване тим, що інформація стосовно клієнта банків ОСОБА_3 за період з 12.11.2013 року по теперішній час, а також інформація щодо належності останньому рахунків у банках дасть можливість встановити бездіяльність державного виконавця, що полягає у не виявленні коштів боржника у банках, не накладенні на них арешту у визначений строк, підтвердить обставину платоспроможності боржника та обґрунтованість вимог скарги. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2019 року клопотання ОСОБА_2 про забезпечення доказів залишено без задоволення. Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просили скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити клопотання. При цьому, апелянти посилаються на те, що ухвалу суду постановлено без повного, всебічного і об`єктивного розгляду всіх обставин справи, без врахування предмету скарги. Зазначають, що скарга, як і позов, розглядається по суті відповідно до вимог ЦПК України, тому, скаржник може ініціювати питання про забезпечення доказів. Вказують, що їм необхідно довести наявність коштів у боржника на рахунках в банках у період з 07.08.2015 р. по 26.02.2019 р., що слугуватиме в майбутньому підставою для відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої державним виконавцем внаслідок тривалого невиконання рішення суду. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Однак відзив до суду не надійшов. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення доказів, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення зазначених у заяві доказів у справах про розгляд скарг на дії (бездіяльність) державного виконавця не відповідає принципу судового контролю за виконанням судового рішення і в даному випадку не стосується предмету доказування у справі. Забезпечення доказів щодо наявності чи відсутності у боржника коштів в межах розгляду скарги на дії державного виконавця виходить за рамки розгляду скарги на дії державного виконавця та не є доцільним, так як суд має встановити лише відповідність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у межах виконавчого провадження, вимогам закону. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Забезпечення доказів - процесуальна дія суду, яка вчиняється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо вони вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, витребування та (або) огляд доказів. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 118 ЦПК України заява про забезпечення доказів розглядається в судовому засіданні в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з особливостями, встановленими цією статтею. Заява розглядається не пізніше п`яти днів з дня її надходження до суду. Відповідно ч.ч. 1-3 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Аналіз норм права, що регулюють порядок вирішення вказаного питання, дає можливість зробити висновок про те, що, задовольняючи заяву про забезпечення доказів, суд має пересвідчитися в тому, що у особи, яка бере участь у справі є складнощі в отриманні документів, тобто об`єктивної неможливості одержання та подання доказового матеріалу до суду особисто, через обставини, які перешкоджають такому поданню. Ці складнощі можуть мати юридичний та фактичний характер. Складнощі юридичного характеру полягають в тому, що на заваді одержанню та поданню доказу є норма закону забороняючого характеру, яка обмежує доступ особи до потрібної доказової інформації. Фактичні складнощі в одержанні доказів мають місце, коли, незважаючи на вжиті особою заходи, потрібний їй доказ одержати не вдалося. При розгляді справи в суді апеляційної інстанції, не знайшло свого підтвердження, що скаржниками вживалися заходи щодо одержання даних доказів та не встановлено можливої втрати даних документів, збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим під час розгляду справи по суті. Згідно положень ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» передбачає, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що забезпечення зазначених у заяві доказів у справах про розгляд скарг на дії (бездіяльність) державного виконавця не відповідає принципу судового контролю за виконанням судового рішення і в даному випадку не стосується предмету доказування у цій справі. Доводи апелянтів про невірне визначення місцевим судом предмету скарги є необґрунтованими, оскільки забезпечення доказів щодо наявності чи відсутності у боржника коштів на рахунках у банківських установах з метою відшкодування в майбутньому за рахунок держави шкоди, завданої державним виконавцем від тривалого невиконання рішення суду в межах розгляду скарги на дії державного виконавця виходить за рамки розгляду даної скарги та не є доцільним. Посилання апелянтів на те, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам, викладеним у клопотанні та належно не оцінив значення витребовуваних доказів для об`єктивного і справедливого прийняття рішення у справі колегія суддів відхиляє, оскільки Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення, на думку колегії суддів, відповідає критерію обґрунтованості. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального та матеріального права при його постановленні, зокрема, ст. 149-153 ЦПК України, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2019 року про відмову у задоволенні клопотання про забезпечення доказів залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський Є.М. Суханова