Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/24542/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/24542/23 пров. № А/857/12298/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Гудима Л.Я., Ніколіна В.В. розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі №380/24542/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя першої інстанції З.В.Гавдик, час ухвалення у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Львів), В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_2 , позивач, апелянт) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач-2) в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за № 134850011250 від 08.09.2023 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за вислугу років згідно ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 01.09.2023 призначити та виплачувати ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років як працівнику освіти, згідно із пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В обґрунтування позову позивач зазначав, що вона працювала педагогом (вчителем) у загальноосвітній школі. Повідомила, що зважаючи на наявний педагогічний стаж вона звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказала, що рішенням ГУ ПФ України у Одеській області № 134850011250 від 08.09.2023 відмовлено у призначенні позивачці пенсії у зв`язку з недостатністю спеціального стажу за вислугу років. Не погоджуючись з таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивачка звернулася до суду із цим позовом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року та постановити нове рішення яким позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує зокрема тим, що при визначенні права особи на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» п.2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має враховуватися спеціальний стаж роботи особи станом на 11 жовтня 2017 року та, в цьому випадку, становити не менше 25 років, оскільки вішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, Законом №911-VIII. Відповідач 2 подав відзив на апеляційну скаргу. В обґрунтування зазначив, що необхідний спеціальний стаж для призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 повинен становити не менше 26 років 6 місяців. Враховуючи те, що у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи 26 років 6 місяців, станом на 11.10.2017 спеціальний стаж роботи позивача становить 25 років 1 місяць 17 днів, у Головного управління були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії. Просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року залишити без змін. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 30.08.1992 ОСОБА_1 слідує, що позивачка: - з 15.08.1992 - призначена на посаду вчителя початкових класів Трибоківської початкової школи (наказ № 337-к від 15.08.1992 по відділу народної освіти Жидачівського райвиконкому); - з 21.01.1993 переведена на посаду вихователя групи продовженого дня Межирічанської неповної середньої школи з посади вчителя початкових класів Трибоківської початкової школи (наказ № 5-к від 21.01.1993р. по відділу народної освіти Жидачівського райвиконкому) - з 21.01.1993 - переведена з посади вихователя групи продовженого дня Мижирічанської н.с.ш. на час декретної відпустки з посади вчителя початкових класів Трибоківської початкової школи (наказ № 5-к від 21.01.1993р. по відділу народної освіти Жидачівського райвиконкому); - з 01.09.1994 - переведена з посади вихователя групи продовженого дня на посаду вчителя початкових класів даної школи (наказ №м337-к від 31.08.1994 по відділу народної освіти Жидачівської районної державної реєстрації); - з 31.08.2023 - звільнена з посади вчителя початкових класів Межирічанської гімназії у зв`язку з ліквідацією установи згідно п. 1 ст.40 КЗпП України) (наказ № 24 від 31.08.2023року по Межирічанській гімназії). Відповідно до довідки Відділу освіти Жидачівської міської ради від 01.09.2023 № 435 ОСОБА_1 : - з 15.08.1992 - призначена на посаду вчителя початкових класів Трибоківської початкової школи (наказ № 337-к від 15.08.1992р. по відділу народної освіти Жидачівського райвиконкому); - з 30.08.1994 - переведена з посади вчителя початкових класів Трибоківської початкової школи на посаду вихователя групи продовженого дня Межирічанської неповної середньої школи на заміну основного працівника (наказ № 5-к від 21,01.1993 по відділу народної освіти Жидачівського райвиконкому); - з 01.09.1993 - переведена з посади вихователя групи продовженого дня із зміни основного працівника на цю посаду на постійно (наказ № 463-к від 06.09.1993 по відділу народної освіти Жидачівської районної державної реєстрації); - з 01.09.1994 - переведена з посади вихователя групи продовженого дня на посаду вчителя початкових класів даної школи (наказ №м337-к від 31.08.1994 по відділу народної освіти Жидачівської районної державної реєстрації); - з 31.12.2003 - школа перейменована на загальноосвітню школу І-ІІ ступеня (наказ № 873 від 31.12.2003 по відділу освіти Жидачівської районної державної адміністрації); - з 23.02.2021 - школу перейменовано у Межирічанську гімназію Жидачівської міської ради (наказ Ж 25 від 23.02.2021р по відділу освіти Жидачівської міської ради); - з 31.08.2023року - звільнена з посади вчителя початкових класів Межирічанської гімназії у зв`язку з ліквідацією установи згідно п. 1 ст.40 КЗпП України) (наказ № 24 від 31.08.2023року по Межирічанській гімназії). Позивачка 01.09.2023 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області № 134850011250 від 08.09.2023 відмовлено позивачці у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ч. 1 ст. 55 Закону № 1788. У вказаному рішенні відповідач-2 вказав, що необхідний спеціальний стаж для призначення позивачці пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 становить не менше 26 років і 6 місяців. Страховий стаж особи становить 34 роки 8 місяців 18 днів. Спеціальний стаж особи становить станом на 11.10.2017 25 років 1 місяць 17 днів. За доданими документами до страхового та спеціального стажу зараховано всі періоди. Позивачка вважає вказане рішення протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, відтак звернулася до суду із цим позовом. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору, оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції виходить із такого. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Частиною 1 статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті

55. Пунктом «е» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01 квітня 2015 року) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і, доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим. Так, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року. З прийняттям Закону № 213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. За приписами пункту «е» частини 1 статті 55 Закону №1788-ХІІ, у відновленій редакції, після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року №2-р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту «а» статті 54, положення статті 55 Закону №1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, №911-VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист. Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав. Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом №1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ слідує, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року. Колегія суддів звертає увагу на те, що на день звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу (1 вересня 2023 року), пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії. Відмовляючи у задоволенні заяви про призначення позивачу пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зазначило, що у ОСОБА_1 недостатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії, зазначивши, що спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2027 становить 25 років 1 місяць та 17 днів. Стосовно цього суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року№ 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03 листопада 2017 року, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1. Так, згідно п. 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: «До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії». Таким чином, враховуючи положення п. 2-1 та п. 16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону України №1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року. Аналогічні правові висновки щодо застосування вищенаведених правових норм, викладено у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 440/1286/20. Відповідачем 2 в оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 34 роки 8 місяців 18 днів, з них станом на 11.10.2017 25 років 1 місяць 17 днів спеціального стажу роботи як працівника освіти. Сукупний спеціальний стаж позивача станом на 11.10.2017 складав більше 25 років, що не ставиться під сумнів відповідачем. З врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, із посиланням на відсутність необхідного спеціального стажу, передбаченого п."е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ, що свідчить про невідповідність спірного рішення №134850011250 від 08.09.2023 критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже таке є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Відповідача 1 з 01.09.2023 призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років як працівнику освіти, згідно із пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» то колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якої дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. А відтак, у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області позивачу слід відмовити, оскільки останній не здійснював опрацювання пенсійної справи позивача та не приймав жодних рішень. Згідно п.2 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Частиною 3 ст.245 КАС України врегульовано, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду. Судова колегія враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 24.03.1988 по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden) про те, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах нормами чинного законодавства, враховуючи наявність у ОСОБА_1 стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, станом 11.10.2017 понад 25 років, не передбачено альтернативних способів поведінки, дій, рішень суб`єкта владних повноважень, окрім як призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст.55 Закону № 1788-XII. Саме такий спосіб захисту порушеного права позивача є правильним, оскільки саме відповідач 2 приймав протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, а відтак саме його слід зобов`язати прийняти рішення про призначення пенсії. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Крім цього, частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки при поданні позовної заяви позивач сплатила судовий збір у розмірі 1 073,60 та за подання апеляційної скарги 1 609,50 грн, то на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ сплачений судовий збір у цій справі в сумі 2 683,10 грн. У розрізі викладеного, оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд приходить до переконання, що такі є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до відмови у задоволенні позовних вимог позивача, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 370 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі №380/24542/23 скасувати та прийняти нову постанову якою позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за № 134850011250 від 08.09.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за вислугу років згідно ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з 01.09.2023 призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років як працівнику освіти, згідно із пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) гривні 10 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді Л. Я. Гудим В. В. Ніколін