Постанова КЦС ВС № 638/2304/17

Постанова Іменем України 05 вересня 2019 року м. Київ справа № 638/2304/17 провадження № 61-2417сво19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , особа, яка подавала апеляційну та касаційну скаргу - головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу головного управління державної фіскальної служби у Харківській області, яка підписана представником ОСОБА_3 , на ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування грошових коштів від 18 грудня 2015 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 грудня 2015 року між його батьком ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір дарування грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_2 подарував відповідачу 10 000 000 грн. Цей договір дарування сторони уклали в присутності ОСОБА_1 у письмовій формі та домовились, що після новорічних свят у строк до 01 лютого 2016 року нотаріально його посвідчать. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що унеможливило нотаріальне посвідчення оспорюваного правочину. Вважав, що такий договір є недійсним, оскільки під час його укладення сторонами не додержано норм законодавство щодо його форми та місту, а саме: умовами договору не передбачений строк передання коштів; текст договору не містить реквізитів сторін, зокрема, відсутні паспортні дані сторін; не зазначено мету та цільове використання коштів; сторонами укладено такий договір без згоди позивача. ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування грошових коштів від 18 грудня 2015 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі - головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області) подало апеляційну скаргу. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2017 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ГУ ДФС у Харківській області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року. Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року касаційну скаргу ГУ ДФС у Харківській області задоволено. Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2017 року скасовано та справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що у провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебуває справа № 820/4312/17 за позовом ОСОБА_2 до ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, предметом спору якої є грошова сума у розмірі 10 000 000 грн. Особою, яка подала апеляційну скаргу, зазначено, що внаслідок визнання договору дарування дійсним виникнуть підстави для скасування податкових повідомлень-рішень про визначення ОСОБА_2 грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Таким чином, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до обмеження права ГУ ДФС у Харківській області на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Харківській області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судове рішення слід вважати таким, що прийнято про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в описовій чи мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки останніх. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування грошових коштів від 18 грудня 2015 року недійсним відмовлено. Посилання в апеляційній скарзі на той факт, що вказаним рішенням суду порушені права ГУ ДФС у Харківській області, оскільки мотивувальна частина рішення суду повинна бути викладена у інші редакції, колегією суддів не приймаються, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що оскарженим рішенням порушені її права і захистити їх в іншій спосіб вона не має можливості. Аргументи учасників справи У січні 2019 року ГУ ДФС у Харківській області подало касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати та передати справу до апеляційного суду для продовження розгляду. Касаційна скарга мотивована тим, що за результатами документальної перевірки заявником визначені грошові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, ухвалені відповідні податкові повідомлення-рішення, які оскаржуються відповідачем ОСОБА_2 до Харківського окружного адміністративного суду. Позов про визнання договору дарування недійсним заявлений з метою уникнення оподаткування та скасування податкових повідомлень-рішень. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року впливає на права та обов`язки ГУ ДФС у Харківській області, оскільки має преюдиційне значення. У травні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу в якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити. Звертає увагу, що предмет спору носить приватний характер і не пов`язаний з суб`єктами владних повноважень. ГУ ДФС у Харківській області не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що оскарженим рішенням порушені його права. Вказує, що ГУ ДФС у Харківській області не має жодної правової підстави для вступу у справу № 638/2304/17 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача і як наслідок не має права на оскарження судових рішень у цій справі. Аналогічна позиція була викладена у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/8804/17 (провадження № 61-396св17). Так, суд відмовив ГУ ДФС у Харківській області у задоволенні касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року. У постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/8804/17 (провадження № 61-396св17) суд зазначив, що «доводи касаційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції могло вплинути на права та обов`язки відповідача, оскільки грошові кошти за договором дарування є предметом спору у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС України у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, не заслуговують на увагу, оскільки заявник не позбавлений права спростувати обставини, встановлені рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2017 року, під час розгляду адміністративної справи». Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року справу передано на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд касаційної інстанції застосовує у різних палатах принципово різний підхід до розуміння того, хто має право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних справ Верховним Судом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року зауважено, що: «відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, апеляційний суд не врахував, що у провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебуває справа № 820/4312/17 за позовом ОСОБА_2 до ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, предметом спору якої є грошова сума у розмірі 10 млн грн. Заявником зазначено, що внаслідок визнання договору дарування дійсним виникнуть підстави для скасування податкових повідомлень-рішень про визначення ОСОБА_2 грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Таким чином, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до обмеження права ГУ ДФС у Харківській області на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, висновок про відсутність у заявника права на апеляційне оскарження є передчасним, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з переданням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду». Разом із тим у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 10 жовтня 2018 року у справі № 640/8804/17 (провадження № 61-396св17) вказано, що: «ГУ ДФС України у Харківській області має особливий цивільно-правовий статус, оскільки є державним органом, який може мати цивільні права та обов`язки виключно у зв`язку із забезпеченням можливості здійснення своєї основної діяльності - реалізації податкової та митної політики. Заявник не був стороною спірного договору дарування і не перебував із сторонами у цивільних правовідносинах, визнання договору дійсним не є предметом позову у цій справі, тому у нього не виникло право на оскарження ухваленого у ній рішення» Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2019 року прийнято та призначено до розгляду справу Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Позиція Верховного Суду Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про прийняття аргументів, викладених у касаційній скарзі, з таких мотивів. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Аналіз статті 13, 15, 16, 203, 215 ЦК України дозволяє зробити висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. У частині першій та другій статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання постановлення оскарженої ухвали апеляційного суду) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. У частині першій статті 11 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання постановлення оскарженої ухвали апеляційного суду) передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У частині першій статті 352 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення оскарженої ухвали апеляційного суду) закріплено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах. Аналіз змісту рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року свідчить, що у мотивувальній частині цього рішення суд першої інстанції зробив висновок, що «в момент укладання договору, а саме 18 грудня 2015 року, відбулося повне виконання умов договору дарування, а саме передача дарувальником обдаровуваному та прийняття останнім дарунку - зазначеної в договорі грошової суми, що у судовому засіданні було стверджено представником позивача і не заперечувалось представником відповідача, тому суд вважає, що з огляду на реальний характер зазначеного договору дарування, це є доказом не лише факту укладення договору дарування, а також його дійсності». У постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року у справі № 820/4312/17 вказано, що: «рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у справі № 638/2304/17 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування грошових коштів від 18 грудня 2015 недійсним. При цьому, в даному судовому рішенні вказано, що недотримання сторонами договору вимог частини п`ятої статті 719 ЦК України щодо нотаріального посвідчення укладеного договору дарування було обумовлено об`єктивними, непереборними причинами, які не залежали від волі сторін, так як дарувальник ОСОБА_2 раптово помер. (а. с. 69-73, 154-158). Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у справі № 638/2304/17 року набрало законної сили. […] Таким чином, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року у справі № 638/2304/17 вищевказаний договір дарування було визнано дійсним». Аналіз матеріалів справи свідчить, що при обґрунтуванні права на апеляційне оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року головне управління державної фіскальної служби у Харківській області вказувало, що у провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебуває справа № 820/4312/17 за позовом ОСОБА_2 до головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2017 року № 0000751314, № 0000731314, № 0000741314. Головне управління державної фіскальної служби у Харківській області вказувало, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2017 року впливає на права та обов`язки ОСОБА_2 , оскільки грошова сума у розмірі 10 000 000 грн є предметом розгляду у справі № 820/4312/17. Це матиме наслідком скасування податкових повідомлень-рішень про визначення грошового зобов`язання ОСОБА_2 з податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Зазначене також вплине на обов`язок головного управління державної фіскальної служби у Харківській області по скасуванню суми грошового зобов`язання (а. с. 42, 43). За таких обставин, зазначивши, що апелянтом не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що оскарженим рішенням порушені його права і захистити їх в іншій спосіб він не має можливості, апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги та зробив неправильний висновок про закриття апеляційного провадження. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги У зв`язку із наведеним Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 10 жовтня 2018 року у справі № 640/8804/17 (провадження № 61-396св17). Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Висновки про правильне застосування норм права Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати. На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У частині першій статті 352 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити. Ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року скасувати. Передати справу № 638/2304/17 для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: В. С. Висоцька Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников М. Є. Червинська