Постанова 4857 № 500/435/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/435/21 пров. № А/857/8536/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Качмара В.Я., Мікули О.І., за участю секретаря судового засідання Юник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 500/435/21 за адміністративним позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Подлісною І.М у м. Тернопіль Тернопільської області 18.03.2021 року за правилами спрощеного позовного провадження, дата складення повного судового рішення 22 березня 2021 року), - ВСТАНОВИВ: Національна академії внутрішніх справ (надалі також НАВС, позивач) звернулася з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , відповідач), в якому просила суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України в період з серпня 2012 року по червень 2015 року в сумі 30043,29 грн. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставини, що мають значення для справи, неправильність застосування норми матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми процесуального права та окремі обставини справи, вказує, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду. не вчинив усіх належних дій для своєчасного звернення до Тернопільського окружного адміністративного суду із даним позовом, не подав заяви про поновлення пропущеного строку та не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду із позовом, а суд першої інстанції проігнорував даний факт. Порушення норм матеріального права судом першої інстанції, на думку відповідача, полягає в посиланні на норми Закону України від 20.12.1990 № 565-XII «Про міліцію», який втратив чинність на момент звільнення відповідача з органів національної поліції та необґрунтованому застосовуванні Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261 (надалі також Порядок №261) та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 01.03.2017 № 173 «Про затвердження типових форм контрактів про здобуття освіти в закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських», які прийняті після завершення навчання відповідачем. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Учасники справи були належним чином, відповідно до положень глави 7 розділу I КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися. Згідно з частиною третьою статті 252 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 09.08.2012 між Львівським державним університетом внутрішніх справ, комплектуючим підрозділом - УМВС України в Тернопільській області та відповідачем укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, який пізніше було доповнено Додатковим договором № 4 від 28.07.2014 року, що став його невід`ємною частиною (надалі також - Договір), в якому було змінено первісного виконавця - Львівський державний університет внутрішніх справ на нового виконавця - Національну академію внутрішніх справ (далі НАВС). Відповідно до Договору відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов`язувався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відмови від подальшого проходження служби протягом перших трьох років після закінчення навчання - відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі. З 09.08.2012 року по 26.06.2015 року відповідно до умов Договору відповідач у період навчання перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг. Відповідно до наказу НАВС від 26.06.2015 №914 ОСОБА_1 було присуджено ступінь вищої освіти бакалавр за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» та видано диплом бакалавра. Після закінчення навчання, відповідно до умов Договору відповідача направлено для подальшого проходження служби до комплектуючого підрозділу. Таким чином, НАВС умови Договору виконано у повному обсязі. З 07.11.2015 відповідачу, який мав спеціальне звання лейтенант міліції, проходив службу на посаді інспектора Зборівського відділення поліції Тернопільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, присвоєно спеціальне звання лейтенант поліції, що підтверджується копією витягу з наказу від 07.11.2015 № 28 о/с. Наказом від 30.06.2017 № 484 о/с ОСОБА_1 , оперуповноваженому сектору кримінальної поліції Зборівського відділення поліції Тернопільського відділу поліції, присвоєно спеціальне звання старший лейтенант поліції. 05.06.2018 на адресу НАВС супровідним листом ГУНП в Тернопільській області Управління кадрового забезпечення від 31.05.2018 № 1462/2/07-2018 надійшла інформація, що наказом ГУНП в Тернопільській області від 22.05.2018 № 139 о/с відповідача звільнено зі служби в Національній поліції на підставі поданого ним рапорту, за власним бажанням. Відповідач навчався у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України в період з серпня 2012 року по червень 2015 року і загальна вартість витрат, пов`язаних з утриманням його у навчальному закладі, становить 30 043,29 грн. (тридцять тисяч сорок три грн. 29 коп.). Із сумою витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, відповідача ознайомлено під підпис та проінформовано про необхідність відшкодування зазначеної суми. Листом НАВС № 46/10-868 від 09.11.2018 відповідача було поінформовано про необхідність сплати суми витрат, пов`язаних із утриманням у вищому навчальному закладі. Згідно матеріалів справи до НАВС грошові кошти, будь-які звернення щодо добровільної сплати боргу або способів його сплати (розстрочення суми заборгованості тощо) від відповідача не надходили. У лютому 2019 року НАВС звернулася до суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, у сумі 30043 грн. 29 коп. Ухвалою Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд цивільної справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження. Заочним рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 29 березня 2019 року позов задоволено. 14.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до Зборівського районного суду Тернопільської області із заявою про перегляд заочного рішення від 29 березня 2019 року. Ухвалою цього суду від 26 липня 2019 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України; роз`яснено позивачу право на звернення до суду із вказаним позовом у порядку адміністративного судочинства. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року апеляційну скаргу НАВС залишено без задоволення; ухвалу Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2019 року залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою НАВС на ухвалу Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року в справі за позовом НАВС до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі. Наведену ухвалу суду касаційної інстанції отримано позивачем 21.11.2019. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, позивачем доведена правомірність та обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача сум витрат, пов`язаних з його утриманням у навчальному закладі, натомість відповідачем не було надано суду жодного доказу щодо спростування позиції позивача, викладеної в заявленому адміністративному позові, та доказів добровільної сплати зазначеної суми боргу на момент розгляду справи. Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції помилковими і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку (ч. 5 ст. 74 цього Закону). Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. При вирішенні наведеного процесуального питання колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 804/285/16, згідно якої спори щодо проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню норми частини п`ятої статті 122 КАС України. Предметом розгляду у даній справі є питання стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат, пов`язаних з його утриманням під час навчання у НАВС. З врахуванням зазначеного, до спірних правовідносин слід застосовувати норми частини п`ятої статті 122 КАС України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 і постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 140/721/19, від 24 грудня 2019 року у справі № 824/284/19-а, від 29 квітня 2020 року у справі № 560/1942/19, від 18 червня 2020 року у справі № 140/2024/19, від 1 липня 2020 року у справі № 400/1758/19 та від 19 листопада 2020 року в справі № 400/2654/19. Відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, здійснюється в порядку, який визначений Кабінетом Міністрів України. Зокрема, відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 261, після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів. Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи. У разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася. Особа має право здійснити відшкодування витрат з розстроченням платежу до одного року. У такому випадку особа укладає з вищим навчальним закладом, у якому вона навчалася, договір у письмовій формі, де зазначаються строки та розміри платежів. Згідно з пунктом 8 Порядку № 261 у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Отже, із змісту наведеного вбачається, що зверненню до суду із розглядуваним позовом передує складання вищим навчальним закладом розрахунку фактичних витрат, доведення такого до особи з пропозицією добровільного відшкодування цих витрат. Лише у випадку відмови добровільно відшкодувати такі витрати, їх стягнення здійснюється з відповідача в судовому порядку. Листом НАВС № 46/10-868 від 09.11.2018 відповідача було поінформовано про необхідність сплати суми витрат, пов`язаних із утриманням у вищому навчальному закладі. В подальшому позивач звертався до суду із відповідним позовом в порядку цивільного судочинства. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року залишено без змін ухвалу Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2019 року про закриття провадження у цивільній справі за позовом НАВС до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі. З огляду на вказані обставини, починаючи 04.10.2019 (дати набрання законної сили рішення про закриття провадження в цивільній справі № 599/408/19) розпочався перебіг строку на реалізацію позивачем свого права на звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення вказаних витрат у примусовому порядку. Позовна заява НАВС у справі, що розглядається, скерована до суду лише 27.01.2021 (згідно відбитку поштового штемпеля на конверті). В ході розгляду справи судом першої інстанції позивач заявляв клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, покликаючись на отримання оригіналів документів, що були долучені до цивільної справи, від суду першої інстанції 28.12.2020. Колегія суддів вважає безпідставними дані доводи позивача з огляду на наступне. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення ЄСПЛ «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998р., заява № 28090/95, п. 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Окрім цього, ЄСПЛ наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п.570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» ЄСПЛ встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000р., п. 33). Колегія суддів зазначає, що позивач у даній справі мав усі правові підстави для вчасного звернення до суду з відповідним позовом у вказані строки, будь-яких перешкод для реалізації такого права матеріали справи не містять, як і підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. Позивачем жодним чином не обґрунтовано відсутність реальної можливості отримати у Зборівському районному суді Тернопільської області на протязі більше ніж річного строку оригіналів необхідних документів. Позивач не був позбавлений можливості своєчасно подати адміністративний позов, додавши до нього копії, а не оригінали письмових доказів, на які він посилається. Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом і ним не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 123 КАС України. При цьому, позивач не був позбавлений можливості своєчасного (протягом одного місяця від 04.10.2019) звернення до суду із адміністративним позовом з подальшим долученням всіх необхідних документів. Звідси, є наявними достатні та належні підстави для залишення позовної заяви НАВС без розгляду на підставі частини четвертої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, оскільки нею не дотриманий строк звернення до суду із розглядуваним позовом, а наведені причини пропуску строку визнані неповажними. Оцінюючи дійсні обставини справи, що перешкоджали здійсненню процесуального права на звернення до суду, а також обставини, на які позивач посилається як на поважні, суд першої інстанції повинен був надати оцінку та провести об`єктивний аналіз всіх наведених у позові доводів та обставин справи, що дозволило б дати відповідь на питання про те, чи позивач за встановлених обставин мав дійсну можливість своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду. Оскільки позивачем не наведено поважних причин, які б перешкоджали йому реалізувати своє право на звернення до суду із відповідним позовом своєчасно, тому колегія суддів вважає, що заявлений позов підлягає залишенню без розгляду. Таким чином, колегія суддів приходить до переконання про те, що судом першої інстанції помилково не досліджено питання своєчасності звернення позивача до суду із розглядуваним позовом, не застосовано наслідків пропуску такого строку без поважних причин. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Оскільки позивачем пропущений строк звернення із розглядуваним позовом, поважних причин пропуску вказаного строку останнім не наведено, тому постановлене судом першої інстанції рішення відповідно до частини першої статті 319 КАС України підлягає скасуванню, а заявлені позовні вимоги - залишенню без розгляду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду, з вищевикладених мотивів. Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 500/435/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовну заяву Національної академії внутрішніх справ України до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі - залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді В. Я. Качмар О. І. Мікула Повне судове рішення складено 20.05.2021