Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/16264/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4330/26 Справа № 201/16264/24 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Гапонова А.В.Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №201/16264/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління-служба у справах дітей Адміністрації Новокадацького району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 третя особа: Управління-служба у справах дітей Адміністрації Новокадацького району Дніпровської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дітьми, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Безчасової Дарї Олегівни на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Демидової С.О., - ВСТАНОВИВ: В грудні 2024 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Управління-служба у справах дітей Адміністрації Новокадацького району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що він з відповідачем є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 18 вересня 2020 року шлюб між ними було розірвано. Після припинення шлюбних відносин з березня 2020 року доньки стали проживати з ним спочатку за адресою: АДРЕСА_1 , а в подальшому за адресою реєстрації в АДРЕСА_2 . Вказує, що 29 липня 2021 року рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська у справі №202/7935/20 визначено місце проживання малолітніх: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком (позивачем) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, за його місцем мешкання, реєстрації. Крім того, 04 жовтня 2021 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей: доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 09 вересня 2021 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Зазначає, що 03 грудня 2021 року державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) відкрито виконавче провадження №67713555 з примусового виконання судового наказу №205/7847/21 виданого 04 листопада 2021 року про стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини щомісячно. Зауважує, що станом на вересень 2024 року заборгованість зі сплати аліментів з боку ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 складає 119 998,78 грн. Вказує, що на теперішній час він одружений з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 24 вересня 2021 року, та вони всією родиною проживають за адресою реєстрації у АДРЕСА_2 . Звертає увагу, що рідна мати доньок протягом тривалого часу не бере жодної участі у вихованні дітей, діти не бачили мати більше 3 років, вона навіть не телефонувала весь цей час, щоб дізнатися про здоров`я та справи дітей, жодного разу вона не виявила бажання з ними зустрітися. Усі надходження коштів в рахунок аліментів стягуються державним виконавцем в примусовому порядку та, найбільш ймовірно, за рахунок соціальних надходжень. Відповідач не зверталась до компетентних органів чи суду з приводу здійснення ним перешкод у вихованні дітей, тобто фактично вона самоусунулася (ухилились) від їх виховання. Звертає увагу, що діти проживають з ним та його дружиною, де створені належні умови для проживання, виховуються в дусі поваги та любові, отримують належну освіту, систематично забезпечуються доглядом лікарів, забезпечені всім необхідним для життя, щороку відпочивають та оздоровлюються, сприймають його дружину ОСОБА_7 , як рідну мати, знають про існування біологічної матері, але сприймають її як сторонню особу, молодша донька не пам`ятає, що вона колись проживала з рідною мамою разом, доньки не сприймають рідну мати, як особу, яка колись виявляла щодо них батьківську увагу та турботу, в якій вони щодня мають потребу, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Зазначає, що на його замовлення КЗ «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» видано довідку №136 від 06 грудня 2024 року щодо проведення психологічного діагностування стану дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій вказано, що батько та його дружина ОСОБА_6 для дітей є авторитетними та домінуючими особами в їх житті, символізують безпеку та стабільність, потреби дітей всебічно задовольняються. Дружина батька ОСОБА_6 компенсує дітям відсутність уваги з боку матері ОСОБА_5 . В родині діти відчувають себе комфортно, спокійно та захищено, всі потреби дітей задовольняються. У зв`язку з чим просив суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньок ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач за первісним позовом ОСОБА_8 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дітьми. В обґрунтування позову зазначила, що в період з 01 листопада 2008 року по 18 вересня 2020 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , від якого у них народилися дві доньки ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей. Вказує, що після розірвання шлюбу діти проживали з нею та знаходилися на її утриманні до червня 2021 року, періодично їздили до батька в гості, проте з кожним разом все більше і більше колишній чоловік намагався залишити дітей у себе. Зауважує, що в 2021 році чоловік звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дітей з ним, і на судовому засіданні старша донька забажала жити з ним, тому вона вирішила не травмувати дитину та погодитися в судовому засіданні на те, щоб діти проживали з чоловіком. Вказує, що після, ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дітей з батьком, чоловік заборонив їй спілкуватися з дітьми. Вона неодноразово приїздила до їхнього будинку, але дітей їй ніхто не давав, а на мобільний телефон не можливо було додзвонитися. Дітей постійно настроювали проти неї та забороняли спілкуватися. У зв`язку з цим просить суд зобов?язати ОСОБА_1 , не чинити перешкоди ОСОБА_3 у спілкуванні та вихованні спільних доньок ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визначити пособи участі ОСОБА_3 , у спілкуванні та вихованні доньок та встановити можливість перебування доньок два тижні на місяць у матері ОСОБА_9 ; ??надати можливість матері ОСОБА_2 забирати дітей з дому або школи в дні побачень особисто; ??необмежене спілкування з доньками ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв?язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між матір?ю та доньками. Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - залишено без задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дітьми задоволено частково. Визначено ОСОБА_3 порядок участі у вихованні дітей ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 першу та третю суботу місяця з 10 годин 00 хв. до 19 годин 00 хв. за попередньою домовленістю між батьками та враховуючи бажання, а також завантаженість дітей. Необмежене спілкування з доньками ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу спілкування між матір`ю та доньками. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Безчасова Д.О. подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що висновки викладені в оскаржуваному рішенні суду не відповідають обставинам справи, доказам дослідженим під час розгляду справи судом першої інстанції не надано належної оцінки, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. В апеляційній скарзі, посилаючись на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2018 року у справі № 686/24929/16-ц, зазначає, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Зазначає, що позбавлення батьківських прав це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, у зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати. Вказує, що в судовому засіданні відповідач ОСОБА_8 підтвердила, що свідомо ухилялася від виконання своїх обов`язків, оскільки вдруге вийшла заміж та народила ще одну дитину, а також що вона має давню образу на колишнього чоловіка та своїх доньок. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили свідоме нехтування відповідачем ОСОБА_8 своїми батьківськими обов`язками щодо виховання та утримання своїх дітей. Разом з тим, судом взято до уваги висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення матері батьківських прав відносно доньок, та зазначено, що позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім і винятковим заходом впливу на осіб, які порушують свої батьківські обов`язки, який у даному випадку не відповідає меті захисту інтересів дітей. Зауважує, що судом не враховано думку неповнолітньої дитини ОСОБА_11 , оскільки її думка про позбавлення її матері батьківських прав не відповідає її інтересам і бажанням, через те, що дитина тривалий час проживає з батьком та взагалі позбавлена можливості спілкуватися з матір`ю. Звертає увагу, що Адміністрацією Новокодацького району Дніпровської міської ради надано висновок відповідно до якого неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомила, що не бажає спілкуватися з матір`ю, адже вона останні 5 років не цікавилася її життям. Вказує, що спеціалістом ОСОБА_12 , на запит батька проводила бесіди з дітьми в грудні 2020 року, в 2024 році та в 2025 році. Звертає увагу, що спеціаліст наголосила, що поява рідної мати - ОСОБА_3 в житті дітей може негативно вплинути на їх психічне та емоційне становище, що в майбутньому може вплинути на їх життя в цілому. Зауважує, що бажання спілкуватися з дітьми та піклуватися про них, висловлені в судовому засіданні відповідачем ОСОБА_3 - залишились виключно словами, жодної реальної дії чи спроби поспілкуватися з дітьми чи налагодити стосунку з її боку зроблено не було. Навіть після ухвалення судом оскаржуваного рішення, яким частково задоволено зустрічні позовні вимоги та визначено порядок участі ОСОБА_8 у вихованні дітей - не були реалізовані протягом січня 2026 року, що свідчить про небажання відповідача змінювати своє ставлення до виконання свої батьківських обов`язків та реалізації батьківських прав. Зазначає, що відповідач навіть не скористалась можливістю необмеженого спілкування з доньками засобами телефонного, електронного чи іншого зв`язку, не привітала з Різдвом та Новим роком. Вказує, що судом досліджені, проте проігноровані, факти злісного ухилення від сплати аліментів, факт наявності кримінального провадження, та найголовніше не врахована думка дитини з приводу того, що вони не бажають навіть спілкуватися з матір`ю, молодша донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навіть не сприймає відповідачку за рідну матір, а називає мамою дружину позивача ОСОБА_6 . Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно задоволено зустрічну позовну заяву, оскільки відповідач фактично більше 5 років не цікавилась життям дітей, ніяким чином не спілкувалась з ними, тим паче не здійснювала свій обов`язок з утримання дітей. Проте лише після подання позовної заяви про позбавлення її батьківських прав почала робити кроки які направлені не на відновлення зв`язку зі своїми доньками, а на уникнення позбавлення батьківських прав, це зменшення розміру заборгованості зі сплати аліментів за рахунок перерахунку суми заборгованості з середньомісячної заробітної плати по регіону на мінімальну заробітну плату. Вважає, що ОСОБА_3 свідомо нехтує потребами своїх дітей, порушує права дітей на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Відповідач не довела зміну своєї поведінки щодо дітей, прагнення здійснювати належне піклування, жодним чином, не спростувала факту свідомого нехтування протягом тривалого часу (5 років на час звернення позивача до суду) своїми обов`язками щодо дітей. Дані обставини свідчать, що ОСОБА_3 свідомо не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дітей, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньок та не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя. Зауважує, що вказані обставини, які проігноровані судом першої інстанції, є підставою для скасування рішення, оскільки вони суперечать основним інтересам дітей, а тому саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 насамперед виправдане інтересами дітей. У зв`язку з чим, просить рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року у справі №201/16264/24 скасувати, постановити нове, яким первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити у повному обсязі. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні з дітьми - залишити без задоволення. Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 - адвокат Домарацька М.С., скориставшись своїм правом, подала відзив на апеляційну скаргу в якому викладенні в апеляційній скарзі твердження вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі. Зазначає, що про існування судового наказу про стягнення аліментів відповідач за первісним позовом стало відомо тільки в квітні 2023 року, коли виконавче, служба заблокувала їй банківські рахунки, а до того часу вона й гадки не мала, що з неї стягуються аліменти через виконавчу службу. Після того, як відповідач за первісним позовом, дізнавшись про аліменти, відразу сплатила 30 000 грн., а потім сплачувала по своїм можливостям. Крім того, з грудня 2021 року по грудень 2024 року відповідач за первісним позовом перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, проте все рівно намагалася сплачувати аліменти. Вказує, що на сьогодні вона вийшла з декретної відпустки і влаштувалась на роботу і справно платить аліменти та намагається повністю виплатити заборгованість. Зазначає, що апелянт не довів та не надав суду доказів, в чому саме полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення відповідача за первісним позовом як матері по відношенню до дітей батьківських прав та не надано доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення нею від виконання батьківських обов`язків відносно дітей. Вважає, що та обставина, що по час розгляду справи вихованням і розвитком дітей займається батько, так як діти проживають з ним, не свідчить безумовно про те, що вона не бажає приймати участь у вихованні та утриманні своїх доньок, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Звертає увагу, що вона неодноразово приїздила до будинку, де мешкають діти, але дітей їй ніхто не давав, а на мобільний телефон не можливо було додзвонитися, оскільки дітей постійно настроювали проти неї та забороняли спілкуватися. Вказує, що відповідач не нехтує інтересами дітей та не бажає розривати зв`язки з ними, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Вважає, що відсутні докази ухилення відповідача за первісним позовом від виконання своїх батьківських обов`язків та не має достатніх підстав для застосування до неї таких крайніх заходів впливу на батьків як позбавлення батьківських прав. Зауважує, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дітей, а інтересам дітей найкраще відповідатиме збереження їх зв`язків з сім`єю, в тому числі і з матір`ю. У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року по справі №201/16264/24 залишити без змін. Позивач за первісним позовом та його представник - адвокат Безчасова Д.О. в судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Відповідач за первісним позовом та її представник - адвокат Домарацька М.С. в судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили у її задоволенні відмовити. Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З урахуванням вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у сторін від шлюбу народилась донька ОСОБА_1 , та ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась друга дитина донька ОСОБА_4 . Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 18 вересня 2020 року (справа № 202/1521/20) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 липня 2021 року (справа № 202/7935/20) визначено місце проживання малолітніх: ОСОБА_1 і ОСОБА_4 разом з батьком (позивачем) ОСОБА_1 , за його місцем мешкання і реєстрації. Судовим наказом видани Ленінським районним судом міста Дніпропетровська (справа №205/7847/21) стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: доньки ОСОБА_1 та доньки ОСОБА_4 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 09 вересня 2021 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Постановою державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 03 грудня 2021 року відкрито виконавче провадження № 67713555 на виконання судового наказу № 20/7847/21. Станом на вересень 2024 року заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів становить 119 998,78 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості наданого відповідачем станом на грудень 2024 року заборгованість зі сплати аліментів становить 67 582,96 грн. Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на квітень 2025 рік розмір заборгованості становить 146 601,68 грн. Постановою державного виконавця у виконавчому провадженні №67713555 від 10 січня 2025 року на боржника ОСОБА_3 накладено штраф у розмірі 13 516,60 грн, у зв`язку із наявною заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки. Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12025047130000267 від 26 липня 2025 року за заявою ОСОБА_1 внесено відомості за фактом злісного ухилення від сплати аліментів ОСОБА_3 за ч.1 ст.164 КК України. Відповідно до довідки спортивного клубу Дніпра «Грація» від 28 жовтня 2024 року ОСОБА_4 відвідує заняття з художньої гімнастики з 15 лютого 2023 року, мати ОСОБА_5 за весь час контакт з клубом не підтримувала. Згідно довідки громадської організації Півонії ОСОБА_1 відвідує заняття з повітряної гімнастики з 15 травня 2022 року, мати ОСОБА_5 студію не відвідує, на зв`язок не виходить. 08 жовтня 2024 року Дніпровським Лінгвістичним ліцеєм №9 «Пробізнес» Дніпровської міської ради надано довідку в тім що ОСОБА_1 є ученицею 10Б класу, вихованням дитини займається батько, мати учениці жодного разу не з`являлася у закладі освіти, не знайома з класним керівником та не має жодних контактів з вчителями. 08 жовтня 2024 року Дніпровським Лінгвістичним ліцеєм №9 «Пробізнес» Дніпровської міської ради надано довідку в тім що ОСОБА_4 є ученицею 2-А класу, вихованням дитини займається батько, мати учениці жодного разу не з`являлася у закладі освіти, не знайома з класним керівником та не має жодних контактів з вчителями. 06 грудня 2024 року КЗ «Дніпропетровський центр соціальнопсихологічної допомоги» ДМР надано довідку щодо проведення психологічного діагностування стану дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , в якій вказано, що результати психологічного діагностування показали, що ОСОБА_1 має достатній рівень батьківського потенціалу та батьківської компетентності. Стиль батьківської поведінки у ОСОБА_1 авторитетний. Він має мотивацію для спілкування з дітьми, впевнену життєву позицію, чіткі плани на майбутнє своє та своїх дітей. Має оптимальний емоційний зв`язок з дітьми. ОСОБА_1 встановлює правила поведінки, допускає зміни своїх вимог у розумних межах. Визначає та заохочує автономію своїх дітей. З 24 вересня 2021 року ОСОБА_1 проживає в офіційному шлюбі з ОСОБА_6 , яка має достатній рівень батьківського потенціалу та достатній рівень батьківської компетентності. Між нею та дітьми існує тісний емоційний контакт. Стиль батьківської поведінки у ОСОБА_6 авторитетний. Вона відкрита для спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки, допускає зміни своїх вимог у розумних межах, має впевнену життєву позицію та чіткі плани на майбутнє. При використанні відстороненого метода спостереження було виявлено, що спілкування батька ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_6 з дітьми носить позитивно забарвлений характер. Отже, батько та його дружина ОСОБА_6 для дітей є авторитетними та домінуючими особами в їх житті, символізують безпеку та стабільність, потреби дітей всебічно задовольняються. Дружина батька ОСОБА_6 компенсує дітям відсутність уваги з боку матері ОСОБА_5 . В родині діти відчувають себе комфортно, спокійно та захищено, всі потреби дітей задовольняються. 01 грудня 2020 року КЗ «Дніпропетровський центр соціальнопсихологічної допомоги» ДМР також було проведено психологічне діагностування стану ОСОБА_1 та його дітей. В якому зазначено, що стиль батьківської поведінки - авторитетний, визначає та заохочує автономію своїх дітей, має високий рівень контролю. Діти охоче йшли на контакт. Про матір відзивалися добре, проживають з батьком. 12 травня 2025 року також було надано висновок за результатами психологічного діагностування за зверненням ОСОБА_1 , за результатами якого діти охоче йшли на контакт та розповіли про свою зустріч з біологічною матір`ю. Зі слів дітей ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , оскільки їх біологічна матір довгий час не виявляла бажання зустрічатися та спілкуватися з доньками, її раптова увага до них є несподіваною та небажаною, бо дівчата не вірять в щирість намірів матері та вважають що їх дійсною матір`ю є дружина батька. Вони не проти позбавлення батьківських прав матері. Відповідач ОСОБА_3 надала Характеристику з ПП ОСОБА_14 , де вона працювала з травня 2020 року, посадові обов`язки виконувала професійно, у керівництва компанії користується довірою. Надано фото родини ОСОБА_1 з його дружиною та дітьми. 07 травня 2025 року адміністрацією Новокодацького району Дніпровської міської ради надано висновок відповідно до якого комісія з питань захисту прав дитини органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, вважає недоцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до дітей: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Також вважає доцільно в інтересах дітей визначити ОСОБА_3 порядок участі у вихованні дітей: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наступним чином: першу та третю суботу місяця з 10 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв., за попередньою домовленістю між батьками та враховуючи бажання, а також завантаженість дітей. Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з тих підстав, що позивач не довів досить вагомими і беззаперечними аргументами, які б не залишали обґрунтованого сумніву у тому, що застосування крайнього і виняткового заходу у виді позбавлення відповідачки батьківських прав, відповідатимуть якнайкращим інтересам дітей. Суд переконаний, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дітей. Суд врахував, висновок Верховного Суду в постанові №465/3694/14-ц від 16 січня 2019 року та в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2025 року у справі № 6290/3692/23 та виснував, що існування заборгованості за аліментами та невідвідування освітнього закладу не можуть свідчити повною мірою про ухилення від виконання батьківських обов`язків. Задовольняючи зустрічний позов суд першої інстанції виходив з тих підстав, що зазначений у висновку органу опіки та піклування порядок та спосіб участі ОСОБА_3 у спілкуванні та вихованні дітей є таким, що відповідатиме якнайкращим інтересам дітей, їх віковим потребам, та за сумлінного ставлення матері до виконання свого обов`язку, та буде достатнім для забезпечення її участі у процесі виховання доньок. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства). У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Верховний Суд у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зробив висновок, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23). Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100). У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21). Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері чи батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23). Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші). У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною в присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, орган опіки та піклування подає письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року. У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)). Як зазначено вище і підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, сторони є батьками їх неповнолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 18 вересня 2020 року справа № 202/1521/20 шлюб між сторонами було розірвано. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 липня 2021 року справа № 202/7935/20 визначено місце проживання спільних доньок разом з батьком (позивачем) ОСОБА_1 , за його місцем мешкання, реєстрації. Судовим наказом виданого Ленінським районним судом міста Дніпропетровська справа № 205/7847/21 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 09 вересня 2021 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Постановою державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 03 грудня 2021 року відкрито виконавче провадження №67713555 на виконання судового наказу № 20/7847/21. 07 травня 2025 року адміністрацією Новокодацького району Дніпровської міської ради надано висновок відповідно до якого вважає недоцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до дітей та вважає доцільно в інтересах дітей визначити ОСОБА_3 порядок участі у вихованні дітей, наступним чином: першу та третю суботу місяця з 10.00 до 19.00, за попередньою домовленістю між батьками та враховуючи бажання, а також завантаженість дітей. Матеріали справи не містять докази того, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку з неналежним поводженням щодо дітей, вчиняла насильство щодо останніх, свідомо нехтувала своїми батьківськими обов`язками. Таким чином, встановивши те, що позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів винної поведінки відповідача із ухилення від виховання дітей і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав, з чим і погоджується колегія суддів. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, щодо спілкування та виховання дітей, оскільки останній є таким, що відповідатиме якнайкращим інтересам дітей, хоча такий висновок і має рекомендаційний характер, проте не містить відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками. Таким чином, оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав колегія суддів у контексті конкретних обставин цієї справи погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому. У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, суд першої інстанції не встановив, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно дітей, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісного позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до спільних з відповідачем дітей. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначений у висновку органу опіки та піклування порядок та спосіб участі ОСОБА_3 у спілкуванні та вихованні дітей є таким, що відповідатиме якнайкращим інтересам дітей, їх віковим потребам, та за сумлінного ставлення матері до виконання свого обов`язку, буде достатнім для забезпечення її участі у процесі виховання доньок. Суд першої інстанції правильно керувався тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу за недоведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатні підстави для позбавлення батьківських прав суд не встановив з чим і погоджується колегія суддів. Доводи апеляційної скарги, що у своєму рішенні суд першої інстанції проігнорував і не послався на Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_15 , наданий Лівобережною адміністрацією Дніпровської міської ради, відхиляються колегією суддів, оскільки відповідно до численної практики викладеної у постановах Верховного Суду, зокрема, постанові від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду, та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку. Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції було проігноровано, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків, відхиляються колегією суддів, оскільки спростовуються приписами статті 141 СК України, якою встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Доводи апеляційної скарги, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки, оскільки вдруге вийшла заміж та народила ще одну дитину, відхиляються колегією суддів та не можуть бути підставною для скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі №553/449/20 (провадження №61-2701св24)). Щодо не бажання матері спілкуватись з доньками після ухвалення оскаржуваного рішення, яким частково задоволено зустрічний позов, судом апеляційної інстанції також не приймаються, оскільки перегляд судового рішення і висновки щодо його законності і обґрунтованості, колегією суддів здійснюються станом на час його ухвалення судом першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і обгрунтовані незгодою апелянта з висновками суду першої інстанції. З огляду на зазначене висновок суду першої інстанції про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, слід визнати обґрунтованим та таким, що відповідає численним висновкам суду касаційної інстанції у справах даної категорії. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року - підлягає залишенню без змін. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Безчасової Дар`ї Олегівни - залишити без задоволення. Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 27.05.2026р. Головуючий суддя О.В. Агєєв