Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/6649/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2026 р. Справа № 480/6649/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 року (ухвалене суддею Воловик С.В.) в справі № 480/6649/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №183950004431 від 22.05.2025 р. про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 22.05.2025 р. перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1978 р. по 18.10.1979 р. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 р. задоволено адміністративний позов. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що в довідці №375-д від 11.12.2024 р., яка видана Київським електромеханічним фаховим коледжем прізвище ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_3 ). Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.07.1978 р. записи щодо періоду навчання не завірені печаткою та підписом. На підставі диплому серія НОМЕР_2 період навчання в страховий стаж врахований. За результатами розгляду заяви позивача від 15.05.2025 р. про перерахунок пенсії, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 , у проведенні перерахунку пенсії - зміна страхового стажу набутого до 01.01.2004 р., оскільки відсутні правові підстави. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. 15.05.2024 р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною страхового стажу. За наслідками розгляду поданої позивачем заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області було прийнято рішення від 22.05.2025 р. № 183950004431, яким відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду навчання. Підставою для відмови зазначено те, що у довідці № 375-д від 11.12.2024 р., виданій Київським електромеханічним фаховим коледжем, прізвище позивача зазначено з розбіжностями та не відповідає паспортним даним. Крім того, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 04.07.1978 р. записи щодо періоду навчання не засвідчені підписом уповноваженої особи та відбитком печатки. Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1978 р. до 18.10.1979 р. у Київському електротехнічному технікумі залізничного транспорту імені М. Островського, що є підставою для визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу від 22.05.2025 р. № 183950004431. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Згідно з ч.ч 2, 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи. Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5). У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном. Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. У спірний період навчання позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, положення якої діяли до 29.07.1993 р. Відповідно до п. 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Згідно з п. 2.3 Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Інструкція № 162 чітко визначала коло осіб, які уповноважені вносити записи до трудової книжки. До таких осіб належить керівник підприємства або спеціально уповноважена ним особа. Позивач як особа, на яку не покладено обов`язків щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для незарахування пенсійним органом страхового стажу і, як наслідок, для обмеження права позивача на належне пенсійне забезпечення. На працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. Судовим розглядом встановлено, що зі змісту спірного рішення №183950004431 від 22.05.2025 р. відповідачем до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1978 р. до 18.10.1979 р., оскільки у довідці № 375-д від 11.12.2024 р., виданій Київським електромеханічним фаховим коледжем, прізвище позивача зазначено з розбіжностями та не відповідає паспортним даним. Крім того, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 04.07.1978 записи щодо періоду навчання не засвідчені підписом уповноваженої особи та відбитком печатки. Між тим, із системного аналізу вищевикладених норм вбачається, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача. Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що зазначені недоліки не можуть бути належною підставою для неврахування даних трудової книжки та у довідці Київського електромеханічного фахового коледжу № 375-д від 11.12.2024 р. в цілому, оскільки визначальним є підтвердження факту навчання позивача у спірному періоді, а не правильність записів у трудовій книжці та довідці. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.03.2019 р. в справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 р. в справі № 490/12392/16-а. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність печатки підприємства та підпису відповідальної особи за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на невідповідність прізвища позивача паспортним даним у довідці № 375-д від 11.12.2024 р., виданій Київським електромеханічним фаховим коледжем, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки незначні недоліки в оформленні документів (зокрема розбіжності у написанні прізвища, імені, по батькові, дати народження, назви підприємства, номерів наказів тощо) не можуть бути єдиною та безумовною підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення, якщо інші відомості дають змогу ідентифікувати особу та підтвердити факт її роботи або іншої діяльності, що підлягає зарахуванню до страхового стажу. Судовим розглядом встановлено, що на підтвердження належності позивачу диплома серії НОМЕР_4 , виданого 29.04.1983 р. Київським електротехнічним технікумом залізничного транспорту імені М. Островського, а також трудової книжки серії НОМЕР_5 , виданої 04.07.1978 р., заявником подано до пенсійного органу рішення Білопільського районного суду Сумської області від 13.09.2021 р. в справі №573/1384/21, яким встановлено юридичний факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , диплома серії НОМЕР_4 , виданого на ім`я « ОСОБА_1 » 29.04.1983 р. Київським електротехнічним технікумом залізничного транспорту ім. М.Островського та встановлено юридичний факт належності ОСОБА_1 трудової книжки серії НОМЕР_5 , виданої 04.07.1978 р. Дослідивши докази в справі та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів про навчання, роботу та проставлення на таких записах печаток, є підприємство роботодавець, тому відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1978 р. до 18.10.1979 р. у Київському електротехнічному технікумі залізничного транспорту імені М. Островського, що є підставою для визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу від 22.05.2025 № 183950004431 Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №183950004431 від 22.05.2025 р. про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1978 р. до 18.10.1979 р. та у зв`язку з цим здійснити з 22.05.2025 р перерахунок його пенсії. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 по справі № 480/6649/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін