Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/2264/26

Дата документу 17.06.2026 Справа № 333/2264/26 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/2264/26 Головуючий у 1-й інстанції: Варнавська Л.О. Провадження № 22-ц/807/1425/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: У березні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначає, що 16.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №754535068 на суму 5 500,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора MNV636ВВ, тобто кредитний договір укладено відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Отже, у кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: 5500,00 грн 16.10.2020 на банківську карту №4149-62XX-XXXX-6222 відповідача, яку відповідач вказала у заявці при укладенні кредитного договору. 28.11.2018 між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до цього договору факторингу укладено додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги №123 від 02.03.2021, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному у реєстрі прав вимоги. 05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги №9 від 30.05.2023 до договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному у реєстрі прав вимоги. 11.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено договір факторингу №11/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників № б/н від 14.07.2025 за договором факторингу від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 21 376,41 грн. Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у реєстрі боржників № б/н від 14.07.2025 до позивача підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу. Укладання договорів факторингу між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до виникнення кредитних правовідносин з позичальниками не можуть ставити під сумнів відступлення прав вимоги за такими договорами факторингу новому кредитору, оскільки станом на момент укладення подібних кредитних договорів договори факторингу були чинними. При цьому, право вимоги за кредитним договором було відступлено первісним кредитором на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на користь ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», а в подальшому позивачу на підставі реєстрів прав вимоги, які оформлені належним чином та саме з дати підписання реєстрів прав вимоги, тобто вже після укладення кредитного договору. Умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть після дати підписання договорів факторингу. Такі умови договорів факторингу не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки. Крім того, додатковими угодами до договорів факторингу, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору факторингу передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється саме в момент підписання відповідного реєстру права вимоги, а не з дати укладення договору факторингу. Витяги з реєстрів прав вимоги про передачу права вимоги є належними доказами щодо ланцюга відступлень права вимоги за кредитним договором до позивача. ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивач не здійснювали жодних нарахувань за кредитним договором. У період перебування права вимоги у ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зі сторони відповідача не здійснювалося погашення заборгованості за кредитним договором. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за кредитним договорам. Позивач посилається на те, що загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за кредитним договором, становить 21376,41 грн, яка складається з наступного: 6647,22 грн - заборгованість за тілом кредиту; 14729,19 грн. - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, яку позивач просить стягнути з відповідачки разом із судовими витратами, пов`язаними зі сплатою судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором №754535068 від 16.10.2020 у розмірі 17097,22 гривень, в решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір в сумі 2127,19 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5598,60 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну, в якій посилаючись на неповно з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення процентів та судових витрат, а у разі встановлення наявності заборгованості визначити її виключно в межах фактичного доведеного основного боргу. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наявний розмір заборгованості не обґрунтований та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, зокрема банківськими виписками, або іншими підтвердженнями руху коштів. Наданий до справи розрахунок є внутрішнім документом позивача. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що пропуск строку позовної давності позивачем, який звернувся до суду лише у 2026 році, може бути поновлено лише за умови наведення обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Апелянт також наголошує на неправильності нарахування відсотків, вказуючи, що після строку кредитування, проценти не можуть нараховуватись як плата за користування кредитом, натомість настає відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «ЕЙС», представник Сахарова О.І. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн (3328,00 грн Х 30 = 99840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, ч. 2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 21376,41 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що даний позов є обґрунтованим, а обставини на які посилався позивач, є встановленими та підтвердженими належними доказами. Судом встановлено, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування а також відсотки за користування кредитом та їх розмір, пеню, що свідчить про наявність волі відповідача для укладання такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Між тим, суд врахував, що відповідач визнає основний борг у сумі 6647,22 грн, та перевірив правильність нарахування відсотків, прийшовши до висновку, що стягненню підлягають також базові відсотки за 30 днів прострочення та пеня за цей період у загальному розмірі 10450,00 грн, отже загальний розмір заборгованості становить 17097,22 гривень. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Судом встановлено, що відповідно до заявки на отримання грошових коштів в кредит від 16.10.2020 вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявкою про отримання коштів у розмірі 5500,00 грн; строк кредитування 30 днів; дата укладення договору 16.10.2020; договір № 754535068; номер картки 4149-62XX-XXXX-6222. З поміж іншого відповідач зазначає свої персональні дані, дані паспорту, електронну адресу, адресу проживання та реєстрації. 16.10.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №754535068 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, на суму 5500,00 грн, який підписаний відповідачкою шляхом використання електронного підпису персональним одноразовим ідентифікатором MNV636ВВ. Згідно п. 1.1 Договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 5500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Згідно п. 1.2 Договору, кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. Відповідно до п. 1.3 на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,85 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом. У випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення). Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом, вказаного в п. 1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший, ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього Договору. Згідно п. 1.6 Договору позичальник зобов`язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3 цього Договору не пізніше строку, вказаного у п. 1.2 цього договору. Згідно п 4.2. строк дії цього Договору, вказаний в п. 1.2. Договору, продовжується на весь період, протягом якого сторони здійснюють свої права і виконують свої обов`язки за цим Договором, та визначається як період від дати отримання позичальником кредиту до фактичної дати повернення кредиту, процентів за дисконтною та/або базовою процентними ставками, компенсації, яка має бути сплачена у разі невиконання умов Договору (пені) та інших нарахувань, передбачених Договором. Згідно п. 4.3 сторони погоджуються, що проценти нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.2 цього договору, є процентами у розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексі України. Загальна сума кредиту за цим договором складається з сум кредиту (Траншів) отриманих протягом всього строку дії договору. Кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період). Істотні умови кредитного договору №754535068 є: Сума кредиту: 5 500 грн. Строк користування кредитом: 30 днів від дати отримання кредиту (п. 1.2). Процентні ставки: Дисконтна ставка: 0,82% на день від суми кредиту за кожен день користування кредитом протягом строку (п. 1.3). Базова ставка: 1,70% на день від суми кредиту за кожен день користування кредитом у разі перевищення строку кредиту (п. 1.4). Порядок нарахування процентів. Якщо кредит повертається у строк, застосовується дисконтна ставка. Якщо кредит не повертається у строк, застосовується базова ставка, і позичальник зобов`язаний сплатити різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною ставкою та нарахованою базовою ставкою (п. 1.4). Пеня за прострочення: 1,3% від залишку кредиту за кожен день прострочення (п. 3.3). Дисконтна ставка діє тільки протягом початкового строку. Перехід на базову ставку не змінює істотні умови договору (п. 4.5). Судом першої інстанції досліджено додаткові угоди до кредитного договору №754535068, укладені між Позичальником ОСОБА_1 та Товариством «Манівео швидка фінансова допомога». Продовження строків користування кредитом: - 01.11.2020 строк продовжено на 16 днів, процентна ставка 1,65% на день, дія з 15.11.2020; - 26.11.2020 строк продовжено на 25 днів, процентна ставка 1,32% на день, дія з 01.12.2020; - 26.12.2020 строк продовжено на 30 днів, процентна ставка 1,15% на день, дія з 26.12.2020. Збільшення суми кредиту: - Загальне збільшення на 250 грн (з 5500 грн до 5750 грн), дія на весь період дії договору. Графік розрахунків за кредитом після додаткових угод: - 15.11.2020 сума кредиту 6 050 грн, нарахований процент 1 441,28 грн, до сплати разом 7 491,28 грн, сукупна вартість кредиту 123,82%; - 15.11.2020 сума кредиту 6 150 грн, нарахований процент 1 460,96 грн, до сплати разом 7 610,96 грн, сукупна вартість кредиту 123,75%; - 15.11.2020 сума кредиту 6 300 грн, нарахований процент 1 490,48 грн, до сплати разом 7 790,48 грн, сукупна вартість кредиту 123,65% (після збільшення на 150 грн); - 15.11.2020 сума кредиту 6 400 грн, нарахований процент 1 510,16 грн, до сплати разом 7 910,16 грн, сукупна вартість кредиту 123,59% (наступне збільшення кредиту); - 15.11.2020 сума кредиту 6 500 грн, нарахований процент 1 459,02 грн, до сплати разом 7 959,02 грн, сукупна вартість кредиту 122,44% (після збільшення на 100 грн); - 15.11.2020 сума кредиту 6 700 грн, нарахований процент 1 496,74 грн, до сплати разом 8 196,74 грн, сукупна вартість кредиту 122,33% (після збільшення на 200 грн). Відповідно до досліджених документів, всі додаткові угоди набирали чинності з дати їх підписання та є невід`ємною частиною кредитного договору № 754535068. Згідно з Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, порядку укладання фінансовою компанією договорів у вигляді електронного документа, що підписується сторонами при наданні споживчих послуг, порядку дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а також алгоритму дій та довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства, встановлено, що: Позичальник: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , Телефон: НОМЕР_2 , Договір: № 754535068 від 16.10.2020, Одноразовий ідентифікатор: MNV636BB, Дата відправлення: 16.10.2020, 19:51:01, Дата введення в систему: 16.10.2020, 19:51:16, Сума кредиту: 5500 грн 00 коп., Строк користування: 30 (тридцять) днів. Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, вище встановленими обставинами справи підтверджується факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору № 754535068від 16 жовтня 2020 року. Суд також приходить до висновку, що сторонами були погоджені всі істотні умови договору. Крім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору № 754535068від 16 жовтня 2020 року. Зазначений договір недійсним не визнано. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України. Зі змісту відзиву на позовну заяву, наданих пояснень у справі, змісту апеляційної скарги апеляційний суд встановив, що відповідачем не заперечується факт укладання та підписання кредитного договору, факт перерахування їй кредитних коштів та користування ними. Враховуючи вщезазначене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_1 добровільно уклала кредитний договір із ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та була ознайомлена з умовами договору, у тому числі щодо нарахування процентів за користування кредитом, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не виконала зобов`язання за кредитним договором, а тому з неї на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» як нового кредитора слід стягнути заборгованість за кредитним договором. Водночас суд неправильно визначив розмір цієї заборгованості. Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Із положень частини другої статті 625 ЦК України слідує, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору. Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами. При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). У зобов`язальних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання. Первісний кредитор та ОСОБА_1 встановили строк кредитування за кредитним договором 30 днів (згідно п. 1.2 Договору). Аналізуючи зміст додаткових угод, які є невід`ємною частиною кредитного договору, встановлено продовження строків користування кредитом: - 01.11.2020 строк продовжено на 16 днів, процентна ставка 1,65% на день, дія з 15.11.2020; - 26.11.2020 строк продовжено на 25 днів, процентна ставка 1,32% на день, дія з 01.12.2020; - 26.12.2020 строк продовжено на 30 днів, процентна ставка 1,15% на день, дія з 26.12.2020. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що 25.01.2021 року є останнім днем строку кредитування. Досліджуючи розрахунок заборгованості наданий позивачем, вбачається, що загальний розмір боргу з урахуванням тіла кредиту, яке було збільшене на підставі додаткових угод, а також з урахуванням грошових коштів сплачених відповідачем в рахунок погашення тіла кредиту та нарахованих відсотків складає 8957,17 грн. У подальшому, відповідач не здійснювала погашення існуючої заборгованості, натомість первісний кредитор, а також ТОВ «Таліон Плюс» продовжували нараховувати проценти за кредитним договором до 14.04.2021 року. Згідно п. 4.3 сторони погоджуються, що проценти нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.2 цього договору, є процентами у розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексі України. Враховуючи, що строк надання кредиту сплинув 25.01.2021 року, подальше нарахування відсотків є мірою відповідальності за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, натомість таких вимог ні первісним ні новим кредитором не було заявлено. Отже, новий кредитор просить стягнути з ОСОБА_1 за договором кредитної лінії № 754535068проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку. Доказів щодо продовження строку кредитування за взаємною згодою сторін на строк понад 25.01.2021 матеріали справи не містять. Після спливу строку кредитування право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється. У цей період можуть застосовуватися наслідки прострочення грошового зобов`язання, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)). За період після спливу строку кредитування кредитор повинен заявити самостійну вимогу про стягнення сум, передбачених п. 4.3 кредитного договору. Суд першої інстанції помилково не звернув увагу на вказані обставини та провів неправильний розрахунок розміру заборгованості за кредитним договором. Як було встановлено зі змісту додаткових угод, строк кредитування за згодою сторін було продовжено 01.11.2020 (на 16 днів), 26.11.2020 (на 25 днів), 26.12.2020 (на 30 днів), таким чином день закінчення строку кредитування 25 січня 2021 року, отже розмір заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування ним не міг бути більшим ніж 8957,17 грн, що вказано у наданому позивачем розрахунку. Так, з розрахунку вбачається, що початкове тіло кредиту у розмірі 5500,00 грн було неодноразово збільшене шляхом додаткового запозичення грошових коштів відповідачем, вперше на 250 грн у день укладання кредитного договору 16.10.2020 року, та в останній раз 26.10.2020 року. Таким чином загальний розмір тіла кредиту було збільшено до 6900,00 грн (5500+250+100+200+100+150+100+200+100+100+100). У подальшому, як це видно з наданого розрахунку заборгованості, відповідачем в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту було внесено 4 платежі: 51,86 грн (29.10.2020); 200,55 грн (01.11.2020); 0,27 грн (26.11.2020) та 0,10 грн (26.12.2020). Отже розмір тіла кредиту з урахуванням внесених платежів склав 6647,27 грн, про що вірно вказав суд першої інстанції та з розміром якого погоджується відповідач. Натомість, колегія суддів, перевіряючи розрахунок заборгованості в частині відсотків, приходить до висновку, що їх нарахування не могло здійснюватись поза межами строку, погодженого сторонами, тобто останнім днем нарахування відсотків за користування кредитними коштами є також 25 січня 2021 року. З урахуванням погоджених сторонами умов договору та додаткових угод, якими окрім строку кредитування у відповідний період застосовувалась інша відсоткова ставка за користування кредитними коштами: з 15.11.2020 процентна ставка 1,65% на день, з 01.12.2020 процентна ставка 1,32% на день з 26.12.2020 процентна ставка 1,15% на день, загальний розмір нарахованих відсотків склав 7868,12 грн, вказана сума отримана шляхом складання нарахованих відсотків за кожен день користування кредитними коштами у проміжку від 16.10.2020 по 25.01.2021. З наданого розрахунку також вбачається, що відповідачем було внесено в рахунок погашення заборгованості за відсотками грошові кошти на загальну суму 5558,22 грн, таким чином залишок несплачених відсотків на 25 січня 2021 року становить 2309,90 грн (7868,12 5558,22). Таким чином, стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6647,27 грн (6900,00 252,78), та заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами у сумі 2309,90 грн (7868,12 5558,22), а разом 8957,17 грн. При цьому колегія суддів зауважує, що судом було помилково стягнено пеню за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 2 145 грн, оскільки позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» щодо стягнення пені заявлено не було, а відповідно до частини статті 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Отже, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2026 року про стягнення пені у розмірі 2145 грн не можна вважати законним і обгрунтованим. Як вбачається зі змісту позовної заяви, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов укладеного договору, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», як новий кредитор, звернулося до суду із вказаним позовом. Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором. На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до змісту ст. 610, ст. 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Судом першої інстанції було досліджено перехід права вимоги за кредитним договором: первісний кредитор відступив право грошової вимоги до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (реєстр прав вимоги №123 від 02.03.2021), ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступило це право до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» (реєстр прав вимоги №9 від 30.05.2023), а згодом право вимоги перейшло до позивача на підставі договору факторингу №11/07/25-Е та реєстру боржників від 14.07.2025. Колегія суддів визнає, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики №754535068від 16 жовтня 2020 року у розмірі 6647,22 грн(тіло кредиту) проте дійшов помилкового висновку в частині визначення розміру відсотків за договором позики №754535068, оскільки вказані відсотки є обґрунтованими лише за період з 16 жовтня 2022 року по 25 січня 2021 року у розмірі 2309,90 грн, що складає різницю між нарахованими відсотками у сумі 7868,12 грн та сплаченими коштами в рахунок погашення відсотків за умовами договору та додаткових угод до нього у розмірі 5558,22 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 8957,17 грн. (6647,22грн - по тілу кредиту та 2309,95 грн - відсотки за користування кредитним коштами). З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Доводи апелянта про ненадання позивачем до суду первинних бухгалтерських документів на підтвердження заборгованості, а саме виписки по рахунку, не заслуговують на увагу, оскільки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не є банківською установою, а має статус фінансових установ, які здійснюють господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, та, відповідно, не можуть надати первинні банківські документи, як і виписки про рух коштів на рахунку. Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо спливу позовної давності. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Законом України від 30 березня 2020 року N 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 N 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин. Відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року N

651. Відповідно до пункту 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким пунктом 19 розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено згідно із Законом N 2120-IX від 15.03.2022 в редакції Закону N 3450-IX від 08.11.2023. Пункт 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України виключено на підставі Закону N 4434-IX від 14.05.2025. Враховуючи встановлення на всій території України карантину, на період дії якого строки позовної давності продовжувалися, та зупинення перебігу строку позовної давності на період дії воєнного стану, введеного в Україні, при зверненні з позовом до суду у березні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» не пропустило строк позовної давності. Щодо судових витрат. За приписами статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовною заявою ТОВ «Фінансова компанія «Ейс»сплатило судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 39530 від 25.02.2026 (а.с.18). При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3190,78 грн, що підтверджується квитанцією ID: 6879-7530-2519-8973 від 06.05.2026 року (а.с.103) та 803,00 грн, що підтверджується квитанцією ID: 8979-7468-3978-5908 від 19.05.2026 року, а разом 3993,60 грн. Заявлено позивачем позовні вимоги на суму 21376,41 грн, задоволено позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ейс»на суму 8957,17 грн (42%), відмовлено в задоволенні позовних вимог на суму 12419,24 грн (58%). Тому, позивачу за рахунок відповідача належить до компенсації сума судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1118,20 грн (2662,40 * 42%), водночас відповідачу ОСОБА_1 належить до компенсації сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2316,30 грн (3993,60*58%). На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції надано: договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, додаткову угоду, укладені з Адвокатським бюро «Соломко та партнери», Акт прийому-передачі наданих послуг (даний акт є невід`ємною частиною до Договору про надання правничої допомоги) № 20/08/25-01 від 20.08.2025, які підтверджують понесення витрат на правничу допомогу на суму 7000 грн. Також, зважаючи на те, що позов задоволено частково на суму 8957,17 грн, що становить 42% від загальної ціни позову, то в силу статті 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Фінансова компанія «Ейс»підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі, пропорційно задоволеним позовним вимогам (7000 * 42%), що в сумі становить 2940,00 грн. Відповідно до положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки із ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 1118,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 2940,00 грн, разом 4058,20 грн, а з ТОВ «Фінансова компанія «Ейс»на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2316,30 грн, тому на підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України до компенсації ТОВ «Фінансова компанія «Ейс»за рахунок ОСОБА_1 підлягає сума судових витрат понесених за розгляд справи у розмірі 1741,90 грн (4058,20 - 2316,30). Керуючись ст. ст. 367,368, 369, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2026 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором №754535068 від 16.10.2020 у розмірі 8957 (вісім тисяч девятсот пятдесят сім) гривень 17 копійко, яка складається: заборгованість по тілу кредиту 6647,22 грн, заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 2309,95 грн. В іншій частині позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати понесені за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції шляхом взаємозаліку у розмірі 1741,90 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 17 червня 2026 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Кухар С.В.