Постанова 4875 № 922/4614/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2024 року м. Харків Справа № 922/4614/23 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В. розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" (вх. № 179 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 у справі №922/4614/23, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження суддею Чистяковою І.О., повне рішення складено 25.12.2023 за позовом Фізичної особи-підприємця Коваль Алли Петрівни, м. Ромни, Сумська область, до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка", м. Харків, про стягнення 140 399,45 грн. ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець Коваль Алла Петрівна звернулась до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 101 377,80 грн, інфляційного збільшення боргу в сумі 27 739,88 грн, трьох процентів річних в сумі 6090,62 грн та пені в сумі 5 191,15 грн, всього позивач просив стягнути 140 399,45 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 14 039,94 грн витрат на оплату наданих і отриманих правових послуг, 14 039,94 грн додаткової винагороди Адвокатського об`єднання (гонорар успіху) та судовий збір. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами купівлі-продажу №5 від 03.01.2021 та № 27 від 03.01.2022 щодо оплати вартості поставленого товару. Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 позов задоволено частково у розмірі 140 375,69 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" (ідентифікаційний код 30133681) на користь Фізичної особи-підприємця Коваль Алли Петрівни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість за поставлений товар в сумі 101 377,80 грн, інфляційне збільшення боргу в сумі 27 739,88 грн, 3% річних в сумі 6 066,86 грн та пеню в сумі 5 191,15 грн, всього стягнуто 140 375,69 грн. В решті позову відмовлено. Судові витрати у справі у вигляді судового збору в сумі 2 146,84 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 037,57 грн та додаткової винагороди Адвокатського об`єднання (гонорар успіху) в сумі 14 037,57 грн покладено на відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" (ідентифікаційний код 30133681). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" (ідентифікаційний код 30133681) на користь Фізичної особи-підприємця Коваль Алли Петрівни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 2 146,84 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 037,57 грн та додаткову винагороду Адвокатського об`єднання (гонорар успіху) в сумі 14 037,57 грн. Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки відповідачем у відзиві на позовну заяву повністю визнано заборгованість за поставлений товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 101 377,80 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Оскільки судом установлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем на виконання умов договорів купівлі-продажу №5 від 03.01.2021 та № 27 від 03.01.2022 товару, у позивача виникло право на нарахування 3% річних та індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, та пені передбаченої п.5.2. договору. Судом перевірено наданий позивачем розрахунок вищевказаних сум заборгованості, і визнано його обґрунтованим в частині стягнення інфляційного збільшення боргу в сумі 27739,88 грн та пені в сумі 5191,15 грн, а тому суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що арифметично правильним є нарахування в сумі 6 066,86 грн. та задовольнив позовні вимоги в цій частині на вказану суму, відмовивши у стягненні 3% річних в сумі 23,76 грн. Заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунку нарахованої заборгованості та штрафних і фінансових санкцій, відповідачем суду надано не було. Щодо доводів відповідача про те, що на час воєнного стану в Україні законодавством не передбачено нарахування інфляційного збільшення боргу, трьох відсотків річних та пені, суд зазначив, що Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18, проте вказаними нормами фактично звільняються від будь-якої відповідальності позичальники, у зв`язку з неможливістю виконати зобов`язання за договором позики в період воєнного стану, а тому за порушення покупцем грошового зобов`язання за договором поставки (купівлі-продажу) товару такий покупець не звільняється ані від обов`язку сплати пені, передбаченої договором, ані від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України. Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені в сумі 5 191,15 грн на 80%, суд вказав, що право на зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), 3% річних виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, перебуває у межах дискреції суду (судового розсуду); відповідачем не надано належної фінансової звітності на підтвердження факту неплатоспроможності ТОВ Агрофірма "Хоружівка"; також не є підставою для застосування положень ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України наданий відповідачем Звіт із праці за жовтень 2023 р., Звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2023 р. та наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України № 1054 від 02 травня 2023 року, в якому ТОВ Агрофірма "Хоружівка" визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Ураховуючи наведене та те, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за вказаними договорами купівлі-продажу триває вже понад два роки, відповідач повністю визнав суму основного боргу, але не погасив навіть частково, при цьому, більша частина неоплаченого товару була поставлена відповідачу до 24.02.2022 (в період з 02.06.2021 по 25.11.2021), тобто до введення в Україні воєнного стану та винесення вказаного наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №1054 від 02 травня 2023 року (лише остання партія товару на суму 6 710,00 грн була поставлена 23.10.2022). На підставі вказаного суд першої інстанції дійшов висновків про відсутність підстав для зменшення розміру пені на 80% та відповідно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про її зменшення. Щодо стягнення з відповідача витрат на оплату наданих і отриманих правових послуг та додаткової винагороди (гонорару успіху), суд першої інстанції дослідивши надані докази на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги рівень складності даної справи, об`єм наданих адвокатом позивачеві послуг, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема з того, що відповідач не сплатив заборгованість у розмірі 101 377,80 грн, що була визнана останнім в актах звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 по 25.05.2022 та за період з 01.01.2021 по 30.04.2023, з урахуванням поданих відповідачем заперечень щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та доводів стосовно їх неспівмірності, суд дійшов висновку, що дані докази підтверджують суму витрат на професійну правничу допомогу та додаткової винагороди (гонорару успіху), проте у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог та відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, дійшов висновків, що стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 037,57 грн та додаткова винагорода (гонорару успіху) в сумі 14 037,57 грн, а решту витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2,37 грн та додаткової винагороди (гонорару успіху) в сумі 2,37 грн суд поклав на позивача. Враховуючи часткове задоволення позову, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, суд вказав, що витрати щодо сплати судового збору у розмірі 2 146,84 грн підлягають стягненню з відповідача, а решту суму судового збору в розмірі 0,36 грн суд покладає на позивача. Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" звернулося через систему «Електронний суд» 12.01.2024 до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25 грудня 2023 року по справі №922/4614/23 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" інфляційного збільшення боргу в сумі 27 739,88 грн, 3% річних в сумі 6 066,86 грн. та пені в сумі 5 191,15 грн. Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25 грудня 2023 року по справі №922/4614/23 в частині покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 037,57 грн. та додаткової винагороди Адвокатського об`єднання (гонорар успіху) в сумі 14 037,57 грн. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви Фізичної особи підприємця Коваль Алли Петрівни відмовити в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" інфляційного збільшення боргу, пені, 3 % річних, витрат на професійну правничу допомогу та додаткової винагороди Адвокатського об`єднання (гонорар успіху). Витрати по оплаті судового збору розподілити відповідно до Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що оскаржуване рішення в частині стягнення інфляційного збільшення боргу, пені, трьох процентів річних, витрат на оплату наданих і отриманих правових послуг, додаткової винагороди (гонорару успіху) та судового збору прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт посилаючись на положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України вказав, що з 24.02.2022 включно боржник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а тому стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені з 24.02.2022 року на думку апелянта є необґрунтованим. ТОВ Агрофірма "Хоружівка" вказало, що є сільськогосподарським товаровиробником, з площею оброблюваних земель до 500 га., другу посівну проводить при умові повної відсутності форвардних програм та невизначеності про можливість реалізації урожаю через морську блокаду портів та блокаду Польщею транзитних шляхів збуту Товару через країни Європейського союзу; у товаристві працює 55 працівників, виробничі потужності розташовані в сільській місцевості (с. Хоружівка, Роменського району, Сумської області). Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 1054 від 02.05.2023 року ТОВ Агрофірма "Хоружівка" визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Користуючись всіма можливими способами захисту, передбаченими чинним законодавством, зокрема положеннями ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ТОВ Агрофірма «Хоружівка» звернулося до суду з клопотанням про зменшення розміру неустойки на 80 %, що у разі визнання судом заяви обґрунтованою, є підставою для повної або часткової відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені. З приводу стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката, апелянт вказав, шо справа №922/4614/23 є малозначною та незначної складності, отже є необґрунтованими підставами для покладення на відповідача розрахованої та визначеної в акті вартості наданих послуг у розмірі 14 039,94 грн., оскільки за підготовку і складання позовної заяви нараховано вартість за витрачені 9,35 людино-годин, що, враховуючи рівень складності справи, є необґрунтованим. Крім того, відповідач визнав позов в частині стягнення 101 377 грн. 80 коп., натомість суд першої інстанції стягнув з відповідача 14 039,94 грн. витрат на оплату наданих і отриманих правових послуг та 14 039,94 грн. додаткової винагороди (гонорару успіху), разом 28 079,88 грн., що є необґрунтованим та неспівмірним у відношенні до розміру спірних правовідносин. Також, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, однак суд першої інстанції не врахував це при розподілі судового збору. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" (вх. № 179 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 у справі №922/4614/23; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження - 15 днів з дня вручення даної ухвали; повідомлено учасників процесу, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 у справі №922/4614/23 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи. Також, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4614/23. 12.02.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/4614/23. 19.02.2024 до суду апеляційної інстанції через систему Електронний суд від Фізичної особа-підприємця Коваль Алли Петрівни у встановлений судом строк надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 2475), в якому позивач заперечує проти доводів апелянта, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка", а рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 у справі №922/4614/23 залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив про обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, посилаючись на обставини того, що положення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України поширюється не на всі грошові зобов`язання, а лише на кредитні та позикові правовідносини, що відповідає практиці Верховного Суду наведеної у постановах від 06 вересня 2023 року в справі №910/8349/22 та від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23. Водночас, предметом спору у цій господарській справі є стягнення заборгованості за договором поставки (договором купівлі-продажу). З приводу відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення заявленої до стягнення пені на 80%, позивач вказав, що розмір пені, яку суд першої інстанції стягнув з відповідача, складає 5,12 % від суми основної суми заборгованості і не перевищує розмір збитків позивача; ані в клопотанні про зменшення розміру пені, ані в апеляційній скарзі відповідач не зазначив жодного конкретного аргументу чи доводу, які б свідчили про винятковість спірних правовідносин, що дозволяють зменшити розмір неустойки; відповідач не погасив суму основного боргу навіть частково (в тому числі така бездіяльність продовжується і після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції); відповідач не пояснив і не довів об`єктивні причини, з яких ним не було вчасно і належним чином оплачено вартість поставленого товару; прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання триває вже понад два роки; ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді відповідач не навів жодного аргументу і не надав жодного доказу на підтвердження свого скрутного матеріального (фінансового) становища; відповідач не довів жодну підставу, з якою закон пов`язує можливість суду зменшити заявлений до стягнення розмір пені, а тому суд першої інстанції цілком правомірно і обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідного клопотання відповідача. З приводу розподілу судом першої інстанції витрат на правничу допомогу адвоката, позивач зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що позивач надав докази на підтвердження розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу до Господарського суду Харківської області разом із поданням позовної заяви; зазначено кількість витраченого часу стосовно кожної наданої послуги та її вартість, що спростовує доводи скаржника стосовно необґрунтованості витраченого адвокатом часу на надання правової допомоги, як і доводи стосовно недобросовісної поведінки позивача; узгоджена вартість послуг Адвокатського об`єднання, зокрема, у розмірі від 1500 грн за годину фактично наданих послуг по господарським справам, відповідає рекомендаціям наведених у рішенні Ради адвокатів Харківської області №13/1/17 від 21.07.2021; доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав. Крім того, стягнута додаткова винагорода (гонорар успіху) на суму 14 037,57 відповідає 10 відсоткам від суми (позитивного результату), яку отримає позивач в результаті часткового задоволення її позовної заяви, а отже відповідає критерію розумності та є співмірною із ціною позову та значенням справи. У поданому відзиві позивач також просив вирішити питання про розподіл судових витрат у справі на стадії апеляційного перегляду після спливу п`яти днів з моменту ухвалення апеляційним господарським судом судового рішення у справі та після подання позивачем доказів на підтвердження відповідних судових витрат у строки, визначені ч. 8 ст. 129 ГПК України. Повідомив суд апеляційної інстанції, що орієнтовний розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката (Адвокатського об`єднання) та таких, що будуть понесені позивачем під час апеляційного перегляду справи складає 7 000,00 грн. Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується довідкою про доставку 17.01.2024 електронного листа (ухвали суду від 17.01.2024) відповідачу в електронний кабінет. Також ухвала суду від 17.01.2024 доставлена засобами поштового зв`язку позивачу у справі 16.02.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду. Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації заявником своїх процесуальних прав. Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження. Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) відповідно до умов ч. 10 ст. 270 ГПК України до суду апеляційної інстанції не надійшло. За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини. З матеріалів справи вбачається, що 03.01.2021 між Фізичною особою-підприємцем Коваль Аллою Петрівною (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу №5 (а.с. 10-11). Згідно з п.1.1. договору Постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товари (автомобільні запчастини, матеріали), а покупець зобов`язується приймати товари і своєчасно оплачувати їх на умовах цього Договору в асортименті і кількості згідно рахунку та накладної, що являється невід`ємною частиною договору. Відповідно до п.п. 3.1., 3.2 договору перелік і кількість замовлених покупцем товарів і комплектуючих, вказуються у накладній, що є невід`ємною частиною цього Договору. Покупець сплачує Постачальнику суму договору протягом 10 днів з моменту фактичного прийняття товару. Згідно з п. 4.2.1. договору Покупець зобов`язаний оплатити товар після прийняття, згідно накладної, наданої Постачальником. Відповідно до умов п. 1.2. договору термін дії договору встановлюється з 03.01.2021 року по 31.12.2021 року. На виконання умов договору купівлі-продажу № 5 від 03.01.2021 позивач поставив відповідачу запчастини і матеріали на загальну суму 103 167,80 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 151 від 02.06.2021 на суму 15 016,90 грн, № 284 від 24.09.2021 на суму 78 204,40 грн, № 392 від 25.11.2021 на суму 9 946,50 грн. (а.с. 12-17) Проте, відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару за договором купівлі-продажу № 5 від 03.01.2021 виконав частково, сплативши позивачу лише 8 500,00 грн за товар отриманий за видатковою накладною № 151 від 02.06.2021, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 94 667,80 грн за вказаним договором. У зв`язку із закінченням строку дії договору купівлі-продажу № 5 від 03.01.2021, 03.01.2022 між Фізичною особою-підприємцем Коваль Аллою Петрівною (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу № 27 на тих самих умовах, що і договір купівлі-продажу № 5 від 03.01.2021, але зі строком дії договору до 31.12.2022 (а.с.18-19). На виконання умов договору купівлі-продажу № 27 від 03.01.2022 позивач поставив відповідачу запчастини і матеріали на загальну суму 6 710,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 355 від 23.10.2022 (а.с.20). Проте, відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару за договором купівлі-продажу № 27 від 03.01.2022 не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за вказаним договором у розмірі 6 710,00 грн. Між ФОП Коваль А.П. та ТОВ Агрофірма "Хоружівка" підписані відповідні акти звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 по 25.05.2022 та за період з 01.01.2021 по 30.04.2023, відповідно яких сторонами узгоджено, що у відповідача наявна заборгованість за отриманий товар за вказаними вище договорами на загальну суму 101 377,80 грн (94 667,80 грн + 6 710,00 грн). Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами купівлі-продажу №5 від 03.01.2021 та № 27 від 03.01.2022 щодо оплати вартості поставленого товару, позивач звернувся у жовтні 2023 до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар в сумі 101 377,80 грн, інфляційного збільшення боргу в сумі 27 739,88 грн, трьох процентів річних в сумі 6 090,62 грн та пені в сумі 5 191,15 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 14 039,94 грн витрат на оплату наданих і отриманих правових послуг та 14 039,94 грн додаткової винагороди Адвокатського об`єднання (гонорар успіху) та судовий збір, надавши відповідні докази понесення судових витрат. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4614/23; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. 22.11.2023 через підсистему "Електронний суд" до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№32095), в якому останній повністю визнав вимогу про стягнення 101 377,80 грн заборгованості за поставлений товар, просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 5 191,15 грн пені, 27739,88 грн інфляційного збільшення боргу та 6 090,62 грн 3% річних наполягаючи на тому, що зобов`язання відповідача перед позивачем є грошовим, а тому до даних правовідносин підлягає застосуванню п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Водночас, відповідач просив суд зменшити розмір пені на 80 % зазначаючи, що наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 1054 від 02.05.2023 ТОВ Агрофірма "Хоружівка" визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період та є сільськогосподарським товаровиробником. Також, відповідач просив відмовити в стягненні з відповідача 14 039,94 грн витрат на оплату наданих і отриманих правових послуг і 14 039,94 грн додаткової винагороди (гонорару успіху), наполягаючи на тому, що справа №922/4614/23 є малозначною, отже незначної складності, натомість заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати на думку відповідача є необґрунтованим та неспіввісними у відношенні до розміру спірних правовідносин. 28.11.2023 через підсистему "Електронний суд" до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зокрема зазначено, що положення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України поширюється лише на кредитні та позикові правовідносини та не поширюються на правовідносини за договорами поставки (купівлі-продажу) товару. Позивач також заперечував проти задоволення клопотання відповідача про зменшення пені, оскільки відповідач не довів жодну підставу, з якою закон пов`язує можливість суду зменшити заявлений до стягнення розмір пені, не погасив суму основного боргу навіть частково. Крім того, відповідач не обґрунтував і не довів підстави, з якими процесуальний закон пов`язує можливість зменшення судових витрат, в тому числі в частині витрат на оплату правових послуг. 26.06.2023 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог та розподіл судових витрат з підстав, зазначених вище у вказаній постанові. Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване рішення суду, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне. За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За змістом ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ст. 662 ЦК України). Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Як передбачено ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Як свідчать матеріали справи та не заперечується апелянтом, позивачем на виконання умов договорів купівлі-продажу №5 від 03.01.2021 та № 27 від 03.01.2022 поставлено відповідачу товар, за який відповідач повністю не розрахувався. Відповідачем у наданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву повністю визнано основну суму заборгованості за поставлений товар, яка виникла на підставі вказаних договорів, у зв`язку із чим суд першої інстанції задовольнив повозові вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 101 377,80 грн. Рішення у вказаній частині відповідачем не оскаржується. Враховуючи встановлені ч. 1 ст. 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів з приводу доводів апелянта стосовно не згоди з рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача інфляційного збільшення боргу в сумі 27 739,88 грн, 3% річних в сумі 6 066,86 грн та пені в сумі 5 191,15 грн, зазначає наступне. Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За приписами частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частиною 1 ст. 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. ч. 1, 2 статті 217 ГК України). Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до п. 5.2. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань по договору винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов`язань за кожний день прострочення. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Судом першої інстанції встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем на виконання умов вказаних вище договорів товару, що також не спростовується апелянтом. Таким чином у позивача виникло право на нарахування 3% річних та індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, та пені передбаченої п.5.2. договору. Перевіриш наданий позивачем розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення позивачем сум в частині стягнення інфляційного збільшення боргу на суму 27 739,88 грн та пені на суму 5 191,15 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом першої інстанції встановлено, що арифметично правильним є нарахування в сумі 6 066,86 грн., у зв`язку із чим задовольнив позов в частині стягнення 3% річних підлягає задоволенню в сумі 6 066,86 грн. Відповідач заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунок нарахованої заборгованості та штрафних санкцій, як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції не надав. Натомість доводи апелянта зводяться до не застосування судом першої в межах вказаної справи пункту 18 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом

18. Зокрема, вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Колегія суддів звертає увагу апелянта, що Верховний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів, зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (вказані висновки наведені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (вказані висновки наведені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23). У постанові Верховного суду 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 також наведено, шо тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Вказане свідчить про цілком обґрунтовані висновки суду першої інстанції, що положення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України поширюється лише на кредитні та позикові правовідносини та не поширюються на правовідносини за договорами поставки (купівлі-продажу) товару, а тому за порушення покупцем грошового зобов`язання за договором поставки (купівлі-продажу) товару такий покупець не звільняється ані від обов`язку сплати пені, передбаченої договором, ані від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України. З приводу доводів апелянта стосовно наявності підстав для задоволення клопотання про зменшення заявленої суми до стягнення суми пені до 80%, колегія суддів виходить із наступного. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність, як загальні засади цивільного законодавства, є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України. Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Колегія суддів відмічає, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (зокрема, висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами): - обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення; - зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; - довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання; - неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; - господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; - закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; - чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; - підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи (вказані висновки також наведені в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 910/3015/23). Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій, це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20. Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. За приписами ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України). Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. З обставин вказано спору вбачається, що така оцінка була проведена судом першої інстанції, а відповідна мотивація викладена в оскаржуваному судовому рішенні. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки, а протилежні доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими. Суд першої інстанції в даному випадку цілком вмотивовано вказав, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за вказаними договорами купівлі-продажу триває вже понад два роки, відповідач повністю визнав суму основного боргу, але не погасив її навіть частково. При цьому, більша частина неоплаченого товару була поставлена відповідачу до 24.02.2022 (в період з 02.06.2021 по 25.11.2021), тобто до введення в Україні воєнного стану та винесення наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 1054 від 02 травня 2023 року (на який посилався апелянт). Лише остання партія товару на суму 6 710,00 грн була поставлена 23.10.2022. Натомість ані в клопотанні про зменшення розміру пені, ані в апеляційній скарзі відповідач не зазначив жодного конкретного аргументу чи доводу, які б свідчили про винятковість спірних правовідносин, що дозволяють зменшити розмір неустойки. Крім того, як вірно вказав відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, розмір пені, яку заявлено до стягнення позивачем, складає 5191,15 грн, отже 5,12 % від основної суми заборгованості, а тому не можна вважати, що штрафні санкції є надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Надані ж відповідачем до суду першої інстанції Звіт із праці за жовтень 2023 р. та Звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2023 р. не дає змогу суду встановити скрутний майновий стан відповідача. Належної фінансової звітності у вигляді балансу, звіту про рух коштів, чи інших належних документів на підставі яких можна встановити факт скрутного матеріального (фінансового) становища, відповідачем до суду надано не було. Натомість прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання триває й досі, отже вже понад два роки. Таким чином, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновків, що відповідач не довів наявності обставин, які мають істотне значення та могли б слугувати підставами для зменшення штрафних санкцій. Отже, в даному конкретному випадку, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зменшенні пені на 80%. Наведене свідчить, що доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення в частині стягнення інфляційного збільшення боргу на суму 27739,88 грн, 3% річних на суму 6 066,86 грн та пені на суму 5 191,15 грн. не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту в цій частині колегія суддів не вбачає. З приводу доводів апелянта стосовно необґрунтованого стягнення з відповідача 14 037,57 грн витрат на правничу допомогу та 14 037,57 грн додаткової винагороди Адвокатського об`єднання (гонорар успіху), колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Частина сьома статті 43 Конституції України передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частинами першою, третьою статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України). Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України). У позовній заяві позивачем зазначено, що орієнтовний розмір понесених та таких, що будуть понесені, позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката (Адвокатського об`єднання) в суді першої інстанції складає 28 079 грн. 88 коп., з яких: 14 039,94 грн. це вартість фактично наданих Адвокатським об`єднанням та отриманих позивачем юридичних послуг, а 14 039, 94 грн. це додаткова винагорода Адвокатського об`єднання (гонорар успіху) з розрахунку 10 % від суми майбутніх задоволених судом у розглядуваній господарській справі майнових позовних вимог позивача, який позивач зобов`язаний сплатити згідно умови абз. 2 п. 6.1 укладеного між ним та Адвокатським об`єднанням Договору про надання професійної правничої допомоги та узгодженого на підставі цього договору Завдання до вказаного Договору. На підтвердження заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката (Адвокатського об`єднання) в суді першої інстанції на суму 28 079,88 грн., позивачем надані наступні докази: - договір № 118/01/19-10/2023/МСП від 19 жовтня 2023 року про надання професійної правової (правничої) допомоги, - договір про падання правової (правничої) допомоги (приєднання до договору про надання професійної правничої допомоги) від 19 жовтня 2023 року, - Завдання (Калькуляцію - Рахунок) до договору № 118/01/19-10/2023/МСП від 19 жовтня 2023 року; - Звіт (Акт) № 1 до договору № 118/01/19-10/2023/МСП від 19 жовтня 2023 року про надання професійної правничої (правової) допомоги від 30 жовтня 2023 року, - рахунок на оплату №16 від 30 жовтня 2023 року на суму 14 039,94 грн, - платіжна інструкція №1209 від 30.10.2023 на суму 14 039,94 грн. Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання Адвокатським об`єднанням професійної правничої допомоги позивачу у даній справі, виходячи з такого. Згідно умов укладеного між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Мамай, Самілик та Партнери" 19.10.2023 договору №118/01/19-10/2023/МСП, одна сторона (Адвокатське об`єднання) зобов`язується виключно за Завданням другої сторони (Клієнта) надати правову допомогу щодо представництва та захисту інтересів Клієнта, іншої правової допомоги та послуг, які визначаються у Завданні, а Клієнт зобов`язується оплатити Адвокатському об`єднанню зазначену послугу, в порядку та на умовах, визначених цим Договором та/або Завданням (п.1.1 Договору). Згідно з п. 1.2. договору вибір Клієнтом адвоката Адвокатського об`єднання здійснюється шляхом укладання додаткового договору про приєднання до договору про надання професійної правової (правничої) допомоги між адвокатом Адвокатського об`єднання та Клієнтом з урахуванням побажань Клієнта та/або спеціалізації адвоката у відповідній галузі права та з метою виконання принципів компетентності та добросовісності на стадії прийняття адвокатом доручення Клієнта. Договір по надання правової (правничої) допомоги, укладений Клієнтом з адвокатом Адвокатського об`єднання є договором приєднання до даного Договору. Адвокат Адвокатського об`єднання та Клієнт, що уклали договір про надання правової (правничої) допомоги, який є договором приєднання до даного Договору, керуються умовами даного Договору з урахуванням умов договору про приєднання та Завдання, що узгоджені Сторонами договірних правовідносин, які є невід`ємними частинами даного Договору. Згідно з п. 1.3. договору Клієнт доручає та оплачує послуги, гонорар успіху, витрати, а Адвокатське об`єднання, в тому числі через адвоката, бере на себе зобов`язання здійснювати дії, визначені в узгодженому Сторонами - Завданні. Відповідно п.2.5 договору, сторони домовились, що фіксація фактично наданих послуг (виконаної роботи), витраченого часу та витрат здійснюється як адвокатом, так і третьою особою від Адвокатського об`єднання на виконання умов договору та відображується у відповідних Звітах (Актах) про виконання договору (доручення Клієнта), який є невід`ємною частиною даного Договору. Пунктом 6.1. договору визначено, зокрема, що за надання правової допомоги Клієнт (Замовник) здійснює оплату послуг Адвокатського об`єднання по господарським справам у розмірі від 1 500 (однієї тисячі п`ятсот) гривень за одну годину фактично наданих послуг. За загальним правилом, якщо інше не передбачено Сторонами в узгодженому Завданні, у разі досягнення Адвокатським об`єднанням позитивного або частково позитивного результат на користь Клієнта, Клієнт зобов`язаний в порядку та строки, визначені п. п. 6.3. - 6.5. цього Договору, сплатити на користь Адвокатського об`єднання додатковий гонорар успіху в розмірі 10 % від суми (розміру) майнової вигоди, яку отримав Клієнт в результаті наданням йому Адвокатським об`єднанням правових послуг. Оплата послуг, гонорару успіху, фактичних витрат здійснюється згідно із узгодженим Сторонами Завданням, яке є додатком до цього Договору, в безготівковій формі, згідно з Договором, у триденний строк після підписання Завдання та/або виставлення відповідного рахунку. Згідно з п. 6.2.-6.3. договору сторони домовились, що оплата за поточну роботу по виконанню положень погодженого Завдання, здійснюється в безготівкової формі виходячи із Завдання, протягом З (трьох) календарних днів з дня підписання Завдання та/або виставлення відповідного рахунку. Відсутність оплати по узгодженому Завданню є підставою для його невиконанню. Сторони домовились, що за загальним правилом, якщо інше не передбачено Сторонами в узгодженому Завданні, оплата гонорару успіху здійснюється у наступному порядку: - протягом 15 днів від дня досягнення Адвокатським об`єднанням позитивного або частково позитивного результату, незалежно від факту набрання відповідними судовими рішеннями законної сили чи виникнення правової визначеності в узгодженій Сторонами іншій події, Клієнт зобов`язаний сплатити Адвокатському об`єднанню 25 % (відсотків) від узгодженої суми Гонорару успіху, визначеної Договором та/або Завданням; - після набрання судовим рішенням законної сили або виникнення правової визначеності в узгодженій Сторонами іншій події Клієнт протягом 5 днів сплачує Адвокатському об`єднанню 75% (відсотків) від суми гонорару успіху, визначеної Договором та/або Завданням. Відповідно до Додатку 1 до вказаного договору Завдання (Калькуляцію - Рахунок) визначено, що попередньо визначена (орієнтовна) величина загальної вартості виконання узгодженого обсягу доручення (всього прописом): від чотирнадцяти тисяч тридцяти дев`яти гривень 94 коп. При ухваленні судового рішення на користь Клієнта, Клієнт зобов`язаний сплатити на користь Адвокатського об`єднання гонорар успіху у розмірі 10 % від суми задоволених судом в майбутньому позовних вимог Клієнта, що будуть заявлені на підставі підготовленого Адвокатським об`єднанням за цим Завданням позову. У разі часткового задоволення судом позовної заяви Клієнта, в порядку та строки, визначені Договором, Клієнт зобов`язаний сплатити на користь Адвокатського об`єднання 10 % від частково задоволеної господарським судом суми майнових позовних вимог Клієнта. Також, 19.10.2023 між Мамай Артуром Сергійовичем (Адвокат) та позивачем (Клієнт) було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги (приєднання до договору про надання професійної правничої допомоги), за умовами п.1.1. якого Клієнт доручає, а адвокат зобов`язується в узгоджені Сторонами в Завданні до основного договору строки та порядку надавати Клієнту правову допомогу щодо захисту інтересів Клієнта, представництва інтересів Клієнта з усіма належними для того повноваженнями зокрема в господарських судах по всіх категоріях справ з усіма правами, які надано законом позивачу. Згідно з п. 3.1. цього договору вартість послуг адвоката відповідно до цього договору визначається основним договором. Згідно вказаного завдання (калькуляції-рахунку) та звіту (акту) позивачу були надані наступні послуги на загальну суму 14 039,94 грн.: - інтерв`ювання Клієнта (його керівника), збір та правовий аналіз інформації, що стосується суті виниклого у Клієнта із його контрагентом господарського спору (кількість потраченого часу 1 година, вартість наданих послуг 1500 грн.); - вивчення та детальний правовий аналіз первинної та іншої правової документації Клієнта, первинний збір додаткової необхідної для надання належної правової допомоги інформації та документації (кількість потраченого часу 1 година, вартість наданих послуг 1500 грн.); - вивчення та фактичне застосування до спірних правовідносин нормативно матеріальної та процесуальної бази, відповідної судової практики судів касаційної інстанції та міжнародних судових установ (кількість потраченого часу 0,5 години, вартість наданих послуг 750 грн.); - підготовка загального розрахунку інфляційного збільшення боргу, трьох процентів річних та пені за відповідні прострочення грошового зобов`язання; підготовка та складання позовної заяви з розрахунком загального боргу, із вимог про розподіл понесених витрат на правничу допомогу (кількість потраченого часу 6 годин, вартість наданих послуг 9000 грн.); - підготовка та оформлення письмових матеріалів, що додаються до позовної заяви; організація сплати судового збору; оформлення копій судових матеріалів; направлення процесуальних документів до суду (кількість потраченого часу 0,85996 години, вартість наданих послуг 1289,94 грн.). Отже, у зазначеному завданні (калькуляції-рахунку) та звіті (акту) Адвокатським об`єднанням зазначено кількість витраченого часу стосовно кожної наданої послуги та її вартість. Обсяг зазначених в завдані (калькуляції-рахунку) та звіті (акті) наданих (правових) послуг по договору від 19.10.2023 №118/01/19-10/2023/МСП, підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме: наявною позовною заявою із доданими до неї доказами; розрахунком заявлених позовних вимог; ордером серії ВМ № 1042563 від 31.10.2023, згідно якого професійну правничу допомогу у даній справі надано позивачу адвокатом Мамай Артуром Сергійовичем (ордер видано для представництва та захисту інтересів позивача у Господарському суді Харківської області на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи) №118/01/19-10/2023 від 19.10.2023). Крім того, згідно Рішення Ради адвокатів Харківської області №13/1/17 від 21.07.2021, розмір адвокатського гонорару за годину робити становить 0,25 мінімальної заробітної плати на день оплати. Відповідно ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 6700 гривень. Отже, узгоджена вартість послуг Адвокатського об`єднання, зокрема, у розмірі від 1500 грн за годину фактично наданих послуг по господарським справам, відповідає рекомендаціям наведених у рішенні Ради адвокатів Харківської області №13/1/17 від 21.07.2021. Адвокатським об`єднанням "Мамай, Самілик та партнери" було виставлено рахунок на оплату №16 від 30.10.2023 вартості правничої (правової) допомоги згідно договору №118/01/19-10/2023 МСП від 19.10.2023 на суму 14 039,94 грн, який оплачено позивачем платіжною інструкцією №16 від 30.10.2023. Апеляційний суд враховує, що позивачем не сплачено 14 039,94 грн «гонорару успіху», який складає 10 % від суми (розміру) майнової вигоди, адже у Додатку 1 до договору завдання (калькуляції-рахунку) визначено, що при ухваленні судового рішення на користь Клієнта, Клієнт зобов`язаний сплатити на користь Адвокатського об`єднання гонорар успіху у розмірі 10 % від суми задоволених судом в майбутньому позовних вимог Клієнта, що будуть заявлені на підставі підготовленого Адвокатським об`єднанням за цим Завданням позову (або 10% від частково задоволеної господарським судом суми майнових позовних вимог Клієнта). З приводу «гонорару успіху», суд апеляційної інстанції зазначає наступне. В своїй постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначаючи суть виключної правової проблеми, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що поняття «гонорар успіху» не містить чіткого врегулювання та навів судову практику як приклад неоднозначного вирішення зазначеного питання судами касаційної інстанції щодо стягнення сум, передбачених договором, та щодо визнання недійсними умов договору про надання правничої допомоги у залежності від результатів розгляду справи. За змістом п. 4 ч. 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній вище постанові від 12.05.2020 по справі №904/4507/18 також зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Таким чином, враховуючи надані до суду першої інстанції докази, колегія суддів дійшла висновків, що матеріалами справи підтверджується надання Адвокатським об`єднанням "Мамай, Самілик та партнери", в особі адвоката Мамай А.С., правничої допомоги позивачу в суді першої інстанції, як і наявність узгодженої сторонами в договорі №118/01/19-10/2023 МСП від 19.10.2023 додаткової винагороди «гонорару успіху». При цьому, є необґрунтованими доводи апелянта про те, що ним було визнано позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості в суді першої інстанції, оскільки вказане жодним чином не спростовує сам факт надання позивачу послуг із правничої допомоги та не впливає на об`єм наданих адвокатом послуг в межах вказаної справи. Саме невиконання відповідачем власних господарських зобов`язань із оплати отриманого товару вчасно, призвели до звернення позивача до Адвокатського об`єднання та, в подальшому, до суду першої інстанції із вказаним позовом. Задовольняючи вимоги позивача стосовно розподілу судових витрат, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог та відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 037,57 грн та додаткової винагороди (гонорару успіху) в сумі 14 037,57 грн, а решту витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2,37 грн та додаткової винагороди (гонорару успіху) в сумі 2,37 грн суд поклав на позивача. Суд першої інстанції керувався, зокрема, принципом співмірності та розумності заявлених до стягнення судових витрат. Проте апелянт, як у відзиві на позовну заяву, так і у апеляційній скарзі, заперечував щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що справа №922/4614/23 є малозначною та незначної складності, а затрачений представником час у кількості 9,35 людино-годин є необґрунтованим, як є неспівмірниими заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу всього у розмірі 28079,88 грн. із розміром позовних вимог. З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Відповідно до ч.1 ст.247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Частиною 3 ст. 12 ГПК України унормовано, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Пунктом 1 ч.5 ст.12 ГПК України передбачено, що малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто, справи, у яких ціна позову у 2023 році не перевищує 268400,00 грн. (з урахуванням ч.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»). Оскільки в даному позові позивачем заявлено вимоги про стягнення 140 399,45 грн, ця справа згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України є малозначною в силу закону (тобто такою, де сума вимог не перевищує 268400,00 грн). На підтвердження розміру заявленої до стягнення суми, до позовної заяви додано не значну кількість доказів (два договори, чотири видаткові накладні, два акти звірки, витяги з ЄДРПОУ стосовно сторін справі та розрахунок суми боргу разом із роздруківкою індексів споживчих цін). Отже, на думку суду апеляційної інстанції, ні сам спір, ні його правове регулювання не є складними або неоднозначними. Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України, ГК України та не передбачають великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягали б дослідженню адвокатом і застосуванню під час розгляду даної справи. Також, вказаний спір має приватноправовий характер, не викликає публічного резонансу, відсутні прояви публічного інтересу до справи з боку органів державної, місцевої влади або засобів масової інформації. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, додатковій постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/5229/19. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. правовий висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Разом із тим у частині 5 зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 14.09.2022 у справі № 925/367/20, Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 тощо. Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, апеляційний суд бере до уваги наступне: - відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014 р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. - відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 р.) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка. Наразі, пропорційність є складовим елементом закріпленого ст. 8 Конституції України принципом верховенства права, якому за змістом ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України має відповідати будь-яке судове рішення, тоді як покладання на сторону тягарю компенсації неспівмірного розміру понесених іншою стороною витрат на оплату послуг адвоката є несумісним із визначеним ч. 1 ст. 2 цього Кодексу завданням господарського судочинства, адже матиме фактичний наслідок, тотожний до накладання штрафу. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Апеляційний суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів в даному випадку зазначає, що судом першої інстанції розглянуто малозначну справу в порядку спрощеного провадження та частково задоволено вимоги позивача про стягнення суми боргу всього у розмірі 140 375,69 грн. При цьому стягнуто із відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 037,57 грн та додаткову винагороду Адвокатського об`єднання (гонорар успіху) в сумі 14 037,57 грн., що всього складає 28075,14 грн., а отже 20% від задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи обставини розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, незначної складності даної справи для кваліфікованого юриста (у тому числі враховуючи наданий розрахунок суми боргу), відсутності потреби у вивченні великої кількості законів, підзаконних нормативно-правових актів тощо, та те що витрати на правничу допомогу в даній справі скали 20% від задоволених позовних вимог у розмірі 140 375,69 грн, колегія судів дійшла висновків про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення суду в частині розподілу витрат на правничу допомогу, оскільки задоволені до стягнення суми витрат не відповідають принципу співмірності наданих послуг із складністю справи та ціни позову, отже є завищеними. З урахуванням вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач документально підтвердив понесення ним витрат на правничу допомогу в межах вказаної справи, однак їх розмір слід зменшити на 50%, що складатиме 7018,79 грн витрати на професійну правничу допомогу та 7018,78 грн додаткову винагороду Адвокатського об`єднання (гонорар успіху), що всього складатиме 14 037,57 грн витрат на професійну правничу допомогу та становить 10 % від задоволених позовних вимог. При цьому зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідатиме критеріям розумності і співмірності відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Вказане свідчить, що доводи апеляційної скарги стосовно неспівмірності стягнутих судом першої інстанції витрат на правничу допомогу, часткове знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у зв`язку із чим апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає зміні в зазначеній частині. З приводу доводів апелянта стосовно не застосування судом першої інстанції ст. 130 ГПК України при розподілі судового збору, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним статтею 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Поряд з цим, статтею 130 ГПК України передбачено спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті. Так, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Частиною 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» також передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною першої статті 130 ГПК України та частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» у сукупності з пунктом 12 частини третьої статті 2 та частиною першою статті 2 ГПК України, видається, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства і інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа. Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи. Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених частиною першою статті 130 ГПК України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо. При цьому, обґрунтовуючи можливість повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у відповідності до вимог частини першої статті 130 ГПК України, враховується, що судом при здійсненні правосуддя у випадку визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, затрачається менше технічних, економічних та людських ресурсів для розгляду самої справи. Апеляційний суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем ключовим є питання чи визнання позову відбулось саме до початку розгляду справи по суті чи на іншій стадії. Водночас положення частини першої статті 130 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не містить імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог. В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги), згідно з частиною першою статті 173 ГПК України. Такі приписи необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених статтею 129 ГПК України. У свою чергу Закон України «Про судовий збір» передбачає порядок розрахунку, сплати, повернення тощо судового збору за подання позовної заяви, в тому числі яка містить декілька позовних вимог. Відтак арифметично розрахувати суму судового збору при ухваленні судового рішення (в тому числі при частковому визнанні позову, яка стосується майнової вимоги), і підлягає сплаті/поверненню, у разі наявності, зокрема передбачених частиною першою статті 130 ГПК України, підстав, з урахуванням положень статей 4, 5, 7 Закону України "Про судовий збір" є можливим з огляду на вищевказані міркування та не потребує додаткових навичок, зусиль, знань у тій чи іншій галузі права, так як стосуються звичайного математичного обрахунку суми судового збору за подання позову, в даному випадку, який мав декілька позовних вимог щодо стягнення грошової суми. Вказані висновки також наведені в постанові Верховного Суду від 17 листопада 2022 року у справі №910/14479/21. Перевіривши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області провадження в межах вказаної справи відкрито 06.11.2023; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідно до ч 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідачем до суду першої інстанції подано 22.11.2023 відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, вказано, що ознайомившись з позовною заявою по справі №922/4614/23, керуючись ст. 165 ГПК України, позивач визнає вимогу ФОП Коваль А.П. про стягнення 101 377,80 грн. заборгованості за поставлений товар. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем частково визнанні майнові вимоги позивача до початку розгляду справи по суті. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість в даному випадку застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 130 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" з підстав визнання відповідачем частково позовних вимог до початку розгляду справи по суті. Так, частиною 1 статті 4 цього Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно із підпунктами 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до приписів Закону України "Про державний бюджет на 2023 рік" один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2684 грн. Так позивач звернувся до суду першої інстанції із вимогою майнового характеру про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 101 377,80 грн, інфляційного збільшення боргу в сумі 27 739,88 грн, трьох процентів річних в сумі 6090,62 грн та пені в сумі 5 191,15 грн, всього на суму 140 399,45 грн. Отже, судовий збір за подання позовної заяви повинен складати 2684 грн, оскільки сума заборгованості є меншою від встановленого підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" мінімального розміру судового збору. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Законом України від 26.05.2021 № 2147а-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" до статті 4 Закону України "Про судовий збір" включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (підпункт "б" підпункту 1 пункту 17 § 1 розділу 4). Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір". Так, представник ФОП Коваль А.П. звернувся до суду із вказаним позовом через систему «Електронний суду». Таким чином, з урахуванням зазначених положень та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.11.2022 у справі № 916/228/22, за подання позивачем позовної заяви через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду першої інстанції становив 2147,20 грн (2864,00 грн * 0,8). Разом з тим, згідно наявної в матеріалах справи квитанції, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2684,00 грн., таким чином в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме на 536,80 грн. більше (2684 2147,20 = 536,80). Під час ухвалення оскаржуваного рішення в частині здійснення розподілу судового збору, суд першої інстанції врахував необхідність застосування коефіцієнту 0,8, для пониження відповідного розміру ставки судового збору та враховуючи часткове задоволення позову відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, дійшов висновку, що витрати щодо сплати судового збору у розмірі 2 146,84 грн підлягають стягненню з відповідача, а решту суму судового збору в розмірі 0,36 грн суд поклав на позивача. Проте, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення та здійснюючи розподіл витрат зі сплати судового збору, норми частини першої статті 130 ГПК України, частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не дотримався та у зв`язку із визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у рішенні суду не вирішив питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Вказане призвело до стягнення із відповідача судового збору в більшому розмірі. Враховуючи, що розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду першої інстанції становив 2147,20 грн, 50 відсотків судового збору, які підлягають поверненню позивачу з державного бюджету становлять 1073,60 грн. Із врахуванням часткового задоволення судом першої інстанції позовних вимог всього на суму 140 375,69 грн та необхідності повернення позивачу 50 відсотків судового збору з державного бюджету відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, на відповідача слід було покласти витрати із сплати судового збору у розмірі 1073,42 грн., а решту суму судового збору в розмірі 0,18 грн на позивача. Отже, доводи апелянта в частині не застосування судом першої інстанції норми частини першої статті 130 ГПК України є обґрунтованими, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми стягнення на користь позивача судового збору із відповідача, із врахуванням необхідності повернення 50 відсотків судового збору з державного бюджету на користь позивача. В даному випадку позивач має право звернутись до суду першої інстанції (на рахунок якого було сплачено судовий збір та який може перевірити надходження судового збору на Казначейський рахунок) із відповідною заявою щодо вирішення питання повернення судового збору сплаченого в більшому розмірі (536,80 грн.) та щодо повернення з державного бюджету 50 відсотків судового збору (1073,60 грн.) у зв`язку із визнанням відповідачем позову до початку розгляду справи по суті згідно вимог ч. 1 ст. 130 ГПК України. Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Пунктом 2 ч. 2 ст. 275 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Відповідно до ч.1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" та зміни рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 у справі №922/4614/23 в частині стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, додаткової винагороди Адвокатського об`єднання (гонорар успіху) та судових витрат у вигляді судового збору в суді першої інстанції. Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ч.1 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" (вх. № 179 Х/2) задовольнити частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 у справі №922/4614/23 змінити. Викласти абзац 5 та 6 резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 25.12.2023 у справі №922/4614/23 у такій редакції: «Судові витрати у справі у вигляді судового збору в сумі 1073,42 грн, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7018,79 грн та додаткової винагороди Адвокатського об`єднання (гонорар успіху) в сумі 7018,78 грн покласти на відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" (61045, м. Харків, вул. Яроша Отакара, 18, кв. 202, ідентифікаційний код 30133681). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Хоружівка" (61045, м. Харків, вул. Яроша Отакара, 18, кв. 202, ідентифікаційний код 30133681) на користь Фізичної особи-підприємця Коваль Алли Петрівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1073,42 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7018,79 грн та додаткову винагороду Адвокатського об`єднання (гонорар успіху) в сумі 7018,78 грн.». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 01.03.2024. Головуючий суддя В.О. Фоміна Суддя О.О. Крестьянінов Суддя О.В. Шевель