Постанова 4824 № 452/2460/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 452/2460/22 Головуючий у І інстанції Кравченко Л.М. Провадження № 22-ц/824/1556/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У серпні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 22 червня 2009 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між сторонами договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача також підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. 28 липня 2009 року відповідач підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», чим підтвердила ознайомлення з фінансовими умовами кредитування і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів. Відповідно до виявленого бажання відповідачу відкрито кредитний рахунок, для користування яким було видано кредитну картку та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 50 000,00 грн. Умовами договору також передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин договору. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 23 червня 2022 року за нею рахується заборгованість в загальному розмірі 50 864,09 грн, з яких: 47 352,44 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 47 352,44 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3 511,65 грн - заборгованість за простроченими відсотками, яку позивач просив стягнути на свою користь разом із витратами по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 грн. Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач через представника за довіреністю - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що у даній справі відповідач до суду не з`являлася, заперечень на позов не подавала, а тому і підстав застосування положення постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 в суду першої інстанції не було, як і не було підстав вважати, що відповідач не була ознайомлена з умовами кредитування, в тому числі і розміром відсоткової ставки. Крім того, відповідач частково погашала заборгованість, тобто погоджувалась із умовами договору і нарахованими відсотками. Відповідно до підписаної анкети-заяви від 22 червня 2009 року відповідач погодилась, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, Правилами користування карткою і основними умовами обслуговування складають договір про надання банківських послуг, а також визначено основні умови кредитування, зокрема, процента ставка в розмірі 30 % на місяць із розрахунку 360 днів у році для кредитної карти, яку остання отримала із кредитним лімітом 500,00 грн, який в подальшому було збільшено до 50 000,00 грн, тобто позичальник була належним чином повідомлена про умови кредитування щодо сплати процентів і погодила їх, однак суд першої інстанції належним чином не дослідив докази у справі та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову. Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що 22 червня 2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 підписали заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг б/н, в якій містяться персональні данівідповідача, дата та її підпис, а також дані про такі істотні умови кредитування як: тип картки - 545708292; валюта - гривня; тип кредитного ліміту - фінансовий; сума кредитного ліміту - 500,00 грн; базова процентна ставка - 30 % на місяць з розрахунку 360 днів у році; строк дії кредитного ліміту - відповідає строку дії картки; порядок погашення заборгованості - щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Погашення заборгованості по кредитному ліміту може проводитися як шляхом внесення коштів на карту позичальником, так і списанням банком коштів з дебетної карти № НОМЕР_1 (а.с. 39). У заяві зазначено, що відповідач ознайомилась і згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт), а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом вона підтверджує факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також його місцезнаходження. Відповідач виразила свою згоду з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. При цьому банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити чи анулювати кредитний ліміт. 28 липня 2009 року відповідач підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій також погодила зазначені вище фінансові умови кредитування, в тому числі базову проценту в розмірі 2,5 % на місяць (30 % на рік) та розмір і термін внесення щомісячних платежів, що становить 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості до 25 числа місяця, наступного за звітним, а також приклади використання кредитних коштів на кредитці «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» з розрахунком загальної суми витрат клієнта (а.с. 40). Згідно із довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про видані позичальнику кредитні картки, на підставі вказаного вище договору відповідачу було надано три кредитні картки, а саме:23 червня 2009 року - картку «Універсальна» № НОМЕР_2 з терміном дії до 06/15, 03 серпня 2015 року - картку «Універсальна» № НОМЕР_3 з терміном дії до 07/19; 28 січня 2020 року - картку «Універсальна Голд» № НОМЕР_4 з терміном дії до 05/22 (а.с. 38). Відповідно до довідки позивача про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , 23 червня 2009 року відбувся старт карткового рахунку № НОМЕР_2 , 28 липня 2009 року на кредитну картку банком встановлений кредитний ліміт в розмірі 500,00 грн, 08 лютого 2010 року кредитний ліміт збільшено до 1 600,00 грн, 21 серпня 2010 року кредитний ліміт зменшено до 1 210,00 грн, 24 червня 2011 року кредитний ліміт збільшено до 1 410,00 грн, 11 серпня 2011 року кредитний ліміт збільшено до 3 700,00 грн, 05 вересня 2013 року кредитний ліміт збільшено до 6 900,00 грн, 28 січня 2020 року кредитний ліміт збільшено до 12 000,00 грн, 05 лютого 2020 року кредитний ліміт збільшено до 19 000,00 грн, 25 червня 2020 року кредитний ліміт збільшено до 29 000,00 грн, 15 вересня 2020 року кредитний ліміт зменшено до 27 096,63 грн, 29 вересня 2020 року кредитний ліміт зменшено до 27 096,63 грн, 24 січня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 50 000,00 грн, 08 листопада 2021 року кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн (а.с. 37). Водночас до кредитного договору банк додав, окрім копії паспорту відповідача (а.с. 51-53), витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом С-169 від 23 серпня 2006 року № 906 (а.с. 41-50), які не підписані відповідачем. Крім того, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач надав виписку за договором № б/н за період 23 червня 2009 року по 27 червня 2022 роки по картковому рахунку позичальника станом (а.с. 25-36) та розрахунки заборгованості за договором № б/н від 22 червня 2009 року станом на 29 лютого 2016 року, 30 червня 2019 року та 23 червня 2022 року (а.с. 7-27). За відомостями вказаних розрахунків заборгованість відповідача за кредитним договором, укладеним з позивачем, становить 50 864,09 грн і складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 47 352,44 грн, в тому числі 47 352,44 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 3 511,65 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та простроченими відсотками, оскільки нарахування таких сум не передбачено укладеним між сторонами кредитним договором, а також фактичною сплатою відповідачем суми кредитної заборгованості. Суд зазначив, що при визначенні суми, що підлягає стягненню, мають бути враховані незаконно нараховані та стягнуті банком відсотки, тоді як згідно наданого банком розрахунку із суми коштів, які вносилися відповідачем на погашення заборгованості за кредитом, на погашення безпідставно нарахованих банком відсотків було спрямовано 18 708,19 грн, що з урахуванням погашення відповідачем заборгованості за поточним тілом кредиту 46 232,52 грн, перевищує суму заборгованості за тілом кредиту, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом статті 634 ЦК України умови таких договорів приєднання у сфері кредитних правовідносин розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам та доведені до їх відома, так як друга сторона (споживач послуг банку) лише приєднується до договору, з умовами якого він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів». За змістом ЦПК України, в тому числі частини четвертої статті 263 ЦПК України, Верховний Суд висловлює правові висновки у певних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в певних суспільних правовідносинах. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду у кожній конкретній справі. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Враховуючи наведене, правові висновки Верховного Суду не носять універсального характеру для всіх без виключення справ, а за умови відмінності фактично установлених обставин у справі, яка переглядається апеляційним судом зі справою, в якій було ухвалене рішення Великою Палатою Верховного Суду, колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав для їх повного та безальтернативного врахування під час вирішення даного спору. Відповідно до вимог статей 263 - 264 ЦПК України суд у мотивувальній частині рішення повинен наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У зв`язку з цим, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписку по рахунку позичальника), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту з підстав їх необґрунтованості, суд не врахував наведені обставини та вимоги процесуального законодавства і не вказав, на підставі яких саме доказів він встановив факт повної сплати відповідачем суми кредитної заборгованості. Так, застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. При цьому суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18). Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Оскільки з`ясування зазначених вище питань і встановлення відповідних обставин є необхідними складовими для належного розгляду справи, то висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту є передчасним. Із розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку вбачається, що протягом періоду користування кредитним лімітом ОСОБА_1 мала негативний баланс по картковому рахунку з тенденцією до зростання суми заборгованості в межах встановлених їй банком лімітів кредитування. Станом на 27 червня 2022 роки відповідачем було здійснено витрат на загальну суму 156 005,57 грн (з урахуванням прострочених відсотків), тоді як грошових надходжень на її картковий рахунок надійшло на загальну суму 105 141,48 грн, тобто сума боргу становить 50 864,09 грн. Згідно вказаної виписки чітко прослідковується, що остання користувалася кредитними грошима, отримувала кошти через банкомати, розраховувалася в торгівельних мережах, оплачувала комунальні послуги, здійснювала перекази, поповнення мобільного рахунку тощо, а отже отримувала кредитні картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності відповідної картки. Наведені вище обставини свідчать про отримання кредитних коштів та користування ними, а тому в суду першої інстанції не було правових підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих відповідачем грошових коштів за кредитним договором. Суд не звернув уваги, що доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За пунктом 5.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором. Отже, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Наведене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19). З матеріалів справи вбачається, що прийняті на себе зобов`язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконувала, тоді як повинна була повернути позивачу у добровільному порядку зняті або витрачені нею з рахунку грошові кошти, проте свій обов`язок не виконала, не забезпечивши своєчасне та достатнє погашення заборгованості за основною частиною кредиту в розмірі 47 352,44 грн. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні фактично використаних кредитних коштів (тіла кредиту), не врахувавши, що у разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочене тіло кредиту - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором. Тобто, якщо позичальник своєчасно не повертає заборгованість за фактично використаними кредитними коштами (тілом кредиту), така заборгованість стає простроченою та відображається у відповідній колонці розрахунку заборгованості. Зазначаючи в оскаржуваному рішенні про те, що ОСОБА_1 було погашено заборгованість за кредитним договором, суд не врахував, що кредитний ліміт є поновлювальною кредитною лінією, а відповідач використовувала кредитні кошти, погашала заборгованість та знову користувалася кредитними коштами. Отже, сума заборгованості за поточним та простроченим тілом кредиту постійно змінювалася в залежності від використання відповідачем кредитних коштів та внесення нею платежів на погашення заборгованості. Сума боргу за тілом кредиту в розмірі 47 352,44 грн, яку просить стягнути позивач з відповідача, належним чином обґрунтована та підтверджена у розрахунку та виписці, які досліджено колегією суддів. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є її процесуальним обов`язком. За наведених обставин у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав для звільнення відповідача від обов`язку повернення позивачу фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту). Вирішуючи спір в частині стягнення прострочених відсотків за кредитом та зазначаючи в оскаржуваному рішенні, що надані позивачем докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції належним чином матеріали справи не дослідив та не звернув уваги на те, що у заяві позичальника від 22 червня 2009 року про приєднання до Умов та правил надання послуг сторонами погоджену базову процентну ставку за кредитним договором по кредитній картці «Універсальна» в розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, а також розмір щомісячних платежів, строк і порядок їх внесення тощо. Підписавши вказану заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов`язання, а тому посилання суду на те, що позивач не надав документів, які б підтверджували погодження між сторонами всіх умов надання банківських послуг, у тому числі обов`язку позичальника зі сплати процентів, не відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, у підписаній відповідачем довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» сторонами також було погоджено фінансові умови кредитування, в тому числі базову проценту в розмірі 2,5 % на місяць (30 % на рік) та розмір і термін внесення щомісячних платежів. Ухвалюючи рішення, місцевий суд безпідставно ототожнив зазначену довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки із паспортом споживчого кредиту, оскільки на час укладення кредитного договору тапідписання позичальником цієї довідки від 28 липня 2009 року Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, положеннями якого передбачалося до укладення договору про споживчий кредит надання кредитодавцем споживачу певної інформації за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), ще не був прийнятий законодавцем і не регулював спірні правовідносини. При цьому у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором викладено правовий висновок про те, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Судом встановлено, що сторони підписали заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг 22 червня 2009 року, а довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» відповідач підписала тільки 28 липня 2009 року. За наведених обставин суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги наявну в матеріалах справи довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки як доказ конкретних умов укладеного між сторонами кредитного договору стосовно розміру відсоткової ставки за користування кредитом, вважаючи, що наявна у ній інформація є попередньою (до укладення договору кредиту). Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Враховуючи те, що зазначеними вище заявою та довідкою, які підписані відповідачем, визначено розмір відсотків за користування кредитом, то вони підлягають стягненню з позичальника на користь кредитора в примусовому порядку через неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Втім, розглядаючи зазначений позов банку про стягнення з боржника заборгованості за кредитом, суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, належним чином не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 50 864,09 грн, з яких 47 352,44 грн - заборгованість за тілом кредиту та 3 511,65 грн - заборгованість за відсотками, тому рішення суду відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. На підставі викладеного пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачем, а саме: 2 481,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 3 721,50 грн - в апеляційному суді, а всього стягується 6 202,50 грн сплаченого судового збору. З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити. Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»заборгованість за кредитним договором № б/нвід 22 червня 2009 року в розмірі 50 864,09 грн та судовий збір в розмірі 6 202,50 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А. Голуб Т.О. Писана Д.О. Таргоній