Постанова Київський апеляційний суд № 755/21849/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2025 року місто Київ Справа № 755/21849/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7701/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року про повернення заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню заявникові (постановлена у складі судді Гончарук В.П., дата складення повної ухвали відсутня) у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину з ОСОБА_1 ВСТАНОВИВ Дніпровський районний суд міста Києва ухвалою від 27 січня 2025 року заяву боржника ОСОБА_1 про визнання судового наказу від 16 грудня 2024 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 755/21849/24 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину з ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню - повернув заявнику без розгляду. Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 03 лютого 2025 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд помилково розцінив подану заяву крізь призму статей 161, 170, 171 ЦПК, фактично пропонуючи їй оскаржувати наказ за нововиявленими обставинами чи вимагати зменшення аліментів, коли при зверненні до суду із заявою вона керувалася статтями 19, 173 та 432 ЦПК і просила саме визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню. Вказує, що в матеріалах справи вже є рішення щодо почергового проживання дитини та заходи забезпечення позову, а тому вимога батька про стягнення аліментів не могла розглядатися у безспірному (наказному) порядку, що підтверджується ч. 3 ст. 19 ЦПК і правовим висновком Верховного Суду від 20.02.2019 (справа № 2-4671/11). За таких умов судовий наказ виданий помилково, а тому є підстави визнати його таким, що не підлягає виконанню. Скаржник вважає, що повернувши заяву, суд допустив «надмірний формалізм», оскільки не перевірив доводи по суті й не надав правової кваліфікації під час розгляду справи. Заяву безпідставно кваліфіковано як «неналежно оформлену» за ч. 6 ст. 170 ЦПК, оскільки ця норма стосується повернення заяви про скасування наказу, а не заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Неправильне правове обґрунтування заявником не може бути підставою для повернення заяви, оскільки суд зобов`язаний сам надати належну кваліфікацію фактам під час розгляду справи по суті. Київський апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2025 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановив учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу. 04 квітня 2025 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін як законну та обґрунтовану. Київський апеляційний суд ухвалою від 24 квітня 2025 року справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, а також матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи ухвалу про повернення заяви заявникові на підставі частини шостої статті 170 ЦПК України суд першої інстанції виходив із того, що: - за приписами ч. ч. 7, 8 ст. 170 ЦПК України, у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. У разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу; - всупереч вказаній нормі, заявник звернувся до суду із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню; - заявник мав звернутись до суду із заявою про зменшення розміру аліментів або із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами. Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції та вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, виходячи з такого. Відповідно до частини шостої статті 170 ЦПК України у разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду. Колегія суддів звертає увагу, що вказана норма стосується повернення неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу. Вимоги щодо форми та змісту до заяви про скасування судового наказу встановлені у статті 170 ЦПК України. Колегія судів наголошує, що обрання заявником неправильного та/або неефективного, на думку суду, способу захисту свого порушеного права не є підставою вважати його заяву «неналежно оформленою» та повертати її з цієї підстави. Указані обставини можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви при розгляді по суті, проте не свідчать про перешкоди для суду у здійсненні такого розгляду. Колегія суддів також враховує, що у справі, що переглядається, заявниця звернулася із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. При цьому нормативним обґрунтуванням своєї заяви, заявниця вказала приписи статей 173 та 432 ЦПК України. Колегія суддів зазначає, що визначене заявником нормативне обґрунтування не є обов`язковим для суду, який згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58). Разом із цим, у справі, що переглядається заявниця обґрунтовано (з урахування своїх вимог та мотивів) обрала підстави своєї заяви, посилаючись на норми статей 173 та 432 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу. Згідно з приписами статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. За приписами пункту 1-1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» судові накази є виконавчими документами. З урахуванням викладеного, законодавчо передбачена можливість визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, у тому числі такого, що виданий відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК України (щодо стягнення аліментів). Колегія суддів установила, що підставою заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, заявниця визначила обставини, за якої, як вона вважає, в неї відсутній обов`язок зі сплати аліментів унаслідок почергового проживання дитини з кожним із батьків. Указані обставини мали бути належним чином розглянуті судом та після їх встановлення чи спростування мала бути постановлена ухвала щодо вирішення по суті заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. За таких обставин, оскільки заява про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню була належним чином подана заявницею до суду, який його видав, навівши при цьому передбачені законом підстави для звернення із такою заявою, суд першої інстанції не мав права з підстав її неналежного оформлення, при фактичній вказівці на помилковість обраного заявницею способу захисту, повертати її без розгляду. Суду необхідно розглянути подану заяву по суті та постановити законну та обґрунтовану ухвалу. Беручи до уваги вищевикладене, висновок суду першої інстанції про повернення заяви без розгляду є помилковим. Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 170, 173, 367, 374, 379, 381-384, 389, 432 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року про повернення заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню заявникові - скасувати. Справу направити для продовження розгляду до Дніпровського районного суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач О.В. Желепа Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова