Постанова 4855 № 620/8271/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/8271/22 Суддя (судді) першої інстанції: Поліщук Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Кучми А.Ю., Бєлової Л.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 р. у справі за адміністративним позовом Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_1 , третя особа - Міністерство юстиції України про стягнення коштів, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,- В С Т А Н О В И Л А: Академія Державної пенітенціарної служби звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Міністерство юстиції України, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Академії Державної пенітенціарної служби витрати пов`язані з утриманням її в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 317056 грн 09 коп. (триста сімнадцять тисяч п`ятдесят шість грн. 09 коп.). Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 по закінченню навчання не відпрацювала встановленого 3-річного терміну перебування на службі в державній кримінально-виконавчій службі (її було звільнено за власним бажанням), чим порушила умови укладеного між нею та Академією контракту та повинна в повному обсязі відшкодувати витрати, пов`язані з її утриманням в Академії Державної пенітенціарної служби. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що підстави для стягнення з курсанта витрат грошового забезпечення відсутні, оскільки суми грошового забезпечення не визначені законом такими, що включаються у витрати, пов`язані із утриманням військовослужбовця у навчальному закладі, також позивачка наголошує на тому що позивачем пропущено строк звернення до суду. Згідно п. 3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2018 між Академією Державної пенітенціарної служби (Виконавець), Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (Замовник) та ОСОБА_1 було укладено Контракт № 429 про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України (далі Контракт про здобуття освіти, а.с. 14-16). Умови вказаного Контракту, з-поміж іншого, передбачають, що: Особа зобов`язується після закінчення навчання прибути до місця призначення в строк, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за відповідною посадою; у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до частини четвертоїстатті 74 Закону України «Про Національну поліцію». Витрати відшкодовуються Особоюв повному обсязі за весь період її фактичного навчання (пункт 3 розділу ІІ). Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Контракту Виконавець зобов`язується проводити претензійно-позовну діяльність у справах про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням Особи у закладі вищої освіти. Відповідно до витягу з наказу Академії від 17.06.2021 № 97 о/с наказано: ОСОБА_1 присудити 18.06.2021 ступінь вищої освіти бакалавра з галузі знань 08 «Право» за спеціальністю 081 «Право» та видати диплом бакалавра; у зв`язку з закінченням навчання, виключити, зокрема, відповідача зі списків особового складу Академії, зняти з речового, котлового та грошового забезпечення з 18.06.2021; відповідачу наказано прибути 19.06.2021 у розпорядження начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань та начальників міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції для подальшого проходження служби . На підставі рапорту ОСОБА_1 . Державною установою «Житомирська виправна колонія (№ 4)» прийнято наказ № 109/к-22 про звільнення відповідача за власним бажанням 13.09.2022 із займаної посади та зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. Про звільнення відповідача зі служби Академія була поінформована листом Державної установи «Житомирська виправна колонія (№ 4)» від 20.09.2022 № 5/4/3-2693. Згідно довідки-розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 , від 18.06.2021 № 5/1721, було витрачено за період з 15.08.2017 по 18.06.2021: на грошове забезпечення 287105,39 грн; на продовольче забезпечення 23770,53 грн; на речове забезпечення 00,00 грн; на медичне забезпечення 1437,38 грн; оплата комунальних послуг та спожиті енергоносії 4742,79 грн; разом на суму 317056,09 грн, з якою відповідач був ознайомлений 18.06.2021. 22.09.2022 позивачем сформовано Повідомлення № 13/2250 щодо необхідності відповідача відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням курсанта, з яким ОСОБА_1 була ознайомлена особисто 22.09.2022, що підтверджується її підписом на копії Повідомлення, наданого до суду. У зв`язку з тим, що відповідач у добровільному порядку заборгованість у повному обсязі не відшкодував, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки особи, які навчаються в Академії Державної пенітенціарної служби та перебувають на повному державному забезпеченні, повинні відшкодувувати витрати, пов`язані з утриманням в навчальному закладі, у разі не відпрацювання трьох років, тому позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Відповідно до ст.1 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України", на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України", державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 14 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України", трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу". Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України", на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Регулювання трудових правовідносин у процесі проходження служби, порядок застосування дисциплінарних стягнень та процедура звільнення працівників кримінально-виконавчої служби регулюється спеціальним Законом України "Про Національну поліцію". У свою чергу, відповідно до статті 74 Закону України "Про Національну поліцію" підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається. Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1.3 Статуту Академії державної пенітенціарної служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 21.11.2016р. №3290/5, академія є самоврядним та автономним вищим навчальним закладом зі специфічними умовами навчання, який є державною установою, фінансується за рахунок коштів державного бюджету і віднесено до сфери управління центрального органу виконавчої влади - Міністерства юстиції України. У відповідності до пункту 2 Указу Президента України N 77/96 від 23.01.96 "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів" вищі навчальні заклади України здійснюють підготовку спеціалістів: за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів - за державним замовленням; за рахунок коштів відповідних юридичних та фізичних осіб - для роботи у недержавному секторі народного господарства; за рахунок власних коштів особи - для роботи у державному і недержавному секторі народного господарства (за бажанням). Установлено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання. Тобто, вказані норми зобов`язують особу, яка навчалася за державним замовленням у вищому навчальному закладі зі специфічними умовами, у разі її звільнення зі служби за власним бажанням протягом трьох років після закінчення навчання, відшкодувати витрати, пов`язані з її утриманням у такому закладі. З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як спори пов`язані з проходженням публічної служби. Аналогічний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі N 804/285/16 та від 16 жовтня 2019 року у справі N 1.380.2019.001198. З матеріалів справи вбачається, що Наказом директора Академії Державної пенітенціарної служби N 252/ОД від 22.07.2017 ОСОБА_1 з 15.08.2017 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання за державним замовленням. У подальшому, 27.04.2018 між Академією Державної пенітенціарної служби (виконавцем), Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (замовником) та відповідачем укладено контракт N 429 про здобуття освіти. На підставі рапорту відповідачки Державною установою «Житомирська виправна колонія (№ 4)» прийнято наказ № 109/к-22 про звільнення відповідача за власним бажанням 13.09.2022 із займаної посади та зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. У силу вимог пункту 1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого спільним наказом Міноборони, Мінфіну, МВС України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, СБУ від 16.06.2007 N 419/831/240/605/537/219/534 (далі - Порядок) цей Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, розроблено з метою впорядкування діяльності посадових осіб та органів військового управління щодо відшкодування курсантами, які проходять підготовку на посади осіб офіцерського складу, Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Державній прикордонній службі України, Управлінню державної охорони України, Службі безпеки України та Державній спеціальній службі транспорту України (далі - міністерства) витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу (далі - ВНЗ), у разі дострокового розірвання контракту про проходження військової служби (навчання) (далі - контракт) через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, а також у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у військових формуваннях, правоохоронних органах або органах спеціального призначення після закінчення ВНЗ. Пунктом 2.1 Порядку визначено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі - ВНЗ), а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення: медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв. Згідно пунктів 2.3, 3 наведеного вище порядку у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ. Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ. У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач ВНЗ. Відшкодовані на утримання курсантів кошти враховуються у кошторисних показниках спеціального фонду відповідних центральних органів виконавчої влади як власні надходження навчального закладу та витрати на утримання курсантів. До того ж, Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року N 261 (надалі - Порядок N 261). Пунктом 8 Порядку N 261 закріплено, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Відповідно до п. 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту. Розрахунку витрат витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування, які провадяться на підставі довідки-розрахунку, складеної начальником продовольчої служби (п. 2.1.2 Порядку). Згідно із п. 2.1.4. Порядку розрахунку витрат витратами на медичне забезпечення є витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях. Відповідно до п. 2.1.6 Порядку розрахунку витрат визначено, що до спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія. Судовим розглядом встановлено, що згідно абзацу 5 пункту 3 розділу ІІ контракту відповідач зобов`язувався у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України "Про національну поліцію" в повному обсязі за весь період її фактичного навчання. Утримання відповідача в Академії Державної пенітенціарної служби здійснювалось шляхом грошового, речового, продовольчого, медичного забезпечення, забезпечення комунальними послугами та енергоносіями. Отже, особи, які навчаються в Академії Державної пенітенціарної служби, перебувають на повному державному забезпеченні. Кошти, які витрачаються на їх навчання, є державними (бюджетними). Відповідач під час підписання контракту знав про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, проте, станом на час розгляду справи вказана заборгованість ним не сплачена. З аналізу вищевикладених норм вбачається, що особа, яка звільнилась із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу та у разі дострокового розірвання такою особою контракту, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з її утриманням у вищому навчальному закладі в порядку, визначеному відповідними нормами чинного законодавства. Вказане спростовує доводи скаржника щодо відсутності обов`язку відшкодовувати вказані витрати. Як свідчать матеріали справи, утримання відповідачки в Академії Державної пенітенціарної служби здійснювалось шляхом грошового, речового, продовольчого, медичного забезпечення, забезпечення комунальними послугами та енергоносіями. У той же час, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі, у разі дострокового розірвання такого контракту, ОСОБА_1 повинна відшкодувати суму коштів 317056,09 грн. зазначену у довідці-розрахунку. Враховуючи те, що на підставі рапорту відповідачки Державною установою «Житомирська виправна колонія (№ 4)» прийнято наказ № 109/к-22 про звільнення відповідача за власним бажанням 13.09.2022 із займаної посади та зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. (за власним бажанням) та до закінчення встановленого трирічного терміну перебування на службі, тому згідно вимог чинного законодавства відповідач має відшкодувати такі витрати. Оскільки відповідачем не було у добровільному порядку відшкодовані спірні витрати, відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Щодо посилань апеллянта на пропуск строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 вказаної вище статті). Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. При цьому, колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов`язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з`ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку. Колегія суддів зауважує, що за загальним правилом, перебіг строку на звернення до суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Пропуск відповідного строку на звернення до суду через байдужість до своїх прав або небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення звернення до суду з адміністративним позовом. Колегія суддів зазначає, що предметом даного позову є стягнення коштів, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладіу разі звільнення з публічної служби. Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. З огляду на зазначену норму вбачається, що спірні правовідносини склались з приводу проходження та звільнення ОСОБА_1 з публічної служби. Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Так, з огляду на вимоги ч. 5 ст. 122 КАС України позивач мав право звернутися до суду з позовом в місячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Слід зазначити, що пропуск строку передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України не є безумовною підставою для повернення позовної заяви або залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено. За змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2021 року у справі N 9901/241/21, проаналізувавши положення ч. 5 ст. 122 КАС України, дійшла висновку, що вказаною нормою процесуального права встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду. Колегією суддів зі змісту позовної заяви встановлено, що 22.09.2022 позивачем сформовано Повідомлення № 13/2250 щодо необхідності відповідача відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням курсанта та надано 30 діб для добровільного відшкодування витрат. Тобто тільки з 22.10.2022 року позивач дізнався про порушення своїх рав, оскільки відповідачем в добровільному порядку не відшкодовано витрати повязанні з її утриманням. З матеріалів справи вбачається, що з позовною заявою позивач звернувся 15.11.2022, тобто в місячний строк з моменту обізнаності про факти порушення його прав. Відтак, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду. Інші висновки рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обґрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам законодавства, діючого на момент виникнення спірних відносин. Відповідно до п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 383 КАС України,колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді А.Ю. Кучма Л.В. Бєлова