Постанова 4824 № 756/9080/25

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 грудня 2025 року місто Київ справа № 756/9080/25 апеляційне провадження № 22-ц/824/17552/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Саліхова В.В., суддів: Євграфової Є.П., Поливач Л.Д., за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Гурської Анастасії Сергіївни, відповідача ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 адвоката Волянюка Дениса Васильовича на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Чіркова Г.Є., про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними,- в с т а н о в и в : У червні 2025 року представник ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, в якому, посилаючись на право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 , в зв`язку з вчиненням нею фраудиторних правочинів на шкоду кредитору (позивача по справі), які відповідачкою вчинено з метою приховання майна від звернення стягнення на користь кредитора, просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:023:0242, що находиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, Лебедівська сільська рада, укладений 11 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Галиною Михайлівною та зареєстровано в реєстрі за №139, та відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1387 га, кадастровий номер 3221884000:34:008:6125, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, Лебедівська сільська рада, укладений 14 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Теплюк Галиною Михайлівною та зареєстровано в реєстрі за №844, та відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 3221280800:08:004:0248, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, Богданівська сільська рада, укладений 16 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Захарченко Вікторією Вікторівною та зареєстровано в реєстрі за №508 та відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір дарування квартири, укладений 16 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Захарченко Вікторією Вікторівною та зареєстровано в реєстрі за №506 та відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення вказаної квартири у власність ОСОБА_1 . У вересні 2025 року представник ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт та заборонити органам державної реєстрації прав та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з реєстрацією майнових прав та/або реєстрацією обтяжень на об`єкти нерухомого майна, а саме на: земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:023:0242, що находиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, Лебедівська сільська рада; земельну ділянку площею 0,1387 га, кадастровий номер 3221884000:34:008:6125, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, Лебедівська сільська рада; земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3221280800:08:004:0248, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 85 кв.м, житловою площею 40,7 кв.м., посилаючись на можливість відчуження вказаного рухомого майна відповідачами, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду або ускладнить відновлення порушених прав позивача. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року заяву задоволено частково. Накладено арешт та заборонено державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язані з реєстрацією майнових прав та/або реєстрацією обтяжень на об`єкти нерухомого майна, а саме: - земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:023:0242, що находиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, Лебедівська сільська рада; - земельну ділянку площею 0,1387 га, кадастровий номер 3221884000:34:008:6125, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, Лебедівська сільська рада; - земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3221280800:08:004:0248, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 85 кв.м, житловою площею 40,7 кв.м. В задоволені решти вимог заяви відмовлено. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Гурська А.С. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що зміст заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно осіб, що за фактом начебто вчинення фраудаторних правочинів являються відповідачами в рамках справи № 756/9080/25, не містить ані достатніх доказів, ані дійсного обґрунтування необхідності накладення арешту на таке майно. Так, при обгрунтуванні необхідності застосування заходів забезпечення позову у справі № 756/9080/25 позивач посилається на обставини справи № 756/6493/22 щодо стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів, в ході розгляду якої, ОСОБА_1 було вчинено дії, щодо відчуження майна, які наразі є предметом судового спору. Водночас, заява про забезпечення позову стосується майна третіх осіб, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Позивачем не було доведено та навіть не визначено предметом доказування обставини, які б вказували на наявність у діях осіб, на чиє майно був накладений арешт, будь-якого мотиву та намагання унеможливити виконання рішення суду у справі № 756/9080/25. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Водночас, зміст заяви про забезпечення позову не містить будь-яких відомостей навіть про потенційні, а не лише реальні, ризики, які можуть бути усунені судом при забезпеченні позову. В даному випадку ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали та не мають жодних взаємовідносин з позивачем, являються власниками майна, на яке накладено арешт та наразі внаслідок дій позивача та постановлення неправомірної ухвали про застосування заходів забезпечення позову, зазнали безпідставного та вочевидь надмірного втручання у своє право на мирне володіння своїм майном. В свою чергу, неможливо стверджувати про наявність в інших Відповідачів, якими є ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , умислу спрямованого на нанесення шкоди Позивачеві, або унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення у справі № 756/9080/25. Позивачем не доведено, що будь-ким із відповідачів, на чиє майно накладено арешт, були вчинені дії або планується вчинення дій спрямованих на відчуження належного їм майна, готування до його відчуження, інші дії пов`язані із унеможливленням виконання рішення суду в подальшому, що є об`єктивним, адже відповідачі не мають жодних зобов`язань фінансового або іншого характеру перед позивачем. Посилається на те, що задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд не перевірив чи є необхідність у застосуванні зустрічного забезпечення, не перевірив даних про те, що позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України, проживає за межами України, не перевірив наявність у власності позивача майна, яке знаходиться на території України, відсутність якого в сукупності з іншими викладеними вище обставинами є обов'язковою підставою для застосування зустрічного забезпечення; не встановив і дійшов передчасного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову. Крім того, зауважує, що застосовані судом заходи забезпечення позову не є співмірними заявленим позовним вимогам, оскільки розмір заборгованості, інтерес щодо стягнення якої з ОСОБА_1 переслідує позивач становить 100 000,00 доларів США. Вказана заборгованість погашається в рамках виконавчого провадження № 78025458, стягувачем в якому є ОСОБА_4 . Однак, вартість нарухомого майна, на яке накладено арешт оскаржуваною ухвалою, в десятки разів перевищує розмір заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем та перевищує 1 000 000,00 доларів США. Таким чином, в даному випадку має місце не лише безпідставне, але й надмірне порушення права власності відповідачів у справі, їх права на мирне володіння своїм майном. Також не погоджуючись з ухвалою суду про забезпечення позову, з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_2 , в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити. Зазначає, що він є власником 1/10 частини земельної ділянки з кадастровим номером 3221884000:34:008:6125. Іншим співвласником ділянки є ОСОБА_5 , яка володіє 9/10 частин даної земельної ділянки. Починаючи з 2022 року, маючи повередні домовленості з іншим співвласником земельної ділянки він розпочав благоустрій місцевості та підготовку до будівництва будинку. Він оплатив вартість усіх послуг та самого модульного будинку. При цьому, жодного відношення до описаних у позові та заяві про забезпечення позову заборгованостей ОСОБА_1 він не має, не є боржником відносно позивача. Вказує, що накладення арешту на належну йому земельну ділянку спричиняє не лише порушення його прав та законних інтересів як власника земельної ділянки, але і як власника споруд, які на такій земельній ділянці знаходяться. Також зазначає, що сума заборгованості ОСОБА_1 перед Позивачем становить 100 000, 00 (сто тисяч) доларів США. Саме стягнення з ОСОБА_1 цієї суми являється інтересом позивача. В той же час, вартість належної мені та ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1387 га з кадастровим номером 3221884000:34:008:6125 становить 8 856 272,00 грн., що підтверджується висновком П.П. «Алекс-Хуст» та експертним звітом про оцінку, який додаю до цієї апеляційної скарги. В перерахунку на долари США ця сума еквівалентна орієнтовно 216 000,00 доларів США за курсом встановленим на день подання цієї апеляційної скарги. Тобто вартість лише земельної ділянки, не кажучи вже про будівлі на такій ділянці більш ніж вдвічі перевищує суму боргу. Крім того, на цій земельній ділянці знаходяться ї будівлі сумарною вартістю понад 3 000 000,00 гривень, а саме недобудований будинок з цегли з накриттям на фінальній стадії будівництва та встановлений модульний житловий будинок. Суд першої інстанції не виконав свій обов`язок щодо застосування зустрічного забезпечення та не врахував, що позивач може не мати жодного майна на території України та не мати місця проживання в Україні, що є підставою для зустрічного забезпечення. Також не погоджуючись з ухвалою суду, з апеляційною скаргою звернувся представник ОСОБА_6 - адвокат Волянюк Д.В., в якій просить ухвалу суду скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали. Зазначає, що земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер 3221280800:08:004:0248, двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 3221884000:33:023:0242, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, Лебедівська сільська рада, а також будинок на цій земельній ділянці, належать ОСОБА_3 , у зв`язку з чим оскаржуваною ухвалою було здійснено втручання у право власності ОСОБА_3 на вказані вище належні їй об`єкти нерухомості та порушено її права та законні інтереси в призмі вказаних об`єктів та права розпорядження такими об`єктами. З 2016 року по теперішній час ОСОБА_3 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_7 сплачує внески на утримання прибудинкової території, що підтверджується вказаною вище довідкою, а також всі комунальні послуги, що підтверджується квитанціями про їх оплату (копії додаються). Таким чином, ОСОБА_3 вже майже 10 років проживає у вказаній квартирі, здійснює її утримання та оплату всіх комунальних послуг, а відтак відсутні будь-які підстави стверджувати, що правочин, за яким право власності на вказану квартиру перейшло до ОСОБА_3 , є фраудаторним - відсутні. Крім того, вказана квартира була придбана за кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , котрі є батьками ОСОБА_1 . Так, ОСОБА_1 являється особою з інвалідністю. Інвалідність була встановлена до 2016 року. Відтак, вказана квартира з моменту її придбання у 2016 році перебувала у фактичному володінні батьків ОСОБА_1 за кошти виручені від раніше реалізованого належного їм майна. Сама ж ОСОБА_1 допомагала батькам з юридичними аспектами реєстраційних та інших дій, з чим і була пов`язана первісна реєстрація права власності на дану квартиру за ОСОБА_1 . Проте, батьки ОСОБА_1 не являються боржниками відносно позивача у справі, тобто їх права та законні інтереси в даному випадку порушуються безпідставно, шляхом обтяження належного ОСОБА_3 майна. Зауважує, що сукупна ринкова вартість об`єктів нерухомого майна, які належать ОСОБА_3 і на які було накладено арешт оскаржуваною ухвалою складає 55 034 000,00 грн. гривень, що є еквівалентом 1 342 296,00 (один мільйон триста сорок дві тисячі двісті дев`яносто шість) доларів США. Натомість, як відомо, розмір заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем становить 100 000,00 доларів США, тобто в понад 13 разів менше, аніж вартість майна, на яке було накладено арешт оскаржуваною ухвалою. В даному ж випадку має місце очевидна непропорційність та неспівмірність застосованих заходів забезпечення позову по відношенню як до предмета позову, так і до розміру фінансового інтересу в розрізі права, за захистом якого Позивач звернувся з позовом до суду. Судом було застосовано не лише надмірні, але й безпідставні заходи забезпечення позову. Також вказує, що предмет позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними не стосується права позивача на володіння, розпорядження або користування об`єктами нерухомості, на які накладено арешт. Позивач ніколи не мав і не має жодних майнових прав відносно даних об`єктів нерухомості. Таким чином, незастосування заходів забезпечення позову нездатне призвести до ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду у даній справі. Вважає, що позивачем не було доведено, а судом - беззаперечно (поза розумним сумнівом) встановлено об`єктивних та передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на численні об`єкти нерухомого майна, належні відповідачам які не мають жодних зобов`язань будь-якого характеру перед позивачем. У відзиві на апеляційні скарги представник ОСОБА_4 - адвокат Зінкевич Д.В. просить залишити їх без задоволення, а ухвалу суду - без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційних скарг не дають підстав для скасування ухвали про забезпечення позову. обраний позивачем вид забезпечення позову у виді арешту не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки майно фактично зберігається в користуванні власників, а обмежується лише можливість ним розпорядитися на період розгляду справи, а тому ніяким чином не порушує прав відповідачів. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - Волянюк Д.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник ОСОБА_1 - Гурська А.С. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_10 проти доводів апеляційних скарг заперечував та просив залишити їх без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим ефективний захист прав позивача. З цих підстав, суд вважав правильним в якості забезпечення позову в цій справі накласти арешт майно, яке було відчужено за оспорюваними договорами. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Правова природа та загальні принципи щодо забезпечення позову закріплені в Главі 10 ЦПК. Забезпечення позову спрямоване перш за все проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено, чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду (пункти 46-47) зазначила, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. У спірних правовідносинах судом встановлено, що предметом спору у даній справі є визнання недійсними договору купівлі-продажу нерухомого майна та договорів дарування нерухомого майна, які на праві власності належать відповідачам ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . А тому суд встановивши, що між сторонами виник спір, дійшов обґрунтованого висновку про те, що не застосування заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист порушеного права позивача , який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду За встановлених у розглядуваній справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що невжиття заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення прав, які позивач вважає порушеними, за захистом яких він звернувся до суду. Оцінка законності, обґрунтованості та доведеності позовних вимог при вирішенні питання про забезпечення позову не здійснюється. Застосовані судом захід забезпечення позову не перешкоджає користуванню нерухомим майном, носять тимчасовий характер та спрямовані, зокрема, на унеможливлення зміни власника майна, до вирішення спору судом. Доводи апеляційних скарг про те, що характер відносин у даній справі є немайновим, застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту не відповідає ч. 3 ст. 150 ЦПК України, адже не є співмірним із заявленими позивачем вимогами, колегія суддів відхиляє, оскільки коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Доводи апеляційних скарг про те, що позивачем не надано доказів реального наміру відповідачів відчужити майно, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Апеляційні скарги не містять обґрунтованих посилань на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів не встановила існування правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду про забезпечення позову - без змін, оскільки постановлена з дотриманням судом норм процесуального права під час вирішення питання про забезпечення позову. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Гурської Анастасії Сергіївни, відповідача ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 адвоката Волянюка Дениса Васильовича - залишити без задоволення. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 11 грудня 2025 року. Головуючий: Судді: