Постанова КЦС ВС № 554/4300/16-ц

Постанова Іменем України 25 травня 2021 року м. Київ справа №554/4300/16-ц провадження №61-3689св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 жовтня 2020 року у складі судді Тімошенко Н. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів Лобові О. А., Дорош А. І., Триголова В. М., ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У травні 2016 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 776 438,99 грн. Позов мотивовано тим, що 30 серпня 2007 року між банком - закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 28 208,11 швейцарських франків строком до 30 серпня 2037 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в порядку та розмірах, встановлених в кредитному договорі. Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим, станом на 18 травня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 776 438,99 грн, яка складається з: 25 353,17 швейцарських франків, що за офіційним курсом Еаціонального банку України складає 654 525,12 грн - заборгованість за кредитом, 4 722,36 швейцарських франків, що за офіційним курсом Національного банку України складає 121 913,87 грн - заборгованість за відсотками. Оскільки позичальник продовжує ухилятися від виконання кредитних зобов`язань, банк просив стягнути вказану заборгованість в судовому порядку. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 30.08.2007 в сумі 776 438,99 грн та судовий збір у розмірі 11 646,58грн. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь банку. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували положень частини першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджену Постановою Правління Національного банку України 17 червня 2004 року № 280, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 року. Судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15, відповідно до якого, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами факт видачі кредиту за кредитним договором в сумі 28 208,11 швейцарських франків. У матеріалах справи відсутні копії первинних документів, на підставі яких суд може дослідити обсяг виданих кредитних коштів, а також погашення кредиту та сплату процентів по кредиту, а також відсутня виписка з позичкового рахунку, що є підтвердженням видачі кредиту. Позивач не надав суду доказів дебетування позичкового рахунку позичальника, а отже і видачі кредитних коштів. Надана позивачем виписка з поточного рахунку не є доказом надання кредитних коштів за умовами кредитного договору, а отже суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Відзив на касаційну скаргу позивачем суду не подано Фактичні обставини, встановлені судами 30 серпня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав, а відповідач отримав у кредит кошти в сумі 28 208,11 швейцарських франків строком до 30 серпня 2037 року зі сплатою за користування кредитом фіксованого відсотку в розмірі 3,99% річних. Пунктом 1.9.1 частини 2 кредитного договору обумовлено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових чи інших зобов`язань за цим договором. 30 серпня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до кредитного договору, яким внесено зміни до основного договору щодо застережень, а саме: до пункту 1.11.1.1., пункту 1.7.2. , пункту 1.7.2.1., пункту 1.7.2.2., пункту 1.11.2., пункту 1.11.3. 06 вересня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено додатковий договір, яким внесено зміни до основного кредитного договору та визначено розмір платежу у розмірі 78,36 + сума нарахованих процентів на дату платежу швейцарських франків. 03 липня 2009 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1, яким внесено зміни до основного кредитного договору та змінено фіксований відсоток для розрахунку процентів за користування кредитом у період з 10 липня 2009 року по 10 березня 2010 року у розмірі 6,24% річних, а на період з 10 березня 2010 року до повного виконання боргових зобов`язань буде використовуватись плаваюча процентна ставка у розмірі 4,17% + FIDR. 18 березня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2, яким внесено зміни до основного кредитного договору та змінено фіксований відсоток для розрахунку процентів за користування кредитом у період з 12 квітня 2010 року по 10 вересня 2010 року у розмірі 6,16% річних. На період з 10 вересня 2010 року до 10 березня 2011 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 8,79 % річних а на період з 10 березня 2011 року до повного виконання боргових зобов`язань буде використовуватись плаваюча процентна ставка у розмірі 4,29% + FIDR. Взяті на себе зобов`язання відповідач належним чином не виконував, у визначені строки кредитні платежі не вносив, внаслідок чого за станом на 18 травня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 30 075,53 швейцарських франків, яка складається з: 25 353,17 швейцарських франків - заборгованість за кредитом та 4 722,36 швейцарських франків - заборгованість за процентами. 17 травня 2016 року на адресу ОСОБА_1 , зазначену у кредитному договорі, банком направлено досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 28 січня 2015 року складається з 25 353,17 швейцарських франків - залишку заборгованості та 1 470,44 швейцарських франків - відсотків за користування коштами, а всього 26 823,61 швейцарських франків. У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк», в якому просив визнати порушеними його права як споживача фінансових послуг, визнати недійсним кредитний договір від 30 серпня 2007 року, укладений між ним та ЗАТ «ОТП Банк» з моменту укладення; визнати недійсним договір іпотеки від 05 вересня 2007 року, укладений між ним та ЗАТ «ОТП Банк» з моменту укладення; скасувати заборону відчуження нерухомо майна: квартири АДРЕСА_1 , накладеної приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полєжаєвим О. Є. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 жовтня 2018 року вказаний позов задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 30 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», з моменту укладення. Визнано недійсним договір іпотеки від 05 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», з моменту укладення. Скасовано заборону відчуження нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , накладену приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полєжаєвим О. Є. Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року, скасовано рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 жовтня 2018 року, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно керувався тим, що згідно з наявними у справі доказами станом на час розгляду справи в суді зобов`язання за кредитним договором відповідачем належним чином не виконані. Відповідно до наданого банком розрахунку станом на 18 травня 2016 року заборгованість позичальника становила 776 438,99 грн та складалася з: 25 353,17 швейцарських франків, що за офіційним курсом Національного банку України складає 654 525,12 грн - заборгованість за кредитом, 4 722,36 швейцарських франків, що за офіційним курсом Національного банку України складає 121 913,87 грн - заборгованість за відсотками. Указаний розмір заборгованості не спростований відповідачем. Суд належно оцінив, що під час розгляду справи відповідач не заперечував факт виникнення боргу за кредитним договором і виникнення у кредитора права на стягнення заборгованості, не надав доказів на спростування її розміру. Протестверджував, що банк не підтвердив виконання свого обов`язку щодо видачі йому коштів. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій). Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суди дали оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача. На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд установив, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків. Посилання у касаційній скарзі на те, що банк не надавав позичальнику кредитні кошти в обумовленій кредитним договором валюті, є необґрунтованими, оскільки відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи передбачений кредитним договором порядок надання кредитних коштів був дотриманий, що підтверджується у тому числі випискою з особового рахунку позичальника, а також подальшими діями останнього щодо передачу в іпотеку нерухомого майна в забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань, подальше внесення змін до кредитного договору, шляхом укладення додаткових угод, вчинення дій по частковому виконанню умов з повернення кредиту протягом тривалого часу. Доводи заявника, що кредитні кошти були видані позичальнику готівкою, замість перерахування на відповідний рахунок, а також в іншій валюті, ніж та, що визначена у договорі, не свідчить про невиконання банком свого обов`язку з видачі кредитних коштів, оскільки такі дії були узгоджені із позичальником, який отримав кошти та тривалий час частково виконував обов`язок з повернення кредиту. Крім того, обставини отримання кредитних коштів перевірялись і встановлені в іншій справі (№554/1400/16) між тими ж сторонами за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» про захист прав споживача фінансових послуг, визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, скасування заборони відчуження нерухомо майна. Суди попередніх інстанцій правильно взяли до уваги встановлені у постанові Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року, обставини надання банком кредиту відповідачу за кредитним договором, які є преюдиційними, а презумпція правомірності кредитного договору, встановлена статтею 204 ЦК України, не спростована. Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахуванням судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15 (провадження № 61-517св18), оскільки у цій справі висновки судів зводяться до того, що позивач у порушення вимог процесуального закону не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність заборгованості у відповідача перед банком; на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006 та 2009 рік, оригіналу Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року, виписки за картковим рахунком, доказів отримання відповідачем кредиту чи перерахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача, тоді як представник відповідача заперечував підписання кредитних договорів з банком та здійснення платежів на виконання їх умов. На відміну від указаної справи, у якій суди дійшли висновку про відсутність доказів отримання відповідачем кредиту, у справі, яка є предметом перегляду, суди установили, що надання кредитних коштів відповідачу підтверджується належними та допустимими доказами, у тому числі випискою з особового рахунку позичальника. Тобто, у постанові Верховного Суду, на яку посилається заявник, та у справі, яка переглядається, є відмінними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про недоведення банком належними доказами факту видачі кредиту в обумовленій договором валюті кредитування. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин та поданих сторонами доказів. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суді не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко