Постанова 4851 № 520/5956/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 р. Справа № 520/5956/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., повний текст складено 31.03.26 по справі № 520/5956/26 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України , Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить суд: визнати протиправними вчинення дій Немишлянським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо відмови від закриття виконавчого провадження ВП № 76771444 станом на дату подання цієї заяви; зобов`язати Немишлянський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії відповідно до Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон України № 1404-VІІІ) закрити виконавче провадження ВП № 76771444; визнати протиправними вчинення дій Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо закриття виконавчих проваджень ВП № 80083139 і ВП № 80301120; вирішити питання про скасування постанов Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП№ 80083139 від 19.02.2026 і закінчення виконавчого провадження ВП № 80301120 від 26.02.2026; зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії згідно Закону України № 1404-VІІІ процесуальних дій з питань зобов`язання боржника (Немишлянський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України) у примусовому порядку виконання судових рішень у справах № 520/14776/25 від 08.07.2025 та № 520/18756/25 від 15.09.2025. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надати позивачу строк 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду платіжного документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 3 194.88 грн або документу, що підтверджують право на звільнення від сплати судового збору. Залишаючи без руху позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позов поданий через систему «Електронний суд», містить три вимоги немайнового характеру, отже позивачем має бути сплачений судовий збір у розмірі 3 194.88 грн (1 331.20*0.8*3). Щодо доводів позивача про те, що судовий збір не підлягає сплаті, оскільки, позов подано в порядку ст.381-1 КАС України та ст.287, 382-383 КАС України, суд зазначив, що позивач звернувся до суду з адміністративним повозом про визнання протиправними дій державного виконавця про відмову у закритті виконавчого провадження № 76771444 та зобов`язанням закрити виконавче провадження; визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 80093139 від 19.02.2026 та № 80301120 від 26.02.2026 та поновити провадження за виконавчими провадженнями. Оскільки, позивач звернувся до суду саме з адміністративним позовом до відповідачів відповідних державних органів виконавчої служби, а не в порядку виконання судових рішень за результатами розгляду адміністративних справ № 520/14776/25 та № 520/18756/25, ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити судовий збір в порядку та розмірі, визначеному чинним законодавством України. Відтак, суд вважає безпідставними та помилковими доводи позивача в частині наявності в нього пільг зі сплати судового збору. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що право та порядок надання заяви до суду першої інстанції громадянином ОСОБА_1 від 18.03.2026 зумовлено ст. 381 КАС України, та ст. 287, 382-383 КАС України. Вказує, що ст.287, 383 КАС України не зумовлено сплату судового збору за надання заяви, та ст.160, 161,383 КАС України передбачено необхідність зазначити причини та підстави для не сплати судового збору за надання заяви, що і здійснено в даному випадку ОСОБА_1 . Зазначає, що громадянин ОСОБА_2 здійснює постійний догляд за особою зі статусом інвалідності 1 групи із ураженням опорно-рухової здатності із повною втратою працездатності та потребою в постійному догляді громадянином ОСОБА_3 , який фактично є сином громадянина ОСОБА_3 , що само по собі декілька уповільнює можливість чіткого дотримання процесуальних строків для надання заяв до суду громадянином ОСОБА_1 . Посилається на те, що судом першої інстанції не вірно встановлено предмет наданої позовної заяви від 18.03.2026 та невірного встановлення обставин справи, що є підставою для скасування даного судового рішення в повному обсязі як таке що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції згідно ст. 315, 317, 320 КАС України. У відзиві на апеляційну скаргу Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України проти задоволення апеляційної скарги заперечує. Вказує, що ухвала суду першої інстанції скасуванню не підлягає, оскільки в установлений в ухвалі суду першої інстанції строк, позивач недоліки позовної заяви не усунув (судовий збір у належному розмірі не сплатив). Відзив на апеляційну скаргу від Немишлянського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою суду від 23.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків позову шляхом надання до суду платіжного документу, що підтверджує сплату судового збору або документу, що підтверджують право на звільнення від сплати судового збору п`ять днів з моменту отримання копії ухвали. Установлений в ухвалі суду строк сплив, однак позивачем недоліки позовної заяви не усунуто (судовий збір у належному розмірі не сплачено; документи, які підтверджують пільги зі сплати судового збору або заяву про звільнення/відстрочку сплати судового збору не подано), у зв`язку з чим позовна заява підлягає поверненню позивачу. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, виходячи з наступного. Колегією суддів встановлено, що спірним у цій справі є необхідність сплати ОСОБА_1 судового збору за подання позову. Відповідно частини 3 статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Згідно з частинами 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Колегія суддів зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 132 КАС України судовий збір входить до складу судових витрат, а його розмір та порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі Закон України № 3674-VI). Згідно з вимогами частини 1 статті 3 Закону України № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Водночас, частина 2 цієї статті визначає перелік об`єктів, за звернення до суду з якими судовий збір не справляється. Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону України № 3674-VI. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VI за подання суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, встановлюється ставка судового збору 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 01.01.2026 3 328.00 гривень. Згідно пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VI, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору 0.4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З огляду на викладене вище, у разі подання у 2026 році фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру розмір судового збору, що підлягає сплаті становить тобто, 1 331.20 грн. (3 328.00 грн * 0,4). Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції зазначив, що позов поданий через систему «Електронний суд», містить три вимоги немайнового характеру, отже позивачем має бути сплачений судовий збір у розмірі 3 194.88 грн (1 331.20*0.8*3). Разом з тим, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. За приписами частин 1, 2 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з положеннями статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). У Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси. (пункт 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 2-р(II)/2023). Отже, судовий контроль за виконанням судового рішення є юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства. Так, частиною 2 статті 381-1 КАС України встановлено, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу. Стаття 287 КАС України встановлює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. За приписами частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності). Іншими словами, провадження, передбачене статтею 287 КАС України, є однією з форм судового контролю за виконанням судових рішень, яка здійснюється за позовом, зокрема, стягувача чи боржника у виконавчому провадженні, в порядку окремого позовного провадження за правилами КАС України, предметом якого є рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Колегією суддів встановлено, що Орел М.Ю. звернувся до суду з адміністративним повозом про визнання протиправними дій державного виконавця про відмову у закритті виконавчого провадження № 76771444 (позивач є боржником) та зобов`язанням закрити виконавче провадження; визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 80093139 від 19.02.2026 та № 80301120 від 26.02.2026 (позивач є стягувачем) та поновити провадження за виконавчими провадженнями Верховний суд у постанові від 20.02.2025 у справі № 440/8929/24 дійшов висновку, що провадження, передбачене статтею 287 КАС України, є однією з форм судового контролю за виконанням судових рішень, яка здійснюється за позовом, зокрема, стягувача у виконавчому провадженні, в порядку окремого позовного провадження за правилами КАС України, предметом якого є рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Верховний суд у цій справі принагідно зазначив, що в Рішенні від 13.05.2024 № 6-р(ІІ)/2024 (справа про обов`язковість судового рішення) Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину другу статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI зі змінами в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Ураховуючи, що за подання до суду першої інстанції скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця не встановлено справляння судового збору, Конституційний Суд України зазначив, що обов`язок сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначений приписом статті 4 Закону № 3674-VI, не можна вважати зрозумілим і справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення як невіддільного складника права на доступ до суду. У названій постанові Верховний Суд звернув увагу, що можливість звернення позивача-стягувача з позовом у порядку статті 287 КАС України та надалі з апеляційною/касаційною скаргою на судове рішення, прийняте за наслідками розгляду такого позову, як і у згаданому вище рішенні Конституційного Суду України, поставлена в залежність від сплати судового збору, що створює необґрунтоване втручання в право позивача-стягувача на доступ до суду і порушує його право на виконання судового рішення, що є невід`ємною складовою конституційного права на судовий захист. Підсумовуючи, Верховний Суд констатував, що частина друга статті 3 та підпункти 1, 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України № 3674-VI, які уможливлюють справляння стягувачем у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, прийнятого на його користь, судового збору за подання адміністративного позову, апеляційної скарги у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку 287 КАС України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій-другій статті 55, статті 129-1 Конституції України, а тому не підлягають застосуванню під час розгляду цієї справи. Отже, Верховний Суд у справі № 440/8929/24 констатував, що справляння стягувачем у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, прийнятого на його користь, судового збору за подання адміністративного позову, апеляційної скарги у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку 287 КАС України не підлягають застосуванню. Суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки Верховного Суду є обов`язковими для застосування в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України. Колегія суддів зазначає, що Орел М.Ю. є стягувачем за виконавчими листами ВП № 80083139 і ВП № 80301120 та саме незгода позивача з діями Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо закриття виконавчих проваджень ВП № 80083139 і ВП № 80301120, в тому числі слугувала підставою звернення до суду з цим позовом у порядку статті 287 КАС України. Відтак висновки Верховного Суду у справі № 440/8929/24 в повній мірі є застосовними до спірних правовідносин. В контексті викладеного, колегія суддів доходить до переконання про помилковість висновків суду першої інстанції щодо необхідності сплати позивачем судового збору за подання позову, поданого в порядку ст. 287 КАС України та повернення його позивачу. Доводи апеляційної скарги позивача приймаються колегією суддів в якості належних. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З огляду на вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про повернення позовної заяви, дійшов помилкових висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 по справі № 520/5956/26 скасувати. Справу № 520/5956/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий