Постанова 4807 № 334/4421/24

Дата документу 27.01.2026 Справа № 334/4421/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/4421/24 Головуючий у 1-й інстанції: Турбіна Т. Ф. Провадження № 22-ц/807/131/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кухаря С.В., Смакотіної В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування позову зазначив, що 27 лютого 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір N б/н безвідсоткової позики грошових коштів. Факт укладення договору посвідчено сторонами шляхом оформлення письмової розписки від 27 лютого 2017 року, відповідно до якої відповідач взяв у борг у ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 350000,00 грн. Також, 29 травня 2017 року між ОСОБА_3 та відповідачем укладено договір N б/н безвідсоткової позики грошових коштів, що підтверджується відповідною письмовою розпискою від 30 травня 2017 року, за якою відповідач взяв у борг у первісного кредитора грошову суму в розмірі 350000,00 грн. Первісний кредитор ОСОБА_3 звернувся до відповідача з вимогою про повернення боргу за вищевказаними договорами позики, на що відповідач листом від 15 червня 2017 року повідомив, що поверне кошти у строк до 30 червня 2017 року включно, але до теперішнього часу кошти не повернув. 01 травня 2024 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги N 1, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за зобов`язаннями за договором позики, оформленим письмовою розпискою від 27 лютого 2017 року на суму в розмірі в 350000,00 грн. Також, 01 травня 2024 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги N 2, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за зобов`язаннями за договором позики, оформленим письмовою розпискою від 30 травня 2017 року на суму в розмірі в 350000,00 грн. Вищезазначені договори про відступлення права вимоги були направлені на адресу відповідача, однак відповідач борг не повернув. На підстав вищевикладеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 098 623, 14 грн, з яких: 700 000, 00 грн - сума основного боргу, 300 930, 00 грн - інфляційні нарахування, 97 693, 14 грн - 3 % річних від простроченої суми. Судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 27 лютого 2017 року, від 30 травня 2017 року у загальному розмірі 7 00 000.00 грн. В іншій частині позову відмовлено Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 7 000.43 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2025 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних нарахувань та 3% річних від простроченої суми та ухвалити нове рішення в цій частині стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 398 623,14 гривень, з яких 300 930,00 гривень інфляційні нарахування, 97 693,14 гривень 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що за договорами про відступлення права вимоги № 1 та №2 від 01 травня 2024 року позивачем прийнято на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, внаслідок чого позивач стає кредитором за зобов`язаннями за договором позики, оформленими письмовими розписками від 27 лютого 2017 року, від 30 травня 2017 року на суму в розмірі триста п`ятдесят тисяч гривень кожна, а тому фактично, було проведено заміну кредитора (сторони) у договорах позики. Вищезазначені договори про відступлення права вимоги не містять жодних застережень або обмежень щодо передачі прав позивачу від первісного кредитора лише в межах суми триста п`ятдесят тисяч гривень, без передачі права вимоги додаткових грошових сум у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних від простроченої суми. Судом позбавлено позивача права вимоги на стягнення інших, включених позивачем у заборгованість складових, які є похідними від основної суми боргу. Мета нарахування боржнику інфляційних нарахувань і 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, постанові Верховного Суду України від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц), а також відновити інфляційні втрати, адже показники купівельної спроможності гривні за період з 2017 року (момент передачі боржнику грошових коштів) до 23.02.2022 року (кінцева дата розрахунку інфляційних втрат) значно зменшилися, а з введенням в дію в Україні воєнного стану (24.02.2022 року) в силу закону позивачем інфляційні вимоги та 3% річних від простроченої суми відповідачу не пред`являлись. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Судова повістка ОСОБА_2 була направлена на адресу: АДРЕСА_1 де останній зареєстрований, про що свідчить відповідь № 616924 від 30 травня 2024 року та № 2012400 від 17 листопада 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 14,а.с. 84), проте повернулась 02 січня 2026 року з відміткою « адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 103-104). Відповідно до п.3) ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день постановлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітку про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 була вручена судова повістка повідомлення про дату, час та місце розгляду справи 02 січня 2026 року Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Оскільки ОСОБА_2 вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності ОСОБА_2 . При цьому, колегія суддів зауважує, що апеляційне провадження у даній справі було відкрито 05 вересня 2025 року. Розгляд справи було призначено до розгляду неодноразово ( 04 листопада 2025 року, 16 грудня 2025 року), проте розгляд справи було відкладено із за неявки відповідача ОСОБА_2 . Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в оскаржуваній частині не відповідає Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підлягають до задоволенню лише стягнення з відповідача основної суми боргу за договорами позики від 27 лютого 2017 року від 30 травня 2017 року у загальному розмірі 700000,00 грн, натомість позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних від простроченої суми необхідно залишити без задоволення з тієї причини, що позивач наділений правом вимоги лише щодо основної суми боргу за розписками, оскільки право вимоги на стягнення інших, включених позивачем у заборгованість складових, які є похідними від основної суми боргу, до позивача не перейшло. Договір відступлення права вимоги №1 від 01 травня 2024 і договір відступлення права вимоги №2 від 01 травня 2024 за своїми правовими ознаками є договорами цесії, укладеними у відповідності до положень ст. 512 ЦК України, в силу яких ОСОБА_1 (позивач) на законних підставах набув права вимоги до боржника (позичальника) ОСОБА_2 .. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що згідно з розпискою від 27 лютого 2017 року, директор ТОВ «Промоптсбут» ОСОБА_2 на виконання договору N б/н безвідсоткову позику від 27 лютого 2017 року, отримав від громадянина ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 350000 (триста п`ятдесят тисяч) гривень. Згідно умовам вищезазначеного договору від 27 лютого 2017 року зобов`язується повернути зазначену грошову суму у встановлений строк (а.с.6). Згідно з розпискою від 30 травня 2017 року, директор ТОВ «Промоптсбут» ОСОБА_2 отримав від громадянина ОСОБА_3 за договором N б/н безвідсоткову позику від 29 травня 2017 року грошову суму в розмірі 350000 (триста п`ятдесят тисяч) гривень. Зобов`язався повернути вищезазначену грошову суму в строк, встановлений договором від 29 травня 2017 року (а.с.7). На вищевказаних розписках міститься підпис, розшифровка підпису ОСОБА_2 та печатку ТОВ «Промоптзбут». Згідно з листом від 15 червня 2017 року ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_3 , що цим листом на вимогу про повернення грошових коштів за борговими розписками від 27 лютого 2017 і 30 травня 2017 року за досягнутою домовленістю між ним та ОСОБА_3 зазначені в кожній розписці грошові суми в розмірі 350 тисяч гривень (в загальній сумі 700 тисяч гривень) були отримані ОСОБА_2 , як фізичною особою, з правом безвідсоткового користування грошовими коштами, які зобов`язується повернути ОСОБА_3 в повному розмірі до 30 червня 2017 року включно (а.с.8). Лист підписано директор ТОВ «Промоптзбут» ОСОБА_2 та скріплений печаткою підприємства ТОВ «Промоптзбут». Відповідно до Договору відступлення права вимоги №1 від 01 травня 2024 року, укладений між ОСОБА_3 (первісний кредитом) та ОСОБА_1 (новий кредитор), відповідно до якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за зобов`язаннями за договором позики, укладеним між Первісним Кредитором та ОСОБА_2 , (далі по тексту - Боржник), оформленим письмовою розпискою від 27 лютого 2017 року на суму в розмірі триста п`ятдесят тисяч гривень (далі по тексту Угода) (п.1 договору). До Нового кредитора переходить право вимагати (замість Первісного кредитора) від Боржника належного виконання зобов`язань Боржника, викладених в Угоді, а Боржник зобов`язується перед Новим кредитором належно виконати свої зобов`язання, що викладені або прямо впливають із Угоди або пов`язані із нею (п. 2 договору). Боржник зобов`язується забезпечити реалізацію прав Нового кредитора згідно Угоди, що Новий кредитор набув згідно Договору (п.3 договору). Передача права вимоги за цим договором здійснюється на безоплатній основі (п.4 договору). У момент підписання договору Первісний кредитор зобов`язується передати Новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються за договором (п.5 договору). Первісний кредитор зобов`язаний протягом 2 (двох) днів з моменту укладення цього договору письмово сповістити боржника про укладення цього договору (п.6 договору). Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п.8 договору) (а.с.9). Відповідно до Договору відступлення права вимоги №2 від 01 травня 2024 року, укладений між ОСОБА_3 (первісний кредитом) та ОСОБА_1 (новий кредитор), відповідно до якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за зобов`язаннями за договором позики, укладеним між Первісним Кредитором та ОСОБА_2 , (далі по тексту - Боржник), оформленим письмовою розпискою від 30 травня 2017 року на суму в розмірі триста п`ятдесят тисяч гривень (далі по тексту Угода) (п.1 договору). До Нового кредитора переходить право вимагати (замість Первісного кредитора) від Боржника належного виконання зобов`язань Боржника, викладених в Угоді, а Боржник зобов`язується перед Новим кредитором належно виконати свої зобов`язання, що викладені або прямо впливають із Угоди або пов`язані із нею (п.2 договору). Боржник зобов`язується забезпечити реалізацію прав Нового кредитора згідно Угоди, що Новий кредитор набув згідно Договору (п.3 договору). Передача права вимоги за цим договором здійснюється на безоплатній основі (п.4 договору). У момент підписання договору Первісний кредитор зобов`язується передати Новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються за договором (п.5 договору). Первісний кредитор зобов`язаний протягом 2 (двох) днів з моменту укладення цього договору письмово сповістити боржника про укладення цього договору (п.6 договору). Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п.8 договору) (а.с.10). Договори містять підписи та розшифровки підписів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . 02 травня ОСОБА_3 направив поштою ОСОБА_2 зокрема повідомлення про відступлення права вимоги та договори відступлення права вимоги №1, 2 від 01 травня 2024 року на адресу його місця реєстрації: АДРЕСА_1 , що підтверджується поштовим описом вкладення та поштовою накладною із трекінг номером 6900210928734 (а.с.11). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (частина перша статті 1050 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору. Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва. У зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За приписами статті 257 ЦКУкраїни загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Поряд з цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо заявлених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану). Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Судом встановлено, що предметом позову з яким звертався ОСОБА_1 є стягнення грошового зобов`язання щодо несвоєчасного повернення позики, котра оформлена розписками від 27 лютого 2017 року та від 30 травня 2017 року та відповідно до яких, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 безвідсоткову позику, яку зобов`язався повернути до 30 червня 2017 року включно. Зазначена позика не була провернута. Проте, ОСОБА_1 отримавши право вимоги за зазначеним, невиконаним грошовим зобов`язанням ОСОБА_2 відповідно до Договорів відступлення права вимоги №1 та №2, звернувся до суду 29.05.2024 року (а.с.1). У зв`язку з тим, що перебіг строку позовної давності було зупинено 02 квітня 2020 року, на час звернення до суду ОСОБА_1 такий строк не було пропущено. Колегія суддів вважає, оскільки із заміною кредитора зобов`язання зберігається, вбачаються підстави для настання відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного Кодексу України, що не виходить за межі позовних вимог. З урахуванням вище викладених висновків, період, за який необхідно застосувати таку відповідальність, має обмежуватись часом не раніше дня, наступного за днем у якому відбулось прострочення виконання грошового зобов`язання та не може бути більшим ніж три роки, які передували дню звернення до суду. Отже, незважаючи на те, що прострочення виконання грошового зобов`язання відбулось фактично з 01.07.2017 року, позивач із вимогами про стягнення інфляційних втрат на 3% річних звернувся лише 29.05.2024, відповідно строк у три роки, які передували зверненню до суду необхідно рахувати з 28.05.2021 року. Як вже зазначалось, у пункті 18, розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, вказано, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу з 24.02.2022 включно, а тому, з урахуванням обставин даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що строки настання відповідальності за невиконання грошового зобов`язання ОСОБА_2 хоча і мають обмежуватися періодом 28.05.2021 28.05.2024, проте фактично, така відповідальність, а значить і нарахування 3% річних та інфляційних втрат можна здійснити за період з 28 травня 2021 року і до 23 лютого 2022 року включно. Розрахунок інфляційних втрат за зазначений період з 28.05.2021 по 23.02.2022 для договору позики від 27.02.2017 року слід провести з урахуванням поточного індексу інфляції, який у травні 2021 року склав 99,8% з розрахунку за 4 дні (множинник 0,999742), у червні 2021 року індекс інфляції становив 100,2%, у липні 2021 100,1%, серпні 2021 99,8%, вересні 2021 101,2%, жовтні 2021 100,9%, у листопаді 2021 100,8%, у грудні 2021 100,6%, у січні 2022 року 101,3%, у лютому 2022 - 101,6% з розрахунку за 23 дні (множинник 1,013143). Таким чином, відбулося зростання цін на 6,38%, що складає 22 315,15 грн. Розрахунок 3% річних за аналогічний період з 28.05.2021 по 23.02.2022 для договору позики від 27.02.2017 року слід провести з розрахунку на 272 дні (4+30+31+31+30+31+30+31+31+23), що становитиме 350000*3%*272/365=7818,93 грн. Таким чином, по договору позики слід нарахувати 22 315,15 + 7 818,93 = 30 134,08 грн інфляційних втрат та 3% річних. Аналогічні розрахунки необхідно провести для договору позики від 30 травня 2017 року, натомість у зв`язку з тим, що сума у 350 000 грн та період нарахування для договору від 27 лютого 2017 року та договору від 30 травня 2017 співпадають, розмір нарахувань буде аналогічним для обох договорів і складатиме загалом 60 268,16 грн. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 інфляційних нарахувань та 3% річних підлягають частковому задоволенню. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не надав належної оцінки всім доказам у справі згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, тому наявні підстави для скасування судового рішення в частині відмови від стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу, та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову в цій частині. Таким чином, аргументи апеляційної скарги частково є виправданими. Згідно з приписами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. ОСОБА_1 у відповідності до п.9 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про Судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України, зокрема якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Позивачем подано апеляційну скаргу на решту позовних вимог у розмірі 398 623,14 грн у задоволенні яких було відмовлено. Відповідно розмір судового збору за подачу апеляційної скарги мав становити 3986,47*150% = 5979,70 грн у випадку задоволення апеляційної скарги у повному обсязі, проте, враховуючи, що такі вимоги задоволені на 60 268,16 грн, що становить 15,12% від 5979,70 грн, судовий збір, який має бути сплачений за апеляційний перегляд судового рішення у відповідності до норм частини 5 статті 141 ЦПК України становить 904,13 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов`язання та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних в сумі 15 637,86 гривень та інфляційні втрати в сумі 44 630,30 гривень, а загалом 60 268,16 гривень (шістдесят тисяч двісті шістдесят вісім гривень 16 копійок) за прострочення виконання зобов`язання за договором позики від 27 лютого 2017 року та договором позики від 30 травня 2017 року, укладеними між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . В іншій частині рішення суду не оскаржується та не переглядається. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 904,13 гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 28 січня 2026 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С. Кухар С.В.