Постанова 4824 № 753/21477/25

Єдиний унікальний номер справи №753/21477/25 Провадження № 22-ц/824/8218/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування та про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, В С Т А Н О В И В : 07 жовтня 2025 року позивачОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування та про скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Разом з позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої зазначено, що предметом вказаного спору по вказаній цивільній справі є квартира АДРЕСА_1 , власником якої наразі є відповідач ОСОБА_1 . Відповідач достовірно знаючи про поданий позивачем до суду позов, виставила на продаж спірну квартиру, тому у разі невжиття заходів забезпечення позову, відчуження відповідачем спірної квартири на користь третіх осіб, може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду, на думку позивача. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на квартиру яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_1 . Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 16 січня 2026 року відповідач подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. 27 квітня 2026 року до апеляційного суду від позивача надійшли пояснення, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу - без змін. Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Відзив на апеляційну скаргу протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження до суду не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судове засідання, призначене на 30 квітня 2026 року, з`явився представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Желіховська Р. М., який просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Сторона відповідача у судове засідання не з`явилася; про розгляд справи належним чином повідомлялася; в апеляційній скарзі клопотала про розгляд справи за відсутності скаржника та його представника. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, зазначив, що між сторонами виник спір щодо права власності на квартиру, яка є предметом позову про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності; відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником спірного об`єкта є відповідач; невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання можливого рішення суду та ефективний захист прав позивача у разі відчуження спірного майна; обраний спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру є безпосередньо пов`язаним із предметом спору, відповідає характеру спірних правовідносин, є необхідним, достатнім та співмірним заявленим позовним вимогам, а тому наявні підстави для вжиття відповідних заходів забезпечення позову. За змістом ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/16868/19). При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20). Як зазначено вище, одним із основних питань, які суд вирішує при забезпеченні позову, є питання співмірності заявленого заходу забезпечення позову як позовним вимогам, так і заявленим можливим ризикам. При цьому, зважаючи на положення ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог. Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін на вжиття негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику. Метою забезпечення позову є виключно унеможливлення ускладнення виконання рішення суду в конкретній справі або ефективного захисту прав у конкретному випадку. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує. При вирішенні питання наявності підстав для забезпечення позову суд встановлює, чи існує спір між сторонами, чи є він реальним. Згідно з роз`ясненнями, наведеними в п.п. 4, 7, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог пересвідчитись, зокрема, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Як вбачається з матеріалів позовної заяви, предметом позову є визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 , та скасування державної реєстрації права власності на таку квартиру. З точки зору апеляційного суду, оскільки метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення лише можливого в майбутньому порушення, вимога щодо представлення доказів існування обставин, яких ще не існує, та на уникнення яких і направлені заходи забезпечення позову, не може вважатися належною. Підставою ж для застосування заходів забезпечення позову є встановлення об`єктивної можливості вчинення відповідачем дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду. За таких умов сама по собі наявність необмеженого права особи розпорядитися майном задля уникнення можливої відповідальності і є тими ризиками, які мають враховуватися при вирішення даного роду питань. З огляду на вищевказане, колегія суддів апеляційного суду констатує наявність реального спору з приводу такого майна та ризиків, щодо можливого його відчуження, відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для забезпечення позову в даному вигляді. Основним доводом апеляційної скарги є посилання на те, що у заяві про забезпечення позову не наведено належного обґрунтування існування ризиків, які могли б ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції такі ризики, на думку апелянта, також не встановлені та не мотивовані. З такими доводами апеляційний суд не погоджується та зазначає таке: Як убачається з матеріалів справи, звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач посилався на те, що відповідач, будучи обізнаною про наявність спору щодо спірної квартири, вчинила дії, спрямовані на її відчуження, що могло істотно ускладнити або унеможливити виконання можливого рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Саме наявність спору щодо права власності на нерухоме майно та можливість його подальшого відчуження були покладені в основу заявленого заходу забезпечення позову. Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до договору купівлі-продажу № 7393 від 10 жовтня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О., відповідач відчужила спірну квартиру на користь ОСОБА_3 , а тому на момент звернення до суду з даним позовом нібито не була власником спірного майна. Оцінюючи наведені доводи, апеляційний суд зазначає, що сам факт відчуження спірної квартири 10 жовтня 2025 року підтверджує наявність ризиків, на які посилався позивач у заяві про забезпечення позову. Вчинення відповідачем дій щодо розпорядження предметом спору під час існування спору свідчить про об`єктивну можливість подальшого відчуження майна та, відповідно, про реальність загрози утруднення виконання можливого рішення суду. Не можуть бути прийняті апеляційним судом і доводи скаржника про те, що на момент звернення до суду квартира вже не належала відповідачу, а тому ухвала суду першої інстанції є незаконною. Так, позовна заява подана до суду 07 жовтня 2025 року, а заява про забезпечення позову надійшла 09 жовтня 2025 року. На підтвердження належності спірного майна відповідачу позивачем було подано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 439093672 від 12 серпня 2025 року, згідно з якою власником квартири АДРЕСА_1 , є саме ОСОБА_1 . Зазначена інформаційна довідка була подана до суду разом із позовною заявою. Водночас із власних доводів апеляційної скарги вбачається, що договір відчуження квартири укладено лише 10 жовтня 2025 року. Таким чином, на момент звернення позивача до суду з позовом та заявою про забезпечення позову спірна квартира перебувала у власності відповідача. Той факт, що через декілька днів після подання позову відповідач відчужила спірну квартиру, сам по собі не свідчить про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали. На час постановлення ухвали про забезпечення позову суд першої інстанції виходив із наявних у матеріалах справи доказів, які підтверджували належність спірного майна відповідачу, а відомості про його подальше відчуження у розпорядженні суду були відсутні. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вирішував питання про забезпечення позову виходячи з фактичних даних, наявних на момент розгляду відповідної заяви. Не можуть бути прийняті й доводи апелянта в тій частині, що оскаржувана ухвала фактично порушує права іншої особи, якій, за твердженням відповідача, було відчужено спірне майно. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Зі змісту наведеної норми процесуального права вбачається, що право на судовий захист пов`язується насамперед із наявністю порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або законного інтересу саме особи, яка звертається до суду. Зазначене стосується не лише пред`явлення позову, а й реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення. Таким чином, посилання апелянта на те, що арешт було накладено на квартиру, яка на момент постановлення ухвали вже не належала ОСОБА_1 , саме по собі не свідчить про порушення її прав та законних інтересів і не містить обґрунтування того, яким чином оскаржувана ухвала порушує права безпосередньо апелянта. Натомість наведені доводи фактично зводяться до посилань на можливе порушення прав особи, якій, за твердженням відповідача, було відчужено спірне майно. Разом з тим підстав вважати, що ОСОБА_1 діє в інтересах зазначеної особи або є її належним представником, матеріали справи не містять. Жодних доказів на підтвердження наявності у відповідача відповідних представницьких повноважень суду не надано. При цьому апеляційну скаргу подано саме ОСОБА_1 від власного імені, а не особою, якій, за її твердженням, було відчужено спірне майно. Наведені обставини у сукупності з установленими судом першої інстанції та перевіреними судом апеляційної інстанції обставинами справи додатково підтверджують відсутність правових підстав для скасування ухвали про забезпечення позову. В даному випадку, суд наклав арешт на майно, яке є предметом договору, оскарження розпорядження яким розглядається у даній справі. Такий захід забезпечення позову є обґрунтованим і співмірним предмету заявлених вимог. При цьому, хоча судове рішення не підлягає примусовому виконанню, можливість відчуження спірного майна без застосування заходів забезпечення створює загрозу порушення ефективності судового захисту. Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 367/3628/21 (провадження № 61-14886св21). Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. У даній справі існує два приватноправові інтереси. Арешт майна як спосіб забезпечення позову передбачає накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду в складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року в справі № 908/2382/21, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23). Суд першої інстанції надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановив безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, правильно застосував положення статті 149 ЦПК України та обґрунтовано обрав захід до забезпечення позову, який відповідає пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України. Представлені до суду матеріали не містять жодних належних доказів того, що вжиті заходи забезпечення позову спричинять збитків відповідачу, порушать його права та охоронювані законом інтереси. Апеляційний суд дійшов висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірного утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про забезпечення позову. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько