Постанова 4824 № 363/5328/21

справа № 363/5328/21 головуючий у суді І інстанції Котлярова І.Ю. провадження № 22-ц/824/9920/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 09 листопада 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року та апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою представником Каплею Аліною Степанівною , на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України, про відшкодування збитків завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила стягнути з ОСОБА_3 суму матеріальних збитків завданих внаслідок ДТП у розмірі 257 269 грн. 49 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 вересня 2021 року о 12 год. 40 хв. на автодорозі Київ-Вишгород-Десна сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Volkswagen державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . За фактом вказаної ДТП відносно ОСОБА_3 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП. 03 листопада 2021 року постановою Вишгородського районного суду Київської області визнано ОСОБА_3 винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП із застосуванням адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є позивач зазнав матеріальних збитків для відновлювального ремонту транспортного засобу на суму 376 390 грн. 35 коп., що підтверджується звітом № 8262/10/21-2 від 02 листопада 2021 року. Відповідач не була застрахованою особою згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому повідомлення в порядку ст. 33 цього Закону не подавалось за відсутністю страховика. У зв`язку з чим в порядку ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач звернулась до Моторного (транспортного) страхового бюро України з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та з заявою про відшкодування коштів в наслідок ДТП. МТСБУ було здійснено оцінку транспортного засобу та погоджено регламентну виплату у розмірі 119 120 грн. 86 коп. Зазначена сума станом на звернення до суду, МТСБУ не виплачена. Враховуючи погоджену суму регламентної виплати МТСБУ, остання не покриває всі матеріальні збитки відновлювального ремонту транспортного засобу, котрі були встановлені в звіті № 8262/10/21-2 від 02 листопада 2021 року, виконаним оцінювачем ТОВ «Стел Груп». Таким чином, позивачу внаслідок ДТП завдано збитки на наступну суму: вартість відновлювального ремонту - 376 390 грн. 35 коп.; виплата МТСБУ - 119 120 грн. 86 коп.; сума яка підлягає стягненню - 257 269 грн. 49 коп. (різниця між погодженою виплатою МТСБУ та вартістю відновлювального ремонту). При зверненні до МТСБУ позивачу було повідомлено, що різниця у вартості ремонту та страхових виплатах полягає в тому, що при розрахунку виплати застосовується коефіцієнт фізичного зносу автомобіля, а при здійсненні ремонту відбувається заміна деталей на нові, а отже і різниця в понесених позивачем витратах підлягає стягненню саме з відповідача, як, безпосереднього винуватця дорожньо-транспортної пригоди. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 березня 2023 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 726 грн. 95 коп. Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року у задоволенні заяви представника відповідача Каплі А.С. про стягнення додаткових судових витрат відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції, постановляючи рішення у справі, виходив з того, що якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Однак, у спірних відносинах, з урахуванням їх специфіки, суд першої інстанції не вірно застосував норми матеріального права. Щодо застосування ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач зазначає, що вказаний Закон регулює відносини з виплати сум страхового відшкодування страховиками на користь потерпілої сторони в межах суми страхового відшкодування при настанні страхового випадку, і в сферу застосування цього Закону входять процедурні питання відносин страхування та особливості виплат сум страхових відшкодувань. Тобто, до сфери застосування вказаного нормативного акту не входять відносини котрі виникли з деліктів між фізичними особами та не охоплюються відносинами страхування. Однак, суд першої інстанції застосував аналогію коментованого вище закону, очевидно вважаючи, що саме ці спірні відносини іншими нормами законодавства окрім як нормами даного закону не врегульовані. Крім того, є невірними висновки суду першої інстанції про те, що у позивача залишились залишки пошкодженого автомобіля, оскільки позивачем було надано в суд звірені копії квитанцій до прибутково-касових ордерів, копія наряду - замовлення від 16 листопада 2021 року № 11/16/21, які підтверджують факт повного відновлення транспортного засобу до такого стану, який існував до моменту ДТП, з цієї ж причини не можуть вважатися обґрунтованими висновки суду про те, що позовні вимоги направлені на фактичне збагачення позивача. Згідно звіту про оцінку транспортного засобу від 02 листопада 2021 року № 8262/10/21-2 вартість матеріального збитку завданого пошкодженням транспортного засобу склала 135 920 грн. 86 коп. Сума грошових коштів, відшкодованих МТСБУ на користь позивача склала 119 120 грн. 86 коп. Таким чином, різниця між вартістю матеріального збитку та сумою страхового відшкодування складає 16 800 грн. З цього приводу, суд першої інстанції зазначив, що саме 16 800 грн. могло би бути стягнуто з відповідача, але таких вимог позивачем заявлено не було. В цьому випадку, суд першої інстанції порушив вимогу щодо самостійної кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (Постанова Великої Палати ВСУ у справі № 904/5726/19). В даному випадку, право позивача на отримання суми коштів у вигляді різниці між вартістю матеріального збитку та сумою страхового відшкодування знаходиться в межах предмету позову, однак відповідної оцінки такому праву судом не було надано. Щодо витрат на правову допомогу в розмірі 30 726 грн. 95 коп., стягнутих з позивача рішенням суду першої інстанції позивач вказує наступне. Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсної вартості та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц). З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Враховуючи ціну позову, зміст позовних вимог, розмір реального відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП, вагомість доказів по справі, незначну складність справи, мінімальний обсяг виконаних процесуальних дій, можна дійти висновку, що стягнутий з позивача розмір витрат на правову допомогу, критеріям розумності, справедливості, добросовісності, необхідності та співрозмірності не відповідає, а її відшкодування з огляду на обставини цієї справи носить надмірний характер і є необґрунтованим. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує про те, що відповідно до пункту 30.2 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Зазначена правова норма не вимагає згоди потерпілого із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, а пов`язує це виключно з технічною неможливістю проведення ремонту транспортного засобу, або економічною необґрунтованістю такого ремонту. Оскільки ремонт автомобіля позивача є економічно необґрунтованим, на його користь підлягає виплата різниці між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі № 490/3462/17 (провадження № 61-5262св18). Разом з тим, порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, що регламентовано вищенаведеною статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 643/4161/15-ц. Твердження апелянта, що дану норму Закону можна застосовувати за аналогією випадків, коли транспортний засіб не відновлений і в судовому порядку вирішується питання про стягнення коштів для його подальшого відновлення побудовані на припущеннях представника позивача та виглядають абсурдними. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Такий підхід до визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, який ґрунтується на тому, що розмір збитків повинен відповідати реальній вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, є усталеним та сформований у цілому ряді постанов Верховного Суду. Безумовно, позивач має право на повне відновлення транспортного засобу, що і було зроблено позивачем, однак, порядок відшкодування йому шкоди при фізично знищеному транспортному засобі - єдиний і він визначений статтею 30 Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», незалежно від того, чи відновив власник пошкоджений транспортний засіб до того стану, який існував на момент ДТП. Те, що позивач на власний розсуд вирішив розпорядитися пошкодженим внаслідок ДТП автомобілем та технічно його відновити, не надає право позивачу звертатися до відповідача з вимогою про відшкодування вартості відновлювального ремонту, оскільки такі вимоги суперечать висновкам Верховного Суду та з економічної точки зору є недопустимими. Крім того, вимог до МТСБУ в межах даної або іншої судової справи не заявлялося, а рішення щодо регламентної виплати в сумі 119 120 грн. 86 коп., коли ліміт відповідальності - 130 000 грн. у встановленому порядку також не оскаржувалося. Щодо стягнутих судом витрат на правову допомогу, відповідач вказує, що позивач не скористався правом, передбаченим частиною п`ятою статті 137 ЦПК України, під час розгляду справи місцевим судом та не подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, в якому заперечував би проти стягнення з нього у заявленому розмірі, аргументуючи їх неспівмірністю здійснених витрат, а тому висновки апеляційної скарги в частині оскарження витрат на правову допомогу побудовані на формальних доводах. Щодо посилання апелянта, що сума витрат на правову допомогу є завищеною, скаржник зазначає, що адвокат представляє інтереси клієнта в суді з лютого 2022 року, вказана сума співрозмірна з ціною позову та часом наданих послуг. Навіть при здійсненні більше процесуальних дій зі сторони адвоката у справі, вказана сума гонорару вважається незмінною, а тому підготовлення процесуальних документів та вчинення процесуальних дій прямо залежить і від змагальності сторін, а також інших обставин. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат. В обґрунтування доводів апеляційної відповідач вказує про те, що позивач не скористався правом, передбаченим частиною п`ятою статті 137 ЦПК України, та під час розгляду справи місцевим судом не подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, в якому заперечував би проти стягнення з нього у заявленому розмірі, аргументуючи їх неспівмірністю здійснених витрат. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 5.46. постанови від 12 травми 2020 року у справі № 904/4507/18: «відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою (гонорар успіху), є складовою частиною гонорару адвоката тож належить до судових витрат». Враховуючи закріплену законом презумпцію правомірності правочину, договір про надання правової (правничої) допомоги № б/н від 09 лютого 2022 року, недійсним повністю чи частково в судовому порядку не визнавався, сторонами не розривався та не змінювався, є дійсним та обов`язковим до виконання сторонами. Скаржник констатує, що суд першої інстанції невірно застосував принцип, розумності і обґрунтованості. У суду не було підстав для відмови в повному обсязі належної до стягнення суми додаткового гонорару за прийняття позитивного рішення на користь клієнта, оскільки враховуючи ряд постанов Верховного Суду та рішень ЄСПЛ заявник має право на їх компенсацію. У визначеному розмірі сторони дійшли згоди у договорі про гонорар успіху за надання адвокатом результативних послуг правничої допомоги. Навіть при здійсненні більше процесуальних дій зі сторони адвоката у справі, вказана сума гонорару вважається незмінною. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, 28 вересня 2021 року о 12 год. 40 хв. на автодорозі Київ-Вишгород-Десна водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем Volkswagen державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Київська, при виїзді на нерегульоване перехрестя з автодороги Київ-Вишгород-Десна, не надала переваги в русі автомобілю Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі та скоїла з ним зіткнення. Внаслідок ДТП транспортні засоби зазначили механічних пошкоджень. Вказані обставини встановлені постановою Вишгородського районного суду Київської області від 03 листопада 2021 року, відповідно до якої ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 , транспортний засіб зареєстрований за ОСОБА_1 . На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність позивача була застрахована згідно полісу ЕР.203153454 в ПрАТ СК «ПЗУ Україна», в той же час, транспортний засіб відповідача не був забезпечений полісом обов`язкового страхування. 05жовтня 2022 року позивач повідомила про страховий випадок та в той же день, з метою отримання регламентної виплати звернулася до Моторно (транспортного) страхового бюро України. Згідно звіту № 8262/10/21 від 02 листопада 2021 року про оцінку транспортного засобу легкового автомобіля Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 виконаного оцінювачем ТОВ «Сател Груп» за замовленням МТСБУ, вартість об`єкту оцінки на момент пошкодження складає 135 920 грн. 86 коп., вартість відновлювального ремонту складає 376 390 грн. 35 коп. з ПДВ на замінних складових, коефіцієнт фізичного зносу становить 0,70 %, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 154 534 грн. 27 коп. з ПДВ на замінних складових. Згідно звіту № 8262/10/21-2 від 02 листопада 2021 року про оцінку транспортного засобу легкового автомобіля Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 виконаного оцінювачем ТОВ «Сател Груп» на замовлення ОСОБА_1 , вартість відновлювального ремонту складає 376 390 грн. 35 коп., вартість матеріального збитку складає 135 920 грн. 86 коп. На підставі даних з інтернет аукціону AUTOONLINЕ (послуги надані ТОВ «АУДАТЕКС-УКРАЇНА») ціна продажу аналогічного транспортного засобу у пошкодженому стані склала 16 800 грн. Розмір регламентної виплати склав різницю між вартістю транспортного засобу до, та після ДТП: 135 920 грн. 86 коп. - 16 800 грн. = 119 120 грн. 86 коп. Вказана сума МТСБУ була сплачена позивачу у повному обсязі, що підтверджується копією наказу. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу в повному обсязі була відшкодована спричинена шкода. Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України). Згідно з ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Відповідно до положень ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. За змістом ч. 1 ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищений, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 643/4161/15-ц зроблено висновок, що порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано вищенаведеною статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують його вартість до ДТП. У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. У пп. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів) (п. 33.3 ст. 33 вказаного Закону). Згідно з п. 34.1 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (п. 34.2 вказаного Закону). Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження) (п. 34.3 ст. 34 вказаного Закону). Згідно з п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку (п. 36.1 ст. 36 вказаного Закону). Відповідно до п. 36.7 ст. 36 цього Закону рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку. Як вбачається з матеріалів справи, на момент ДТП відповідач не була застрахованою особою згідно Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому повідомлення в порядку ст. 33 цього Закону не подавалось за відсутністю страховика. У зв`язку з чим в порядку ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач звернулась до Моторного (транспортного) страхового бюро України з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та з заявою про відшкодування коштів в наслідок ДТП. З метою встановлення розміру заподіяння шкоди та врегулювання справи МТСБУ залучило суб`єкта оціночної діяльності, яким було виконано звіт про оцінку вартості відновлювального ремонту. Згідно звіту № 8262/10/21 від 02 листопада 2021 року про оцінку транспортного засобу легкового автомобіля Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 виконаного оцінювачем ТОВ «Сател Груп» за замовленням МТСБУ, вартість об`єкту оцінки на момент пошкодження складає 135 920 грн. 86 коп., вартість відновлювального ремонту складає 376 390 грн. 35 коп. з ПДВ на замінних складових, коефіцієнт фізичного зносу становить 0,70 %, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 154 534 грн. 27 коп. з ПДВ на замінних складових. Оскільки вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 , перевищує його вартість до ДТП, тому відновлення вказаного автомобіля є економічно необґрунтованим, а автомобіль вважається фізично знищеним, виходячи з положень пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Таким чином, з урахуванням статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачу повинна бути відшкодована різниця між вартістю транспортного засобу до ДТП та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. На підставі даних з інтернет аукціону AUTOONLINЕ (послуги надані ТОВ «АУДАТЕКС-УКРАЇНА») ціна продажу аналогічного транспортного засобу у пошкодженому стані склала 16 800 грн. Відтак, розмір регламентної виплати МТСБУ склав різницю між вартістю транспортного засобу до, та після ДТП: 135 920 грн. 86 коп. - 16 800 грн. = 119 120 грн. 86 коп. Вказана сума МТСБУ була сплачена позивачу у повному обсязі, що підтверджується копією наказу. Разом з тим, ОСОБА_1 не погодилась з таким розміром страхового відшкодування та з тим, що автомобіль є фізично знищеним, посилаючись на виконаний на її замовлення звіт № 8262/10/21-2 від 02 листопада 2021 року про оцінку транспортного засобу легкового автомобіля Renault Kangoo державний номерний знак НОМЕР_2 виконаного оцінювачем ТОВ «Сател Груп» на замовлення ОСОБА_1 , вартість відновлювального ремонту складає 376 390 грн. 35 коп., вартість матеріального збитку складає 135 920 грн. 86 коп. Виходячи з результатів оцінки за звітом № 8262/10/21-2 від 02 листопада 2021 року позивач просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь суму страхового відшкодування у розмірі 257 269 грн. 49 коп., що становить різницю вартості відновлювального ремонту у розмірі 376 390 грн. 35 коп. та виплаченою сумою страхового відшкодування у розмірі 119 120 грн. 86 коп. Разом з тим, згідно наданого позивачем звіту № 8262/10/21-2 від 02 листопада 2021 року витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу позивача перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, а тому, наведений позивачем розрахунок і вимога щодо виплати страхового відшкодування в розмірі 257 269 грн. 49 коп. суперечить положенням ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин) та є необґрунтованим, про що вірно вказав суд першої інстанції. Крім того, Законом України від 05 липня 2012 року № 5090-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який набрав чинності з 05 лютого 2013 року, до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» внесені зміни, які полягали, зокрема в тому, що із вказаної статті виключено пункт 30.3, яким передбачалося, що якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця ДТП, а право на залишки транспортного засобу отримує страховик. Відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у новій редакції транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Отже, для визнання автомобіля фізично знищеним згода власника транспортного засобу фактично не потрібна, оскільки вказівку на це вилучено із вказаної статті Закону. Передбачено лише дві підстави, коли транспортний засіб вважається фізично знищеним: у випадку, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Відповідні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №280/1144/14. Крім того, відповідно до п. 36.7. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку. Як вбачається з матеріалів справи, після отримання страхового відшкодування у вищевказаному розмірі позивач рішення страхової компанії про виплату страхової суми не оскаржила в порядку, передбаченому п. 36.7 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». При цьому, клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи в суді першої інстанції та в апеляційному суді сторони не заявляли. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав до задоволення позову. Також, представником відповідача до суду першої інстанції подано заяву про відшкодування з позивача на користь відповідача, понесених нею витрат на професійну правничу допомогу. За змістом ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Аналізуючи викладені норми права, слід зазначити, що підставою для відшкодування відповідних судових витрат - в даному випадку витрат на професійну правничу допомогу - є детальний опис робіт (наданих послуг), а також відповідні докази на підтвердження таких витрат. Дані розрахунки повинні бути надані суду до закінчення судових дебатів. За відсутності таких доказів, сторона має право подати їх до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення, за умови наявності відповідної заяви, яка зроблена стороною до закінчення судових дебатів. Заявлена сума представником відповідача на правову допомогу в розмірі 30 726 грн. 95 коп. підтверджується, наданими суду доказами: - копією ордеру адвоката Капля А.С. серії АІ № 1219517 від 12 травня 2022 року на надання правничої допомоги позивачу у Вишгородському районному суді Київської області адвокатом; - копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6115/10 від 07 липня 2017 року; - копією договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 09 лютого 2022 року, укладеного між відповідачем та адвокатом Капля А.С.; - копією додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 09 лютого 2022 року; - копією рахунку фактичних витрат з надання правової допомоги ОСОБА_3 за договором від 09 лютого 2022 року (станом на 24 листопада 2022 року); - копією акту приймання передачі наданих послуг № 1 від 25 листопада 2022 року за договором про надання правової допомоги № б/н від 09 лютого 2022 року; - копією рахунку фактичних витрат з надання правової допомоги ОСОБА_3 за договором від 09 лютого 2022 року (станом на 30 березня 2023 року); - копією акту приймання передачі наданих послуг № 2 від 30 березня 2023 року за договором про надання правової допомоги № б/н від 09 лютого 2022 року; - копією квитанції № 1 від 25 листопада 2022 року на суму 28 726 грн. 95 коп. та квитанцією № 2 від 30 березня 2023 року на суму 2 000 грн. З п. 1.1 додаткової угоди № 1 від 09 лютого 2022 року до договору про надання правової допомоги від 09 лютого 2022 року, укладеної між адвокатом Капля А.С. та Гайдай О.О., вбачається, що сторони дійшли згоди, що гонорар адвоката становить чітку фіксовано грошову суму в розмірі 20 % - від розміру суми, заявленої до стягнення з відповідача ОСОБА_3 у межах даної справи. Також, клієнт сплачує адвокату гонорар за участь в судовому засіданні в сумі 1 000 грн. Відповідно до п. 1.2 цієї ж угоди, сторони узгодили, що клієнт сплачує адвокату 10 % від ціни позову до 30 листопада 2022 року. Різницю між сплаченою попередньою сумою 10 % та гонораром адвоката 20 % клієнт сплачує адвокату по факту прийняття судом першої інстанції рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача - ОСОБА_3 . Відповідно до акту приймання передачі наданих послуг № 1 від 25 листопада 2022 року за договором про надання правової допомоги № б/н від 09 лютого 2022 року вбачається, що вартість послуг виконавця за актом складає 28 726 грн. 95 коп., що включає 10% від розміру суми, заявленої до стягнення з відповідача (25 726 грн. 95 коп.) та участі у судових засіданнях адвоката - 01 липня 2022 року, 28 вересня 2022 року, та 25 листопада 2022 року (3 000 грн.). Відповідно до акту приймання передачі наданих послуг № 2 від 30 березня 2023 року за договором про надання правової допомоги № б/н від 09 лютого 2022 року вбачається, що вартість послуг виконавця за цим актом складає 2 000 грн., що включає участь адвоката в судових засіданнях - 21 березня 2023 року та 30 березня 2023 року. Фактична сплата відповідачем коштів за надану правничу (правову) допомогу підтверджується копіями виставлених адвокатом рахунків та копією квитанції № 1 від 25 листопада 2022 року згідно якої відповідачем було оплачено правничу (правову) допомогу адвоката в сумі 28 726 грн. 95 коп. та квитанцією № 2 від 30 березня 2023 року згідно якої відповідачем було оплачено правничу (правову) допомогу адвоката суму 2 000 грн. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами, що з її боку дійсно були понесені судові витрати на правничу допомогу, розмір яких склав 30 726 грн. 95 коп. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, ОСОБА_1 вказує про те, що стягнутий з позивача розмір витрат на правову допомогу, критеріям розумності, справедливості, добросовісності, необхідності та співрозмірності не відповідає, а її відшкодування з огляду на обставини цієї справи носить надмірний характер і є необґрунтованим. Натомість, апеляційний суд не може прийняти зазначені доводи позивача до уваги з наступних підстав. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, заяву про стягнення з позивача витрат на правову допомогу було подано представником відповідача в судовому засіданні 25 листопада 2022 року (а.с.224, т.2). В зазначеному судовому засіданні також був присутній представник позивача, а, відтак, був обізнаний про заявлені відповідачем витрати на правову допомогу та не був позбавлений можливості ознайомитися із заявою та у відповідності до вимог ст. 137 ЦПК України подати клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу з підстав їх неспівмірності. Натомість, ні після зазначеного судового засідання ні до моменту ухвалення судом рішення по суті спору, позивач не скористалася правом, визначеним ст. 137 ЦПК України та не подала клопотання щодо зменшення розміру витрат понесених відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції та не надала доказів щодо необґрунтованості, недоведеності чи не співмірності зазначених витрат. Крім того, 30 березня 2023 року, в день розгляду справи по суті, позивач подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність та письмову промову в дебатах зі змісту яких не вбачається жодних доводів щодо необґрунтованості чи неспівмірності понесених відповідачем витрат на правову допомогу (а.с. 26-28, т.2). Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та наявності підстав до стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення. Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про стягнення додатково заявленого «гонорару успіху» в розмірі 25 726 грн. 95 коп. критеріям розумності, справедливості, добросовісності, необхідності та співрозмірності не відповідає, а її відшкодування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер і є необґрунтованим. Апеляційний суд частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням (частина перша статті 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики). Відповідно до частини третьої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. З огляду на викладене, Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2023 року по справі №824/3/23 зазначив, що правовідносини щодо домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах яких розглядаються питання щодо зобов`язання про сплату та строки сплати. Втручання суду у договірні відносини між адвокатом і клієнтом з питань визначення розміру гонорару чи його зменшення можливо лише за умови обґрунтованості та наявності доказів підтвердження невідповідності витрат фактично наданим послугам (постанови Верховного Суд від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17, провадження № 61-11991св20). Цивільним процесуальним законом визначено критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу у справі. Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, пункт 268; від 28 липня 1999 року у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, пункт 30). З матеріалів справи вбачається, що інтереси відповідача ОСОБА_3 в суді першої інстанції представляла адвокат Капля А.С., що діяла на підставі додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 09 лютого 2022 року укладеної між Каплею А.С. та ОСОБА_3 , ордеру адвоката Капля А.С. серії АІ № 1219517 від 12 травня 2022 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6115/10 від 07 липня 2017 року. Відповідно до п. 1.2, 1.3 додаткової угоди № 1 від 09 лютого 2022 року до договору про надання правової допомоги від 09 лютого 2022 року, укладеної між адвокатом Капля А.С. та ОСОБА_3 , сторони узгодили, що клієнт сплачує адвокату 10% від ціни позову до 30 листопада 2022 року. Різницю між сплаченою попередньою сумою 10% та гонораром адвоката 20% клієнт сплачує адвокату по факту прийняття судом першої інстанції рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача - ОСОБА_3 . У разі прийняття судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 клієнт не сплачує адвокату залишок гонорару у відсотковому відношенні (10%) до ціни позову. Тобто, сплата гонорару залежить від досягнутих адвокатом та обумовлених в договорі результатів при наданні послуг правової допомоги. Згідно акту №3 приймання-передачі наданих послуг від 04 квітня 2023 року за договором про надання правової допомоги №б/н від 09 лютого 2023 року встановлено, що вартість послуг виконавця за цим актом складає 25 726 грн. 95 коп., що є додатковою винагородою адвоката, а саме за досягнутий результат (гонорар успіху). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)). У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат заявлена до стягнення сума гонорару успіху в розмірі 10 відсотків від суми незадоволених позовних вимог не може оцінюватись судом виходячи суто з такої домовленості сторін у договорі про надання правничої допомоги, а повинна оцінюватись на предмет її пропорційності, необхідності, неминучості порівняно з фактично понесеними витратами на правничу допомогу. Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі «гонорару успіху», суд повинен виходити не з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов`язки, та погодженого ними розміру гонорару (в даному випадку вирахуваного ними у відсотковому співвідношенні від суми незадоволених позовних вимог), а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов`язаним з розглядом справи, які визначені адвокатом та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи. Адже саме розмір витрат, понесених відповідачем на фактично надані реальні та неминучі послуги на правничу допомогу, і саме з метою досягнення певного правового результату вирішення конфлікту сторін - відмови позивачеві у позові, кореспондується з витратами, які має право відшкодувати на свою користь відповідач як судові витрати, понесені ним на сплату гонорару успіху, за рахунок позивача. Як зазначалось раніше, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 березня 2023 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 726 грн. 95 коп. Отже, колегія суддів вважає, що за результатами розподілу судових витрат витрати в формі «гонорару успіху» не можуть бути стягнуті в розмірі, який відповідає вартості фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу та раніше стягнутих на користь відповідача рішенням суду, оскільки це не відповідає критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також принципів справедливості, пропорційності та верховенства права. Враховуючи наведене та визначені, зокрема, частиною ч. 4 ст. 137 ЦПК України критерії для здійснення розподілу судових витрат, безпосередньо та причинно пов`язаних з розглядом справи, колегія суддів дійшла висновку, що розумним та справедливим у даному випадку буде стягнення з позивача на користь відповідача витрат у формі «гонорару успіху» в розмірі 5 000 грн. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав до стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу не повністю відповідають фактичним обставинам справи, судом не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування додаткового рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови по суті вимог відповідача. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником Каплею Аліною Степанівною , задовольнити частково. Додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року скасувати та прийняти постанову. Заяву ОСОБА_3 , подану представником Каплею Аліною Степанівною , про стягнення додаткових судових витрат по справі ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України, про відшкодування збитків завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень. В задоволенні іншої частини вимог заяви ОСОБА_3 , поданої представником Каплею Аліною Степанівною , про стягнення додаткових судових витрат відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.