Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/1785/26

Справа № 344/1785/26 Провадження № 22-ц/4808/1163/26 Головуючий у 1 інстанції Польська М. В. Суддя-доповідач Василишин Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В., суддів: Баркова В. М., Максюти І. О., секретаря Шемрай Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Польської М.В. у місті Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Позов мотивував тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 жовтня 2014 року у справі №344/11259/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 на його користь кошти в сумі 122 245,60 грн, а за рішенням від 19 лютого 2020 року у сумі 146 498,37 грн, що складає загальну заборгованість 268 743,97 грн. Незважаючи на наявність виконавчих проваджень, зазначена заборгованість відповідачем не погашена. Зважаючи на вказане, з урахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 46 173,66 грн та інфляційних втрат у сумі 230 905,20 грн за період з 01.03.2020 по 31.12.2025, що разом становить - 277 078,86 грн, а також судові витрати. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в порядку ч. 2 ст.625 ЦК України задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нараховані 3% річних за період з 01.01.2020 по 24.02.2022 в сумі 6 986,73 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь держави судовий збір в розмірі 69,82 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що нарахування 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України можливе лише на суму основного боргу у розмірі 117 245,60 грн, оскільки повторне нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму, яка вже складається з раніше присуджених 3 % річних та інфляційних втрат, є неправомірним. Врахувавши правила перебігу позовної давності та встановлений законодавством мораторій щодо кредитних і позикових зобов`язань під час воєнного стану, суд визначив період нарахування 3 % річних з 01.01.2020 по 24.02.2022 та стягнув з відповідача 6986,73 грн. Водночас, оскільки первісне зобов`язання було визначене в доларах США, а індексація відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовується лише до грошових зобов`язань, виражених у гривні, місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат. Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду подав апеляційну скаргу, оскільки не погоджується з ним в частині відмови у стягненні інфляційних втрат. На думку скаржника, інфляційні втрати підлягають нарахуванню на суму основного зобов`язання у розмірі 117 245,60 грн, визначену рішенням суду у справі № 344/11259/14-ц та таку, що стягується у межах відкритих виконавчих проваджень у національній валюті України. ОСОБА_1 зазначає, що стягнення боргу в іноземній валюті органами ДВС не здійснюється, а предметом виконання є саме сума 117 245,60 грн, яка залишається непогашеною з 2014 року та зазнає знецінення внаслідок інфляційних процесів. Також апелянт звертає увагу, що рішенням суду від 19.02.2020 у справі №344/22295/19 вже було стягнуто 3 % річних у сумі 17 586,84 грн та інфляційні втрати у сумі 128 911,53 грн, нараховані саме на суму основного боргу 117 245,60 грн. Зважаючи на вказане, апелянт просить здійснити донарахування інфляційних втрат на суму основного зобов`язання 117 245,60 грн за період з 01.01.2020 по 24.02.2022. Крім того, скаржник зазначає, що Верховний Суд у справі № 344/5385/16-ц відмовив у стягненні курсової різниці, виходячи з того, що остаточний розмір заборгованості визначений у гривнях. На переконання позивача, якщо судове рішення та виконавчі документи передбачають стягнення саме 117 245,60 грн, то ця сума є предметом виконання та підлягає індексації. За розрахунком скаржника, інфляційні втрати за 2020 рік становлять 5 862,28 грн, за 2021 рік 11 724,56 грн, а за період з 01.01.2022 по 24.02.2022 3 153,91 грн, що загалом складає 20 740,75 грн. ОСОБА_1 вважає такі нарахування правомірними та такими, що відповідають положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зважаючи на викладене, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат, стягнути з ОСОБА_2 на його користь 20 740,75 грн інфляційних нарахувань за період з 01.01.2020 по 24.02.2022, а в іншій частині рішення залишити без змін. Позиція інших учасників справи ОСОБА_3 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Заяви (клопотання) учасників справи У судове засідання належним чином повідомлені сторони не з`явилися. ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій апеляційну скаргу підтримав, просив розглядати справу без його участі. Позиція Івано-Франківського апеляційного суду Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2026 року оскаржується в частині відмови у стягненні інфляційних втрат за період з 01.01.2020 по 24.02.2022 в сумі 20 740,75 грн, в іншій частині рішення суду не оскаржується, відповідна аргументація в апеляційній скарзі позивача відсутня, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги. Фактичні обставини справи Судом встановлено, що заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 жовтня 2014 року у справі №344/11259/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за договором позики у сумі 117 245,60 грн та завдану моральну шкоду у розмірі 5000 грн (а.с.7-8). На виконання вказаного рішення видано два виконавчих листи. Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 19 лютого 2020 року у справі №344/22295/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні нарахування в розмірі 128 911,53 грн та 3% річних у сумі 17 586,84 грн, а всього146 498,37 грн (а.с. 9-10). 05 січня 2015 року відкрито (зведене) виконавче провадження на виконання рішення суду від 24.10.2014 у справі №344/11259/14-ц, виконавчий документ повернуто стягувачу 03.12.2021. 15 травня 2020 року відкрито виконавче провадження на виконання рішення суду від 19.02.2020 у справі №344/22295/19, а 03.12.2021 виконавчий документ повернуто стягувачу 03.12.2021. 28 грудня 2021 року стягувач повторно подав заяви до органу ДВС, відкрито зведені виконавчі провадження, проводяться відповідні дії, зокрема, за поданням державного виконавця ухвалою суду від 25 вересня 2025 року обмежено боржника у праві виїзду за межі України. Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги За змістом частини 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У справі, що переглядається встановлено, що між сторонами існують правовідносини щодо позики отриманої відповідачем згідно наданої позивачем розписки. Так, 28 червня 2005 року ОСОБА_1 надав в позику ОСОБА_2 8 000 доларів США. Оскільки відповідач у добровільному порядку не повернув суму позики, то у 2014 році ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 117 245,60 грн, обравши валюту зобов`язання в гривні за офіційним курсом долара США, визначену НБУ станом на дату подання позову, з визначенням еквіваленту в іноземній валюті. Вказана сума заборгованості стягнута з ОСОБА_2 рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 жовтня 2014 року. Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем рішення суду про стягнення з нього заборгованості за договором позики. Відтак станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом, у відповідача залишалося невиконаним грошове зобов`язання щодо повернення 117 245,60 грн, визначене у національній валюті України. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3 % річних за період з 01.01.2020 по 24.02.2022 у сумі 6 986,73 грн позивачем не оскаржується, у зв`язку з чим не є предметом перегляду суду апеляційної інстанції. Водночас висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат є помилковим. Колегія суддів зауважує, що позивачем змінено валюту зобов`язання з доларів США на гривню за офіційним курсом Національного банку України, а тому борг у розмірі 117 245,60 грн, визначений рішенням суду від 24 жовтня 2014 року, є грошовим зобов`язанням у національній валюті. Оскільки зазначене зобов`язання відповідачем не виконано, позивач має право на відшкодування інфляційних втрат відповідно до положень статті 625 ЦК України. Зважаючи на те, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19). Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням позичальником грошових зобов`язань, що випливають із договору позики, наявність та розмір яких констатовано рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 жовтня 2014 року підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Відтак позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022 року. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині підлягає скасуванню, а позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з 01.01.2020 по 24.02.2022 - задоволенню. Виходячи із зведеної таблиці індексів інфляції сума інфляційних втрат за період з 01.01.2020 по 24.02.2022 (індекс інфляції 1,18881409) становить 22 137,62 грн (117 245,60 х 1,18881409 - 117 245,60). Викладене узгоджується із правовими висновками, зокрема, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі № 756/8788/22 (провадження № 61-7585св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 759/4324/23 (провадження № 61-11727св24). Водночас апелянтом заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 20 740,75 грн, тобто у меншому розмірі, ніж визначено за розрахунком апеляційного суду. З урахуванням положень ст. 367 ЦПК України та принципу диспозитивності цивільного судочинства суд апеляційної інстанції позбавлений права виходити за межі заявлених вимог та присуджувати суму, що перевищує розмір, визначений апелянтом. За таких обставин задоволенню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 20 740,75 грн, яка визначена ОСОБА_1 у межах поданої апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції у оскарженій частині та постановлення у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2026 року в частині відмови у стягненні інфляційних втрат скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 740,75 грн інфляційних втрат. У решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 червня 2026 року. Суддя-доповідач: Л. В. Василишин Судді: В. М. Барков І. О. Максюта