Ухвала КЦС ВС № 334/8097/21

Ухвала Іменем України 19 січня 2023 року м. Київ справа № 334/8097/21 провадження № 61-13370ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» про захист прав споживача та зобов`язання провести реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором, В с т а н о в и в: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») про захист прав споживача та зобов`язання провести реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що відповідно кредитного договору від 26 серпня 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 45 000 дол. США (з метою придбання нерухомості) зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних зі строком повернення кредиту до 21 серпня 2028 року. За отримані кредитні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,99 кв. м, житловою площею 27,89 кв. м, яку і передано в іпотеку банку, що підтверджується іпотечним договором від 26 серпня 2008 року. Відповідно до договору про передачу активів та кредитних зобов`язань від 30 червня 2010 року права вимоги, зокрема, за кредитним договором від 26 серпня 2008 року та іпотечним договором від 26 серпня 2008 року передано (відступлено) від ТОВ «Укрпромбанк» до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»). Згідно з договором відступлення права вимоги від 02 вересня 2020 року ПАТ «Дельта Банк» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги, зокрема, за кредитним договором від 26 серпня 2008 року та іпотечним договором від 26 серпня 2008 року. У подальшому ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Укрпромбанк» із заявою про реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором від 26 серпня 2008 року за процедурою, передбаченою Законом України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», додавши до неї відповідні документи. Проте у порушення норм матеріального права відповідач протягом 60 днів реструктуризацію не провів, обчислень не здійснив та інформації про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації на адресу позивача не надіслав. Відповіді на заяву позивача про проведення реструктуризації відповідач не надав. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила зобов`язати ТОВ «Діджи Фінанс» провести реструктуризацію її зобов`язань за кредитним договором відповідно до пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» з обов`язковим врахуванням та застосуванням положень підпункту 10 цього пункту. Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2022 року позов задоволено частково. Зобов`язано TOB «Діджи Фінанс» провести реструктуризацію зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 серпня 2008 року в порядку, передбаченому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті». Стягнуто з TOB «Діджи Фінанс» у дохід держави судовий збір у розмірі 908 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач відноситься до осіб, які мають право на реструктуризацію зобов`язань за іпотечним кредитом, отриманим у іноземній валюті, за рахунок якого придбано житлове приміщення, яке є єдиним місцем проживання позивача, а також відповідає критеріям та умовам, визначеним пунктом 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». Позивач своєчасно, в межах тримісячного строку звернулась із заявою до відповідача про реструктуризацію її зобов`язань за договором іпотечного кредиту, проте останній, усуваючись від виконання обов`язку зі здійснення реструктуризації, позбавляє позивача відповідного права, гарантованого нормами матеріального права. Оцінюючи подану відповідачем довідку від 17 січня 2022 року, суд першої інстанції вказував, що вона не може бути належним доказом наявності у позивача простроченої заборгованості за кредитним договором станом на 01 січня 2014 року, оскільки оформлена за підписом неповноважної особи. Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу TOB «Діджи Фінанс» залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2022 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що станом на 23 квітня 2021 року у позивача наявне непогашене грошове зобов`язання (прострочене грошове зобов`язання та грошове зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором - відповідачем. Разом з тим у позивача була відсутня прострочена заборгованість, яку вона зобов`язана була сплатити не пізніше 01 січня 2014 року. Виконання зобов`язань за кредитним договором від 26 серпня 2008 року забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 43,99 кв. м (що не перевищує передбачених для квартири 140 кв. м), вказане житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позивача і у останньої відсутнє будь-яке інше житлове нерухоме майно. У порушення норм матеріального права відповідач протягом 60 днів реструктуризацію не провів, обчислень не здійснив та інформації про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації на адресу позивача не надіслав. Заява позивача фактично відповідачем не була розглянута. Апеляційний суд також надав оцінку поданій відповідачем довідці від 17 січня 2022 року та зазначив, зокрема, що вказана довідка без первинної бухгалтерської документації щодо платежів позивача з дня отримання кредиту до 01 січня 2014 року не доводить розмір заборгованості, зокрема, простроченого тіла, строк сплати якого настав станом на 01 січня 2014 року. Самоусунувшись від надання позивачу на її запит інформації про її платежі у вказаному періоді, відповідач не довів наявність у неї такої заборгованості, яка унеможливлює реструктуризацію її зобов`язань за кредитним договором. 21 грудня 2022 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року. У касаційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Вказувало, що у матеріалах справи відсутні докази, що у позивача була відсутність заборгованість перед відповідачем станом на 01 січня 2014 року. ТОВ «Діджи Фінанс» подало до суду довідку від 17 січня 2022 року, яка підтверджує наявність перед ним заборгованості у ОСОБА_1 станом на 01 січня 2014 року, проте суди неправильно (неналежно) та не в повній мірі оцінили цю довідку, тому помилково визнали її як неналежний доказ. Висновки судів ґрунтуються на припущеннях і лише на поясненнях позивача. Разом з тим відповідач додав до касаційної скарги лист від 19 грудня 2022 року та виписку по рахунку, які спростовують доводи позивача. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суди установили, що відповідно кредитного договору від 26 серпня 2008 року ТОВ «Укрпромбанк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 45 000 дол. США (з метою придбання нерухомості) зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних зі строком повернення кредиту до 21 серпня 2028 року. За отримані кредитні кошти ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,99 кв. м, житловою площею 27,89 кв. м, яку і передала в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк», що підтверджується іпотечним договором від 26 серпня 2008 року. Відповідно до договору про передачу активів та кредитних зобов`язань від 30 червня 2010 року права вимоги, зокрема, за кредитним договором від 26 серпня 2008 року та іпотечним договором від 26 серпня 2008 року передано (відступлено) від ТОВ «Укрпромбанк» до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»). Згідно з договором відступлення права вимоги від 02 вересня 2020 року ПАТ «Дельта Банк» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги, зокрема, за кредитним договором від 26 серпня 2008 року та іпотечним договором від 26 серпня 2008 року. У позивача відсутня прострочена заборгованість, яку позивач зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року. Станом на 23 квітня 2021 року у позивача наявне непогашене грошове зобов`язання (прострочене грошове зобов`язання та грошове зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором - відповідачем. Квартира АДРЕСА_1 використовується позивачем як місце постійного проживання й у неї відсутнє будь-яке інше житлове нерухоме майно. ОСОБА_1 зверталася до ТОВ «Діджи Фінанс» із запитом від 24 травня 2021 року, в якому просила надати їй: всю наявну інформацію про історію здійснення платежів, у тому числі, інформацію про дату здійснення кожного платежу, суму кожного здійсненого платежу, інформацію про призначення кожного здійсненого платежу, суму наявної простроченої заборгованості станом на 01 січня 2014 року за кожним видом наявного грошового зобов`язання за кредитним договором від 26 серпня 2008 року; належним чином завірену копію документа, яким визначено розмір плати, що сплачена за відступлення права вимоги за договором від 26 серпня 2008 року. Вказаний запит від 24 травня 2021 року було надіслано на юридичну адресу відповідача цінним листом з описом вкладення. У зв`язку з неотриманням відповідачем цього цінного листа з описом вкладення, скановану копію запиту від 24 травня 2021 року також було направлено представником (адвокатом) позивача на електронну пошту (адресу) відповідача. Листом від 17 червня 2021 року ТОВ «Діджи Фінанс» повідомило ОСОБА_1 , що воно звернулося до первісного кредитора для отримання інформації про всі здійснені позичальником платежі з вересня 2008 року до 02 вересня 2020 року, у зв`язку з чим відповідач повідомив позивача про те, що наразі відсутня технічна можливість надати вичерпну інформацію на поставлені останньою питання. У подальшому відповідач запитуваної інформації позивачу так і не надав (інформацію про історію здійснення платежів, зокрема, інформацію про дату здійснення кожного платежу, суму кожного здійсненого платежу, інформацію про призначення кожного здійсненого платежу, суму наявної простроченої заборгованості станом на 01 січня 2014 року за кожним видом наявного грошового зобов`язання), а запит позивача від 24 травня 2021 року фактично залишився без відповіді. Однією з поштових адрес, на яку позивачем направлялись заяви про проведення реструктуризації рекомендованим листом з повідомленням про вручення та цінним листом з описом вкладення, була саме та адреса, яка в Єдиному державному реєстрі зазначена як адреса місцезнаходження відповідача. Ця ж сама адреса зазначена відповідачем під час розгляду справи в суді. Позивач двічі надсилала на юридичну та фактичну адреси відповідача заяви про проведення реструктуризації. Дані листи надсилалися цінними листами з описом вкладення та рекомендованим відправленням. У зв`язку з неотриманням відповідачем рекомендованого листа з повідомленням про вручення, а також цінних листів з описом вкладення, скановану копію заяви про проведення реструктуризації від 13 липня 2021 року з додатками також було направлено представником (адвокатом) позивача на електронну пошту (адресу) відповідача. До письмових пояснень у справі відповідачем було долучено довідку від 17 січня 2022 року, згідно з якою станом на 01 січня 2014 року у позивача була наявна прострочена заборгованість по тілу кредиту в розмірі 186,77 дол. США. Суд першої інстанції, оцінюючи вказану довідку від 17 січня 2022 року, встановив, що вона не може бути належним доказом наявності у позивача простроченої заборгованості за кредитним договором від 26 серпня 2008 року станом на 01 січня 2014 року, оскільки оформлена за підписом неповноважної особи. Суд апеляційної інстанції встановив, що зазначена довідка від 17 січня 2022 року без первинної бухгалтерської документації щодо платежів позивача з дня отримання кредиту до 01 січня 2014 року не доводить розмір заборгованості, зокрема, простроченого тіла, строк сплати якого настав станом на 01 січня 2014 року. Відповідно до статті 2 Закону України «Про споживче кредитування», передбачено, що метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами. Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті. 13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», який набрав законної сили 23 квітня 2021 року. Цим Законом № 1381-IX внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом

7. Згідно з пунктом 2 розділу ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» дія цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом, крім пункту 6 цього розділу, дія якого поширюється на всі договори про споживчий кредит, та пункту 7 цього розділу, дія якого поширюється на всі договори про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, які відповідають викладеним у зазначеному пункті критеріям. Так, відповідно до пункту 7 розділу ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції від 23 квітня 2021 року) зобов`язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представника (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом: 1) обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті - договір), у разі: - наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника; - відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 1 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 1 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації; 2) виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України. Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов: - предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); - у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); - предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); - предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); - предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі). 3) реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом. 4) у заяві про проведення реструктуризації зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) позичальника; найменування кредитодавця (повне або скорочене); інформація про дату укладення договору, яким передбачені зобов`язання, щодо реструктуризації яких подається заява; інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника); інформація про всі наявні у власності позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса); інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання майнового поручителя та про всі наявні у його власності на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса), - у разі наявності майнового поручителя; документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї - на вимогу кредитора), розширену інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя). Отже відповідно пункту 7 розділу ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором про споживчий кредит позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 381/3302/21. Встановивши, що станом на 01 січня 2014 року перед кредитором була відсутня заборгованість позивача, а остання (яка відноситься до осіб, які мають право на реструктуризацію зобов`язань за іпотечним кредитом, отриманим у іноземній валюті, за рахунок якого придбано житлове приміщення, яке є єдиним місцем мешкання позивача, а також відповідає критеріям та умовам, визначеним пунктом 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») своєчасно звернулась із заявою до відповідача про реструктуризацію її зобов`язань за договором іпотечного кредиту, проте він, усуваючись від виконання обов`язку зі здійснення реструктуризації, позбавляє позичальника відповідного права, гарантованого нормами матеріального права, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову частково. При цьому суди обґрунтовано врахували, що станом на 01 січня 2014 року прострочена заборгованість за кредитним договором відсутня; станом на 23 квітня 2021 року перед кредитором наявне прострочене грошове зобов`язання; виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (квартира АДРЕСА_1 загальною площею 43,99 кв. м, житловою площею 27,89 кв. м); предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання іпотекодавця. Висновки судів у цій справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 274/6004/21. Що стосується аргументів заявника щодо неврахування судами наведених у постановах Верховного Суду висновків, зазначених у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки викладені в оскаржуваних судових рішеннях не суперечать висновкам, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Так, у справі № 129/1033/13-ц фізична особа звернулася до суду з позовом до колективного підприємства, районного управління юстиції в особі реєстраційної служби, міськрайонного управління юстиції в особі реєстраційної служби про визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників підприємства, зобов`язання внести до державного реєстру зміни про керівника підприємства, зобов`язання скасувати записи про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів. Скасовуючи судове рішення та відмовляючи у задоволенні позову Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року вказувала, що, не встановивши згідно з вимогами статуту наявність у позивача та інших осіб статусу працюючих співвласників, необхідного для участі у загальних зборах працюючих співвласників, не виявивши, що у таких зборах, рішення яких оскаржив позивач, брали участь конкретні особи, які не мали на це права, відсутні підстави для висновку про порушення порядку скликання та проведення тих зборів, визначення необхідного кворуму для ухвалення відповідних рішень. Отже, підстави для визнання їх недійсними відсутні. Предметом позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю до банку у справі № 910/18036/17 є зобов`язання відповідача звільнити з-під арешту та закрити рахунки, визнання договору припиненим. За результатом касаційного перегляду залишено без змін судові рішення про задоволення позову. Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2018 року вказував, що суди попередніх інстанцій з огляду на те, що спірні рахунки позивача закриті відповідачем, дійшли обґрунтованого висновку, що договір є припиненим, що в свою чергу узгоджується з положеннями договору та з приписами глави 50 ЦК України щодо підстав, з якими закон пов`язує припинення зобов`язань. Сторонами спору у справі № 917/1307/18 було приватне акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю, спір стосувався різного тлумачення сторонами спору дати укладення договору поставки, з яким безпосередньо пов'язаний момент виникнення зобов'язання щодо поставки товару. Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року залишено в силі рішення суду першої інстанції яким у позові відмовлено повністю. Верховний Суд констатував, що позивачем не доведено стверджувальної ним обставини - укладення між сторонами договору поставки саме 27 березня 2018 року. Оскільки встановлені у справі обставини точної дати підписання договору з боку позивача встановити не дозволяють, то саме останній у цьому випадку несе ризик настання пов`язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови в позові. Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18 залишено без змін оскаржувані судові рішення, якими стягнуто з фізичної особи - підприємця на користь фермерського господарства кошти у відшкодування земельного податку, в іншій частині позову (про стягнення упущеної вигоди та орендної плати за землю) відмовлено. Касаційний суд вказував, що невиконання позивачем покладеного на нього нормами Господарського процесуального кодексу України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди і спричинило прогнозований процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності. У справі № 917/2101/17 приватне акціонерне товариство звернулося до суду з позовом до банку про визнання недійсним правочину щодо переходу права власності. Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року залишено без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні позову. Касаційний суд вказував, що відповідач здійснив оцінку ринкової вартості предмета іпотеки на момент набуття права власності, що за вимогами чинного законодавства та умовами іпотечного договору і є безпосередньо ціною придбання іпотекодержателем у власність предмета іпотеки. Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушень вимог законодавства та умов іпотечного договору при набутті відповідачем права власності на предмет іпотеки за ціною, визначеною експертним звітом про оцінку майна. При цьому при оцінці вказаного звіту про оцінку судом окремо відзначено, що оцінювач не був допущений позивачем на територію розташування об`єкта оцінки, а тому мав можливість здійснити лише огляд зовнішнього вигляду майна, що безпосередньо зазначено у самому звіті про оцінку. Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Безпідставними є доводи касаційної скарги, що додані до касаційної скарги доводи підтверджують позицію відповідача та спростовують заявлені у справі вимоги, оскільки відповідно до норм процесуального права суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Крім того, згідно з частиною третьою статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень. Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Діджи Фінанс» необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, У х в а л и в: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» про захист прав споживача та зобов`язання провести реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук