Постанова 4824 № 759/1382/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/1382/19 Головуючий у суді І інстанції Журибеда О.М. Провадження № 22-ц/824/17/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 2 червня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Бердянської міської ради Запорізької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, в с т а н о в и в: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Бердянської міської ради Запорізької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. На обґрунтування заяви зазначила, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року задоволено позов ОСОБА_2 у вищевказаній справі, а саме: усунено ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначено ОСОБА_2 способи участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_4 шляхом встановлення зустрічей з дитиною за місцем проживання батька за визначеним у рішенні графіком; зобов`язано ОСОБА_1 передавати батькові ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_3 у визначених судом місці, дні та часи побачень; зобов`язано ОСОБА_2 повертати ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_3 після закінчення часів та днів батька, визначених цим рішенням. Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року в частині задоволення позову про усунення ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні та вихованні дитини шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року в частині визначення способу участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином змінено. Визначено ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Заявник вказала, що із мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції випливає, що місцем проведення зустрічей батька із сином розумівся населений пункт (м. Бердянськ), в якому дитина проживає з матір`ю, однак в резолютивній частині судового рішення цього не зазначено. На підставі постанови Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року районним судом було видано ОСОБА_2 виконавчий лист № 759/1382/19 від 21 липня 2020 року, який пред`явлено ним до виконання Святошинському РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Проте у виконавчому документі суд не зазначив, що місцем проведення зустрічей батька із сином апеляційним судом визначено населений пункт, в якому дитина фактично проживає, що призвело до його примусового виконання всупереч судового рішення суду апеляційної інстанції. Також, ухвалою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року за її заявою роз`яснено постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в частині визначення ОСОБА_2 способу участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі, що місцем зустрічей є місто, де проживає дитина. Окрім того, заявник звертає увагу, що постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року змінено та викладено абзац третій її резолютивної частини в такій редакції:«Визначити спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні із сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його вихованні:1) можливість зустрічей кожної першої і третьої суботи та неділі з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі за місцем проживання дитини з матір`ю; 2) можливість спільного відпочинку один календарний тиждень влітку та один календарний тиждень в зимовий період під час відпустки батька без присутності або у присутності матері дитини; 3) можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв`язку з урахуванням режиму дня, що забезпечує гармонійний і здоровий розвиток дитини;4) можливість спільного святкування у непарні роки наступних свят: Новий рік (31 грудня) з 20 год 00 хв до 19 год 00 хв наступного дня після свята, Різдво Христове (7 січня), Пасха (Великдень), Трійця; 5) можливість спільного святкування дня народження батька (1 березня)». В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишено без змін. З наведених вище підстав заявник вважає, що виконавчий лист Святошинського районного суду м. Києва № 759/1382/19 від 21 липня 2020 року слід визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки постановою суду касаційної інстанції, яку вона виконує в добровільному порядку, змінено судове рішення апеляційного суду в частині визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні із сином, за яким було видано вказаний виконавчий документ. УхвалоюСвятошинського районного суду м. Києва від 2 червня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником не доведено з посиланням на належні, допустимі та достовірні докази існування передбачених законом підстав для визнання виконавчого листа № 759/1382/19 від 21 липня 2020 року, виданого Святошинським районним судом м. Києва, таким, що не підлягає виконанню, тому обґрунтовані підстави для задоволення поданої в порядку статті 432 ЦПК України заяви відсутні. Не погоджуючись з даним судовим рішенням, заявник звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, задовольнити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у цивільній справі № 759/1382/19 в частині визначення місця для можливості участі у вихованні і спілкуванні батька з дитиною є тотожними, адже таким місцем судами визначено м. Бердянськ, де дитина проживає разом з матір`ю, відтак виконавчий лист від 21 липня 2020 року виданий стягувачу помилково. Крім того, вказаний виконавчий документ є таким, що не підлягає виконанню, не лише тому, що існує судове рішення касаційної інстанції, а ще й тому, що заявником як боржником у виконавчому провадженні завжди добровільно надавалася і надається дитина колишньому чоловікові для спілкування та участі у вихованні. Однак, суд першої інстанції проігнорував зазначені вище обставини та не надав належної оцінки доказам, що їх підтверджують, а також не врахував, що питання правомірності видачі виконавчого листа у межах даної справи не ставилося і не оспорювалося, а правові підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з`явилися пізніше, а саме з моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції від 18 листопада 2020 року. Крім цього, суд залучив до участі у справі заінтересовану особу - старшого державного виконавця Святошинського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у той час як матеріали зведеного виконавчого провадження № 63363401 перебувають у віданні Бердянського МРВ ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) і не були витребувані судом на підтвердження факту добровільного виконання боржником рішень судів. Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасника справи, що з`явився в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що 21 липня 2020 року Святошинський районний суд м. Києва як місцевий суд правомірно видав Лалу В.В. виконавчий лист № 759/1382/19 на виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року, а судовим розглядом не встановлено ні юридичних, ні фактичних обставин, які свідчили б про те, що виконавчий лист видано помилково та/або обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником або з інших причин, тому підстав для визнання цього виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, немає. Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне. Судом встановлено, що у січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив усунути йому перешкоди з боку відповідача у спілкуванні із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його вихованні, визначити способи участі у вихованні та спілкуванні з дитиною шляхом встановлення можливості: 1) зустрічей з дитиною за його місцем проживання щопонеділка, щосереди та кожну другу суботу місяця з 14 год 00 хв до 20 год 00 хв; 2) спільного відпочинку із сином один тиждень влітку, під час відпустки батька без присутності або у присутності матері дитини та один календарний тиждень в зимовий період; 3) відвідування разом з дитиною секцій, гуртків та розважальних заходів за домовленістю між батьками, можливості спілкування та зустрічей із сином незалежно від його віку та встановленого судом графіка протягом п`яти годин у святкові дні: день народження сина (ІНФОРМАЦІЯ_2), день народження батька (1 березня), Новий рік (1 січня), Різдво Христове (7 січня), Пасха (Великдень), Трійця, з урахуванням обставин, які можуть виникнути; 4) у період хвороби безперешкодного відвідування дитини за місцем її фактичного перебування; 5) цілодобового спілкування із сином засобами телефонного та електронного зв`язку. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року позов задоволено. Усунено ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено ОСОБА_2 такі способи участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 шляхом встановлення зустрічей з дитиною за місцем проживання батька за таким графіком: - перша п`ятниця з 17 год 30 хв до суботи 20 год 30 хв; - друга неділя з 10 год 00 хв до понеділка 08 год 30 хв; - третя субота з 10 год 00 хв до неділі 20 год 30 хв; - четверта п`ятниця з 17 год 30 хв до суботи 20 год 30 хв; - перша половина усіх навчальних канікул дитини; - 30 днів спільного відпочинку в зимовий період; - 30 днів спільного відпочинку в літній період; - у непарні роки Новий рік (31 грудня) з 20 год 00 хв напередодні свята до 19 год 00 хв наступного дня після свята; - у парні роки Новий рік (1 січня) з 15 год 00 хв до 20 год 00 хв наступного дня; - у парні роки ІНФОРМАЦІЯ_2 (день народження дитини) з 14 год 00 хв до 21 год 00 хв наступного дня; - у непарні роки ІНФОРМАЦІЯ_2 (день народження дитини) з 18 год 00 хвапеляційну скадо 15 год 00 хв наступного дня; - щороку день народження батька (1 березня), день батька (третя неділя червня щороку), день захисника України (14 жовтня), католицька Пасха, католицьке Різдво (25 грудня) з 18 год 00 хв напередодні свята до 08 год 30 хв наступного дня після свята. Зобов`язано ОСОБА_1 передавати батькові ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_3 у визначених судом місці, дні та часи побачень. Зобов`язано ОСОБА_2 повертати ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_3 після закінчення часів та днів батька, визначених цим рішенням. Суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами склалися конфліктні відносини, що не є підставою для обмеження участі батька у вихованні дитини. Визначаючи дні, часи та місця спілкування батька з малолітнім сином, суд врахував висновок органу опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 25 вересня 2019 року та вважав, що такий графік спілкування батька із сином відповідатиме інтересам дитини та його віку. Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року в частині задоволення позову про усунення ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні та вихованні дитини шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року в частині визначення способу участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином змінено. Визначено ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про усунення ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні та вихованні дитини та відмовляючи у цій частині позовних вимог, дійшов висновку, що сторони проживали разом до 8 листопада 2018 року, а з даним позовом позивач звернувся до суду 22 січня 2019 року, не додавши до позовної заяви жодного доказу на підтвердження того, що відповідач чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином. Змінюючи спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином, апеляційний суд дійшов висновку, що син сторін на час вирішення спору проживає разом з матір`ю у м. Бердянську, час проїзду потягом з м. Бердянська до м. Києва становить 17 годин, а отже, встановлення способу участі батька, який проживає у м. Києві, у спілкуванні з сином кожного тижня та зобов`язання ОСОБА_1 передавати дитину батьку за місцем проживання батька не відповідає інтересам малолітньої дитини, яка повинна для зустрічі з батьком кожного тижня приїжджати до м. Києва, а після закінчення зустрічі - повертатися до м. Бердянська, проводячи у потягах 34 години. З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року в не скасованій та не зміненій апеляційним судом частині щодо зобов`язання батьків передавати/повертати малолітнього ОСОБА_4 у встановленому порядку та постанови Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в частині визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні із сином, 21 липня 2020 року ОСОБА_2 було видано виконавчий лист № 759/1382/19. Вказаний виконавчий документ фактично отриманий стягувачем 24 липня 2020 року та пред`явлений до виконання Святошинському РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), виконавче провадження № 62694556. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року змінено та викладено абзац третій її резолютивної частини в такій редакції: «Визначити спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні із сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його вихованні: 1) можливість зустрічей кожної першої і третьої суботи та неділі з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі за місцем проживання дитини з матір`ю; 2) можливість спільного відпочинку один календарний тиждень влітку та один календарний тиждень в зимовий період під час відпустки батька без присутності або у присутності матері дитини; 3) можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв`язку з урахуванням режиму дня, що забезпечує гармонійний і здоровий розвиток дитини; 4) можливість спільного святкування у непарні роки наступних свят: Новий рік (31 грудня) з 20 год 00 хв до 19 год 00 хв наступного дня після свята, Різдво Христове (7 січня), Пасха (Великдень), Трійця; 5) можливість спільного святкування дня народження батька (1 березня)». В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишено без змін. Верховний Суд у своєму судовому рішенні вказав, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач звернувся до суду з даним позовом, не додавши до позовної заяви доказів на підтвердження того, що відповідач чинить йому перешкоди у спілкуванні із сином, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині усунення ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні та вихованні дитини шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у спілкуванні батька з дитиною та її вихованні. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення способу участі батька у вихованні дитини, суд апеляційної інстанції, ураховуючи те, що дитина проживає у м. Бердянську, а батько - у м. Києві, обґрунтовано вважав, що місцем зустрічей ОСОБА_2 із сином має бути місто, де проживає дитина. Утім, колегія суддів не погодилась із висновком суду апеляційної інстанції в частині встановлення графіка побачень, оскільки згідно з цим графіком спілкування батька з дитиною є обмеженим, часів спілкування недостатньо, щоб налагодити контакт з дитиною, оскільки батько та мати мають рівні права та обов`язки, і при вирішенні питання про періодичність побачень, можливість спільного відпочинку, відвідування місця проживання того з батьків, з ким дитина не проживає, слід виходити з інтересів дитини. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою зміст усіх пред`явлених позовних вимог у цій справі. Проаналізувавши встановлені обставини справи, досліджені докази в їх сукупності, враховуючи характер стосунків, які склались між батьками дитини та між дитиною і кожним з батьків, вік дитини і висновки органів опікита піклування, колегія суддів вважала доцільним і таким, що відповідатиме інтересам дитини, встановити вищевказаний спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України). Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду». У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) суд зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції. Державі належить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права. Крім того, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система договірної держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»). В частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. У частині першій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року вказано, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема: резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання. Відповідно до вимог частини першої - другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Крім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави якими заявник обґрунтовує свою заяву можуть бути наслідком як повного так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11, від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-3558/2010 та від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц. В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Заявник, як на підставу для задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у даній справі посилалась на те, що у виконавчому документі № 759/1382/19 від 21 липня 2020 року суд не зазначив, що місцем проведення зустрічей батька із сином апеляційним судом визначено населений пункт, в якому дитина фактично проживає, що призвело до його примусового виконання всупереч судового рішення суду апеляційної інстанції. При цьому постановою суду касаційної інстанції, яка виконується нею в добровільному порядку, було змінено судове рішення апеляційного суду в частині визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні із сином, тому за своїм змістом виконавчий документне відповідає резолютивній частині остаточного судового рішення у цій справі. Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року ОСОБА_2 було усунено перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини, визначено способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з неюшляхом встановлення зустрічей із сином за місцем проживання батька за відповідним графіком, а також зобов`язано ОСОБА_1 передавати батькові малолітнього ОСОБА_3 у визначених судом місці, дні та часи побачень і зобов`язано позивача повертати відповідачу сина після закінчення часів та днів батька, визначених цим рішенням. Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про усунення ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні та вихованні дитини скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. При цьому рішення суду від 17 грудня 2019 року в частині визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з сином змінено, визначено ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі, а в іншій частині рішення залишено без змін. На підставі вищезазначених судових рішень 21 липня 2020 року Святошинський районний суд м. Києва видав ОСОБА_2 виконавчий лист № 759/1382/19 такого змісту: «Зобов`язати ОСОБА_1 передавати батькові ОСОБА_6 малолітнього ОСОБА_3 у визначене судом місці, дні та часи побачень. Визначити ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 11:00 години суботи до 19 години 30 хвилин неділі». Разом з тим, постановоюВерховного Суду від 18 листопада 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року змінено та викладено абзац третій її резолютивної частини щодо визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з сином в іншій редакції, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишено без змін. Таким чином, після видачі виконавчого листа від 21 липня 2020 року судове рішення апеляційного суду в частині визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з сином було змінено в касаційному порядку, а якщо судовий акт скасовано або змінено, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15. У зв`язку з наведеними обставинами справи колегія суддів вважає, що виданий 21 липня 2020 року Святошинським районним судом м. Києва виконавчий лист № 759/1382/19 за своїм змістом не відповідає резолютивній частині остаточного судового рішення у даній справі, а саме щодо визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною. Суд першої інстанції видав виконавчий лист, яким визначив ОСОБА_2 , спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі, тоді як Верховний Суд визначив спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні із сином ОСОБА_4 та його вихованні: можливість зустрічей кожної першої і третьої суботи та неділі з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі за місцем проживання дитини з матір`ю;можливість спільного відпочинку один календарний тиждень влітку та один календарний тиждень в зимовий період під час відпустки батька без присутності або у присутності матері дитини; можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв`язку з урахуванням режиму дня, що забезпечує гармонійний і здоровий розвиток дитини; можливість спільного святкування у непарні роки наступних свят: Новий рік (31 грудня) з 20 год 00 хв до 19 год 00 хв наступного дня після свята, Різдво Христове (7 січня), Пасха (Великдень), Трійця; можливість спільного святкування дня народження батька (1 березня). Відмовляючи у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції на вказані обставини справи уваги не звернув, не дослідив зміст виконавчого листа № 759/1382/19 та рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій у цій справі, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що оспорюваний виконавчий документ від 21 липня 2020 року правомірно виданий стягувачу на виконання постанови Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року, яка була змінена в касаційному порядку. Колегія суддів в оцінці доводів апеляційної скарги приймає до уваги аргументи заявника про те, що саме по собі питання правомірності видачі виконавчого листа № 759/1382/19 у межах даної справи не ставилося і не оспорювалося боржником, а правові підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню, з`явилися згодом, а саме з часу ухвалення постанови суду касаційної інстанції від 18 листопада 2020 року, що є самостійною і достатньою підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню. Водночас колегія суддів відхиляє посилання заявника на ухвалу Київського апеляційного судувід 17 грудня 2020 року щодо роз`яснення постанови цього ж суду від 24 червня 2020 року в частині визначення ОСОБА_2 способу участі у вихованні та спілкуванні із сином кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі, що місцем зустрічей є місто, де проживає дитина, адже постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 червня 2021 року вказану ухвалу апеляційного суду скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про роз`яснення постанови Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишено без задоволення з тих підстав, що зазначене питання вирішено Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2020 року, якою, зокрема, визначено спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні із сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його вихованні: можливість зустрічей кожної першої і третьої суботи та неділі з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі за місцем проживання дитини з матір`ю. Ураховуючи, що відповідно до статті 432 ЦПК України видача виконавчого листа у справі на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване чи змінено, є підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, висновок суду про відсутність матеріально-правових підстав для прийняття такого процесуального рішення не відповідає встановленим обставинам та не узгоджується із нормами процесуального права. Отже, звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 довела наявність передбачених законом правових підстав для визнання виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва № 759/1382/19 від 21 липня 2020 року таким, що не підлягає виконанню в частині визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною. Вимоги заяви ОСОБА_1 щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині її зобов`язання передавати батькові малолітнього сина у визначених судом місці, дні та часи побачень є необґрунтованими, оскільки виконавчий документ № 759/1382/19в цій частині відповідає рішенню Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року в не скасованій та не зміненій судами вищих інстанції частині, а його добровільне виконання боржником не має значення з огляду на те, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною є триваючим і полягає у постійному забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному відповідним судовим рішенням (стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», розділ ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень). Між тим, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Незвіський Д.Я. пояснив, що після перегляду справи № 759/1382/19 по суті позовних вимог в касаційному порядку стягувачу було видано новий виконавчий лист, який за своїм змістом відповідає судовим рішенням у цій справі, в тому числі постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року, а відтак, з метою правової визначеності та усунення непорозумінь під час примусового забезпечення участі батька у вихованні та спілкуванні із малолітньою дитиною, колегія суддів вважає за необхідне визнати оспорюваний виконавчий лист Святошинського районного суду м. Києва № 759/1382/19 від 21 липня 2020 року таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі. Виходячи з викладеного, оскаржувана ухваласуду першої інстанції не відповідає обставинам справи та вимогам статей 260, 263, 264 ЦПК України, вона постановлена за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи,та з порушенням норм процесуального права, тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. У відповідності до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. У частинах першій, шостій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року заявнику було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 2 червня 2021 року до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції у справі № 759/1382/19, тому з урахуванням задоволених вимог апеляційної скарги із ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України стягується судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 454,00 грн. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 2 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,задовольнити. Визнати виконавчий лист № 759/1382/19 від 21 липня 2020 року, виданий Святошинським районним судом міста Києва, таким, що не підлягає виконанню. Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 454,00 грн судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній