Постанова Київський апеляційний суд № 753/22769/23

Єдиний унікальний номер справи № 753/22769/23 Провадження № 22-ц/824/1459/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницький районний суд міста Києва від 23 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, В С Т А Н О В И В : 12 грудня 2023 року позивач звернувся до Дарницький районний суд міста Києва з вказаним позовом до відповідача. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який навчається на 3 курсі на факультеті журналістики Київського університету ім. Бориса Грінченка, період навчання з 19.09.2022 року по 30.06.2026 року, у зв`язку з чим він потребує матеріальної допомоги. Відповідно до судового наказу Дарницького районного суду міста Києва від 02.11.2023 року у цивільній справі №753/5513/23 з ОСОБА_1 на її користь стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05.04.2023 року та до досягнення дитиною повноліття. Позивач зазначав, що її щомісячний дохід становить 11 000,00 грн., якого не вистачає на утримання двох дітей. Всі витрати на утримання повнолітнього сина несе вона сама, зокрема витрати на їжу, придбання одягу, проїзд транспортом. Навчання сина за денною формою унеможливлює його працевлаштування, відповідач добровільно матеріальну допомогу не надає, що стало підставою звернення до суду. Відповідач є працездатним, не є особою з інвалідністю, отримує дохід від підприємницької діяльності, має у власності рухоме та нерухоме майно, а тому має можливість надавати матеріальну допомогу. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання у розмірі 5 000, 00 грн щомісяця, починаючи з дати подання позову та до закінчення ним навчання, але не більше, чим до досягнення ним 23 (двадцяти трьох) років. Рішенням Дарницький районний суд міста Києва від 23 травня 2025 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок щомісяця, починаючи з 12.12.2023 року до закінчення ним навчання, тобто до 30.06.2026 року, але не більше, чим до досягнення ним 23 (двадцяти трьох) років. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 23 червня 2025 року відповідач направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. 09 грудня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін. У судове засідання, призначене на 19 лютого 2026 року сторони не з`явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили. 19 лютого 2026 року від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Любченко Т. С. надіслано на електронну адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю участі в розгляді іншої справи. Щодо поданого клопотання про відкладення розгляду справи, апеляційний суд зазначає наступне: Апеляційним судом встановлено, що клопотання адвоката Любченко Т. С. про відкладення розгляду апеляційної скарги надіслано на електронну адресу апеляційного суду. До клопотання додано роздруківку результату перевірки електронного цифрового підпису. Водночас такий підпис вчинено без використання підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет», при тому що представник позивача як адвокат є учасником підсистеми «Електронний суд». 18 жовтня 2023 року введено в дію Закон України від 29 червня 2023 року № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - Закон № 3200-IX), який був розроблений для запровадження обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС) представниками правничих професій, юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, оскільки особи, які за законом зобов`язані зареєструвати офіційні електронні адреси в ЄСІТС, зволікають з виконанням свого обов`язку. Статтею 14 ЦПК України, зокрема, передбачено, що у судах функціонує Єдина судова Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом. Частинами п`ятою, шостою статті 43 ЦПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Відповідно до пунктів 24, 25 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, який затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення про ЄСІТС) підсистема «Електронний суд» (далі - Електронний суд) - це підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи. Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов`язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням. Відповідно до пункту 10 Положення про ЄСІТС адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС у добровільному порядку. Отже адвоката Любченко Т. С. міг подати заяву: 1) в письмовій формі; 2) в електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань та наслідки недотримання таких вимог визначені у статті 183 ЦПК України. Відповідно до пункту першого частини першої статті 183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету Згідно з частиною другою статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Крім того, суд повертає заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо вона подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його. Отже, надіславши клопотання про відкладення судового розгляду електронною поштою з використанням електронного цифрового підпису, а не за допомогою підсистеми «Електронний суд», адвокат Любченко Т. С., який діє в інтересах позивача, використав спосіб звернення до суду, не передбачений чинним процесуальним законодавством. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 944/6062/23 (провадження № 61-4035 св 24). З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду клопотання адвоката Любченко Т. С. щодо відкладення судового розгляду. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що заявлене клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з нібито перебуванням представника в іншому судовому засіданні не містить належних і допустимих доказів та не підтверджене документально. Суду не надано жодних підтверджень того, що зазначений представник Любченко Т. С. представляє інтереси учасників у справі №756/9894/25, а також відсутні докази призначення до розгляду цієї справи на конкретний час, зазначений у клопотанні. За таких обставин наведені у клопотанні доводи є непідтвердженими та не могли б бути оцінені судом як об`єктивні перешкоди для розгляду справи у призначений час. Апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виходив з того, виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Ключовою умовою для відкладення розгляду справи є не сама по собі відсутність сторін у судовому засіданні, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового розгляду. Крім того, позивач ОСОБА_2 не був позбавлений можливості самостійно здійснювати захист своїх прав та обов`язків у суді, проте не скористався такою можливістю та не навів причин своєї відсутності. Отже, неявка учасника судового процесу до судового засідання, за умови його належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи чи скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги зазначив, що повнолітній син сторін продовжує навчання за денною формою та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги; обов`язок батьків щодо утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, виникає за наявності передбачених законом умов, які у даному випадку встановлені; позивачка несе основні витрати на утримання сина при обмеженому рівні доходу; відповідач є працездатною особою, не визнаний непрацездатним, однак не має офіційного доходу, сплачує аліменти на іншу неповнолітню дитину та має певні проблеми зі здоров`ям; наявність у відповідача майна сама по собі не є безумовною підставою для визначення розміру аліментів; при визначенні розміру аліментів підлягають врахуванню стан здоров`я та матеріальне становище сторін, наявність інших утриманців, а також принцип рівності обов`язків батьків щодо утримання дитини; з урахуванням вимог розумності та справедливості, а також сукупності встановлених обставин, заявлений позивачкою розмір аліментів є завищеним та підлягає зменшенню до 2 000 грн щомісячно, як такого, що є необхідним і достатнім для забезпечення потреб повнолітнього сина. Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.» З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судових рішень виключно в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, та розглядає лише ті доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не виходячи за їх межі та не бере до уваги інші доводи, які не були належно відображені у відповідному процесуальному зверненні. Основними доводами апеляційної скарги є те, що на його думку, стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання після досягнення нею повноліття можливе лише за можливістю встановлення та доведення можливості платника аліментів надавати такі аліменти, що в даній справі та в даних відносинах доведено позивачем не було. Як в апеляційній скарзі так і у відзиві, поданому відповідачем ОСОБА_1 , він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування зазначав про те, що син здобуває вищу освіту на бюджетній основі, тобто навчання фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету, а не оплачується за договором (контрактом). Крім того, позивачкою не враховано, що він вже сплачує аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , відповідно до судового наказу Дарницького районного суду міста Києва від 02.11.2023 року у цивільній справі №753/5513/23, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05.04.2023 року та до досягнення дитиною повноліття. Крім того, він страждає на хронічне захворювання, хворобу Лайма, що характеризується ураженням периферичної нервової системи та потребує тривалого медичного спостереження й лікування. Зазначає, що він не має доходу, є волонтером у БФ «Допоможіть Україні», надає медичну допомогу в зоні бойових дій. З огляду на викладене, вважає, що позивачкою не доведено, що він може надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину. Такі ж самі доводи зазначені і в апеляційній скарзі, і були дослідженні судом першої інстанції. Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що хвороба Лайма (кліщовий бореліоз) у разі пізнього виявлення або відсутності належного лікування дійсно може призвести до стійкої втрати працездатності та встановлення інвалідності. Водночас відповідачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту встановлення йому інвалідності чи втрати працездатності, а також неможливості у зв`язку з цим надавати матеріальну допомогу повнолітній дитині. Самі по собі надані медичні документи не свідчать про повну втрату працездатності відповідача та не спростовують його обов`язку утримувати дитину відповідно до вимог статті 199 Сімейного кодексу України. Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідач є власником 1/2 частки квартири та транспортного засобу, що свідчить про наявність у нього певного майнового стану. Доводи апелянта про те, що зазначене майно фактично перебуває у користуванні позивача, є голослівними, належними та допустимими доказами не підтверджені, у зв`язку з чим не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги. При цьому право власності на вказане майно відповідно до статей 316, 317 Цивільного кодексу України належить саме відповідачу, а у разі наявності спору щодо користування чи розподілу такого майна останній не позбавлений права звернутися до суду з відповідними вимогами. З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність у відповідача майна у сукупності з відсутністю доказів його повної непрацездатності свідчить про можливість надання ним матеріальної допомоги повнолітньому сину. Відповідно до статей 182, 200 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд обґрунтовано врахував стан здоров`я та матеріальне становище сторін, наявність у відповідача інших аліментних зобов`язань, а також принцип розумності та справедливості. Також доводом відповідача в апеляційній скарзі є посилання на те, що позивач не має права на отримання аліментів на утримання повнолітньої дитини, оскільки остання нібито проживає самостійно та окремо від батьків, а право на звернення до суду з відповідними вимогами має лише той із батьків, з ким проживає дитина. Разом із тим колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статей 13, 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також не вправі виходити за межі тих обставин, які були предметом розгляду в суді першої інстанції. Як убачається з матеріалів справи, відповідач, подаючи відзив на позов до суду першої інстанції, не заперечував права позивача на звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів, натомість його заперечення стосувалися виключно розміру аліментів та відсутності, на його думку, можливості їх сплачувати. Відтак зазначене питання не було предметом дослідження та вирішення судом першої інстанції. Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач і в апеляційній скарзі не навів належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача щодо фактичного утримання нею повнолітнього сина. Сам по собі факт можливого окремого проживання повнолітньої дитини не є визначальним для вирішення питання про право на отримання аліментів, оскільки відповідно до статті 199 Сімейного кодексу України юридичне значення має саме факт потреби дитини у матеріальній допомозі та її фактичного утримання одним із батьків. З огляду на викладене, враховуючи, що позивач здійснює утримання спільної дитини сторін, а відповідачем не надано жодних обґрунтованих заперечень чи доказів на спростування цих обставин, які не заявлялися в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для критичного відношення до права позивача на отримання аліментів та сумніву у праві позивача на звернення до суду з даним позовом, у зв`язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги є безпідставними та відхиляються. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницький районний суд міста Києва від 23 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько