Постанова Київський апеляційний суд № 756/3665/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 756/3665/19 Головуючий у суді першої інстанції -Яценко Н.О. Номер провадження № 22-ц/824/15055/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Русан А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», поданою представником Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ: В березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач посилається на те, що 10 жовтня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого позивачем емітовано та видано відповідачу кредитну картку, відкрито картковий рахунок та надано кредит у сумі 12 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Повернення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі та в порядку, визначеному договором. Сторони визначили, що договір складається з анкети-заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифів. АТ КБ «ПриватБанк» звертає увагу, що позичальник не дотримується умов кредитного договору, не сплачує кредит, проценти за користування ним у розмірі та порядку, визначеному договором. Позивач вказує, що станом на 18 лютого 2019 року загальна сума заборгованості відповідача, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, становила - 190 783 грн. 97 коп., у тому числі заборгованість за тілом кредиту у сумі 91 497 грн. 42 коп., заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 47 720 грн. 05 коп., пеня за прострочення виконання зобов`язань за договором у сумі 50 816 грн. 50 коп., 750 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором б/н від 10 жовтня 2015 року у сумі 190 783 грн. 97 коп. та 2 861 грн. 76 коп. судового збору. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Крилова О.Л. подала апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Апелянт зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. На підставі ч.1 ст. 634 ЦК, підписавши заяву, фізична особа, приєднується до запропонованих банком умов та правил надання банківських послуг, що підтверджується його особистим підписом. Тобто, з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч.1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору. Відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року в справі №923/760/18, твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підпису відповідача (позичальника) під Умовами та правилами надання банківських послуг - є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами - закон не вимагає. Разом з тим, апелянт вказує, що позичальнику на підставі анкети-заяви відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку за номером НОМЕР_1 «Універсальна 55 днів пільгового періоду» та встановлено початковий кредитний ліміт в розмірі - 2 000 грн., який в подальшому було збільшено, що підтверджується банківською випискою. Також відповідачу було видано престижну карту НОМЕР_5 «Універсальна Голд», що підтверджується банківською випискою. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався. Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачем надано не було. За таких обставин, апелянт вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість у повному обсязі. Розрахунок заборгованості доданий до позовної заяви у цілковитій відповідності відображає рух коштів за карткою, він є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу. Звертає увагу, що користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. У свою чергу, відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. На підставі цього, активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Вказує, що відповідач неодноразово звертався до Банку з метою перевипуску карти. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися в тому числі і на перевипущеній картці. На підставі вищевикладеного, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, тобто заборгованості простроченим тілом кредиту Рішенням суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» - Крилова О.Л. задоволено частково.Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за простроченим тілом кредиту - скасовано та постановлено нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АТ КБ «ПРИВАТБАНК», заборгованість за тілом кредиту в розмірі 91 497,42 грн. та заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 47 720 грн.05 коп. за кредитним договором № б/н від10 жовтня 2015 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК», судовий збір в сумі 2 088 грн. В іншій частині рішення суду - залишено без змін. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року у вказаній справі, задоволено. Ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року - скасовано, а справу № 756/3665/19 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 15 серпня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від відповідача ОСОБА_1 , у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що не погоджується із сумою заборгованості, адже наданий позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором № б/н від 10 жовтня 2015 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог, а розрахунок заборгованості не є тим документом, який підтверджує наявність або відсутність коштів на рахунку особи та факт проведення певних фінансових операцій. Звертає увагу суду на те, що з наданих суду банком розрахунків неможливо встановити, який розмір сплачено позичальником та зараховано Банком в рахунок сплати заборгованості за тілом кредиту, яку суму зараховано в сплату відсотків та пені чи - то інших штрафних санкцій. Без врахування всіх платежів та розподілення суми таких платежів на погашення заборгованості за кредитом та відсотками, всі подальші нарахування Банком є невірними, оскільки без часткового зменшення суми за кредитом неможливо розрахувати відсотки, які нараховуються щомісяця на залишок заборгованості та відповідно неможливо вирахувати борг за тілом кредиту, в разі якщо такий наявний. Відповідач також зазначає, що отримував кредитну картку, проте умови, на яких відповідач отримував кредитну карту були наступні: ліміт не встановлений; тарифи не встановлені та не погоджені (ознайомленні) та не підписані відповідачем, оскільки відсутній підпис позичальника у витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», та не надані тарифи з підписом клієнта, які були встановлені на кредитну карту; термін дії карти - відсутній, також відсутні відомості про те, чи перевидавалась кредитна карта; вид кредитної карти - відсутній (Універсальна, 30 днів пільгового періоду» або «Універсальна,55 днів пільгового періоду», або «Універсальна Contract» або «Універсальна Голд»). Вважає, так як він не був ознайомлений з фінансовими умовами тарифу, до нього не може бути застосовано жодних фінансових санкцій (відсотки, пеня, штраф). Також зазначає, що Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної з сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17). Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, місії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. 3 огляду на викладене, відповідач вважає, що доводи позивача стосовно наявності у відповідача боргу перед позивачем не підтверджена належними та допустимими доказами, а тому слід відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При апеляційному розгляді справи представник АТ «Приватбанк» - Хитрова Л.В. підтримала доводи, які викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Представник відповідача у справі ОСОБА_2 , адвокат Гук А.Ю. заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 10 жовтня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, в якій відображено кредитний ліміт в сумі 12 400 грн. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Приватбанку і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/) та Тарифи. Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача станом на 18 лютого 2019 року становила - 190 783 грн. 97 коп. у тому числі заборгованість за тілом кредиту у сумі 91 497 грн. 42 коп., заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 47 720 грн. 05 коп., 0 грн. 00 коп. нараховано відсотків за користування кредитом; пеня за прострочення виконання зобов`язань за договором у сумі 50 816 грн. 50 коп., 750 грн. -нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) 0 грн., 0 грн. штраф (процентна складова) Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги позивача стосовно наявності у ОСОБА_1 боргу перед позивачем не підтверджена належними та допустимими доказами. Обґрунтовуючи вказаний висновок суд першої інстанції зазначив, що з наданого банком розрахунку заборгованості неможливо встановити який розмір сплачено та зараховано Банком в рахунок сплати заборгованості за тілом кредиту, яку суму зараховано в сплату відсотків та пені чи - то інших штрафних санкцій. Без врахування всіх платежів та розподілення суми таких платежів на погашення заборгованості за кредитом та відсотками, всі подальші нарахування банком є невірними, оскільки без часткового зменшення суми за кредитом неможливо розрахувати відсотки, які нараховуються щомісяця на залишок заборгованості та відповідно неможливо вирахувати борг за тілом кредиту, в разі якщо такий наявний. Апеляційний суд в цілому погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» від 10 жовтня 2015 року процентна ставка не зазначена. Також у цій заяві відсутні умови договору щодо строку виконання зобов`язань з повернення кредиту, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15 жовтня 2015 року, посилався на Витяг з Тарифів Банку та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в «Приватбанку», розміщений на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в «Приватбанку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг «Приватбанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131цс19), та постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 156/268/21 (провадження № 61-17186св21), від 27 серпня 2024 року у справі № 175/2380/19. Наданий банком розрахунок заборгованості за договором від 10 жовтня 2015 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Разом із тим, із матеріалів вказаної справи вбачається, що позивач у справі - АТ КБ «Приватбанк» на підтвердження заявлених ним позовних вимог в частині суми заборгованості за кредитним договором надав до суду першої інстанції виписку по банківському рахунку ОСОБА_1 ( основна банківська картка : НОМЕР_2 за період із 10 жовтня 2015 року по 18 лютого 2019 року ( а.с. 48 - 60 т.1). Даючи оцінки допустимості та належності вказаного доказу колегія суддів враховує наступні норми матеріального права та відповідні їм правові висновки Верховного Суду . Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88). Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення № 88 (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Зазначений перелік обов`язкових реквізитів кореспондується із пунктом 2.4 пункту 2 Положення № 88 (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) за яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Системний аналіз приписів статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та положень пунктів 2.1, 2.4 пункту 2 Положення № 88 свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 23.09.2021 у справі № 910/866/20, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21). Отже, саме первинними документами або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору щодо заборгованості боржника перед кредитором підтверджується заборгованість суб`єкта господарювання, її розмір і саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов`язання боржника та визнання грошових вимог цього кредитора. Щодо підтвердження банківською випискою з особового рахунка розміру боргу за договором банківського кредиту Відповідно до частини першої статті 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) банки зобов`язані вести бухгалтерський облік та складати фінансову звітність відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та міжнародних стандартів фінансової звітності. Частиною другою статті 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) визначено, що бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Згідно із частиною третьою статті 69 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника) Національний банк України встановлює для банків, банківських груп: перелік, форми звітності або вимоги до форм, періодичність та строки подання звітності, порядок подання та оприлюднення фінансової звітності (річної фінансової звітності, річної консолідованої фінансової звітності, проміжної фінансової звітності, консолідованої проміжної фінансової звітності), консолідованої та субконсолідованої звітності. Перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити, визначений Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 (далі - Положення № 254, в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору яка діяла до 07.07.2018). Подібне нормативне регулювання організації бухгалтерського обліку в банках наразі визначено Положенням про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 (далі - Положення № 75, в редакції, чинній на момент звернення банку із грошовими вимогами до боржника). Згідно із пунктом 1.10 Положення № 254 первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення. За підпунктом 14 пункту 1 Положення № 75 первинний документ - документ, який містить відомості про операцію. Пунктами 4.4., 4.5. Положення № 254 визначено, що залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) за змістом поділяються на касові, якими оформлюються операції з готівкою та меморіальні, які використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. Подібна класифікація первинних документів банку визначена пунктами 44, 45 Положення № 75 згідно яких первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за змістом на касові, якими оформлюються операції з готівкою та меморіальні, які використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. Відповідно до пункту 5.1 Положення № 254 інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Схоже регулювання щодо обліку первинних документів містить пункт 57 Положення № 75, який визначає, що інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Відповідно до пункту 5.3 Положення 254, підпункту 1 пункту 59 Положення № 75 банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри як особові рахунки та виписки з них. Пунктом 5.4 Положення № 254, пунктом 60 Положення № 75 визначено, що особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Згідно із пункт 5.6 Положення № 254, пунктом 62 Положення № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц). З огляду на це виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором (див. подібний висновок, викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2021 у справі № 712/4821/16-ц). Ураховуючи наведене, виписки з особових рахунків клієнтів є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Разом із тим інформація, яка відображається у вище вказаній виписці з особового рахунку підлягає оцінці на предмет допустимості, належності, об`єктивності та відповідності умовам укладеного між сторонами договору. Так, досліджуючи вище вказану виписку по банківському рахунку, колегія суддів вважає, що інформація, яка в ній відображена не підтверджує правомірність нарахування банком відповідачу у справі ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору. Так, позивач у справі АТ КБ «Приватбанк», обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги у справі подав до суду у травні 2020 року пояснення та довідку від 24 квітня 2020 року №30.1.0.0/2-20190318/595 (а.с. 117 т.1) в якій зазначив, що клєінт банку ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) згідно кредитного договору б/н від 10 жовтня 2015 року, отримав картки № НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_1 , остання з них мала термін дії до 08.2019 року. Разом із тим у наданій позивачем виписці зазначено що основною карткою є картка з № НОМЕР_2 , разом із тим даних про її видачі ОСОБА_1 позивачем суду надано не було. Крім того, досліджуючи надану позивачем виписку на предмет правомірності нарахування заборгованості відповідача перед банком колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 у період із 10 жовтня 2015 року по 28 грудня 2015 року користувався наданими Банком коштами, що підтверджується випискою по картковому рахунку зокрема рухом коштів по банківській картці № НОМЕР_1 . Так за період за вище вказаний період ОСОБА_1 використав кредитних коштів Банку у розмірі 11572,39 грн. та повернув банку ( поповнив рахунок) за вказаний період у розмірі 130 грн. - 10.10.2015 року; 2200 грн -03.11.2015 р., 32 грн - 07.11.2015 р; 2120 грн. - 01.12.2015 р.; 1033 грн - 02.12.2015 р., 579 грн. - 02.12.2015 р., 2600 грн. - 28.12.2015 р., тобто всього ОСОБА_1 повернув банку 8694 грн. Із виписки позивача вбачається, зол заборгованість відповідача станом на 28 грудня 2015 року складала 2278,39 грн. ( а.с. 48 зв.б. т.1) Із 30 грудня 2015 року по 05 жовтня 2016 року відповідач використовував картку № НОМЕР_5 для здійснення розрахунків із банком та за вказаний період ним було отримано у банку грошових коштів та сплачено послуг на суму 52911,24 грн., при цьому повернуто банку шляхом поповнення картки на суму 46 838,65 грн, заборгованість відповідача перед банком складала 6072,59 грн. Однак як вбачається із виписки по рахунку починаючи з 07 листопада 2016 року по 05 травня 2018 року позивачем у справі було нараховано відповідачу заборгованість по банківському рахунку (вище вказаній картці-№ НОМЕР_5 ) - 97066,44 грн, як заборгованість по страхових платіжках по договору « Страхування кредитного ліміту» (а.с. 52 зв.б. - 53 т.1). Крім того досліджуючи рух коштів по картці № НОМЕР_4 вбачається що починаючи із 04 жовтня 2016 року по 07 листопада 2018 року ОСОБА_1 о використано 50216,39 грн. банківських коштів та повернуто шляхом поповнення банківського рахунку вище вказаної картки на суму 61354,15 грн, тобто переплата складає 11137,76 грн. Крім того вище вказана виписка містить нарахування відповідачу заборгованості по кредиту - картка № № НОМЕР_2 у вигляді нарахування заборгованості по процентах та пені у розмірі -183195 грн ( а.с. 59-60 зв.б. т.1) . Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на спростування доводів апеляційної скарги представником відповідача надано свій контр - розрахунок заборгованості відповідно до якого по кредитній карті відповідача № НОМЕР_6 , останній використав кредитних коштів 11 180,38 грн, а повернув - 9 298 грн. Отже заборгованість по кредитній картці складає 1 882,38 грн. По кредитній карті НОМЕР_7 використав кредитних коштів у сумі 52 911,24 грн, а повернув - 46 838,65 грн. Заборгованість по кредитній картці складає 6 072,59 грн. По кредитній картці № НОМЕР_8 - використав кредитних коштів у сумі 50 216,39 грн, а повернув - 61 354,15 грн. Таким чином, існує переплата у розмірі 11 137,76 грн Таким чином із наданої виписки вбачається, що нарахована заборгованість у розмірі 190783,97 грн, є фактично заборгованістю нараховану позивачем за не сплату пені та процентів за користування кредитними коштами. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач укладав договір страхування кредитного ліміту, а також погоджував із позивачем розмір процентів та пені за користування коштами та несвоєчасним їх поверненням, тому нарахована позивачем заборгованість не є боргом за тілом кредиту, а складає нараховану позивачем суму процентів, пені та страхового платежу, що не передбачено укладеним договором між АТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 б/н від 10 жовтня 2-015 року тому вказані вимоги є безпідставними та не обґрунтованими та правильно відхилені судом першої інстанції. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень. Отже, оскільки банк не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження про конкретно запропоновані відповідачу Умови, Анкета-заява не містить відомостей про домовленості сторін щодо сплати простроченої заборгованості за кредитом, а також про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання (грошової суми та її визначеного розміру), та сплати страхових платежів за кредитним лімітом, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть прийматись як стандартна (типова) форма, що встановлена на підтвердження укладення із відповідачем кредитного договору через те, що достовірно не підтверджують вказаних обставин, суду першої інстанції не надавались докази на підтвердження укладення відповідачем договору про страхування кредитного ліміту, отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргуАкціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», подану представником Криловою Оленою Леонідівною , залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 4 листопада 2024 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді : Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв