Постанова Дніпровський апеляційний суд № 209/1055/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1984/25 Справа № 209/1055/21 Головуючий у першій інстанції: Петрюк Т. М. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Петрюк Т.М. від 21 жовтня 2024 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИЛА: У квітні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідачка звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг в зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 18.11.2010 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві. Відповідач ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, що діяли на час підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача в анкеті-заяві, де є певні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банку про їх затвердження. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін в формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, та відповідачу надано в користування кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 27000,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3 Договору, на підставі якого відповідачка при укладанні договору дала згоду, щодо прийняття будь-якого кредитного ліміту його зміну за рішенням та ініціативою Банку. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту відповідачка зобов`язувалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений Договором. Але в процесі користування кредитним рахунком відповідачка не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Заборгованість відповідачка за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 18.11.2010 року станом на 16.03.2021 року складає 29798,48 грн, яка складається з наступного: 25787,68 грн, заборгованість за тілом кредиту; в тому числі: 0,00 грн, заборгованість за поточним тілом кредиту; 25787,68 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн, заборгованість за нарахованими відсотками; 4010,080 грн, заборгованість за простроченими відсотками; 0.00 грн заборгованість за відсотками, нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625; 0.00 грн нарахована пеня; 0.00 грн, - нарахована комісії. Вказану суму заборгованості відповідачка в добровільному порядку не погашає, що й стало підставою звернення до суду. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідачки вказану вище заборгованість в загальному розмірі 29798,48 грн. Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року, з урахуванням ухвали Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025 року про виправлення описки, позовні вимоги за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк заборгованість за кредитним договором №б/н від 18 листопада 2010 року, яка виникла станом 16.03.2021 року в сумі 25787,68 грн, яка складається з наступного: 25787,68 грн., заборгованість за тілом кредиту. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк 2270,00 грн., на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалення у скасованій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 29798,48 грн, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Від АТ КБ ПриватБанк надійшов відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року - залишити без змін. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення місцевого суду, виходячи з наступного. Встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви ОСОБА_3 від 18.11.2010 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої відповідач виявляє бажання оформити на своє ім`я банківську платіжну карту. Зазначена вище анкета-заява не містить умов щодо строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування відсотків за користування кредитом, комісії, неустойки. Долучені до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджені наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг, - відповідачкою не підписані. Зазначена вище анкета-заява містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем. На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 18.11.2010 року, згідно якого станом на 16.03.2021 року банком нарахована заборгованість в загальному розмірі 29798,48 грн., з яких 25787,68 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4010,80 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_3 від 18.11.2010 року розмір процентів за користування кредитом не зазначений. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також неустойку (пеню, штрафи). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18.11.2010 року, посилався на Витяг з Умови та Правила надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, як невід`ємну частину кредитного договору. Витягом з Умови та Правила надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (18.11.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14.04.2021 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15). Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, які містяться у матеріалах справи, не визнається відповідачкою та не містить її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18.11.2010 року, шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Необхідно також зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18.11.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Виходячи з викладеного, встановивши отримання відповідачем тіла кредиту в сумі 25787,68 грн, що також підтверджується випискою з особового рахунку та не спростовано відповідачкою, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь банку тіла кредиту в розмірі 25787,68 грн. Доводи апеляційної скарги про недоведеність видачі кредитних коштів є безпідставними. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надана банком виписка за картковим рахунком позичальника, якій надано оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджує обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року року у справі №554/4300/16-ц. Відповідно до виписки з особового рахунку (виписка по картці), ОСОБА_3 активно користувалась кредитним лімітом з листопада 2012 року по червень 2020 року, здійснюючи розрахунки у відділеннях магазинів, аптек, автозаправних станцій, поповнення рахунку мобільного зв`язку, оплату комунальних послуг, а також поповнення картки, тощо (а.с. 50-61 т.1). Обґрунтування апелянта, що виписка з особового рахунку сформована з листопада 2012 року (тобто через 2 роки з дня укладення кредитного договору) не свідчить про відсутність підстав для стягнення заборгованості, адже банківська виписка складена з дня встановлення банком кредитного ліміту 28.11.2012 та початку користування позичальником кредитними коштами. Посилання в апеляційній скарзі на нарахування банком відсотків за користування кредитом, пені, штрафу, які, на думку апелянта, увійшли до загальної заборгованості, є недоведеними та неконкретизованими. Відповідно до виписки з особового рахунку, яка є первинним бухгалтерським документом, нарахування пені та штрафів взагалі відсутні. Недоведеним є обґрунтування апеляційної скарги, що сума внесених коштів на банківський рахунок з метою погашення заборгованості перевищує фактично використані позичальником кошти (тіло кредиту); апелянтка не наводить сум використаних нею кредитних коштів та коштів, які внесені на погашення кредиту, власного контррозрахунку відповідачкою суду не надано. Разом з тим, доводи апеляційної скарги про необхідність розподілу місцевим судом судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам заслуговують на увагу. За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого банком судового збору (2270,00 грн) пропорційно задоволеним позовним вимогам (86,54%) у розмірі 1964,46 грн (а.с. 65 т.1). У зв`язку з викладеним вище, рішення місцевого суду підлягає зміні в частині розміру стягнутого з відповідачки на користь позивача судового збору з 2270,00 грн на 1964,46 грн. За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду оскаржене лише в частині стягнення з відповідачки тіла кредиту, а тому суд апеляційної інстанції справу в частині відмови у стягненні на користь банку відсотків в розмірі 4010,80 грн. не переглядає, відповідно до вимог ч. 1 статті 367 ЦПК України. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення місцевого суду. Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 376 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року в частині розміру стягнутого з ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк судового збору змінити з 2270,00 грн на 1964 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят чотири) грн 46 коп. В іншій оскаржуваній частині щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк тіла кредиту рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складений 05 грудня 2025 року. Головуючий Т.П. Красвітна Судді: В.С. Городнича М.Ю. Петешенкова