Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/1635/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1635/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА Іменем України 14 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Федотова І.В., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Міністерства юстиції України про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані з утриманням його в академії, в сумі 167 449,95 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року позов задоволено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для стягнення спірних коштів відсутні. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу (навчання) в Академії Державної пенітенціарної служби з 10.08.2013 по 02.07.2017 на посаді курсанта та із 01.09.2017 по 10.02.2019 на посаді слухача, що підтверджується службовою карткою позивача, наказом від 08.08.2013 №252, наказом від 30.06.2017 №129 о/с (з додатком), наказом від 30.06.2017 №2548/к, наказом від 28.08.2017 №274/ОД (з додатком), наказом від 08.02.2019 №29 о/с (а.с. 13-15, 20-24, 28). Також 29.06.2017 між Академією (виконавець), Південно-Східним регіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (замовник) та ОСОБА_1 (особа) було укладено контракт про здобуття освіти №86 (а.с. 16-19), предметом якого є підготовка за державним замовленням для потреб ДКВС України на денній формі навчання здобувача за першим (бакалаврським) та другим (магістерським) рівнем вищої освіти за спеціальністю «Правознавство». Відповідно до умов контракту, виконавець зобов`язується: забезпечити навчання особи згідно з освітньою (освітньо-професійною) програмою підготовки для здобуття відповідного рівня вищої освіти, проводити претензійно-позовну діяльність у справах про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі, - виконавцеві. Замовник зобов`язується: призначити особу, яка прибула за направленням, на визначену персональним розділом посаду, про що у п`ятиденний строк повідомити виконавця та Міністерство юстиції України; невідкладно повідомити виконавця про звільнення особи зі служби в ДКВС України до відпрацювання нею трьох років після закінчення навчання та надіслати відповідні документи необхідні для проведення виконавцем претензійно-позовної діяльності в справах про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі, - виконавцеві; після видання наказу про звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення навчання видати їй під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 днів з дати отримання повідомлення відшкодувати витрати, пов`язані з її утриманням у вищому навчальному закладі, - виконавцеві із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунку для перерахування коштів. Особа зобов`язується: після закінчення навчання прибути до місця призначення в строк, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за відповідною посадою; у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в ДКВС України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію». Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання. Умовами контракту передбачено, що сторони несуть відповідальність за повне невиконання взятих на себе зобов`язань за цим контрактом (пункт 1 розділу ІІІ). Крім того, 27.04.2018 між Академією (виконавець), Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (замовник) та ОСОБА_1 (особа) було укладено контракт про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України №472 (а.с. 25-27), предметом якого є підготовка за державним замовленням для потреб ДКВС України на денній формі навчання здобувача за ступенем вищої освіти магістра за спеціальністю «Право». Вказаним контрактом визначено такі самі права та обов`язки сторін, як і в контракті від 29.06.2017 №86. Під час навчання у Академії ОСОБА_1 перебував на повному державному забезпеченні за рахунок коштів Державного бюджету України. Всього державою на утримання відповідача було витрачено 167 449,95 грн., із яких: за період з 10.08.2013 по 02.07.2017 - 41 531,18 грн. (15 788,93 грн. - грошове забезпечення з нарахуваннями, 8 751,20 грн. - продовольче забезпечення, 4 925,64 грн. - речове забезпечення, 346,99 грн. - медичне забезпечення, 11 718,42 грн. - оплата комунальних послуг та за спожиті енергоносії); за період з 01.09.2017 по 10.02.2019 - 125 918,77 грн. (грошове забезпечення з нарахуваннями), що підтверджується довідками-розрахунками від 20.05.2019 №5/1189 та від 20.05.2019 №5/1188 (а.с. 35, 36). Як вбачається з матеріалів справи, після закінчення навчання в Академії позивач був призначений на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи ДУ «Жовтоводська виправна колонія (№26)». Начальником ДУ «Жовтоводська виправна колонія (№26)» 24.04.2019 винесено наказ №67/ОС-19 про звільнення ОСОБА_1 зі служби в ДКВС України відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Станом на день звільнення вислуга років відповідача складала 05 років 09 місяців 16 днів, у пільговому обчисленні - 05 років 11 місяців 00 днів (а.с. 32). Листом від 26.04.2019 за №26/16-1245 ДУ «Жовтоводська виправна колонія (№26)» повідомила академію про звільнення зі служби відповідача, зазначивши, що лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_1 з умовами розірвання контракту ознайомлений (а.с. 29). Позивачем 22.05.2019 було сформовано та направлено на адресу відповідача повідомлення №13/1204 про необхідність відшкодування протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення витрат на навчання в сумі 167 449,95 грн. (вручено - 27.05.2019). До вищевказаного повідомлення Академією було долучено довідки-розрахунки від 20.05.2019 №5/1189 та №5/1188 (а.с. 33-37). Оскільки, у добровільному порядку ОСОБА_1 витрати, пов`язані з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі не відшкодував, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, відповідач звільнився за власним бажанням, не відпрацювавши три роки, як це визначено умовами Контракту та на час розгляду адміністративної справи сума заборгованості відповідачем не сплачена та складає 167 449,95 грн., тому відповідно до статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» вказана сума має бути стягнута в судовому порядку. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Щодо предметної юрисдикції спору. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини четвертої статті 5 КАС суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. За змістом пункту 2 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: <…> спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби <…>. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС). У постанові від 12 грудня 2018 року по справі № 804/285/16, з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц, 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, оскільки указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби. Велика Палата Верховного Суду у вказаному рішенні зазначила, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Також, на підтвердження викладеного висновку 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, 3 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17, та вказала, що спори пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби - підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи викладені обставини, спір у даній справі підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. За змістом частини п`ятої статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-ІV (далі - Закон №2713-ІV) на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Відповідно до частин другої, четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається. Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що у разі звільнення з будь-яких підстав, відмінних від скорочення штатів та захворювання (підпункти 2, 4 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII) зі служби протягом трьох років після закінчення навчання особи, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, зобов`язані відшкодувати витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі. Як зазначалося, із відповідачем було укладено контракти про проходження навчання, у яких, окрім іншого, містилося застереження про відшкодування вартості навчання в разі звільнення зі служби протягом трьох років після закінчення навчання. До відпрацювання трьох років після закінчення навчання відповідачем було подано рапорт про звільнення у зв`язку із чим, начальником ДУ «Жовтоводська виправна колонія (№26)» 24.04.2019 винесено наказ №67/ОС-19 про звільнення ОСОБА_1 зі служби в ДКВС України відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). У зв`язку із викладеним, на підставі викладених вище законодавчих норм та положень контрактів, у відповідача виник обов`язок відшкодувати витрати пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі. У свою чергу, відповідач стверджує про те, що повідомлення про необхідність відшкодування витрат мало бути надіслане замовником за контрактами, а не позивачем як виконавцем. Щодо цих доводів, колегія суддів зазначає таке. Згідно пункту 2 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261 (далі - Порядок № 261) витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. Укладеними з відповідачем контрактами передбачено, що обов`язок видачі від підпис повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати покладається на виконавця у разі видання наказу про відрахування особи із вищого навчального закладу до закінчення навчання, а на замовника - у разі видання наказу про звільнення до відпрацювання особою трьох років після закінчення навчання. Відповідно до пункту Порядку № 261 після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів. Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи. Буквальне тлумачення наведених положень свідчить про відмінність виключно суб`єктів, які мають особисто під підпис вручити особі повідомлення про відшкодування витрат. Водночас, наведені положення не визначають конкретного суб`єкта, який має скласти таке повідомлення та/або направити його рекомендованим листом. З огляду на викладене, складення та направлення відповідачу повідомлення про відшкодування витрат саме позивачем, колегія суддів не розцінює як порушення викладених вище положень. Крім того, направлення цього повідомлення не замовником, а виконавцем за договором, не відміняє обов`язку відповідача відшкодувати спірні витрати в силу вимог закону - статті 74 Закону № 580-VIII. В апеляційній скарзі відповідач також стверджує, що роботодавцем порушувалися умови контракту, що вимусило його написати рапорт про звільнення. Проте, колегія суддів наголошує на тому, що норми статті 74 Закону № 580-VIII не містять будь-яких застережень щодо скасування обов`язку особи відшкодувати витрати на навчання у разі порушення замовником умов контракту та/або звільнення за власним бажанням з цих чи інших мотивів. У свою чергу, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що укладені з позивачем контракти є чинними, доказів визнання чи їх розірвання у встановленому законом порядку матеріали справи не містять. Дійсність цих контрактів, належність їх виконання замовником та виконавцем, дотримання трудового законодавства роботодавцем тощо, не є предметом даного спору, з огляду на що, відповідні доводи скаржника відхиляються судом апеляційної інстанції. Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 261 відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія). Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю. Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі. Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році. На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи. Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання. Як зазначалося, позивачем здійснено розрахунок витрат на навчання відповідача, розмір яких склав 167 449,95 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками-розрахунками від 20.05.2019 №5/1189 та №5/1188 (а.с. 33-37). Колегія суддів наголошує на тому, що доводи апеляційної скарги не містять посилань щодо правильності здійснення вказаного розрахунку чи незгоди відповідача з таким розрахунком, а тому колегія суддів у відповідності до частини першої статті 308 КАС не перевіряє. Відповідно до частини п`ятої статті 74 Закону № 580-VIII у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Пунктом 8 Порядку № 261 передбачено, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа. Враховуючи, що відповідачем не було у добровільному порядку відшкодовані спірні витрати, то позовні вимоги про стягнення з нього цих витрат підлягають задоволенню. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя І.В. Федотов