Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/3215/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2025 р. Справа № 520/3215/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/3215/25 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС), в якій просив: - визнати протиправними дії Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_1 оновленої довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом 01.01.2023р., викладеної в листі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) 10.09.2024 №31/32/16/В-1906-1573-2024; - зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01 січня 2023 року у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням положень постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», від 14.07.2021 №729 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» із визначенням посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01.02.2023 перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 . Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 позовну заяву повернуто позивачу. Позивач, не погодившись із спірною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України, та на невідповідність висновкам суду обставинам справи, вважає, що позов у даній справі та справі 520/3215/25 не є тотожними. Також, зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу. Звертає увагу суду, що повторне пред`явлення платіжного доручення про сплату судового збору процесуальним зловживанням не є, особливо враховуючи висновки ВП ВС в постанові №170/129/21 від 18 січня 2023 року. Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки разом з позовною заявою по даній адміністративній справі представником позивача надіслано квитанцію №5530-6180-9637-2292 від 17.11.2024 на суму 969,00 грн., яка вже подавалася з позовними заявами по іншим адміністративним справам №520/31635/24 та №520/34552/24, то вказане в сукупності розцінюється суддею як зловживання процесуальними правами, а тому наявні підстави, передбачені ч. 3 ст. 45 КАС України для повернення позовної заяви позивачеві. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі "Zаndv. Аustria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Згідно із ч. 2 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ч. 1 ст. 45 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно із ч. 3 ст. 45 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Відповідно до ч. 4 ст. 45 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції зазначає, що тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 25.01.2024 р. у справі № 140/8473/23. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 у справі №520/31635/24 позовна заява ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) про: 1) визнання протиправними дії Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_1 оновленої довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом 01.01.2023р., викладеної в листі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) 10.09.2024 №31/32/16/В-1906-1573-2024; 2) зобов`язання Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01 січня 2023 року у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 42 Закону України від 17.09.2020 №912-IX «Про розвідку», з урахуванням положень постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», від 14.07.2021 №729 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» та від 23.02.2022 №144 «Про перерахунок пенсій особам, звільненим із розвідувальних органів» із визначенням посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01.02.2023 перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 , повернута позивачу, з підстав, встановлених п. 2 ч. 4 ст. 169 КАС України - якщо позивач до відкриття провадження в адміністративній справі подав заяву про її відкликання. Також, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №520/34552/24 позовна заява ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) про: 1) визнання протиправними дії Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_1 оновленої довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом 01.01.2023, викладеної в листі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) 10.09.2024 №31/32/16/В-1906-1573-2024; 2) зобов`язання Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01 січня 2023 року у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням положень постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», від 14.07.2021 №729 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» із визначенням посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01.02.2023 перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 повернута позивачу, з підстав, встановлених п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України - якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Дослідивши детально позовні вимоги з вищезазначених ухвал та позовної заяви у справі №520/3215/25, колегія суддів звертає увагу, що позивачем вимоги щодо зобов`язання відповідача видати довідку у відповідності до статті 42 Закону України від 17.09.2020 №912-ІХ «Про розвідку», з урахуванням положень постанов Кабінету Міністрів України та від 23.02.2022 №144 «Про перерахунок пенсій особам, звільненим із розвідувальних органів» у справі №520/3215/25, на відміну від справи №520/31635/24, не заявлялись. Приходячи до висновку про обґрунтованість вимог апеляційної скарги представника позивача в цій частині, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції в ухвалі суду від 14.02.2025 про те, що «…раніше представник позивача вже звертався до адміністративного суду з такими самими позовними заявами (адміністративні справи №520/31635/24 та №520/34552/24)» не підтверджується допустимими та належними доказами оскільки в матеріалах справи, які надано судом першої інстанції в межах апеляційного оскарження ухвали від 14.02.2025 відсутні адміністративні позови позивача, які були подані ним до суду у межах справ №520/31635/24 та №520/34552/24 і якому судом першої інстанції надано оцінку в ухвалі від 14.02.2025 у справі № 520/3215/25, а тому колегія суддів вважає, що висновок суду про зловживання позивачем своїми процесуальними правами шляхом звернення до суду з аналогічним позовом не підтверджується допустимими доказами. Як убачається зі змісту спірної ухвали, недоліком суд першої інстанції вказав саме надіслання квитанції №5530-6180-9637-2292 від 17.11.2024 на суму 969,00 грн., яка вже подавалася з позовними заявами по іншим адміністративним справам №520/31635/24 та №520/34552/24. Раніше колегією суддів встановлено, що позовні заяви по справам №520/31635/24 та №520/34552/24 судом повернуто позивачу з різних підстав. За приписами ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Так, слід відмітити, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір», згідно з частинами першої, другої статті 9 якого судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Отже, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи, надходження до спеціального фонду Державного бюджету України якого перевіряються судом перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг). Це означає, що суд зобов`язаний перевірити надходження судового збору до спеціального фонду у межах кожної конкретної адміністративної справи. Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема, в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду. Таким чином, обов`язок перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд. Аналогічні висновки сформовано Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2022 року у справі №520/10006/21, від 26 липня 2023 року у справі № 640/3949/22, від 02 травня 2024 року у справі № 440/9709/23. Отже, за приписами статті 9 Закону України «Про судовий збір» суд першої інстанції повинен перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, перед тим як повернути позовну заяву позивачу. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в мотивувальній частині ухвали від 14.02.2025 суд першої інстанції вказав, що позивач зловживав процесуальними правами при подання аналогічних позовів, з посиланням на ч. 3 ст. 45 КАС України. Відповідно до положень статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Колегія суддів зазначає, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду. Отже, ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу. При цьому, наведений у ч. 2 ст. 45 КАС України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. Відповідно до частини 3 статті 45 КАС України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Тобто, з вказаних вище норм вбачається, що передумовою залишення без розгляду або повернення скарги, заяви, клопотання є рішення про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, або такими, що суперечать завданням адміністративного судочинства. Оскільки, такого рішення судом першої інстанції прийнято не було, то ухвала про повернення позовної заяви є передчасною. Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що питання доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. З тексту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі "Голдер проти Великої Британії" від 21.02.1975р., ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду. Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись ст. 242, 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 по справі №520/3215/25 - скасувати. Справу №520/3215/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич