Постанова Київський апеляційний суд № 759/7603/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/7603/23-ц Головуючий у суді І інстанції Соколов О.М. Провадження № 22-ц/824/1028/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в: У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому посилався на незаконну бездіяльність акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») у непроведені реструктуризації заборгованості по кредитному договору № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року, який був укладений в іноземній валюті, у відповідності до вимог Закону України № 1381-IX від 13 квітня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті». У зв'язку з цим просив суд зобов`язати відповідача провести реструктуризацію кредитної заборгованості за його заявою від 28 жовтня 2022 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2025 року узадоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що оскільки позивачем до заяви про реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, не надано необхідного пакету документів, передбаченого Законом України «Про споживче кредитування», то його право на реструктуризацію кредиту, виданого в іноземній валюті не порушене банком. В апеляційній скарзі позивач в особі представника - адвоката Гороховської А.О. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. На обґрунтування апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції не з`ясував обставин та не дослідив докази, що мають значення для справи, а саме не встановив який саме перелік документів було додано позивачем до заяви про реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, та якого саме документу не надано банку для реструктуризації боргу. Наголошує на тому, що ним подано увесь пакет документів, передбачений підпунктом 4 пункту 7 Прикінцевих положень Закону України «Про споживче кредитування», і докази на доведення цих обставин були долучені до позовної заяви. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач в особі представника - адвоката Хитрової Л.В. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Свої заперечення мотивує тим, що 10 жовтня 2019 року рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області у справі № 288/539/15-ц було частково задоволено позов АТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року у розмірі 8 053,92 євро з кожного, що в гривневому еквіваленті за курсом 25,25 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 02 квітня 2015 року складає по 203 361,63 грн з кожного. 09 грудня 2020 року постановою Житомирського апеляційного суду рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 10 жовтня 2019 року скасовано в частині вимог за позовом АТ КБ «ПриватБанк» та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з кожного поручителя окремо, на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 40 269,63 євро, що в гривневому еквіваленті за курсом 25,25 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 02 квітня 2015 року складає 1 016 808,16 грн. В решті рішення суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 07 вересня 2022 рокукасаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 10 жовтня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишено без змін. Тобто рішення суду, яким між сторонами вирішено спір щодо стягнення заборгованості по кредитному договору № К2К4СГ00260001 від 17 серпня 2005 року, набрало законної сили 09 грудня 2020 року, а не 07 вересня 2022 року, як про це зазначав позивач. В даному випадку позивач міг звернутись до банку із заявою про проведення реструктуризації заборгованості не пізніше 23 липня 2021 року, проте звернувся із такою заявою лише 28 жовтня 2022 року, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи. Отже, має місце пропуск преклюзивного строку звернення із заявами про проведення реструктуризації, встановленого пунктом 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». Крім цього, ОСОБА_1 не було подано до АТ КБ «ПриватБанк» повного пакету необхідних документів, тому йому була надана відповідь від 07 листопада 2022 року № 20.1.0.0.0/7-221102/34315 з проханням звернутись до відповідального співробітника банку ОСОБА_6 , оскільки заява навіть не могла бути розглянута за відсутності необхідного пакету документів. 27 січня 2023 року ОСОБА_1 подав до АТ КБ «ПриватБанк» звернення в рамках розгляду заяви про реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті. Дане звернення банком було отримано 02 лютого 2023 року. Оскільки позивачем повторно не було подано до банку повного пакету необхідних документів, АТ КБ «ПриватБанк» надало йому відповідь від 23 лютого 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230202/22644 з проханням звернутись до відповідального співробітника банку ОСОБА_6 . Проте ОСОБА_1 було повністю проігноровано зазначені відповіді АТ КБ «ПриватБанк» та не надано підтвердження відсутності іншого майна у позичальника та членів його сім`ї, що могло бути підтверджено розширеною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя). Таким чином, в результаті аналізу обставини справи, на думку відповідача, можна дійти до висновку, що заява ОСОБА_1 про проведення реструктуризації не могла бути розглянута та задоволена, що відповідає вимогам підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». Відповідач також зауважує, що після пред`явлення вказаного позову та подачі сторонами документів по суті спору була погашена заборгованість по кредитному договору № К2К4СР00260001 від 17 серпня 2005 року у розмірі, стягнутому судовим рішенням (окрім судового збору) у справі № 288/539/15-ц, що підтверджується виписками по рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , які додаються. Сплата заборгованості здійснена через органи ДВС в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, відкритого 16 вересня 2021 року на підставі виданих виконавчих листів у справі № 288/539/15-ц, а відтак сторони вирішили спір фактично на підставі судового рішення про стягнення заборгованості з боржника та поручителів. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Гороховська А.О. підтримала аргументи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Представник відповідача - адвокат Хитрова Л.В. у судовому засіданні, яке підлягало проведенню за її заявою в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на зв`язок не вийшла, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, а тому колегія суддів дійшла висновку, що її неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника скаржника в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що 17 серпня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № K2K4GF00260001, відповідно до умов якого позичальник отримав в тимчасове користування кредитні кошти у розмірі 49 173,74 евро на строк до 15 серпня 2025 року зі сплатою відповідних щомісячних процентів та комісій за користування кредитними коштами. 28 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, відповідно вимог Закону України № 1381-IX від 13 квітня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті». Вказану заяву банком було отримано 02 листопада 2022 року. 07 листопада 2022 року відповідач надав позивачу відповідь за № 20.1.0.0.0/7-221102/34315 з проханням звернутись до відповідального співробітника банку ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_7 не було подано до АТ КБ «ПриватБанк» повного пакету необхідних документів. За правилом частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 та постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21). У статті 2 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами. Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті. Відповідно до статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту. 13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-ІХ, який набрав чинності 23 квітня 2021 року (далі - Закон № 1381-ІХ) та яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме: Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7, яким передбачено, що зобов`язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом. Отже, з огляду на заявлені позовні вимоги, необхідно встановити дотримання визначених Законом № 1381-ІХ вимог, які є передумовою для реструктуризації зобов`язання позивача за кредитним договором, з тих підстав, які наведені у позові. Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті - договір), у разі: - наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника; - відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації; - виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом "г" частини першої статті 121 Земельного кодексу України. Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов: - предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); - у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); - предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); - предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); - предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі). Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім таких випадків: у разі смерті позичальника (або особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) протягом строку, передбаченого абзацом першим цього підпункту, спадкоємець, до якого перейшли права та обов`язки позичальника, може подати заяву про проведення реструктуризації протягом двох місяців з дня одержання відповідного свідоцтва про право на спадщину; у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі; у разі залучення позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) у встановленому законодавством порядку до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у період, що припадає на тримісячний строк з дня набрання чинності цим пунктом, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня завершення такого залучення. У разі пропуску позичальником строків, зазначених у цьому підпункті, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом. Закон України «Про споживче кредитування» визначає вичерпний перелік обставин, при яких кредитор має право відмовити у реструктуризації за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону критеріям (незалежно від дати укладення договору), та підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника: у разі пропуску позичальником строків на подачу заяви кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим законом (абзац 7 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»); у разі ненадання позичальником необхідних для проведення реструктуризації документів, зазначених у підпункті 4 пункту 7 Розділу IV Прикінцевих та перехідних положень, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом (абзац 9 підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»). Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не додав до заяви про реструктуризацію усіх передбачених законом документів, а тому у банку були відсутні підстави для задоволення цієї заяви і проведення реструктуризації заборгованості по кредитному договору. Колегія суддів погоджується із доводами позивача про те, що районний суд не встановив, яких саме документів не було надано ним до заяви про реструктуризацію, а тому висновки в цій частині не є достатньо обґрунтованими. Перевіряючи доводи апеляційної скарги та заперечення відзиву на неї, колегія суддів дослідила наявні у справі докази. Банк у відзивах на позовну заяву і на апеляційну скаргу посилався на те, що ОСОБА_1 не надав розширену довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця. Так, в матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 про реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі - заява про реструктуризацію), від 28 жовтня 2022 року (а.с. 46-48, т. 1). У цій заяві дійсно, як про це зазначав позивач, вказано, що додатком до неї надано 20 документів (зазначений перелік), в тому числі розширена довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця. До наданої суду копії заяви про реструктуризацію позивачем також долучено копії окремих документів, які були додатком до вказаної заяви у кількості 13 штук, а саме: довідка про доходи ОСОБА_1 , свідоцтво про одруження, рішення суду у справі № 759/15364/15-ц, паспорт ОСОБА_8 , картка платника податків ОСОБА_8 , свідоцтво про зміну імені, витяг з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_8 , три довідки про доходи ОСОБА_8 , паспорт ОСОБА_9 картка платника податків ОСОБА_9 , свідоцтво про народження ОСОБА_10 (а.с. 49-64, т. 1). Проте копії розширеної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця, подання якої заперечує банк, позивач не надав і до суду, посилаючись лише на наявність її в додатках до заяви про реструктуризацію. Колегія суддів звертає увагу на те, що усі інші копії звернень ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», які були надані ним до матеріалів справи, мали додатки з копіями тих документів, які він подав банку разом із цими зверненнями. Отже, на доведення своїх позовних вимог ОСОБА_1 надав копії усіх його звернень до АТ КБ «ПриватБанк» та Національного банку України разом із копіями додатків до цих звернень. Втім, серед них відсутня розширена довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця, датована саме жовтнем 2022 року, що доводило би те, що така довідка позивачем подавалась відповідачу. Вдодатках до позовної заяви зазначено, що разом із нею подаються копії розширених довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї позивача. Водночас позивачем додана лише інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 на 5 аркушах і цей документ не є копією того документа, який мав додаватись до заяви про реструктуризацію, оскільки отриманий адвокатом Гороховською А.О. лише у квітні 2023 року. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в заяві про реструктуризацію щодо кожного документа зазначено зі скількох аркушів він складається і що він поданий в одному примірнику. Проте в заяві про реструктуризацію не вказано кількість аркушів розширеної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця, а міститься лише прочерк. У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18). Отже, всі наведені обставини викликають обґрунтований сумнів у правдивості тверджень позивача про надання ним усього пакету документів для оформлення реструктуризації. Само по собі зазначення у заяві та в описі вкладення про наявність такої розширеної довідки не доводить, що вона була подана щодо усіх членів сім`ї, як цього вимагає закон і подання якої заперечує банк. Разом із тим, колегія суддів також вважає непослідовною і суперечливою позицію АТ КБ «ПриватБанк» при вирішенні заяви про реструктуризацію, оскільки у відповідях ОСОБА_1 на заяву банк чітко не зазначав причин, за яких він отриману заяву не задовольнив, що змусило позивача звертатись із заявами і до Національного банку України, і з повторними вимогами до АТ КБ «ПриватБанк», який пропонував ОСОБА_1 звернутись до конкретного представника банку для вирішення спірного питання, проте у письмовому вигляді не повідомив, які саме недоліки містить заява і чи можуть вони бути усунуті заявником, не надав відмову у проведення реструктуризації, однак і не провів її, хоча позивач вимагав надати йому інформацію саме у письмовому вигляді. Не дивлячись на наведене, для задоволення позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності відповідача у непроведенні реструктуризації зобов`язань ОСОБА_1 за його заявою від 28 жовтня 2022 року і зобов`язання провести цю реструктуризацію суд має встановити на підставі наявних у справі доказів, чи були дотримані умови для проведення цієї реструктуризації. Колегія суддів погоджується із доводами відповідача щодо помилковості обчислення позивачем початку і закінчення строку на подання заяви про реструктуризацію заборгованості. Як вбачається із матеріалів справи, постановою Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 288/539/15-ц задоволено позов АТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та поручителів заборгованість за кредитним договором у розмірі 40 269,63 євро, що в гривневому еквіваленті складає 1 016 808,16 грн. За змістом частини другої статті 273 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Статтею 384 ЦПК України встановлено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Таким чином, постанова апеляційного суду про стягнення з позивача та поручителів на користь банку в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором набрала законної сили з дня її ухвалення, тобто саме 09 грудня 2020 року. Як було встановлено вище, положення Закону № 1381-ІХ набрали чинності 23 квітня 2021 року, тому відповідно до абазу 3 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» за наявності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації не могла бути подана після спливу двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява. Однак, у цій справі із відповідною заявою ОСОБА_1 звернувся до банку лише у жовтні 2022 року. Згідно із абзацом 6 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» якщо строк подання заяви про проведення реструктуризації пропущено позичальником з поважних причин (хвороба, перебування за межами території України тощо), кредитор за клопотанням позичальника має право подовжити строк подання заяви про проведення реструктуризації на два місяці. Із таким клопотанням ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» не звертався. Тобто внаслідок пропуску позичальником строків, визначених у підпункті 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом. Із змісту позовної заяви та доданих до неї доказів вбачається, що питання пропуску ОСОБА_1 строку на подання заяви про реструктуризацію АТ КБ «ПриватБанк» не підіймалось. Проте банк наполягав на особистій явці боржника до посадової особи банку для розгляду його заяви та неподанні боржником необхідних документів, які передбачені в підпункті 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», про що також зазначено у заяві позивача до відповідача від 08 грудня 2022 року. Натомість ОСОБА_1 вимагав від АТ КБ «ПриватБанк» провести реструктуризацію, починаючи з дня отримання ним заяви, а саме з 01 листопада 2022 року та всі вимоги про надання додаткових документів надсилати на його поштову або електронну адресу. Зазначені обставини, на думку колегії суддів, не можуть бути оцінені судом як підстава для задоволення заяви про реструктуризацію, оскільки незалежно від їх наявності, залишається не усунутою та обставина, що заява була подана з порушенням строку на її подання і клопотання про подовження строку проведення реструктуризації ОСОБА_1 не подавав, що звільняє кредитора від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом. Крім того, колегія суддів бере до уваги і той факт, що відповідно до виписки з особового рахунку станом на 23 липня 2025 року заборгованість за кредитним договором погашена, що також виключає задоволення позову в частині реструктуризації кредитної заборгованості, оскільки вона наразі відсутня. Аргументи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивача. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2025 рокуу даній справі - без змін. У такому разі розподіл судових витрат позивача не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 січня 2026 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: О.В. Борисова Д.О. Таргоній