Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/22630/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2025 р. Справа № 520/22630/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 року (ухвалене суддею Бадюковим Ю.В.) в справі № 520/22630/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у призначенні з 26.06.2024 р. пенсії за вислугою років працівника освіти: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26.06.2024 р. пенсію за вислугою років працівника освіти. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №121130004760 від 09.07.2024 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 пенсію за вислугою років працівника освіти; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 121130004760 від 30.09.2024 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 пенсію за вислугою років працівника освіти; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугою років період навчання згідно диплома від 01.07.1991 р. серії НОМЕР_1 та повторно, розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років працівника освіти, з урахуванням висновків суду; в задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт вважає, що право на призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням наявних документів, позивачка на має у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що позивачка звернулася 26.04.2024 р. із заявою і документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти. Заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке прийняла рішення №121130004760 від 09.07.2024 р. про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з не досягненням необхідного пенсійного віку. Рішенням встановлено, що вік заявника 55 років, страховий стаж особи 37 років 3 місяці 21 день. Право на призначення за наявними документами заявниця набуде - 26.06.2029 року. 23.09.2024 р. позивачка повторно звернулася із заявою і документами до територіальних органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти. Заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яка прийняла рішення № 121130004760 від 30.09.2024 р. про відмову позивачці в призначенні пенсії. Рішенням встановило, що вік заявника 55 років, страховий стаж особи 32 років 09 місяці 01 день, спеціальний стаж заявниці, що дає право на пенсію за вислугу років - 26 років 21 днів. За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплома (серії НОМЕР_1 ), оскільки прізвище заявниці ( ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним заявниці ( ОСОБА_3 ). Вирішено відмовити в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, який дає право для призначення пенсії за вислугу років. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивачка звернулась з цим позовом до суду. Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних рішень пенсійних органів, а тому з метою належного захисту прав позивачки суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області врахувати позивачці до спеціального стажу період навчання згідно диплома від 01.07.1991 р. серії НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років працівника освіти, з урахуванням висновків суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (в подальшому Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІV (в подальшому - Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії. Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті

55. Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Так, відповідно до внесених змін п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 р. № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII. Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті а статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Також Конституційний Суд України зазначив, що внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII. Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, - неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019 р. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку про те, що пенсія за вислугу років згідно статей 52, 54 та 55 Закону № 1788-XI може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений відповідними статтями Закону № 1788-XI, станом на 11.10.2017 р. Разом з тим, з 04.06.2019 р., тобто з дати прийняття Рішення Конституційним Судом України № 2-р/2019, при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.07.2022 р. у справі № 440/1286/20. Отже, починаючи з 04.06.2019 р. положення п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Разом з тим Законом України від 03.10.2017 за № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі за текстом - Закон № 2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Також Законом № 2148-VIII абзац 2 п. 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії". Суд зазначає, що вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення". Таким чином, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII. Судовим розглядом встановлено, що позивачка у період з 15.08.1991 р. по 16.01.1995 р. працювала вчителем російської мови та літератури у середній школі № 8 м. Лисичанськ, з 16.01.1995 р. по 06.10.2000 р. працювала вчителем російської мови та літератури у середній школи № 2 м. Лисичанськ, у період з 14.11.2000 р. по 27.08.2001 р. працювала вихователем у дитячому садку, а з 28.08.2001 р. вчителем російської мови та літератури у Лисичанську середній школи № 26, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці НОМЕР_2 . Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що посади, які займала позивачка, входять до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №

909. Суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи пенсійного органу про відмову у зарахуванні періоду навчання позивачки згідно диплому від 01.07.1991 р. серії НОМЕР_1 , зазначеного у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 121130004760 від 30.09.2024 р., а саме: оскільки прізвище заявниці ( ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним заявниці, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розділом ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в подальшому - Порядок № 22-1) визначено перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший. Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II Порядок № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (в подальшому - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Судовим розглядом встановлено, що зі змісту копії диплому від 01.07.1991 р. серії НОМЕР_1 вбачається, що його видано ОСОБА_4 , яка у 1986 році вступила до Ворошиловградського державного педінституту ім. Т.Г. Шевченка, а у 1991 році закінчила повний курс Луганського державного педінституту ім. Т.Г. Шевченка (рішення Державної екзаменаційної комісії від 20.06.1991 р.). При цьому, до страхового стажу позивачки не зараховано період навчання згідно диплому від 01.07.1991 р. серії НОМЕР_1 , оскільки прізвище ОСОБА_2 не відповідає прізвищу позивача ОСОБА_3 згідно паспортних даних. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими підставами не зарахування до страхового стажу період навчання, та зазначає що Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 р. в справі № 638/18467/15-а сформулював висновок про те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 р. в справі №593/283/17, від 23.10.2019 р. в справі №263/3783/17, від 19.06.2020 р. в справі №359/2076/17, від 20.01.2021 р. в справі №588/647/17, від 18.11.2022 р. в справі №560/3734/22 та інших. Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 р. в справі №638/18467/15-а та від 12.09.2022 р. в справі №569/16691/16-а. В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у дипломі позивачки, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу період навчання Луганському державному педінституті ім. Т.Г. Шевченка. Таким чином, період навчання підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки пенсійними органами при прийнятті спірних рішень про відмову у призначенні пенсії було застосовано пункт е статті 55 Закону № 1788-XII у редакції, яка визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 р. № 2-р/2019, тому оскаржувані рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №121130004760 від 09.07.2024 р. та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №121130004760 від 30.09.2024 р. є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №121130004760 від 09.07.2024 р., та Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 121130004760 від 30.09.2024 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 пенсію за вислугою років працівника освіти та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугою років період навчання згідно диплома від 01.07.1991 серії НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років працівника освіти, з урахуванням висновків суду. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 в справі № 520/22630/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський