Постанова Одеський апеляційний суд № 495/2089/25

Номер провадження: 22-ц/813/3103/26 Справа № 495/2089/25 Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 травня 2025 року у складі судді Прийомової О.Ю., встановив: 2.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У березні 2025 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, у якому просить суд визнати недійсним договір дарування від 12 лютого 2025 року, посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Масловою М.В., зареєстрований в реєстрі за № 2-69, відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар 1/2 частину будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст заяви про забезпечення позову Також ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просить суд заборонити будь яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь які реєстраційні дії щодо нерухомого майна 1/2 частини будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Заяву ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування (фраудаторним). Однак в провадженні Київського районного суду м.Одеси знаходиться цивільна справа №947/23759/24 за її позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна. В рамках зазначеної справи, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15.10.2024 відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/8 частину будинку та споруди, загальна площа (кв.м.): 141, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_2 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 12455851208, об`єкт нерухомого майна: будівлі та споруди, об`єкт житлової нерухомості, опис об`єкта: загальна площа (кв.м.): 141, адреса: АДРЕСА_1 . У підготовчому судовому засіданні 18.12.2024 представник відповідача ОСОБА_2 за первісним позовом заперечував проти задоволення вказаної заяви, з підстав її необґрунтованості та безпідставності й вказував, що жодні ризики можливого невиконання майбутнього рішення суду з боку ОСОБА_2 відсутні, оскільки останній не згодний з заявленими вимогами, а також не має наміру здійснювати будь яке відчуження належного йому майна. Проте, 12 лютого 2025 року відповідач ОСОБА_2 подарував, а відповідач ОСОБА_3 прийняв у дар 1/2 частину будівель та споруд, об`єкт житлової нерухомості, опис об`єкта: загальна площа (кв.м.): 141, адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 12455851208. Позивач вважає, що відповідачі вчинили оспорюваний правочин дарування з метою невиконання рішення Київського районного суду м. Одеси за позовом позивачки ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, оскільки після вчинення оспорюваного договору дарування у відповідача ОСОБА_2 відсутнє будь яке рухоме або нерухоме майно, на яке може бути звернено стягнення у разі задоволення позову. Вважає, що обраний нею вид забезпечення позову не порушить прав відповідача ОСОБА_3 на час розгляду справи володіти та користуватися майном, одночасно забезпечить можливість звернення стягнення на неї у разі задоволення позову при примусовому виконанні рішення суду. На підставі вищевикладеного вона і звернулася з заявою до суду. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування її висновків Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено: вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони будь яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь які реєстраційні дії щодо нерухомого майна 1/2 частини будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішення у справі. Ухвала суду мотивована тим, що позивачкою належним чином обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову на час розгляду справи та до набрання законної сили рішення у справі. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 травня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без задоволення. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначила про те, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 у майбутньому можуть виникнути зобов`язання на підставі рішення суду у справі №947/23759/24, відповідно до яких ОСОБА_2 можливо буде зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 певну кількість грошових коштів. Проте, наразі рішення суду у справі №947/23759/24, на яке посилається позивачка - не ухвалено, жодних зобов`язань у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 - немає. Виходячи зі змісту позову та заяви про забезпечення, ОСОБА_1 має майнові претензії до ОСОБА_2 . Проте, суд першої інстанції вжив заходів забезпечення позову щодо майна іншої особи - ОСОБА_3 , з яким у ОСОБА_1 немає жодних спорів та правовідносин. Таким чином, ухвала про забезпечення позову порушує права ОСОБА_3 вільно розпоряджатись своєю власністю через спір, в якому він не є стороною. Доводи скарги також мотивовані тим, що позивачка просить вжити заходів забезпечення позову щодо частини майна одного з відповідачів, а тому запропонований позивачкою вид забезпечення позову, не відповідає змісту позовних вимог з огляду на предмет і підстави позову. Також, враховуючи характер позовної вимоги, незрозуміло в чому полягає ризик невиконання рішення суду, якщо таке рішення не є таким, що виконується у примусовому порядку. Крім того позивачкою у своїй заяві не зазначено жодних ризиків та обставин, які б свідчили що невжиття заходів забезпечення позову у вказаний позивачем спосіб, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та потягне за собою порушення майнових прав позивача, а отже суд першої інстанції безпідставно встановив наявність обґрунтованого припущення що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Позиція позивача в суді апеляційної інстанції На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Явка сторін в суді апеляційної інстанції В судове засідання, призначене на 22.01.2026 з`явився представник ОСОБА_4 адвокат Поплавський Д.П. Козак І.В. та Козак В.І. до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Від представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 22.01.2026 в електронній формі через підсистему «Електронний суд» і «Електронний кабінет» надійшла до суду заява, у якій останній просив залучити його в якості представника ОСОБА_3 , надати можливість ознайомитися з матеріалами справи та відкласти судове засідання, яке призначене на 22.01.2026 на іншу дату, посилаючись на те, що лише 21.01.2026 між адвокатом Блохіним М.Ю. та ОСОБА_3 було укладено договір про надання правничої допомоги, а тому зважаючи на те, що вказаний договір укладено лише 21.01.2026, тому адвокат Блохін М.Ю. був позбавлений можливості здійснити дії щодо ознайомлення, вивчення та оцінки матеріалів справи до дати судового засідання, у зв`язку із чим існує необхідність у відкладенні судового засідання. Однак вказана заява задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Так, статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Окрім того, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. Вбачається, що справа перебуває в провадженні апеляційного суду з червня 2025 року (тобто більше півроку), апеляційна скарга ОСОБА_3 була подана іншим представником, із новим представником ОСОБА_3 заключив договір за 1 день до призначеного судового засідання (22.01.2026), яке було відкладено ще з 04.12.2025. Сама по собі зміна представника напередодні судового засідання не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, оскільки право сторони на правничу допомогу не може реалізовуватися шляхом порушення принципу розумності строків розгляду справи. Укладення договору про надання правничої допомоги з новим представником за один день до призначеного судового засідання є наслідком виключно волевиявлення сторони та не свідчить про наявність об`єктивних і непереборних обставин, які унеможливлювали її належну участь у справі. При цьому, у ОСОБА_3 була можливість для наведення суду наявних у нього доводів у поданій до суду апеляційній скарзі, а відтак колегія суддів не позбавлена можливості здійснити апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції по суті. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи та розглянути справу у відсутність скаржника та його представника. 3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Встановлено, що предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору дарування від 12.02.2025. В заяві про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що 12.02.2025 відповідач ОСОБА_2 подарував, а відповідач ОСОБА_3 прийняв у дар 1/2 частину будівель та споруд, об`єкт житлової нерухомості, опис об`єкта: загальна площа (кв.м.): 141, адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 12455851208. Позивач вважає, що відповідачі вчинили оспорюваний правочин дарування з метою невиконання рішення Київського районного суду м. Одеси за позовом позивачки ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, оскільки після вчинення оспорюванного договору дарування у відповідача ОСОБА_2 відсутнє будь яке рухоме або нерухоме майно, на яке може бути звернено стягнення у разі задоволення позову. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції, відповідає вищевказаним вимогам законодавства, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. П. 4 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», наголошує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу позивача та відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Відповідно до ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмета спору. Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_3 посилається на те, щоу заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначила про те, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 у майбутньому можуть виникнути зобов`язання на підставі рішення суду у справі №947/23759/24, відповідно до яких ОСОБА_2 можливо буде зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 певну кількість грошових коштів. Проте, наразі рішення суду у справі №947/23759/24, на яке посилається позивачка - не ухвалено, жодних зобов`язань у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 - немає. Виходячи зі змісту позову та заяви про забезпечення, ОСОБА_1 має майнові претензії лише до ОСОБА_2 . Проте, суд першої інстанції вжив заходів забезпечення позову щодо майна іншої особи - ОСОБА_3 , з яким у ОСОБА_1 немає жодних спорів та правовідносин. Проте вищевказані доводи є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суд має перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір. Так, доводи скаржника ОСОБА_3 на те, що станом на момент звернення із заявою про забезпечення позову у справі № 947/23759/24 рішення суду не ухвалено, а отже у ОСОБА_2 відсутні будь-які зобов`язання перед ОСОБА_1 , не спростовує наявності реального ризику утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду, що і є самостійною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову відповідно до вимог статей 149150 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами вже існує судовий спір щодо поділу спільного майна подружжя, а також майнові вимоги, які за своєю природою можуть бути задоволені шляхом стягнення грошових коштів або звернення стягнення на майно відповідача. Саме в період розгляду зазначеної справи, після заперечень відповідача про відсутність ризиків відчуження майна, ОСОБА_2 уклав договір дарування та передав 1/2 частину спірного нерухомого майна ОСОБА_3 , що свідчить про зміну його майнового стану та підтверджує наявність ризиків, на які посилалася позивачка. Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував заходи забезпечення позову щодо майна іншої особи - ОСОБА_3 , є помилковими, оскільки ОСОБА_3 є відповідачем у даній справі, а спірне майно є безпосереднім предметом позову про визнання недійсним договору дарування. Отже, вжиті заходи забезпечення спрямовані не на майно сторонньої особи, а на майно, щодо якого заявлено позовні вимоги. Безпідставними є і твердження скаржника про те, що обраний захід забезпечення позову не є співмірним заявленим вимогам, оскільки обраний захід забезпечення позову у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій є співмірним заявленим вимогам, має тимчасовий характер та не позбавляє ОСОБА_3 права володіння і користування майном, а лише запобігає його подальшому відчуженню до вирішення спору по суті. Доводи ОСОБА_3 про те, що рішення у справі не підлягає примусовому виконанню, не спростовує необхідності забезпечення позову, оскільки метою вжиття таких заходів є не лише забезпечення примусового виконання рішення суду, а й запобігання утрудненню або унеможливленню реального поновлення порушеного права у разі задоволення позову. У разі подальшого відчуження спірного майна або зміни його правового статусу виконання рішення суду про визнання договору недійсним може бути істотно ускладнене. Твердження скаржника про відсутність у заяві позивачки зазначення ризиків є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що після відмови суду у вжитті заходів забезпечення позову у іншій справі відповідач ОСОБА_2 здійснив відчуження спірного майна шляхом дарування, що об`єктивно підтверджує наявність реального ризику подальших розпорядчих дій щодо цього майна та можливість утруднення виконання майбутнього рішення суду. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до зміни правового статусу спірного майна та ускладнити або унеможливити ефективний захист прав позивачки, а відтак правомірно застосував відповідний захід забезпечення позову. Жодних інших доводів на спростування висновків суду, апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить. Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 у суду апеляційної інстанції відсутні. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 30.01.2026 Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе