Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/401/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/401/24 пров. № А/857/12724/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Судової-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І., з участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог у справі №140/401/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир про визнання дії та бездіяльності протиправними,- суддя в 1-й інстанції Каленюк Ж.В., час ухвалення рішення 08.05.2024, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення 10.05.2024, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі апелянт, позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Володимир (далі третя особа, КЕВ м. Володимир) у якому, з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 21.02.2024 (Т.1, а.с.134-140), просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі ІНФОРМАЦІЯ_4 ), правонаступником якого є ІНФОРМАЦІЯ_2 , викладене у п. 1 протоколу №60 від 13.03.2006, в частині щодо зняття з військового обліку ОСОБА_1 ; - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо нерозгляду та неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд і скасування рішення оформленого п. 19 протоколу засідання житлової комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 №55 від 28.01.2006, із змінами затвердженими п. 2 протоколу від 20.02.2006 №58, в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку; прийняття рішення про взяття ОСОБА_1 на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання із зазначенням дати зарахування з первинної дати постановлення на облік, відповідно до наявних документів в обліковій справі військовослужбовця ОСОБА_2 та членів його сім`ї; затвердження рішення житлової комісії командиром ІНФОРМАЦІЯ_5 та оголошення в наказі; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про перегляд та скасування рішення, оформленого п. 19 протоколу засідання житлової комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 28.01.2006 №55 зі змінами, затвердженими пунктом 2 протоколу від 20.02.2006 №58, в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 після перегляду та скасування рішення, оформленого п. 19 протоколу засідання житлової комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 28.01.2006 №55 зі змінами, затвердженими пунктом 2 протоколу від 20.02.2006 №58, в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку прийняти рішення про взяття ОСОБА_1 на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, із зазначенням дати зарахування з первинної дати постановлення на облік ОСОБА_2 , членом сім`ї якого є ОСОБА_1 , в саме з 03.03.1995; затвердити рішення житлової комісії командиром ІНФОРМАЦІЯ_5 та оголосити в наказі. 19.03.2024 від третьої особи до суду надійшла заява (клопотання) про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про: - визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі ІНФОРМАЦІЯ_4 ), правонаступником якого є ІНФОРМАЦІЯ_2 , викладене у п. 1 протоколу №60 від 13.03.2006, в частині щодо зняття з військового обліку ОСОБА_1 - зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_5 прийняти рішення про перегляд та скасування рішення, оформленого п. 19 протоколу засідання житлової комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 28.01.2006 №55 зі змінами, затвердженими пунктом 2 протоколу від 20.02.2006 №58, в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку; - зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_5 після перегляду та скасування рішення, оформленого п. 19 протоколу засідання житлової комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 28.01.2006 №55 зі змінами, затвердженими пунктом 2 протоколу від 20.02.2006 №58, в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку прийняти рішення про взяття ОСОБА_1 на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, із зазначенням дати зарахування з первинної дати постановлення на облік ОСОБА_2 , членом сім`ї якого є ОСОБА_1 , в саме з 03.03.1995; затвердити рішення житлової комісії командиром ІНФОРМАЦІЯ_5 та оголосити в наказі (Том 1, а.с.185-187). Вказане клопотання мотивоване тим, що зняття позивача з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов відбулося ще у 2006 році, тобто 18 років тому. Протягом цього періоду позивачем не вживалися жодні заходи щодо ознайомлення з причинами таких дій відповідача, їх оскарженням чи поновлення на даному обліку. Жодних належних доказів про пропущення такого численного строку позовної давності ні позивачем, ні його представником не подано для ознайомлення суду. Ба більше, у 2022 році в провадженні Ковельського міськрайонного суду Волинської області перебувала справа №159/13/22 щодо розгляду спору між тими самими сторонами, з аналогічними позовними вимогами та з аналогічних підстав. Ухвалою від 01.08.2022 провадження у справі закрито за клопотанням сторони позивача через юрисдикцію спору. З моменту постановлення цієї ухвали пройшло більше ніж півтора року, що підтверджується матеріалами вищезгаданого провадження, долученого до клопотання. Вказане свідчить про звернення до адміністративного суду з пропуском шестимісячного строку встановленого ст. 122 Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС України) Також третя особа звернула увагу, що позивач не подавала заяв чи клопотань щодо поновлення строку звернення до суду з наданням доказів поважності причин його пропуску. Просила позов залишити без розгляду. 26.03.2024 від сторони позивача надійшло заперечення на клопотання заяву про залишення позовної заяви без розгляду. 09.04.2024 від сторони позивача надійшло клопотання про поновлення процесуального строку (Т.1, а.с.210-216). Так, зазначено, що про існування протоколу ІНФОРМАЦІЯ_7 №60 від 13.03.2006, а тому і про порушення прав позивача шляхом його прийняття, ОСОБА_1 дізналася тільки у зв`язку з отриманням відзиву на позовну заяву від 19.02.2024 адвокатом Світлицькою З.О. засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» у справі №140/401/24 від ІНФОРМАЦІЯ_5 . До одержання відзиву ОСОБА_1 не знала про існування протоколу і не могла знати про нього, оскільки не була присутньою при його прийнятті та такий їй не надсилався; в межах розгляду справи Ковельським міськрайонним судом Волинської області №2-746/07 у рішенні від 10.05.2007 зафіксовано тільки те, що 10.03.2006 відповідно до протоколу №32 було постановлено надати сину позивача ОСОБА_2 ордер на квартиру складом сім`ї на 3 осіб, тобто, позивач могла залишатися на квартирному обліку до одержання житла і нею, повідомлень про зняття її з обліку не надходило; відповідач і ІНФОРМАЦІЯ_4 створювали перешкоди в отриманні інформації позивачем, оскільки відповідей на усі запити адвоката позивача не одержано і досі та їй не повідомляли жодної інформації про зняття з квартирного обліку. Лише у 2021 році коли позивач звернулася за правовою допомогою до адвоката, він повідомив її про одержання документів, зі змісту яких з`ясовано факт зняття ОСОБА_3 з квартирного обліку. Крім того, вказала, що предмет та підстави позовів у межах справи №159/13/22 та цієї справи відмінні та щодо існування протоколу ІНФОРМАЦІЯ_7 №60 від 13.03.2006 під час подання позову у цій справі їй не було відомо, оскільки такий не було додано до матеріалів справи жодною із сторін. Позивач дізналася про порушення її прав щодо зняття з квартирного обліку у квітні 2021 року та у межах трирічного строку звернення подала позов до Ковельського міськрайонного суду Волинської області 29.12.2021 про поновлення її на квартирному обліку. 01.08.2022 провадження у вказаній справі закрито у зв`язку з підсудністю справи адміністративному суду. Також вказано, що ОСОБА_1 є особою, яка має захворювання, що обмежують та загрожують життю. За позивачем здійснює догляд її син, який з 26.02.2022 бере участь в бойових діях. Оскільки ОСОБА_1 є особою похилого віку, потребує стороннього догляду, то під час дії карантину, який діяв увесь 2021, 2022 роки та до 30.06.2023, вона та її родичі мали правомірні очікування, що позивач за станом здоров`я має поважні причини пропуску строку звернення до суду із позовом. З покликанням на практику Європейського суду з прав людини, в сукупності наведені обставини, з позиції сторони позивача, є достатніми для визнання поважними причин строку звернення до суду , оскільки в даному випадку, враховуючи особу ОСОБА_1 , обмеження щодо строку звернення до суду мають застосовуватися гнучко і без надмірного формалізму. Станом на момент подання заяви від 31.10.2023 ОСОБА_1 мала правомірні очікування, що оскільки відповідно до норм законодавства, викладених у позовній заяві, житлова комісія ІНФОРМАЦІЯ_5 має право переглядати та скасовувати свої рішення та рішення житлових комісій, правонаступником яких вона є, то може прийняти таке рішення за заявою від 31.10.2023 і таким чином виникне підстава для взяття ОСОБА_1 на квартирний облік. Просила поновити строк звернення до суду із цим позовом, відмовити у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог та продовжити розгляд справи №140/401/24. Згідно з запереченням на клопотання від 11.04.2024 представник третьої особи, з додатковим аргументуванням, просив залишити позовну заяву в відповідній частині позовних вимог без розгляду. Ухвалою суду від 17.04.2024 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та на підставі ч. 3 ст. 123, ч. 13 ст. 171 КАС України позовну заяву залишено без руху й позивачу запропоновано у встановлений строк подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог, в якій вказати інші підстави для поновлення строку (Том 1, а.с.249-252). 26.04.2024 до суду надійшла заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду (Том 2, а.с.3-6). В обґрунтування цієї заяви, серед іншого, зазначено, що сторона позивача вважає, що підлягають поновленню строки звернення до суду із позовом в частині відповідних позовних вимог, у зв`язку з станом здоров`я позивача, що підтверджується доказами, долученими до матеріалів справи. Позивач хворіє більше 10 років, періодично лікується стаціонарно, постійно амбулаторно та їй надається паліативна допомога. Викладене у сукупності дає можливість ствердити, що протягом тривалого часу, з липня 2021 року позивач була позбавлена можливості звернутися до суду з об`єктивних причин та незалежних від позивача. Крім того, хоча матеріали справи і містять докази скерування ОСОБА_1 поштою протоколу від 13.03.2006 разом із письмовими поясненнями третьої особи 08.07.2022 у справі №159/13/22, однак по доданих квитанціях у зв`язку з їхньою давністю, неможливо відстежити чи був лист вручений адресату чи повернутий. Позивач стверджує, що такий лист не одержувала, оскільки вона не могла прибути до поштового відділення для отримання рекомендованого листа через погане самопочуття, бо тільки виписалася з лікарні, що підтверджується медичними документами за період лікування з 22.06.2023 по 07.07.2023. Факт того, що відповідні документи зареєстровані Ковельським міськрайонним судом Волинської області стороною позивача не спростовується, однак позивач не брала участі в судових засіданнях особисто, а через її представника адвоката, а адвокат не був ознайомлений з матеріалами справи. Висновок про те, що ОСОБА_1 дізналася в липні 2022 року про існування спірного протоколу є передчасним, оскільки жодним чином не можливо встановити чи ознайомлювався з таким сам адвокат, адже вже 01.08.2022 провадження у справі закрито, інших питань по суті справи не розглядалося, а у адвоката у зв`язку з закриттям провадження у справі не було підстав ознайомлюватися із новими матеріалами справи, а в суду повідомляти про надходження нових клопотань. Таким чином, ОСОБА_1 в силу свого похилого віку та стану здоров`я, особливостей розгляду справи №159/13/22 не отримувала спірного протоколу разом із письмовими поясненнями третьої особи 08.07.2022, а дізналася лише від адвоката Світлицької З.О., яка отримала його витяг разом із відзивом на позовну заяву, що розглядається у цій справі 19.02.2024. Просила поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із цим позовом у відповідній частині позовних вимог. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог відмовлено; клопотання КЕВ м. Володимир про залишення позову без розгляду задоволено частково; позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача КЕВ міста Володимир про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення, викладеного в протоколі від 13.03.2006 №60, залишено без розгляду. Ухвалу суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на неї апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог від 08.05.2024 є незаконною, необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при вирішенні питання поновлення строку звернення до суду слід, серед іншого, уникати надмірного формалізму та враховувати воєнний стан. Щодо обізнаності ОСОБА_1 з існуванням протоколу від 13.03.2006 за №60, представником позивача зазначено, що позивач, як член сім`ї військовослужбовця, з 2004 року перебувала на квартирному обліку покращення житлових умов разом зі своїм сином ОСОБА_2 та його сім`єю. Згідно з встановленим в ухвалі Апеляційного суду Волинської області від 09.08.2007 у справі №22ц-611/07 преюдиційним фактом, рішенням Ковельського міськвиконкому від 24.07.2006 ОСОБА_2 видано ордер на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю з трьох осіб, без врахування матері ОСОБА_1 , яка проживала разом з ним і теж потребувала поліпшення житлових умов. Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 30.05.2007, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 09.08.2007, в позові про виселення ОСОБА_1 відмовлено, оскільки вона як член сім`ї військовослужбовця перебувала в списках осіб, які потребують покращення житлових умов та свої житлові умови не покращила, тому не може бути виселена без надання іншого житлового приміщення. Намагаючись з`ясувати, коли підійде її черга на отримання житла в 2021 році позивач особисто в ІНФОРМАЦІЯ_8 дізналася, що не враховуючи вищевказані рішення судів та встановлені в них обставини, вона, як член сім`ї військовослужбовця, знята з квартирного обліку. Документально про порушення свої прав ОСОБА_1 дізналася у квітні 2021 року згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_9 від 14.05.2021, заяву про поновлення на обліку подано 15.04.2021. Саме в цей час ОСОБА_1 від адвоката стало відомо про зняття її з квартирного обліку та звернулася, у наслідку, до Ковельського міськрайонного суду Волинської області 29.12.2021 в межах трирічного строку звернення до суду цивільної юрисдикції з позовною заявою про поновлення її на квартирному обліку. Тоді є у квітні 2021 року від адвоката Мостика Є.О. отримала копії протоколу засідання житлової комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 28.01.2006 №55 та протокол від 20.02.2006 №58. Достеменно ОСОБА_1 невідомо як ці документи отримав попередній адвокат, оскільки договір з ним розірвано через неузгодження правової позиції. За порадою адвоката 29.12.2021 позивач звернулася до Ковельського міськрайонного суду Волинської області в межах трирічного строку звернення до суду цивільної юрисдикції з позовною заявою про поновлення її на квартирному обліку, за наслідками розгляду якої 01.08.2022 закрито провадження у справі №159/13/22 у зв`язку з підсудністю справи адміністративному суду. 07.09.2023 до адвоката Світлицької З.О. звернувся син позивача для надання ОСОБА_1 професійної правничої допомоги. Для узгодження позиції позивач надала адвокату усі наявні у неї документи, зокрема, копії протоколів №55 від 28.01.2006 та №58 від 20.02.2006. Вивчивши документи, адвокат 31.10.2023 звернулася в інтересах ОСОБА_1 з письмовою заявою до відповідача ї, у якій просила переглянути і скасувати рішення, оформлене п. 19 протоколу засідання житлової комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 №55 від 28.01.2006, з змінами затвердженими п. 2 протоколу від 20.02.2006 №58 в частині зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку; прийняти рішення про взяття ОСОБА_4 на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання із зазначенням дати зарахування з первинної дати постановлення на облік, відповідно до наявних документів в обліковій справі військовослужбовця ОСОБА_2 та членів його сім`ї; рішення житлової комісії затвердити командиром військової частини та оголосити в наказі. Таким чином, якби стороні позивача було відомо станом на 31.10.2023 про існування протоколу ІНФОРМАЦІЯ_7 №60 від 13.03.2006 немає жодних об`єктивних пояснень, чому не було подано до ІНФОРМАЦІЯ_5 заяви про перегляд вказаного протоколу разом із п. 19 протоколу засідання житлової комісії при Ковельському ОМВК №55 від 28.01.2006, з змінами затвердженими п. 2 протоколу від 20.02.2006 №58. Жодних сприятливих наслідків перегляд такого протоколу для позивача не створював і не створив, а навпаки, це стало підставою нерозгляду обставин, викладених в цьому протоколі. Про оскаржений протокол №60 від 13.03.2006 позивачка дізналася тільки у зв`язку з отриманням відзиву на позовну заяву 19.02.2024 адвокатом засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» у справі №140/401/24 від відповідача. До одержання відзиву про існування вказаного протоколу позивач не знала і не могла знати, з покликанням на ті ж обставини, що й у заяві про поновлення строку звернення до суду із позовом. Серед іншого, сторона позивача також вказала, що добросовісно повідомила суд першої інстанції про те, що не отримувала спірний протокол разом із поясненнями третьої особи в межах справи №159/13/22 від 08.07.2022, однак у зв`язку з неможливістю надати суду беззаперечні докази його неотримання, усвідомлювала свій обов`язок подати суду клопотання про поновлення строку звернення до суду із позовом. Викладені в ухвалі, яка оскаржується в апеляційному порядку, мотиви суду щодо повернення позовної заяви в частині позовних вимог є надмірно формальними, ставлять питання поновлення строку звернення до суду із позовом в залежність від обставин, які не можна довести, ні спростувати, а також від процесуальної поведінки адвоката Мостики Є.О., який міг і не ознайомлюватися з матеріалами справи №159/13/22. Вже в наступному судовому засіданні після подання 08.07.2023 пояснень третьою особою, 01.08.2022 провадження у справі закрито. Інших питань по суті справи №159/13/22 не розглядалося, а у представника позивача у зв`язку із закриттям провадження у справі не було підстав ознайомлюватися із новими матеріалами справи, а в суду повідомляти про надходження нових клопотань чи пояснень, в той же час квитанція про надсилання пояснень представнику позивача у цій справі до пояснень не додавалася. Також судом першої інстанції не було враховано те, що тривале лікування позивача, яке суд вважав недостатнім доказом поважності пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог, збіглося з тривалим існуванням запровадженого воєнного стану, що вплинуло на забезпечення доступності правосуддя для ОСОБА_1 як особи похилого віку, із захворюваннями, що обмежують та загрожують життю. Також вказано про запровадження впродовж 2021, 2022 років карантину, що зумовило обмеження для позивача брати участь у публічних взаємовідносинах для уникнення загроз здоров`ю, з яким є значні проблеми, є однією з поважних причин пропуску строку звернення до суду із позовом. У викладених в апеляційній скарзі аргументах наведено факти щодо кожної з обставин, які мали бути враховані судом першої інстанції:

1. Справа складна в силу збігу факторів прийняття декількох рішень стосовно позивача у різний час і різного змісту, які фактично створюють один наслідок; позивач діяла добросовісно звертаючись до суду з позовною заявою виключно з тих підстав, які були їй відомі, вчинила ті дії, які могла в силу особливостей своєї особистості; відповідач діяв не добросовісно, оскільки не повідомив заявницю про прийняте рішення, ігнорував заяви та запити подані до нього у межах даного провадження; для позивача є значущим питання забезпечення її житлом, а її становище є особливим в силу похилого віку, стану здоров`я та члена сім`ї військовослужбовця, яка перебуває під особливим захистом держави. Вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватися як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Просила скасувати оскаржену ухвалу від 08.05.2024 про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог та продовжити розгляд справи в відповідній частині. 24.06.2024 від КЕВ м. Володимир надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій, серед іншого, вказав, що ч. 2 ст. 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їй процесуальним правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Вважає аргументи сторони позивача недостатніми для поновлення процесуального строку звернення до суду із позовом. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу від 08.05.2024 у справі №140/401/24 без змін. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Залишаючи позов без розгляду в частині позовних вимог (про визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії при Ковельському ОМВК, викладеного у пункті 1 протоколу від 13.03.2006 №60), суд першої інстанції виходив з того, що наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду причини не дають підстав для висновку, що позивач не мала реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений КАС України строк. Зазначено, що нереалізація права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від самого позивача, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше (ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області суду від 01.08.2022 у справі №159/13/22 провадження у справі закрито). Тому триваюча пасивна поведінка позивача, вибір адвоката не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду (для оскарження рішення, викладеного у протоколі від 13.03.2006 №60) з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Позивачем не доведено наявності протягом тривалого часу непереборних причин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду, тому суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду на підставі ч. 3 ст. 123, п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України в означеній частині позовних вимог. З огляду на предмет позову суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання пропущеним строку звернення до суду за взаємопов`язаними позовними вимогами (про визнання протиправною бездіяльності щодо розгляду заяви від 31.10.2023 та зобов`язання відповідача прийняти рішення за результатами розгляду заяви), оскільки позов подано до суду 10.01.2024, тобто, в межах встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України строку. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому, ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Колегія суддів зауважує, що право на судовий захист не є абсолютним. Законодавством встановлені вимоги, зокрема, щодо необхідності дотримання особою, яка звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів, відповідних строків. Частина 1 ст. 118 КАС України визначає, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Правові висновки щодо порядку застосування ст. 118 КАС України викладені, зокрема у постановах Верховного Суду 17.09.2021 у справі №420/473/20, від 05.05.2022 у справі №240/10663/20, від 01.06.2022 у справі №460/100/21, від 18.01.2023 у справі №160/6211/21 та від 14.03.2023 у справі №160/26351/21. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у ст. 123 КАС України, відповідно до частини першої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Частиною 3 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Отже, строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 1 ст. 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Крім того, Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20.11.2019 у справі №9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Подібні висновки виклав Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі №420/1782/23, де вказав, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Спірне рішення житлової комісії при Ковельському ОМВК викладене у пункті 1 протоколу від 13.03.2006 №60, а позов у межах цієї справи подано до Волинського окружного адміністративного суду за допомогою системи «Електронний суд» 10.01.2024. Водночас, скаржник обґрунтовує поважність пропуску такого строку такими обставинами: - про порушення своїх прав, яке полягає у знятті її з квартирного обліку, позивач дізналася у квітні 2021 року та тоді ж від свого адвоката (розірвано договір через неузгодження правової позиції) одержала копії протоколів житлової комісії при Ковельському ОМВК №55 від 28.01.2022 та №58 від 20.02.2006 (про спосіб їх одержання нічого невідомо); - про спірне рішення позивач ОСОБА_1 дізналася тільки у зв`язку з одержанням відзиву на позовну заяву від 19.02.2024 від відповідача, оскільки при його прийнятті не була присутньою та таке їй не скеровувалося; - примірник протоколу №60 від 13.03.2006 разом із поясненнями третьої особи від 08.07.2022 в межах розгляду справи Ковельським міськрайонним судом Волинської області №159/13/22 не отримувала, а в оператора поштового зв`язку відсутня інформація щодо пересилання поштового відправлення №4470101777406; - ОСОБА_1 було відомо лише, що ордер на квартиру АДРЕСА_1 її сину ОСОБА_2 видано на 3 особи, а не на 4, які всі разом перебували на квартирному обліку, а тому вважала, що перебуває на квартирному обліку; - ІНФОРМАЦІЯ_4 , а пізніше і відповідач, чинили перешкоди щодо отримання інформації позивачем, в тому числі щодо того, чому нею не отримано житло; - позивач добросовісно повідомила суд першої інстанції про те, що не отримала спірний протокол, однак у зв`язку з неможливістю подати беззаперечні докази його неодержання, усвідомлювала свій обов`язок подати клопотання про поновлення строку звернення до суду; - мотиви суду щодо залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог є надто формальними та ставлять питання поновлення строку звернення до суду в залежність від обставин, які не можливо довести, ні спростувати та в залежність від процесуальної поведінки попереднього адвоката Мостики Є.О., який міг і не ознайомлюватися з матеріалами справи, яка розглядалася Ковельським міськрайонним судом Волинської області, з огляду на те, що вже в наступному засіданні після подання пояснень третьої особи від 08.07.2022 провадження у справі №159/13/22 провадження у справі закрито через підсудність справи Волинському окружному адміністративному суду. Інших питань по суті справи не розглядалося, у зв`язку з закриттям провадження у справі адвокат не мав підстав ознайомлюватися з матеріалами справи, а суд не повідомляв про надхлдження нових клопотань чи пояснень та їй надається паліативна допомога; - позивач є особою похилого віку, постійно перебуває на амбулаторному лікуванні та періодично на стаціонарному, - значний вплив на можливість належно реалізувати свої права і обов`язків мав карантин, запроваджений з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVІD-19) через поганий стан здоров`я позивача та запроваджений воєнний стан. Перевіривши наведене скаржником обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції вказує, що останнє ґрунтується на суб`єктивному ставленні позивача до наведених ним обставин. Водночас зазначені доводи жодним чином не можуть сприйматись як об`єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача та дійсно унеможливили звернення до суду у більш стислі строки. Так, поважними визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Такими обставинами є ті, що унеможливлюють вчасне звернення до суду з відповідним позовом. Щодо обізнаності позивача про спірне рішення, колегія суддів зазначає таке. Згідно з Витягом з протоколу засідання житлової комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 №60 від 13.03.2006 виключено із членів сім`ї ОСОБА_2 , які перебувають разом з ним на квартирному обліку мами ОСОБА_1 в зв`язку з відсутністю в обліковій справі відповідних документів, які визначені Наказом МОУ №200 від 1988 року. В матеріалах справи відсутні докази скерування вказаного документа позивачу та отримання їх позивачем. Позивач стверджує, що про вказане рішення дізналася після ознайомлення з відзивом від 19.04.2024 у цій справі, додатком до якого слугував відповідний Витяг. Своєю чергою, третя особа у клопотання про залишення позовної заяви без розгляду ствердила про надання копії такого до матеріалів справи №159/13/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача КЕВ м. Володимир-Волинський про визнання дій незаконними та поновлення у списках осіб, які потребують поліпшення житлових умов разом із поясненнями, які скеровано позивачу засобами поштового зв`язку 08.07.2022 (штрихкодовий ідентифікатор 4470101777406). Згідно з відповіддю АТ «Укрпошта» від 07.05.2024 за №1.10.004.012074024 на запит адвоката позивача ОСОБА_5 , інформація в автоматизованій системі відстеження Укрпошти відсутня, тому що поштове відправлення було прийняте до пересилання більше ніж пів року тому. З огляду на таке, позивач стверджує, що не отримувала відповідного поштового відправлення, оскільки не могла піти отримати рекомендований лист, адже тільки виписалася з лікарні (перебувала на лікуванні з 22.06.2023 по 07.07.2023). Так, згідно з приписами пункту 92 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в редакції, чинній станом на 08.07.2022), рекомендовані листи підлягають доставці додому. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що випискою з медичної карти стаціонарного хворого №376 Комунального підприємства «Волинська обласна лікарня «Хоспіс» м. Ковель» Волинської обласної ради дійсно підтверджено період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з 22.06.2023 по 07.07.2023 (Т. 1, а.с.217). Однак протокол від 13.03.2006 №60, як уже зазначалося вище, був їй надісланий засобами поштового зв`язку 08.07.2022 (Т.1, а.с.229) Відповідні пояснення з додатками зареєстровані Ковельським міськрайонним судом Волинської області (вх. №7848/22 від 11.07.2022) у справі №159/13/22 (Т.1, а.с.235-239), участь у якій позивач брала через свого представника (адвоката) та він був присутній у судовому засіданні 01.08.2022, що встановлено зі змісту ухвали суду. Спірне рішення (протокол) на той час було приєднане до матеріалів судової справи №159/13/22. Слід зазначити, що згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 64 Цивільного процесуального кодексу України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Своєю чергою, ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників справи, а ст. 49 цього ж кодексу процесуальні права та обов`язки учасників справи. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.04.2024 у справі №990/330/23 зазначено, серед іншого, наступне: «…6.29 Тож, незважаючи на те, що вибір адвоката, який надаватиме професійну правничу допомогу, зокрема у формі представництва інтересів у суді, є правом особи (учасника справи), однак правом, яке передбачає також і настання відповідних юридичних наслідків (як процесуального характеру, так і в матеріально-правовому спорі, переданого на розгляд суду), передовсім для учасника справи. Незнання цього останнім не відміняє настання відповідних наслідків. 6.30. Отже, участь позивача (учасника справи) у судовому процесі через свого представника, повноваження якого належним чином підтверджені, слід розцінювати як участь самого позивача, у зв`язку із чим і наслідки вчинених представником процесуальних дій поширюються на особу, яку представляють (позивача), незалежно від того, якою є особиста поведінка цієї особи. Інше суперечило б самій сутності інституту представництва. …». Отже, офіційна процесуальна комунікація позивача здійснювалася і через представника й останній, проявляючи належну зацікавленість до стану справи, також мав усі можливості та повноваження для ознайомлення з матеріалами справи. Колегія суддів зазначає, що початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У контексті викладеного, колегія суддів зважає на аргументи сторони позивача, що факт відсутності відомостей про спірне рішення не був відомим при зверненні до суду із позовом та про таке дізналися з відзиву від 19.04.2024 у межах справи №140/401/24, у зв`язку з чим подано заяву про зміну предмета позову, однак зауважує, що, з врахуванням викладених вище висновків, сторона позивача повинна була дізнатися про порушення її прав ще у липні 2022 року у межах справи №159/13/22. Таким чином, шестимісячний строк звернення до суду обліковується з липня 2022 та завершився у січні 2023 року. Представник позивача теж обґрунтовує поважність причин пропуску строку станом здоров`я ОСОБА_1 (діагноз: ГМІ зі ішемічним типом в басейні правої СМА. Легкий лівобічний геміпарес. Гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, ступінь 2), яка хворіє більше 10 років, періодично лікується стаціонарно, постійно амбулаторно. Згідно з випискою з медичної карти Комунального неприбуткового підприємства «Камінь-Каширський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1 до лікаря зверталася 06.02.2022, 29.07.2022, 26.10.2022, 28.12.2022; у виписці з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 25.04.2024 позивач лікувалася в Сошичненській амбулаторії загальної практики - сімейної медицини 28.12.2022, 03.05.2023, 12.05.2023, 25.09.2023, 14.02.2024, а згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого №376 Комунального підприємства «Волинська обласна лікарня «Хоспіс» м. Ковель» Волинської обласної ради хворій надається паліативна допомога. Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 у справі №560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома. Хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону. Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.11.2019 у справі №120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивачем надано докази про її перебування саме на стаціонарному лікуванні лише у періоди з 12.05.2023 по 22.05.2023, 22.06.2023 по 07.07.2023 (Т.1, а.с.217). При цьому, неможливості звернутися до суду до початку стаціонарного лікування, або у періоди між перебуванням у стаціонарі, або після завершення стаціонарного лікування позивачем не обґрунтовано. Крім того, позивачем не доведено, а судам першої інстанції не встановлено, що у зі змісту долученої до матеріалів справи медичної документації вбачається, що позивач перебувала у стані, який дійсно свідчив про наявність обмежень у здійсненні нею фізичної чи інтелектуальної діяльності. Аналогічний підхід щодо критеріїв оцінки поважності пропуску звернення до суду у зв`язку із перебуванням особи на амбулаторному лікуванні неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постановах від 17.07.2019 у справі №815/1175/17, від 20.02.2020у у справі №560/3070/19, від 26.03.2020 у справі №805/2688/18-а, від 27.08.2021 у справі №520/17941/2020, від 12.10.2023 у справі №560/2291/23, від 26.01.2024 у справі №440/305/19 та від 31.01.2024 у справі №620/13656/21. Щодо доводів скаржника про необхідність перебування на частковій самоізоляції з метою уникнення близького контакту з іншими особами з метою унеможливлення передачі вірусу SARS-CoV (COVІD-19), колегія суддів вказує, що вказані події не мали постійний і тривалий характер, а тому не могли повністю позбавити позивача можливості протягом всього цього часу звернутися до суду за захистом своїх прав. Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв`язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв`язку. Доводів та доказів щодо неможливості вчиняти відповідні дії (подання позовної заяви, укладення договору з адвокатом з метою уповноваження останнього вчиняти відповідні дії від імені позивача) засобами електронного або поштового зв`язку, з метою реалізації своїх прав та обов`язків у межах передбаченого КАС України строку на звернення до суду з позовом, позивачем не надано. Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №990/102/22 та у постанові Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №160/14919/22. Щодо покликань на запровадження в Україні воєнного стану як поважної причини пропуску строку звернення до суду із позовом, колегія суддів зазначає таке. Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з відповідними Указами Президента України та триває й досі. Своєю чергою, введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду. Суд вважає за необхідне зазначити, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини. У контексті викладеного, стороною позивача не надано суду доказів, які б свідчили про непереборну дію обставин, які б унеможливлювали звернення позивача до суду із позовом в причинному зв`язку із запровадженим воєнним станом. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 28.07.2023 позивач зверталася із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача КЕВ міста Володимир про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії (справа №140/21428/23) (Т.1, а.с.241-243). Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з неусуненням недоліків, визначених в ухвалі від 10.08.2023 про залишення позовної заяви без руху. Так, згідно з ухвалою від 10.08.2023 про залишення позовної заяви без руху у справі №140/21428/23, одним із недоліків позовної заяви визначено пропуск строку звернення до суду із цим позовом та в мотивувальній частині ухвали надано оцінку причинам пропуску строку звернення до суду у поданій позивачем заяві про поновлення строку звернення до суду разом із відповідною позовною заявою. Судом першої інстанції зазначено, що позивачем не наведено поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду із позовом, тому необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із вказаним позовом, зазначивши обґрунтовані причини поважності його пропуску. Недоліки позовної заяви не усунуто, позовну заяву повернуто позивачу, а судове рішення у справі №140/21428/23 не оскаржене. Отже, попри свій стан здоров`я ОСОБА_1 мала можливість звертатися до суду та користувалася правничою допомогою, яку їй на підставі договору від 07.09.2023 надавала адвокат Світлицька З.О. (Т.1, а.с.244), а у 2021 - 2022 роках - інший адвокат, що підтверджується ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01.08.2022 у справі №159/13/22 й не заперечується у заяві про поновлення строку звернення до суду від 08.04.2024 (Т.1, а.с.210-216). Підсумовуючи викладене у сукупності, в даному випадку, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду та погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії при Ковельському ОМВК, викладеного у пункті 1 протоколу від 13.03.2006 №60. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі №809/1087/17, від 22.11.2018 у справі №815/91/18, від 17.06.2021у у справі №570/4516/19, від 18.02.2022 у справі №380/893/20. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Крім того, колегія суддів зазначає, що ст. 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними. Верховний Суд у справі №640/5645/19 (постанова від 23.09.2020) щодо застосування положень ч.ч. 3, 4 ст. 123 КАС України дійшов висновку, що правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі. Аналогічні висновки були висловлені також у постанові Верховного Суду від 23.08.2022 у справі №826/2098/18. Матеріалами справи встановлено, що суд першої інстанції надав можливість стороні позивача скористатися правом подати заяву, в якій би пропонувалось вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду у відповідь на заявлені відповідачем додаткові обставини. Ухвалою суду від 17.04.2024 у цій справі відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та на підставі ч. 3 ст. 123, ч. 13 ст. 171 КАС України позовну заяву залишено без руху й позивачу запропоновано у встановлений строк подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог, в якій вказати інші підстави для поновлення строку (Т.1, а.с.249-252). 26 квітня 2024 року до суду надійшла заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду (Т.2, а.с.3-6). Враховуючи наведене, суд першої інстанції, застосовуючи ч. 3 ст. 123 КАС України, правомірно залишив позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог, оскільки в силу приписів ч. 1 зазначеної статті суд першої інстанції залишив позовну заяву без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути та надав позивачеві можливість повторно повідомити про інші причини поважності пропуску строку на звернення до суду. Таким чином, факти порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, статей 122, 123 КАС України, під час вирішення питання стосовно визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, не знайшли свого підтвердження за результатами апеляційного розгляду справи. Підсумовуючи викладене, колегія суддів за результатами розгляду апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в відповідній частині позовних вимог. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до ч. 1 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені ст. 315 КАС. Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом ч. 1 ст. 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла переконання, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а тому підстави для її скасування відсутні. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог ст. 139 КАС України немає. Керуючись ст. 240, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог у справі №140/401/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Т. І. Шинкар повний текст постанови складено 16.07.2024