Постанова 4857 № 300/2903/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2903/20 пров. № А/857/498/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Онишкевича Т. В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року, ухвалене головуючим суддею Тимощуком О. Л. у м. Івано-Франківську, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: 24.10.2020 ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті пенсії за вислугу років, зобов`язати відповідача зарахувати до її спеціального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи на посаді медичної сестри фізкабінету з 11.10.2017 по 29.04.2020 у Комунальному некомерційному підприємстві «Надвірнянська центральна районна лікарня» Надвірнянської районної ради, призначити та виплачувати їй пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 29.04.2020. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 позов задоволено: визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області щодо відмови у призначенні та виплаті пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області зарахувати до спеціального трудового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за вислугу років, роботу у період з 11.10.2017 по 29.04.2020 на посаді медичної сестри фізкабінету в Комунальному некомерційному підприємстві «Надвірнянська центральна районна лікарня» Надвірнянської районної ради; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області призначити та виплачувати з 29.04.2020 пенсію за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано відсутність у позивача права на призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII), оскільки вказана пенсія призначається за умови наявності в особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення» страхового і спеціального стажу. 08.02.2021 на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшло доповнення до апеляційної скарги від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, однак, таке доповнення відповідно до частини першої статті 303 Кодексу адміністративного судочинства України суд не враховує, так як воно подане поза межами строку на апеляційне оскарження. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 23.09.1991 по 13.11.1997 працювала на посаді патронажної медичної сестри ФАПС; з 14.11.1997 по 15.07.1998 - на посаді медичної сестри стоматкабінету; з 16.07.1998 по 14.06.2019 - на посаді медсестри фізкабінету; з 15.06.2019 по 31.01.2020 продовжила працювати на посаді медсестри фізкабінету в Комунальному некомерційному підприємстві «Надвірнянська центральна районна лікарня» Надвірнянської районної ради у зв`язку із реорганізацією «Центральної районної лікарні Надвірнянського району». 29.04.2020 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років. 05.05.2020 Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії №674, яке обґрунтоване тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, скасовано норми про призначення пенсій за вислугу років, за винятком тих осіб, які мали таке право на дату набрання чинності цим Законом. А тому, до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, не зараховуються періоди роботи на відповідних посадах після 11.10.2017. При наявності спеціального стажу роботи, визначеного в пункті «е» статті 55 Закону №1788, станом на 11.10.2017 26 років 6 місяців, пенсія за вислугу років призначається за відповідним зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2020. Згідно із записами в трудовій книжці позивача до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, враховано період з 23.09.1991 по 11.10.2017, який становить 26 років 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернулася із даним позовом до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, її спеціальний стаж роботи становив більше 25 років, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ. Зазначив, що набутий позивачем стаж після 11.10.2017 до 29.04.2020 також підлягає зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Відповідно до статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров`я відповідно до пункту «е» статті

55. Згідно з пунктом "е" частини першої статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Законом України від 02.03.2015 № 213-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті "е" в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим. Так, пункт "е" у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року. Таким чином, змінами, внесеними Законом №213-VIII до положень Закону №1788-ХІІ підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених, зокрема, пунктом "е" статті 55 Закону № 1788, а Законом № 911 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію, в тому числі для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення. Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII та №911-VIII та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Враховуючи визнання неконституційними зазначених вище положень, відновлено норму пункту "е" частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ в попередній редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років 29.04.2020, а тому судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ в редакції, яка відновлена після визнання неконституційними змін, внесених Законами № 213-VIII та №911-VIII. Оскільки на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за вислугу років її спеціальний стаж роботи становив більше 25 років, навіть без врахування періоду роботи з 11.10.2017 по 29.04.2020, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ. Що стосується періоду роботи позивача з 11.10.2017 по 29.04.2020 на посаді медичної сестри фізкабінету, то такий підлягає зарахуванню до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугою років, оскільки станом на 11.10.2017 (день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») позивач мала більше 25 років стажу, передбаченого пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що пункт 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не зупиняє зарахування стажу особи до пільгового, а вказує виключно на можливість призначення пенсії на підставі Закону №1788-ХІІ в разі наявності в особи мінімального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років. Вказані обставини спростовують доводи скаржника про відсутність у позивача необхідного страхового та спеціального стажу для призначення і виплати пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII та дають підстави для висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для їх задоволення. Крім того, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат судом не змінюється. Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у справі № 300/2903/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 03.06.2021