Постанова Київський апеляційний суд № 757/27520/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Матійчук Г.О. Єдиний унікальний номер справи № 757/27520/21-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/10393/2023 ПОСТАНОВА Іменем України 31 жовтня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Парадайз фінанс» на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Парадайз фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особі: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Горбаль Наталія Олександрівна, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними, встановив: У травні 2021 року позивач ТОВ «ФК «Парадайз фінанс» звернувся до суду з вказаним позовом. Ухвалою Печерськогорайонного суду м. Києва від 12 грудня 2022 року позов залишено без розгляду. В подальшому, 29 грудня 2022 року від представника відповідачки ОСОБА_4 - адвоката Сікачова С.Ю. надійшла заява про відшкодування судових витрат, в якій просив суд стягнути з позивача на користь відповідачки ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 92 766 грн. Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року заяву задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ФК «Парадайз фінанс» на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн. Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «ФК «Парадайз фінанс» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви відповідачки про ухвалення додаткового рішення. У апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції, застосовуючи положення ч. 5 ст.142 ЦПК України до розподілу судових витрат, повинен був виходячи із критеріїв визначених у ч. 2 ст. 44 ЦПК України обґрунтувати, що дії позивача за подання позову про визнання правочинів недійсними мали характер необґрунтованості. Натомість, виходячи зі змісту позовної заяви, яка міститься в матеріалах справи, позивач належним чином обґрунтовує свої позовні вимоги та надає відповідні докази. Підставою для залишення позову без розгляду було неусунені позивачем недоліки, а саме: ненадання копій чи оригіналів оспорюваних договорів купівлі-продажу;неподання клопотання про витребування копії договорів, які позивач просить суд визнати недійсними. На думку позивача, не надання відповідних доказів, які витребовувались судом не може ототожнюватись із діями, які відповідно до положень ст. 44 ЦПК України можуть бути визнані, як зловживання процесуальними правами. Таким чином, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року по справі № 757/27520/21-ц ґрунтується на невідповідності висновків викладених у ньому, обставинам справи. Також, у додатковому рішенні вказується, що представником відповідачки 4 на підтвердження, понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу надані докази, з яких вбачається , що загалом було сплачено 17 876, 05 грн. При цьому суд першої інстанції, дослідивши надані стороною відповідачки 4 докази, враховуючи фактичний об'єм наданих адвокатом послуг, співмірність суми витрат зі складністю справи, відповідність суми понесених витрат критеріям реальності, суд вважає клопотання про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню з позивача на користь відповідачки 4 понесені судові витрати у розмірі 50 000 грн. З таким висновком суду позивач не погоджується та вважає, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Позивач вважає, що задоволені судом витрати не були фактично понесені. Окрім цього, позивач вважає, що оскаржуване додаткове рішення, ухвалене судом з порушенням норм процесуального права та принципів рівності і змагальності сторін, оскільки заявник не направив позивачу копію заяви чи клопотання про ухвалення додаткового рішення, чим порушив права останнього подати свої заперечення з приводу обґрунтованості та розміру витрат на професійну правничу допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_4 - адвокат Сікачов С.Ю. зазначає, що підтвердження відправлення скаржнику заяви про відшкодування судових витрат йому направлялося і докази чого були надані ще до суду першої інстанції та перебувають в матеріалах справи. Підтвердження оплати гонорару адвоката разом з відзивом до суду першої інстанції не надавалося з об'єктивних причин, оскільки право на його отримання виникало у представника відповідачки 4 лише у випадку, якщо позовні вимоги позивача у справі не будуть задоволені (повністю або частково). Відповідно, момент зобов'язання по його сплаті наставав у відповідачки 4 тільки після отримання рішення суду по даній справі. Щодо необґрунтованості позовних вимог представник ОСОБА_4 вважає, що обґрунтованість/необґрунтованість позовних вимог визначається суддею вже згодом. Тобто, прийняття до розгляду позову і відкриття провадження у справі ще не є підтвердженням обґрунтованості позовних вимог, а є лише підтвердженням відповідності позову формальним вимогам ЦПК України, що передбачені до такого роду документів. Підтвердженням обґрунтованості позовних вимог є не відкриття провадження у справі чи реєстрація позову канцелярією суду, а винесення відповідного судового рішення на користь позивача, де надається оцінка його позиції і наданим доказам. Як відомо по даній справі такого рішення судом винесено не було. Відповідно і позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими. Звертає увагу, що раніше представником ОСОБА_4 на підтвердження понесених ним судових витрат по оплаті послуг правничої допомоги, подавались разом з відзивом, а саме: попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, де зазначено витрати відповідачки 4, які вона понесла і очікує понести у зв`язку із розглядом справи; детальний опис робіт (наданих послуг) здійснених адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги; належним чином засвідчена копія договору № 04-10/21 від 04 жовтня 2021 року про надання правничої допомоги, де зазначені розміри і вартість цих послуг. Зазначає, що відповідно до п.5.2 договору № № 04-10/21 від 04 жовтня 2021 року про надання правничої допомоги. За надання послуг правничої допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 65 000 грн. у випадку незадоволення позовних вимог позивача. Ці витрати відносяться до категорії витрат з умовою, тобто, які особа має сплатити адвокату при настанні певних умов, а саме - незадоволення позову. Таким чином, варто враховувати в «обґрунтованість» витрат на правову допомогу, тому при відшкодуванні таких з іншої сторони, гонорар успіху має бути чітко прописаний в договорі та зрозумілим, що і було зроблено в даному випадку. Тобто, вимоги про стягнення гонорару в даній справі є законними, належним чином підтвердженими і обґрунтованими. Також просив стягнути зі скаржника на користь відповідачки 4 судові витрати по справі у вигляді витрат на послуги правничої допомоги по розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 7 000 грн. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, предметом оскарження у даному апеляційному провадженні не є рішення суду по суті заявлених позовних вимог, а лише додаткове рішення суду першої інстанції щодо розподілу витрат на правову допомогу. Оскаржуваним додатковим рішенням вирішено питання щодо стягнення витрат на правову допомогу в межах розгляду даної справи у розмірі 50 000 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. А відтак, відсутні підстави для виклику сторін у судове засідання та, відповідно, проведення засідань у режимі відеоконференції. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як видно із матеріалів справи, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2022 року позовну заяву залишено без розгляду. Вказаним рішенням питання про судові витрати на професійну правничу допомогу відповідача судом не вирішувалось. Разом з цим, під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідачки 4 подав клопотання про забезпечення судових витрат та надав суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідачка 4 понесла і очікує понести в звязку з розгядом справи, детальний опис наданих послуг, виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги, ордер серії СВ №1022515, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги в якому сторони узгодили розмір гонорару успішності адвоката за надання правової допомоги під час розгляду цієї цивільної справи. В подальшому, 29 грудня 2022 року від представника відповідачки ОСОБА_4 - адвоката Сікачова С.Ю. надійшло клопотання про ухвалення додаткового рішення та вирішення питання розподілу судових витрат між сторонами, в якому просив суд стягнути з позивача на користь відповідачки ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 92 766 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 270 Цивільного процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Даний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення є вичерпним. Як роз`яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (ч.5 ст.270 ЦПК України). Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно з ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу. Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. Частиною 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача. На підтвердження витрат на правничу допомогу представником відповідачки надано: договір про надання правової допомоги № 04-10/2021, укладений 04 жовтня 2021 року між АО «Лекс форс» та ОСОБА_4 (справа №757/27520/21-ц) в якому сторони узгодили розмір гонорару успішності адвоката за надання правової допомоги під час розгляду цієї цивільної справи, який становить 65 000 грн.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №518, виданого 04 лютого 2011 року Сікачову С.Ю.; ордер серії СВ №1022515, виданий 09 грудня 2021 року на надання правової допомоги ОСОБА_4 адвокатом Сікачовим С.Ю.; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідачка 4 понесла і очікує понести в звязку з розгядом справи, детальний опис наданих послуг, виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги; копії квитанцій з monobank на загальгу суму 22 766 90 грн. року про оплату ОСОБА_4 адвокату Сікачову С.Ю. за надання адвокатських послуг у справі №757/27520/21-ц. Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.48 постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції урахував фактичний об'єм наданих адвокатом послуг, співмірність суми витрат зі складністю справи, відповідність суми понесених витрат критеріям реальності клопотання про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу задовольнив, стягнув з почивача на користь відповідачки 4 понесені судові витрати у розмірі 50 000, 00 грн. Доводи апеляційної скарги щодо не направлення представником відповідачки 4 позивачу клопотання про відшкодування судових витрат спростовуються доказами, які перебувають у матеріалах справи, а саме: опис, накладна та квитанція про відправлення даного клопотання позивачу. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції мав достатньо доказів для стягнення витрат на правову допомогу під час ухвалення судового рішення та співмірно визначив розмір витрат на правову допомогу. Доводи апелянта щодо висновку суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог позивачем є не вірними. Оскільки, на стадії відкриття провадження судом встановлюються формальні вимоги для подачі позовної заяви відповідно до ст. 175 ЦПК України. Як вбачається з матеріалів справи позивачем в порушення ст. 83, ч.6 ст. 177 ЦПК України до позову не долучено копії чи оригінал оспорюваних договорів купівлі-продажу, а також не подано клопотання про витребування копії договорів, які позивач просив суд визнати недійсними. Суд надав строк для усунення вказаних недоліків позовної заяви але позивач не усунув недоліки, в результаті чого суд першої інстанції, відповідно до ч. 13 ст. 187 ЦПК України, залишив позовну заяву без розгляду. Питання щодо обґрунтованість чи не обґрунтованість позовних вимог суд встановлює під час вирішення справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване додаткове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Парадайз фінанс» залишити без задоволення. Додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року залишити без змін. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Парадайз фінанс» на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 500 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова