Постанова Київський апеляційний суд № 759/1382/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В. № 22-ц/824/15891/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 759/1382/19 26 листопада 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Смолко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Якименка Миколи Миколайовича на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року, постановлену під головуванням судді Шум Л. М. у справі за скаргою ОСОБА_2 до державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Дмитра Анатолійовича, зацікавлена особа: ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, по виконавчому провадженні НОМЕР_1,- в с т а н о в и в: У травні 2024 ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеною скаргою, в якій просила: - визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Дмитра Анатолійовича щодо не відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_2. - зобов`язати державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Дмитра Анатолійовича відновити виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі поданої стягувачем ОСОБА_2 заяви від 03.05.2024 року. В обґрунтування доводів скарги ОСОБА_2 посилається на те, що Голосіївським ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 від 04.02.2022 року з примусового виконання виконавчого листа виданого Святошинським районним судом м. Києва у справі № 759/1382/19, щодо зобов`язання ОСОБА_1 повертати ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_3 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням. У межах здійснення вказаного виконавчого провадження ОСОБА_1 не виконував рішення суду щодо повернення дитини матері ОСОБА_2 , внаслідок чого державний виконавець накладав на нього штрафи. 25.07.2022 року державним виконавцем Голосіївського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренком Д.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2. 03 травня 2024 року ОСОБА_2 подала на ім`я начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про відновлення протягом трьох днів виконавчого провадження № НОМЕР_2 щодо зобов`язання боржника ОСОБА_1 повертати їй малолітнього сина ОСОБА_3 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням суду у справі № 759/1382/19. Проте після спливу трьох днів з моменту подання заяви та станом на 15.05.2024 року державним виконавцем Кушніренко Д.А. допущено неправомірну бездіяльність щодо не відновлення виконавчого провадження, а звідси - не вжиття передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішення, неупереджено, ефективно, своєчасно і » повному обсязі, а тому ОСОБА_2 змушена звертатися до суду зі скаргою в порядку контролю за виконанням судового рішення. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року скаргу ОСОБА_2 до державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Д. А., зацікавлена особа - ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, по виконавчому провадженні № НОМЕР_2 - задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Д.А. щодо не відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_2. Зобов`язано державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Д.А. відновити виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі поданої стягувачем ОСОБА_2 заяви від 03.05.2024 року. Задовольняючи скаргу ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець Кушніренко Д.А. закінчив виконавче провадження через невиконання боржником рішення суду, застосувавши до боржника штрафи та попередження про кримінальну відповідальність, а також звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. При цьому, державним виконавцем Кушніренком Д.А. не вживалися інші заходи, які можуть бути вжиті з метою примусового виконання рішення, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». У свою чергу, ігноруючи заяву скаржниці від 03.05.2024 року про відновлення виконавчого провадження державний виконавець Кушніренко Д.А. чинить протиправну бездіяльність, не діє у спосіб передбачений статтею 64-1 Закону, не виносить постанову про відновлення виконавчого провадження та не здійснює відповідних дій в межах своїх повноважень. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 19 серпня 2024 року представник зацікавленої особи ОСОБА_1 - адвокат Якименко М. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року в повному обсязі та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні скарги. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена внаслідок неповного з`ясування обставин справи, що має істотне значення для її вирішення, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Посилається на те, що згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.09.2023 року в справі № 551/920/22 відновлення виконавчого провадження, яке закінчено на підставі пункту 11 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» цим Законом не передбачено. Оскільки виконавче провадження було відкрито, виконувалося і закінчено в порядку статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», у суду були відсутні підстави під час ухвалення оскаржуваного судового рішення застосовувати положення статті 64-1 вказаного Закону. Крім того, звертає увагу, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, що унеможливлює проведення в подальшому виконавчих дій. У вересні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29.07.2024 року - без змін. В судовому засіданні 31.10.2024 року ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, ОСОБА_2 підтримала свої заперечення проти апеляції. В судове засідання 26.11.2024 року сторони не з`вились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності не з`вившихся сторін. Окрім того, 26 листопада 2024 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшла заява про проведення судового засідання без його участі, оскільки за станом здоров`я він не буде бути присутнім. Зазначив, що доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу він підтримує та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року у справі № 759/1382/19 задоволено позов ОСОБА_1 а саме: усунуто перешкоди останньому у спілкуванні та вихованні дитини шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначено ОСОБА_1 способи участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_4 шляхом встановлення зустрічей з дитиною за місцем проживання батька за визначеним у рішенні графіком: зобов`язано ОСОБА_2 передавати батькові ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_3 у визначених судом місці, дні та часи побачень; зобов`язано ОСОБА_1 повертати ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_3 після закінчення часів та днів батька, визначених цим рішенням. Постановою Київського апеляційного суду від 24.06.2020 року вказане рішення суду у частині усунення перешкод батьку у спілкуванні та вихованні дитини скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року в частині визначення способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином змінено. Визначено ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 11 год 00 хв. суботи до 19 год 30 хв. неділі. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 18.11.2020 року постанову Київського апеляційного суду від 24.06.2020 року змінено в частині визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: можливість зустрічей кожної першої і третьої суботи та неділі з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі за місцем проживання дитини з матір`ю; можливість спільного відпочинку один календарний тиждень влітку та один календарний тиждень в зимовий період під час відпустки батька без присутності або у присутності матері дитини; можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв`язку з урахуванням режиму дня, що забезпечує гармонійний і здоровий розвиток дитини; можливість спільного святкування у непарні роки наступних свят: Новий рік (31 грудня) з 20 год 00 хв до 19 год 00 хв наступного дня після свята, Різдво Христове (7 січня), Пасха (Великдень), Трійця; можливість спільного святкування дня народження батька. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишено без змін. Тобто залишено без змін зобов`язання ОСОБА_1 повертати ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_3 після закінчення часів та днів батька, визначених цим рішенням. 04.02.2022 року Голосіївським ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа виданого Святошинським районним судом м. Києва у справі № 759/1382/19, щодо зобов`язання ОСОБА_1 повертати ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_3 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням. У межах здійснення вказаного виконавчого провадження боржником ОСОБА_1 не виконувалось рішення суду щодо повернення дитини матері, про що державним виконавцем відносно боржника приймалися постанови про накладення штрафів. 25.07.2022 року державним виконавцем Голосіївського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренком Д.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2. За змістом даної постанови державним виконавцем встановлено, що «рішення суду боржником не виконано, у зв`язку з чим, державним виконавцем, керуючись ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про накладення штрафів від 21.02.2022 та від 20.04.2022 Законом України «Про виконавче провадження» визначено, зокрема, у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення при вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. 20.04.2022 року державним виконавцем направлено до Голосіївського управління ГУНП у м. Києві заяву про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України. Ураховуючи викладене, керуючись вимогами п.11 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець постановив закінчити виконавче провадження». З моменту закінчення виконавчого провадження 25.07.2022 року щодо зобов`язання ОСОБА_1 повертати ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_3 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням суду, судове рішення продовжує не виконуватися боржником. 03.05.2024 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Голосіївського ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відновлення виконавчого провадження НОМЕР_2, а до заяви додала письмову інформацію з Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Національної поліції від 15.03.2024 року щодо обставин її звернень та викликів, а також проведення інших процесуальних дій, у зв`язку з повторним викраденням боржником ОСОБА_1 , сина ОСОБА_5 . Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 липня 2021 року у справі №759/17341/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року та постановою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - відмовлено. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України). Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби. Відповідно до статті 18 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Отже, з метою дотримання вимог статті 18 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець наділений відповідними повноваження для здійснення повного обсягу виконавчих дій, так як рішення суду - є обов`язковим до виконання. Невиконання рішення суду тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством. Згідно з пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Тобто, якщо рішення суду можливо виконати без участі боржника, державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо судове рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Отже, при примусовому виконанні рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії, державний виконавець може здійснювати дії, які визначені статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», та не має права вчиняти інших заходів примусового виконання рішень, оскільки законом таких прав йому не передбачено. За таких обставин, коли боржником не виконано рішення, яке не може бути виконано без його участі, виконавець, надіславши до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, зобов`язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 712/12377/17, від 18 січня 2023 року у справі № 757/7499/17, від 29 травня 2023 року в справі № 760/34745/21. Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною, передбачений у статті 64-1 Закону. Відповідно до частин першої та другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. Частиною шостою статті 64-1 Закону визначено, що якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Тобто положеннями вказаної статті Закону не передбачено обов`язку стягувача надавати державному виконавцю докази на підтвердження його заяви щодо вчинення боржником дій направлених на перешкоджання його побаченням з дітьми, а тільки встановлено обов`язок державного виконавця після відновлення виконавчого провадження повторно здійснити заходи перевірки виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі невиконання без поважних причин боржником рішення скласти акт та винести постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20 накладення штрафів і направлення подання (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної відповідальності самі собою не є достатніми заходами з виконання судового рішення. Звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не означає, що виконавець вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду. Судовий захист прав та законних інтересів, порушених рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15-ц (провадження № 61-14491сво20) зазначено, що «підставою для закінчення виконавчого провадження є виконання рішення боржником. Зазначене положення закону має застосовуватися не формально, а сутнісно, коли рішення суду реально й фактично виконано, з огляду на таке. Забезпечення виконання судового рішення є обов`язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов`язкове судове рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року). Установивши, що державний виконавець не вчинив всіх, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», заходів щодо примусового виконання рішення суду, маючи таку можливість, суди вірно задовольнили скаргу ОСОБА_1 . Судом встановлено, що з моменту закінчення виконавчого провадження 25.07.2022 року, щодо зобов`язання ОСОБА_1 повертати ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_3 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням суду, судове рішення продовжує не виконуватися, у зв`язку з чим скаржниця ОСОБА_2 03.05.2024 року звернулася із заявою до Голосіївського ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відновлення виконавчого провадження, проте останнє залишилося без належного реагування зі сторони державного виконавця. Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Враховуючи, що державний виконавець Кушніренко Д.А. закінчив виконавче провадження не вживши всіх необхідних заходів для примусового виконання рішення, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», та як наслідок проігнорував заяву ОСОБА_2 про відновлення виконавчого провадження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення скарги ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги про те, що відновлення виконавчого провадження, яке закінчено на підставі пункту 11 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» Законом не передбачено, не заслуговують на увагу, оскільки установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якименка Миколи Миколайовича залишити без задоволення. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 27 листопада 2024 року Головуючий: Судді: