Постанова 4824 № 752/26485/17

Постанова Іменем України 16 березня 2021 року м. Київ провадження №22-ц/824/139/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва про відмову в забезпеченні доказів від 18 вересня 2020 року в складі судді Плахотнюк К.Г. у цивільній справі №752/26485/17 Голосіївського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, В С Т А Н О В И В: Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Після ухвалення заочного рішення, а саме в липні 2020 року відповідач звернувся до суду із заявою про забезпечення доказів у справі. В обґрунтування заяви зазначив, що ним подано заяву про перегляд заочного рішення, в якій він посилається на те, що суд порушив норми процесуального права та розглянув справу за відсутності доказів належного повідомлення відповідача про розгляд справи. На підтвердження неналежності повідомлення його про розгляд справи він надав копію закордонного паспорту з відміткою про перетин кордону України, натомість для додаткового підтвердження даних відомостей направлений адвокатський запит до Державної прикордонної служби. Відповіддю ДПС України фактично відмовлено у наданні даної інформації у зв`язку з обмеженим доступом. Відповідач, посилаючись на положення п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, просив витребувати з Державної прикордонної служби України інформацію про перетин ОСОБА_1 державного кордону, а саме дату виїзду та термін перебування за кордоном. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.09.2020 в задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач, діючи через свого представника Танасогло О.М. , звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання. Як на підставу скасування ухвали посилався на те, що станом на дату подання заяви про відмову в забезпеченні доказів він не мав можливості самостійно подати відповідні докази та вчинити всі необхідні дії для їх отримання, а тому суд повинен був задовольнити клопотання про витребування доказів для встановлення факту неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи. Вважав, що суд самоусунувся від здійснення належного правосуддя та формально відмовив у витребуванні доказів, не мотивуючи своє рішення та не надаючи оцінку доводам заявника. За наведених обставин просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18.09.2020 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про витребування доказів. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Представник позивача - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився (т. 2, а.с. 78-79). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для забезпечення доказів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Законодавцем визначено, що отримання позитивного судового рішення у цивільному судочинстві прямо залежить від обсягу наданих належних та допустимих доказів. Водночас, ЦПК України передбачено механізм витребування доказів як способу забезпечення доказів, котрі можуть бути втрачені або подання яких у майбутньому може бути ускладнене та витребування доказів як сприяння суду сторонам, в поданні відповідного доказу, який неможливо отримати самостійно. Так, відповідно до ч. 1 ст. 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів (ч. 2 ст. 116 ЦПК України). Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що у передбачених законом випадках забезпечення доказів спрямоване на отримання учасником справи допомоги від уповноваженого органу в отриманні та збереженні доказів, які особа в подальшому використає в ході розгляду справи на підтвердження своїх вимог або заперечень. Тобто, на підтвердження своїх вимог або заперечень учасник справи повинен подати докази, в тому числі шляхом забезпечення доказів, що стосуються предмету доказування. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики. Отже, з огляду на положення Глави 5 "Докази та доказування" ЦПК України доказуванню у даній справі підлягає факт передання позичальником позикодавцю грошових коштів та факт отримання останнім цих коштів і відповідно їх повернення у погоджений між сторонами строк. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення доказів після ухвалення судом рішення у справі, ОСОБА_1 просив вжити заходів щодо забезпечення доказів шляхом витребування з Державної прикордонної служби України інформації про перетин ним державного кордону, а саме дату виїзду та термін перебування за кордоном. Зазначив, що такі докази необхідні для підтвердження того, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи та дана обставина є підставою для скасування рішення суду. Отже, зі змісту заяви про забезпечення доказів вбачається, що відповідач просив забезпечити докази - відомості з прикордонної служби про перетин кордону України на час розгляду даної справи, які, на його думку, підтверджують факт неналежного повідомлення судом відповідача про розгляд справи. Водночас, відомості про перетин відповідачем кордону України не є доказом у справі про стягнення боргу за договором позики. З наведеного слідує, що відповідач просив забезпечити докази, які не стосуються предмету спору у даній справі. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення доказів. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи відповідача про те, що станом на дату подачі даної заяви він не мав можливості самостійно подати докази на підтвердження перетину кордону України спростовуються матеріалами справи. Так, як вбачається з матеріалів справи, із заявою про забезпечення доказів ОСОБА_1 , діючи через свого представника Танасогло О.М. , звернувся 20.07.2020 (т. 1, а.с. 136-143). До заяви про забезпечення доказів долучено копію листа-відповіді прикордонної служби №/05-06 від 05.06.2020 (т. 1, а.с. 141). У даному листі адвоката ОСОБА_1 - Танасогло О.М. повідомлено про те, що запитувана інформація буде надана у встановленому порядку, у разі надходження аналогічного адвокатського запиту разом із письмовою згодою ОСОБА_1 . З наведеного слідує, що між відповіддю прикордонної служби на адвокатський запит (05.06.2020) та подачею заяви про забезпечення доказів (20.07.2020) минуло більше місяця. Тобто ОСОБА_1 мав можливість самостійно отримати докази від прикордонної служби про перетинання ним кордону України. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 17 березня 2021 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець