Постанова 4817 № 601/2660/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 601/2660/25Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М. Провадження № 22-ц/817/652/26 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого Гірського Б.О. cуддів Костіва О.З., Хома М.В. за участю секретаря Гичко К.С., у відсутності сторін розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №601/2660/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» від імені якого діє Русин Юрій Юрійович на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 02 березня 2026 року (ухвалене суддею Мочальською В.М., повне рішення складено 02 березня 2026 року) в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Нова» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, визнання відсутнім права оренди та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, ВСТАНОВИВ: У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (далі - ТОВ «Західна агровиробнича компанія») звернулося до суду із вказаним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 10.08.2013 року між СТОВ «Агро-Лан» і ОСОБА_1 укладено договір оренди землі за яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку з кадастровим номером 6123485600:01:001:0208, загальною площею 1,79 га. Вказували на те, що 10.10.2017 року між ОСОБА_1 , СТОВ «Агро-Лан» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 10.08.2013 року про заміну сторони та внесення змін до договору оренди відповідно до умов якої замінено орендаря на ТОВ «Західна агровиробнича компанія». Зазначали, що 30.01.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» укладено додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до п.4.1 якої сторони погодили внести зміни у договір оренди землі в пункт 8 та продовжено строк договору на 7 років, сплив якого починається з моменту підписання сторонами даної угоди. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право продовжити його на новий строк. Орендар повинен не менш ніж за три місяці до закінчення дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити дію договору. Посилались на те, що маючи намір реалізувати переважне право на поновлення договору оренди землі, 31.12.2024 року позивач надіслав відповідачці ОСОБА_1 лист-повідомлення про намір продовжити дію договору. До цього листа додано два оригінальних примірники додаткової угоди про продовження дії договору, підписані зі сторони орендаря. Вказаний лист відповідачка отримала, але відповіді не надала, тобто у місячний строк з моменту отримання листа-повідомлення не заперечила проти продовження договору на новий строк. Вказували на те, що зазначена земельна ділянка перебувала в оренді позивача і не вибувала з його користування протягом строку дії договору оренди землі. Вважали, що оскільки відповідачка не надіслала повідомлення про заперечення щодо запропонованих умов або зустрічної пропозиції, тому наявні підстави для визнання укладеною додаткової угоди про поновлення строку його дії в судовому порядку. Звертали увагу на те, що ОСОБА_1 уклала договір оренди земельної ділянки, яка знаходилася в оренді у позивача, з ТОВ «Волинь Нова». Посилаючись на порушення свого переважного права орендаря, просили: - визнати укладеною додаткову угоду № б/н від 31.12.2024 між ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та ОСОБА_1 у редакції, викладеній у позовній заяві; - визнати відсутнім у ТОВ Волинь нова права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6123485600:01:001:0208, загальною площею 1,79 га, яка розташована на території Плосківської сільської ради Кременецького району Тернопільської області та скасувати запис щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 02 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на користь ТОВ Волинь нова судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 000 грн. В апеляційній скарзі ТОВ «Західна агровиробнича компанія» від імені якого діє Русин Юрій Юрійович просить рішення суду першої інстанції в частині стягнутих витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши їх розмір до 2 000 грн, а в решті судове рішення залишити без змін. Вважає, що саме вищезазначений розмір понесених витрат буде співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Звертає увагу на те, що згідно опису наданих послуг у справі №601/2660/25 п. 1 та п. 2 аналогічні по своїй суті, оскільки послуга ознайомлення з позовною заявою фактично входить у підготовку відзиву на позовну заяву. Звертає увагу на те, що на підготовку відзиву на позовну заяву та заяви щодо відшкодування витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу у адвоката затрачено однакову кількість часу по 2 години, що говорить про низьку якість відзиву на позовну заяву та неспівмірність наданих послуг, затраченого часу та заявлених витрат на правничу допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Алєнін Д.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими. Звертає увагу на те, що в цій же справі позивач заявив попередній розмір власних витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. Вказує на те, що суд першої інстанції зменшив заявлений розмір витрат на правничу допомогу сторони відповідача з 10 000 грн до 5 000 грн. В судове засідання сторони не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час і місце слухання справи, що не перешкоджає розгляду справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного. За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення місцевого суду переглядається лише в частині стягнутих витрат на професійну правничу допомогу, а тому в іншій частині не переглядається. Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України. Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України). Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції представником відповідача було подано: копію договору про надання правничої допомоги від 20.06.2025 року; додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 20.06.2025 року; акт прийому-передачі наданих послуг від 26.02.2026 року, згідно якого були надані послуги на загальну суму 10 000 грн. Судові витрати відповідачів на професійну правничу (правову) допомогу у суді першої інстанції підтверджені належними та допустимими доказами, вимоги ч.8 ст. 141 ЦПК України дотримані. Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц. За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23. У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Дослідивши заяву представника відповідача про розподіл судових витрат, додані до неї документи та вирішуючи чи є розмір витрат на правничу допомогу обґрунтованим і пропорційним до предмета спору в цій справі, колегія суддів вважає, що місцевий суд вірно виснував про те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 10 000 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неминучих, а також не відповідають складності даної справи. Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі та складність даної справи, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відшкодуванню на користь відповідача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. Доводи апеляційної скарги щодо необхідності зменшення розміру витрат на правничу допомогу колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, врахував вимоги процесуального закону, зокрема критерії співмірності та розумності таких витрат, обсяг наданих правничих послуг, складність справи та фактичний обсяг виконаної роботи. При цьому, ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів, які б свідчили про невідповідність визначеного судом розміру витрат принципам розумності та співмірності. Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" - залишити без задоволення. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 02 березня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 02 червня 2026 року. Головуючий Гірський Б.О. Судді: Костів О.З. Хома М.В.