Постанова 4851 № 520/31504/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2025 р. Справа № 520/31504/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 року (ухвалене суддею Пасечнік О.В.) по справі № 520/31504/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 204650021781 від 26.09.2024 р. щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 12.02.1994 р. з 11.01.1994 р. по 24.01.2000 р., з 01.01.2002 р. по 01.07.2002 р. та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2024 р. про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 р. задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 204650021781 від 26.09.2024 р. щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 12.02.1994 р. з 11.01.1994 р. по 24.01.2000 р., з 01.01.2002 р. по 01.07.2002 р.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2024 р. про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що для призначення позивачу пенсії за віком відсутній необхідний страховий стаж роботи. Зазначає, що право на призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058, з урахуванням наявних документів, позивач набуде після досягнення 65-річного віку, тобто з 06.02.2029 р., тому вважає спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії за віком правомірним та не підлягає скасуванню. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 19.09.2024 р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначену заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 204650021781 від 26.09.2024 р. позивачці відмовлено у призначення пенсії за віком у зв`язку з відсутністю достатнього страхового стажу. В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що за результатом розгляду документів, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника (серії НОМЕР_2 від 12.02.1994 р.), а саме: з 11.01.1994 р. по 24.01.2000 р., оскільки відсутні дані про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві; 01.01.2002 р. по 01.07.2002 р., відтиск печатки, якою засвідчено запис про звільнення, непридатний для сприйняття змісту та відсутні дані про сплату страхових внесків згідно даних з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування. Право на призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону, з урахуванням наявних документів, заявниця набуде після досягнення 65-річного віку, з 06.02.2029 р. Позивачка вважає протиправними дії відповідача щодо не зарахування спірних періодів її роботи, звернулась з даним позовом до суду. Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи підтверджено трудову діяльність позивача у спірні періоди, а тому оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 р. № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (в подальшому - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 р. №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-ІV). Згідно зі ст. 9 Закону №1058-ІV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV). Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 20 Порядку № 637, встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового, спеціального стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 20 Порядку №

637. Таким чином, за наявності у позивача основного документу, що підтверджує страховий стаж роботи та відповідного запису у ній, відсутні підстави та необхідність у підтвердженні стажу роботи позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №

637. Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 12.02.1994 р., позивачка у період з 11.01.1994 р. по 24.01.2000 р. прийнята до членів колгоспу, протокол № 1 від 06.01.1994 р.; з 11.01.1994 р. прийнята на посаду касира; з 07.03.1997 р. переведена завідуючою столовою колгоспу; з 24.01.2000 р. рішенням загальних зборів від 24.01.2000 р. КСП «Охрімівське» реорганізоване в СТОВ «Охрімівське» продовжує працювати завідуючою столовою, наказ № 1 від 17.02.2000 року. Пенсійним органом до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 11.01.1994 р. по 24.01.2000 р., оскільки відсутні дані про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві. Відповідно ст. 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Згідно із ст.ст. 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (ст. 24 Примірного статуту 1969 року). Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення). Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень). Згідно із п. 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Відповідно до п. 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки. Аналіз наведених норм свідчить про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі). Судовим розглядом встановлено, що позивачем до відповідача було подано трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_2 , відповідно до записів 1-2 якої позивач у період з 11.01.1994 р. до 24.01.2000 р. працювала у колгоспі. За вказаний період трудова книжка позивача має відомості, про встановлені та відпрацьовані трудодні та отриману заробітну плату. Таким чином вказана трудова книжка містить необхідну інформацію (в тому числі і посилання на відпрацьовані трудодні, отриману заробітну плату), яка підтверджує трудову діяльність позивача у спірний період. Згідно з п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Відповідно до ст. 101 Закону № 1788-XII, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV). Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у первинних документах про її трудову діяльність, що таким чином не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо не зарахування періоду роботи позивачки з 11.01.1994 р. до 24.01.2000 р. до її страхового стажу, тому наявні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу позивачці період роботи з 11.01.1994 р. по 24.01.2000 р. Також до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 01.01.2002 р. по 01.07.2002 р., оскільки відтиск печатки, якою засвідчено запис про звільнення, непридатний для сприйняття змісту та відсутні дані про сплату страхових внесків згідно даних з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (в подальшому - Інструкція №58). Відповідно до п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Пунктом 2.4 Інструкції №58, передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно із п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси. Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина. З огляду на вищевикладене позивач не несе відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами, оскільки обов`язок з належного оформлення трудової книжки законом покладено на страхувальника. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 р. у справі №120/1089/19-а. З копії трудової книжки позивачці встановлено, що з 01.01.2002 р. по 01.07.2002 р. вона працювала завідувачкою складом. За таких обставин, недоліки записів у трудовій книжці, про які вказує відповідач, не впливають на зарахування певних періодів роботи позивача до його страхового стажу. Таким чином, та обставина, що печатка, якою скріплений запис у трудовій книжці про період роботи з 01.01.2002 р. по 01.07.2002 р., як зазначає Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, є непридатною для сприйняття, а відтак оформлена підприємством з недотриманням правил ведення трудової книжки, не може мати негативні наслідки саме для позивача та впливати на його права та інтереси, а також не може бути підставою вважати такі відомості про трудовий стаж неправдивими. Щодо не зарахування періоду роботи з 01.01.2002 р. по 01.07.2002 р., оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків згідно даних з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону №1058-ІV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Згідно із ч. 6 та ч. 12 ст. 20 Закону №1058-ІV обов`язок сплати страхових внесків по Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та обов`язок сплати єдиного внеску по Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (п. 10 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI) покладений на страхувальників (підприємців-роботодавців), які є платниками таких внесків. Виходячи з положень вказаних Законів України, найнятий працівник не є самостійним платником таких внесків. Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство- страхувальник ці страхові внески, чи ні. Працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску). Отже, відсутність даних про сплату страхових внесків (єдиного внеску) згідно даних з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування підприємством-роботодавцем для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення особи права на пенсію. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.10.2023 р. в справі №340/1454/21, від 24.05.2018 р. в справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 р. в справі № 482/434/17, Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 р. в справі № 805/3362/17-а, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач протиправно не зарахував позивачу до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2002 р. по 01.07.2002 р. Довід апеляційної скарги щодо не розгляду судом першої інстанції клопотання відповідача про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в якості третьої особи, суд апеляційної інстанції вважає без підставним, оскільки ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 р. в справі № 520/31504/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.09.2024 р. № 204650021781 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, у зв`язку з чим необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 12.02.1994 р. з 11.01.1994 р. по 24.01.2000 р., з 01.01.2002 р. по 01.07.2002 р. та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2024 р. про призначення пенсії за віком згідно із ст. 26 Закону №1058-ІV. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 по справі № 520/31504/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич