Постанова 4851 № 520/10299/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2024 р. Справа № 520/10299/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 (ухвалене суддею Заічко О.В.) по справі № 520/10299/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила: визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 104450011426 від 20.02.2024 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву від 30.01.2024 та зарахувати не зараховані періоди роботи в Російський Федерації з 01.01.1992 по 20.06.1992, з 23.01.1994 по 30.07.1997, з 31.07.1997 по 14.03.1998; з 01.12.1998 по 11.10.1999; з 02.05.2000 по 01.08.2000, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 23.07.1982, періоди навчання з 01.09.1982 по 01.06.1987, згідно диплому НОМЕР_2 від 02.06.1987 та періоди навчання з 03.09.1981 по 22.07.1982, згідно диплому НОМЕР_3 від 22.07.1982. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.02.2024 за № 104450011426, в частині не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Російський Федерації з 01.01.1992 по 20.06.1992, з 23.01.1994 по 30.07.1997, з 31.07.1997 по 14.03.1998; з 01.12.1998 по 11.10.1999; з 02.05.2000 по 01.08.2000, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 23.07.1982; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.01.2024 та зарахувати до страхового стажу періоди роботи в Російський Федерації з 01.01.1992 по 20.06.1992, з 23.01.1994 по 30.07.1997, з 31.07.1997 по 14.03.1998; з 01.12.1998 по 11.10.1999; з 02.05.2000 по 01.08.2000, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.07.1982; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтка зазначає, що судом першої інстанції помилково відмовлено у задоволенні позовних вимог про зарахування до страхового стажу позивачки періоду навчання з 01.09.1982 по 01.06.1987, згідно диплому НОМЕР_2 від 02.06.1987 та періоду навчання з 03.09.1981 по 22.07.1982, згідно диплому НОМЕР_3 від 22.07.1982. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, осилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.02.2024 за № 104450011426 про відмову у призначенні пенсії за віком зазначено, що до страхового стажу позивачці не зараховано періоди роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 20.06.1992, з 23.01.1994 по 30.07.1997, з 31.07.1997 по 14.03.1998; з 01.12.1998 по 11.10.1999; з 02.05.2000 по 01.08.2000, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.07.1982, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31.12.1991 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення» та листа Пенсійного фонду України від 27.12.2022 № 2800-030102-5/56080 щодо зарахування до загального стажу на території РРФСР по 31.12.1991». Також не зараховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 01.06.1987 згідно диплому НОМЕР_4 , оскільки призвище «КРАСНОБРІЖА» не відповідає прізвищу « ОСОБА_2 » (на українській мові) зазначеному витязі про реєстрацію шлюбу № 00043306038 від 26.01.2024 на період навчання з 01.09.1981 по 22.07.1982 згідно диплому НОМЕР_3 , оскільки прізвище та і`мя заявниці не відповідає паспортним даним, а саме «ДЯЧЕНКО НЕЛЛЯ» - «Д`ЯЧЕНКО НЕЛЯ» (на українській мові). Рекомендовано надати уточнюючи довідки. Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити ОСОБА_3 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивачка не погодилася з вищезазначеною відмовою відповідача та звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не зарахувано позивачці до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи у Російській Федерації: з 01.01.1992 по 15.01.1993, з 20.01.1993 по 15.04.2002, з 17.08.2007 по 30.09.2007, з 01.12.2008 по 06.03.2009, з 12.03.2010 по 16.03.2011, оскільки припиненн з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не є підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду, проте не підлягає зарахуванню до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 01.06.1987, згідно диплому МВ-1 № 030128 від 02.06.1987 та періоди навчання з 03.09.1981 по 22.07.1982, згідно диплому НОМЕР_3 від 22.07.1982, осільки відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу періоди навчання, у рішенні про відмову у призначенні пенсії не надавав оцінку спірному періоду, а лише рекомендував надати уточнюючи довідку, що не було зроблено позивачкою. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Щодо соціальних виплат ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Частиною 1 статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в подальшому - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років. Відповідно до вимог ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно із копії трудової книжки позивачки Серія НОМЕР_1 від 23.07.1982 щодо спірних періодів роботи містяться наступні записи: запис № 12 від 15.07.1991 магазин № 6 «Товари для женщин» прийнята продавцом магазина в секцію «текстильная галантерея» (наказ № 6-л від 17.01.1989); запис № 13 від 01.07.1989 присвоєна кваліфікація продавець першої категорії непродовольчих товарів (наказ № 48-л від 19.07.1989); запис № 14 від 15.07.1991 магазин № 6 «Товари для женщин» перейменований в ТРХП «Центральний» г. Чита (наказ № 54 від 15.07.1991); запис № 15 від 20.06.1992 звільнена у зв`язку з переводом мужа к новому містцу служби у іншу місцевість ст. 31 КЗоТ РСФСР (наказ № 31-л від 20.06.1992); запис № 16 від 23.01.1994 ИЧП «Вертекс» прийнята на должность зав.магазину продовольчих товарів (наказ № 16 від 23.01.1994); запис № 17 від 30.07.1997 звільнена за власним бажанням за ст. 31 КЗоТ РФ (наказ № 38 від 30.07.1997); запис № 18 від 31.01.1997 553 відділ торгівлі, прийнята зав комісійної торгівлі в магазин № 18 (наказ № 41/л від 31.07.1997); запис № 19 від 14.03.1998 звільнена за п. 1 ст. 33 КЗот РФ за скороченням штатів (наказ №10/л від 17.03.1998); запис № 20 від 01.12.1998 ООО «Русский металл в м. Гагарині» прийнята завідуючей магазину (наказ № 2-4 від 30.11.1998); Запис № 21 від 11.10.1999 звільнена за власним бажанням ст. 31 КЗоТ РФ (наказ № 8 від 08.10.1999); запис № 22 від 02.05.2000 ООО «Русский металл в м. Гагарині» прийнята завідуючей магазину (наказ № 12 від 09.05.2000); запис № 23 від 01.08.2000 звільнена за власним бажанням ст. 31КЗоТ РФ (наказ № 23 від 01.08.2000). Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ч. 1 ста. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2021 по 01.01.2021 не менше 28 років. Згідно із ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (в подальшому - Закон № 1788-ХІІ), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 названого Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до абз. 1, 2 п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Статтею 44 Закону № 1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян державучасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно із абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Записи про періоди роботи позивача в російській федерації, виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачами не зауважено та судом не встановлено. Суд зауважує, що згідно із ч. 1 ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Згідно із ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI, права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV, укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами. Згідно із приписами Угод між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (Угода у галузі пенсійного забезпечення, чинною станом на дату прийняття відповідачем-1 оскарженого рішення) та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Згідно зі ст. 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод. Відповідно до ст. 6 зазначеної Угоди, у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (п. 1, 2 ст. 6). Доводи відповідачів щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача період роботи в російській федерації з огляду на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 29.11.2022 № 1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки вказана постанова набрала чинності лише 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що необґрунтованою, як підставу для відмови у зарахуванні позивачу спірного стажу, ту обставину, що у червні 2022 року російська федерація денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку з чим необхідно зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком періодів роботи у Російській Федерації: з 01.01.1992 по 15.01.1993, з 20.01.1993 по 15.04.2002, з 17.08.2007 по 30.09.2007, з 01.12.2008 по 06.03.2009, з 12.03.2010 по 16.03.2011. Щодо позовної вимоги про зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1982 по 01.06.1987, згідно диплому МВ-1 № 030128 від 02.06.1987 та періоду навчання з 03.09.1981 по 22.07.1982, згідно диплому Б № 463083 від 22.07.1982, суд зазначає наступне. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон № 1058). У п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (в подальшому - Порядок № 22-1), затверджено Порядок та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до п. 4.1, 4.2 Порядку № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі. Орган, що призначає пенсію, надає: роз`яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам, зазначеним у п. 1.1 і 1.2 розд. I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених ч. 4 ст. 45 Закону (п. 1.7, 3.3 Порядку № 22-1). Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Оскільки спірним моментом є періоди до 01.01.2004, у зв`язку з чим повинні бути застосовано положення Закону України «Про пенсійне забезпечення». Згідно із п. «д» ч. 3 ст. 56 «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у навчальних закладах, вищих і середніх спеціальних в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Отже, до загального стажу особи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Згідно із п.п. 3 п. 4.2 Порядку № 22-1, орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Відповідно до п.

8. Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. Згідно із п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України, до заяви для призначення пенсії за віком додаються: диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання. Судовим розглядом встановлено, що при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії надано диплом НОМЕР_3 від 22.07.1982, у якому значиться період навчання з 03.09.1981 по 22.07.1982, у технічному училищі № 46 м. Ворошиловграда та закінчення повного курсу технічного училища за професією контролер-кассир продовольчих товарів. У зазначеному дипломі на сторінці яка заповнена українською мовою наявна запис «цей диплом видано ОСОБА_1 », а на сторінці російською мовою наявна запис «настояний диплом видан ОСОБА_4 ». Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу зазначений період навчання відповідач зазначив, що прізвище та і`мя заявниці не відповідає паспортним даним, а саме «ДЯЧЕНКО НЕЛЛЯ» - «Д`ЯЧЕНКО НЕЛЯ» (на українській мові). Згідно копії Диплому серії НОМЕР_4 виданий 02.06.1987 на ім`я ОСОБА_5 , зазначено, що позивачка в 1982 році вступила до Донецького інституту радянської торгівлі і в 1987 році закінчила повний курс названого інституту. Зазначений диплом має дві сторінки, де російською мовою записано призвище «настоящий диплом виданий « ОСОБА_6 », а українською мовою записано «цей диплом диплом видан « ОСОБА_5 ». Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу період навчання в зазначеному закладі, відповідач вказав, що не зараховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 01.06.1987 згідно диплому НОМЕР_4 , оскільки призвище «КРАСНОБРІЖА» не відповідає призвищу «КРАСНОБРИЖА» (на українській мові) зазначеному витязі про реєстрацію шлюбу № 00043306038 від 26.01.2024. На титульному листі трудової книжки НОМЕР_1 виданою 23.06.1982 на імя ОСОБА_4 , зазначено (російською мовою) «фамилия изменена на ОСОБА_5 , согласно свидетельства о браке НОМЕР_5 віданого 09.10.1993 двором бракосочетания г. Ворошиловграда» (зазначена запис скриплена печаткою старшого інспектора відділу кадрів, ппроте в матеріалах справи відсутня копія свідоцтва про шлюб). Крім того, на тій же сторінці в трудової книжці наявна запис «і`мя « ІНФОРМАЦІЯ_1 » змінено на і`мя « ІНФОРМАЦІЯ_2 » підстава паспорт серія НОМЕР_6 виданого Артемівським РВ ЛМУУМВС України в Луганській області 08.01.2008, запис зроблена директором ТОВ «ЛУГАНЬ-БУД-ІНВЕСТ» ОСОБА_7 09.02.2024. Згідно із копії паспорту НОМЕР_6 виданого Артемівським РВ ЛМУУМВС України в Луганській області 08.01.2008 встановлено, що прізвище позивачці записано « ОСОБА_8 » і`мя « ОСОБА_9 ». Відповідно до п. 8 Порядку № 637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. Згідно із п. 4.2 розд. IV в редакції Порядку № 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого, уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01.01.2004, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів. Відповідно до п. 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. При цьому, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ прийнятих та організацій, фізичних осіб дооформлення i подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у п. 4.7. Порядку № 22-1. Суд апеляційної інстанції зазначає, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу періоди навчання відповідач у рішенні про відмову у призначенні пенсії рекомендував надати уточнюючи довідки, що не було зроблено позивачкою, у зв`язку з чим позовні вимоги про зарахування до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 01.06.1987, згідно диплому МВ-1 № 030128 від 02.06.1987 та періоди навчання з 03.09.1981 по 22.07.1982, згідно диплому НОМЕР_3 від 22.07.1982 не підлягають задоволенню, у зв`язку з відсутністю уточнюючих документів, проте, у зв`язку з тим, що періодів роботи в Російський Федерації з 01.01.1992 по 20.06.1992, з 23.01.1994 по 30.07.1997, з 31.07.1997 по 14.03.1998; з 01.12.1998 по 11.10.1999; з 02.05.2000 по 01.08.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.07.1982, підлягають зарахуванню до трудового стажу позивачки, наявні підстави для призначення останній пенсії за віком, згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з дати звернення, у зв`язку з чим вимоги апеляційних скар позивачки та відповідача не обгрунтовані та не підлягають задоволенню. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 по справі № 520/10299/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич