Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/3808/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3808/22 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: Наталія БАРГАМІНА ПОСТАНОВА Іменем України 18 грудня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Чаку Є.В., Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Академії Державної пенітенціарної служби, ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 у справі за адміністративним позовом Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_1 про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Академії Державної пенітенціарної служби витрати, пов`язані з утриманням її в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 119 901,59 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Академії Державної пенітенціарної служби витрати, пов`язані з утриманням ОСОБА_1 в Академії Державної пенітенціарної служби, в сумі 36 534,97 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для стягнення спірних коштів відсутні. Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на наявності правових підстав для стягнення всієї заявленої у позові суми. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом Академії Державної пенітенціарної служби № 233/ОД від 22.07.2018 ОСОБА_1 з 16.08.2018 було зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання. Між Академією Державної пенітенціарної служби (надалі - Академія) (виконавцем) з однієї сторони, Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (замовником) з другої сторони та відповідачем з третьої сторони 10.04.2019 укладено контракт № 525 про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України (надалі - Контракт). Згідно абзаців 4, 5 пункту 3 розділу ІІ Контракту відповідач зобов`язувався після закінчення навчання прибути до місця призначення в строк, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за відповідною посадою; у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про національну поліцію» в повному обсязі за весь період її фактичного навчання. Відповідно до абзацу 7 пункту 1 розділу ІІ Контракту Академія зобов`язана проводити претензійно-позовну діяльність у справах про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням особи у закладі вищої освіти. Відповідно до наказу Академії № 52/ОС від 30.03.2022 відповідача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі за власним бажанням 31.03.2022. Згідно довідки-розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 , витрачено за період з 16.08.2018 по 31.03.2022: на грошове забезпечення - 83 366,62 грн, на продовольче забезпечення - 24 963,64 грн, на речове забезпечення - 3 899,13 грн, на медичне забезпечення - 1 394 грн, оплата комунальних послуг та за спожиті енергоносії - 6278,20 грн, разом на суму 119 901,59 грн. Академією Державної пенітенціарної служби надіслано відповідачу повідомлення від 31.03.2022 № 55 про відшкодування витрат на навчання. Оскільки у добровільному порядку вказані витрати відповідач не відшкодував, позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що грошове забезпечення військовослужбовця не відноситься до витрат, пов`язаних із утриманням курсанта у навчальному закладі, а є видатками у сфері соціального забезпечення військовослужбовця, виплаченими за період військової служби. Разом з тим, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі, у разі дострокового розірвання контракту, відповідач на даний час кошти по продовольчому забезпеченню - 24 963,64 грн, по речовому забезпеченню - 3 899,13 грн, по медичному забезпеченню - 1 394 грн, по оплаті комунальних послуг та за спожиті енергоносії - 6 278,20 грн, всього на суму 36 534,97 грн не відшкодував, а тому суд вважає, що позовні вимоги Академії в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Частиною першою статті 2 цього Закону визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частина шоста цієї статті визначає види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до частин п`ятої, десятої статей 25 Закону № 2232-XII з громадянами України - курсантами закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами п`ятим, восьмим і дев`ятим частини другої статті 23 цього Закону. Курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 та підпунктів "д", "е", "є", "ж", "з" пункту 2 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку. Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі визначає Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (далі - Порядок № 964). Відповідно до пункту 3 Порядку № 964, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з, зокрема, грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням. У пункті 4 Порядку № 964 встановлено, що розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів. Згідно пункту 3 цього Порядку у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку. Аналіз викладеного дає підстави для висновку що у разі дострокового розірвання контракту з курсантом через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми, у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, такий курсант зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з, зокрема, його грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням у вищому навчальному закладі. Як вже зазначалося, наказом Академії № 52/ОС від 30.03.2022 відповідача за власним бажанням звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі 31.03.2022. Водночас, вказаний наказ постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2023 по справі № 620/3967/22 скасований, а позивача поновлено на посаді курсанта четвертого курсу денної форми навчання Академії Державної пенітенціарної служби. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач при звільненні позивача не з`ясував наявність конкретних поважних причин для звільнення за власним бажанням та причин неможливості проходження служби, а зміст рапорту позивача про звільнення не відповідав її волі та бажанню припинити службу, оскільки доказів подання паперового рапорту в матеріалах справи відсутній, а надісланий рапорт засобами телекомунікаційного зв`язку Вайбер (Viber) слугував наміром, а не діями для подання такої заяви. Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак, зважаючи на те, що позивача було звільнено без достатньої на це правової підстави та оскільки наразі її поновлено на посаді курсанта четвертого курсу денної форми навчання Академії Державної пенітенціарної служби, то підстави для стягнення з неї спірних коштів відсутні. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Академії Державної пенітенціарної служби залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 та ухвалити нове судове рішення, яким позов Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_1 про стягнення коштів залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя Є.В. Чаку Суддя А.Ю. Коротких