Постанова 4851 № 440/448/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2025 р. Справа № 440/448/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 р. (ухвалене суддею А.Б. Головко) в справі № 440/448/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні ді, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення від 21.10.2024 р. №163750030698; зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди навчання у Докучаєвському гірничому технікумі з 01.09.1982 р. по 10.05.1983 р., з 17.05.1985 р. по 03.03.1987 р.; зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 17.03.2009 р. по 19.12.2009 р., з 25.02.2010 р. по 06.12.2010 р., з 28.03.2011 р. по 13.12.2011 р., з 02.04.2012 р. по 17.12.2012 р., з 01.04.2013 р. по 10.12.2013 р., з 15.04.2014 р. по 29.11.2014 р., з 03.04.2015 р. по 08.11.2015 р., з 16.03.2016 р. по 04.12.2016 р., з 23.03.2017 р. по 06.12.2017 р., з 01.03.2018 р. по 26.11.2018 р., з 26.02.2019 р. по 18.12.2019 р., з 23.02.2020 р. по 01.05.2020 р. машиністом автомобільного крану закритого акціонерного товариства "Артіль старателів "Вітім"; зобов`язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 14.10.2024 р. з урахуванням висновків суду щодо врахування до страхового стажу періодів навчання у Докучаєвському гірничому технікумі з 01.09.1982 р. по 10.05.1983 р., з 17.05.1985 р. по 03.03.1987 р., періодів роботи з 17.03.2009 р. по 19.12.2009 р., з 25.02.2010 р. по 06.12.2010 р., з 28.03.2011 р. по 13.12.2011 р., з 02.04.2012 р. по 17.12.2012 р., з 01.04.2013 р. по 10.12.2013 р., з 15.04.2014 р. по 29.11.2014 р., з 03.04.2015 р. по 08.11.2015 р., з 16.03.2016 р. по 04.12.2016 р., з 23.03.2017 р. по 06.12.2017 р., з 01.03.2018 р. по 26.11.2018 р., з 26.02.2019 р. по 18.12.2019 р., з 23.02.2020 р. по 01.05.2020 р. машиністом автомобільного крану закритого акціонерного товариства "Артіль старателів "Вітім". Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 р. задоволено адміністративний позов. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначає, що для призначення позивачу пенсії за віком відсутній необхідний страховий стаж, тому вважає спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії правомірним. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 14.10.2024 р. про призначення йому пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №163750030698 від 21.10.2024 р. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1982 р. по 23.02.1987 р. згідно диплому ЛТ від 03.03.1987 р., оскільки навчання перетинається з періодом проходження військової служби та періоди роботи на території Російської Федерації з 17.03.2009 р. по 01.05.2020 р. Позивач, вважає рішення відповідача таким, що порушує його право на отримання пенсії за віком, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV). Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до ст. 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема за період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Судовим розглядом встановлено, що до страхового стажу позивачу не зараховано періоди навчання з 01.09.1982 р. по 23.02.1987 р. згідно диплому НОМЕР_1 від 03.03.1987 р., оскільки навчання перетинається з періодом проходження військової служби та періоди роботи на території Російської Федерації з 17.03.2009 р. по 01.05.2020 р. згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 03.08.1981 р. Зі змісту оскаржуваного рішенням 21.10.2024 р. №163750030698 відповідач встановив, що документально підтверджений страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 09 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. У відповідності до ст. 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 62 Закону № 1788-XII). Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядок № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 03.08.1981 року підтверджується, що ОСОБА_1 працював з 17.03.2009 року по 19.12.2009 року, з 25.02.2010 року по 06.12.2010 року, з 28.03.2011 року по 13.12.2011 року, з 02.04.2012 року по 17.12.2012 року, з 01.04.2013 року по 10.12.2013 року, з 15.04.2014 року по 29.11.2014 року, з 03.04.2015 року по 08.11.2015 року, з 16.03.2016 року по 04.12.2016 року, з 23.03.2017 року по 06.12.2017 року, з 01.03.2018 року по 26.11.2018 року, з 26.02.2019 року по 18.12.2019 року, з 23.02.2020 року по 01.05.2020 року в закритому акціонерному товаристві Артіль старателів Вітім. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Згідно із ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. 13.03.1992 р. між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення». Аналіз вищенаведених норм вказує що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року. Вказана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року. Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 р. Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. Суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи відповідача, що з 01.01.2023 р. російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди. Згідно статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 р. №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Таким чином, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в Російській Федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу. Суд апеляційної інстанції зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. З огляду на обставини цієї справи за умови підтвердження трудового стажу, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність інформації про сплату страхових внесків та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах Російської Федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки. Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеного в постанові від 28.01.2025 р. у справі № 620/3530/22. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає правильний висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування періоду роботи позивача в Російській Федерації з 17.03.2009 р. по 19.12.2009 р., з 25.02.2010 р. по 06.12.2010 р., з 28.03.2011 р. по 13.12.2011 р., з 02.04.2012 р. по 17.12.2012 р., з 01.04.2013 р. по 10.12.2013 р., з 15.04.2014 р. по 29.11.2014 р., з 03.04.2015 р. по 08.11.2015 р., з 16.03.2016 р. по 04.12.2016 р., з 23.03.2017 р. по 06.12.2017 р., з 01.03.2018 р. по 26.11.2018 р., з 26.02.2019 р. по 18.12.2019 р., з 23.02.2020 р. по 01.05.2020 р. до його страхового стажу. Крім того, згідно із ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Судовим розглядом встановлено, що згідно диплому серії НОМЕР_1 від 03.03.1987 р. ОСОБА_1 в 1982 року вступив до Докучаєвського гірничого технікуму та в 1987 році закінчив повний курс за спеціальністю експлуатація автомобільного транспорту. Згідно військового квитка серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 призваний до лав Радянської Армії з 12.05.1983 року та звільнений з 06.05.1985 року. Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 03.08.1981 року встановлено, що згідно із запису № 6 позивача з 01.09.1982 р. зарахований до Докучаєвського гірничого технікуму; служба в лавах Радянської Армії з 10.05.1983 року; згідно із записом № 7 ОСОБА_1 поновлено на навчанні з 17.05.1985 р.; згідно із записом № 8 у зв`язку із закінченням навчання позивач відрахований з 03.03.1987 р. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає правильний висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1982 р. по 10.05.1983 р. та з 17.05.1985 р. по 03.03.1987 р. до його страхового стажу. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 21.10.2024 р. №163750030698 є протиправним та підлягає скасуванню, та належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 17.03.2009 р. по 19.12.2009 р., з 25.02.2010 р. по 06.12.2010 р., з 28.03.2011 р. по 13.12.2011 р., з 02.04.2012 р. по 17.12.2012 р., з 01.04.2013 р. по 10.12.2013 р., з 15.04.2014 р. по 29.11.2014 р., з 03.04.2015 р. по 08.11.2015 р., з 16.03.2016 р. по 04.12.2016 р., з 23.03.2017 р. по 06.12.2017 р., з 01.03.2018 р. по 26.11.2018 р., з 26.02.2019 р. по 18.12.2019 р., з 23.02.2020 р. по 01.05.2020 р. та період навчання з 01.09.1982 р. по 10.05.1983 р. та з 17.05.1985 р. по 03.03.1987 р., та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.10.2024 р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 в справі № 440/448/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич