Постанова 4806 № 306/2149/19

Справа № 306/2149/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 30 січня 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Мацунича М.В. і Собослоя Г.Г., з участю секретаря Сливки С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Акціонерного Банку «Укргазбанк» на рішення Свалявського районного суду від 01 червня 2021 року (у складі судді Ганчак Л.Ф.) за позовом публічного акціонерного товариства Акціонерного Банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Дениса Володимировича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними правочинів, визнання протиправними та скасування записів про іпотеку та обтяження іпотекою, - ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (надалі Банк) звернулось до суду із цим позовом у жовтні 2019 р. Після уточнення позовних вимог просило: -визнати недійсним з моменту його вчинення договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,2291 га, кадастровий номер: 2124084401:04:002:0169, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022924921240, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений 06.09.2017 р. приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В. за реєстровим № 1447, припинивши право власності ОСОБА_3 на набуте ним за вказаним договором майно; -визнати недійсним з моменту його вчинення договір іпотеки земельної ділянки, площею 0,2291 га, кадастровий номер: 2124084401:04:002:0169, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022924921240, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та посвідчений 28 вересня 2017 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В. за реєстровим № 1462, з унесеними до нього змінами додатковим договором № 1 від 28.09.2017 р., зареєстрованим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В. в реєстрі за № 1567; -визнати недійсним з моменту його вчинення договір іпотеки готельного комплексу, загальною площею 1587,2 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022928921240, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та посвідчений 11.09.2017 р. приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В. за реєстровим № 1480, з унесеними до нього змінами додатковим договором № 1 від 28.09.2017 р., зареєстрованим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В. в реєстрі за № 1566; -визнати недійсним з моменту його вчинення договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та посвідчений 15.09.2017 р. приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В. за реєстровим № 1525; -визнати протиправним та скасувати запис щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно, а саме, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер 22267108 від 11.09.2017 р. про іпотеку нерухомого майна: - готельного комплексу, загальною площею 1587,2 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022928921240, внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В. за ОСОБА_1 на підставі недійсних правочинів: договору іпотеки від 11.09.2017 р., реєстровий № 1480, договору від 15.09.2017 р. про відступлення прав вимог за договором іпотеки від 11.09.2017 р., реєстровий № 1525; додаткового договору № 1 від 28.09.2017 р. до договору іпотеки від 11.09.2017 р., реєстровий № 1566, посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В. усупереч закону; -визнати протиправним та скасувати запис щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно, а саме запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22267347 від 11.09.2017 р. про обтяження (заборону відчуження) нерухомого майна: - готельного комплексу, загальною площею 1587,2 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022928921240, внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В., за ОСОБА_1 на підставі недійсних правочинів: договору іпотеки від 11.09.2017 р., реєстровий № 1480; договору від 15.09.2017 р. про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11.09.2017 р., реєстровий № 1525; додаткового договору № 1 від 28.09.2017 р. до договору іпотеки від 11.09.2017 р., реєстровий № 1566, посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкиним Д.В. усупереч зaкoнy; -визнати протиправним та скасувати запис щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно, а саме запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер 22217924 від 07.09.2017 р. про іпотеку нерухомого майна: - земельної ділянки, площею 0,2291 га, кадастровий номер: 2124084401:04:002:0169, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022924921240, внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В., за ОСОБА_1 на підставі недійсних правочинів: договору іпотеки від 07.09.2017 р., реєстровий № 1462, додаткового договору № 1 від 28.09.2017 р. до договору іпотеки від 07.09.2017 р., реєстровий № 1567, посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В. усупереч закону; -визнати протиправним та скасувати запис щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно, а саме запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер 22217634 від 07.09.2017 р. про обтяження (заборону відчуження) нерухомого майна: земельної ділянки, площею 0,2291 га, кадастровий номер: 2124084401:04:002:0169, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022924921240, внесений державним реєстратором приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В. за ОСОБА_1 на підставі недійсних правочинів: договору іпотеки від 07.09.2017 р., реєстровий № 1462, додаткового договору № 1 від 28.09.2017 р. до договору іпотеки від 07.09.2017 р., реєстровий № 1567, посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіним Д.В. усупереч закону. Окрім цього, Банк просив постановити окрему ухвалу стосовно державного реєстратора приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіна Д. В. за грубі порушення положень та вимог статей 2, 10, 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1127, пунктів 3.3.5., 3.3.7., 3.4.2. договору іпотеку від 27 травня 2008 року № 43/08МК-01 та статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку», які допущені ним в період з 04 вересня 2017 року по 28 вересня 2017 року при вчиненні відповідних реєстраційних дій стосовно спірного нерухомого майна, яку надіслати прокурору Закарпатської області щодо перевірки порушень ОСОБА_5 законодавства, які містять ознаки кримінального правопорушення, а також до Міністерства юстиції України для вжиття стосовно нього заходів дисциплінарного впливу. Заявлені вимоги обґрунтовані такими обставинами. 27.05.2008 р. між Банком і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 43/08МК та договір іпотеки, де майновим поручителем виступив ОСОБА_2 . У зв`язку з невиконанням кредитного договору Банк як іпотекодержатель відповідно до пункту 6.4 договору іпотеки задовольнив вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення основного кредитного зобов`язання. 10.09.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за заявою Банку проведено державну реєстрацію речового права власності. ОСОБА_2 заперечив перехід права власності Банку на іпотечне майно та звернувся до суду, внаслідок чого рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 21.04.2017 р., яке ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 17.08.2017 р. залишено без змін, позов ОСОБА_2 задоволено та скасовано право власності Банку на іпотечне майно. 04.09.2017 р. за заявою ОСОБА_2 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу було скасовано реєстрацію права власності Банку на іпотечне майно та поновлено право власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 , який у подальшому відчужив це майно. Банк зазначає, що обрав такий спосіб захисту свого права, оскільки вважає дії нотаріуса по поновленню права власності такими, що порушують права Банку, а саме при поновленні прав ОСОБА_2 на готельний комплекс нотаріус повинен був поновити не тільки право власності останнього, але поновити і обтяження, які діяли на це майно (тобто поновити іпотеку на майно, де іпотекодержателем виступає Банк). Нотаріус не вчинив дій по поновленню обтяжень, що дало можливість ОСОБА_2 укласти договір по відчуженню готельного комплексу на користь ОСОБА_3 , а останній у подальшому відчужив спірне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Указані договори відчуження банк вважає нікчемними, оскільки такі вчинені з порушенням порядку, передбаченого чинним законодавством, а отже підлягають скасуванню. Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 01.06.2021 р. у задоволенні позову Банку відмовлено. Указане судове рішення мотивоване таким: -на час прийняття державним реєстратором Прокудіною Л.Д. скасованих у подальшому рішень про державну реєстрацію права власності Банку на спірне майно не існувало жодних зареєстрованих, припинених, помилкових, погашених, скасованих речових прав на такі об`єкти нерухомого майна або обтяжень таких прав; -позовні вимоги про визнання протиправним і скасування записів щодо державної реєстрації є неналежним способом захисту порушених прав; -оспорювані позивачем правочини є дійсними, в Державному реєстрі речових прав проведено відповідну реєстрацію, дані записи є чинними, а з урахуванням відсутності у реєстрі відомостей про права інших осіб на спірне майно або їх обтяжень учасники оскаржуваних правочинів є добросовісними набувачами майна; -приватний нотаріус не є належним відповідачем у вказаній справі; -після скасування права власності банку на іпотечне майно Банк не вчиняв дій щодо поновлення державної реєстрації своїх прав. У апеляційній скарзі Банк просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити в повному обсязі. Посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкових висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи. Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого: -Питання поновлення первинних записів про іпотеку та обтяження прав із зобов`язанням учинити певні дії стосовно іпотечного майна не є предметом цього позову; -Суд, не зважаючи на безумовну доведеність факту грубого порушення приватним нотаріусом Кішкіним Д.В. вимог п.41 Порядку № 1141 у ході вчинення реєстраційних дій в інтересах ОСОБА_2 на підставі судового рішення, що дозволило укласти спірні правочини, дійшов помилкового висновку про відсутність у його діях порушень норм закону, а відтак і до помилкового висновку про те, що спірні правочини укладені відповідно джо чинного законодавства; -Судом при ухваленні рішення не взято до уваги та повністю проігноровано той факт, що Банк як іпотеко держатель за договором іпотеки від 27.05.2008 р. № 43/08 МК-01 не давав ОСОБА_2 як іпотекодавцю згоди на відчуження предмету іпотеки за вказаним договором іпотеки; -Позивач належним чином обґрунтував зміну предмету позову щодо визнання недійсними з моменту їх вчинення оспорюваних правочинів і застосування наслідків їх недійсності, зокрема, скасування записів щодо їх державної реєстрації. Письмового відзиву на скаргу не подано. Відповідач ОСОБА_2 в особі представника адвоката Шпуганича В.П., подав до апеляційного суду заперечення на скаргу, зміст яких зводиться до законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції і безпідставності доводів апеляційної скарги Банку (т.3, а.с.127-134). У судовому засіданні представник Банку Артимич М.М., підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Шпуганич В.П., не визнав такої з мотивів, наведених у запереченні на скаргу. Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Білоцерковець Ю.С., підтримав правову аргументацію ОСОБА_2 та пояснив, що є добросовісним набувачем іпотечного майна. Решта учасників справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце такого були належно повідомлені, що підтверджується довідками про доставку електронних листів (т.3, а.с.115-120), а заяв або клопотань із приводу неявки від них не надходило. Справа переглядається в апеляційному порядку повторно, оскільки постановою Верховного Суду від 26.10.2022 р. касаційну скаргу Банку задоволено частково, постанову Закарпатського апеляційного суду від 24.03.2022 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому, Верховний Суд зазначив таке. Забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 р. у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зроблено наступний висновок: виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі; запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя; за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню; у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя; у справі за належною вимогою (зокрема, про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно. Звертаючись до суду із вказаним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, банк вказував на нікчемність оспорюваних правочинів, оскільки договір іпотеки не є припиненим, а отже укладенням правочинів та здійсненням відповідних реєстраційних дій було порушені права банку як іпотекодержателя. При цьому позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, серед іншого, посилався на положення частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку» і в такий спосіб просив захистити своє право як іпотекодержателя. Суди попередніх інстанцій, вказуючи, що банком обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, наведеного вище не врахували, не надали належної оцінки доводам позивача про чинність договору іпотеки та порушення прав банку як іпотекодержателя оспорюваними правочинами, а отже дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому судами не була здійснена оцінка добросовісності дій набувачів та наступних іпотекодержателів. При новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати вищевикладене та встановити наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна (права на спірне майно). Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, беручи до уваги вказівки Верховного Суду в цій справі, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну оскарженого рішення у мотивувальній частині з таких підстав. Судом установлені наступні факти й обставини. 27.05.2008 р. між Банком і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 43/08МК. Одночасно було укладено договір іпотеки, де майновим поручителем виступив ОСОБА_2 . У іпотеку було передано готельний комплекс загальною площею 1550,6 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022928921240; та земельну ділянку площею 0,2291 га, кадастровий номер: 2124084401:04:002:0169, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1022924921240. 10.09.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. у зв`язку з невиконанням ОСОБА_6 зобов`язань за кредитним договором № 43/08МК за заявою Банку було проведено державну реєстрацію речового права власності за Банком на іпотечне майно. Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 21.94.2017 р. у справі № 306/2053/16-ц, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17.08.2017 р. і постановою Великої Палати Верховного суду від 20.03.2019 р. позов ОСОБА_2 задоволено та скасовано реєстрацію речового права, права власності на нерухоме майно, готельний комплекс об`єкт нежитлової нерухомості, розташований в АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укргазбанк» на підставі договору іпотеки від 27.05.2008 р. № 3270, виданого приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Гуледзою А.Г., яка вчинена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., рішення індексний номер 31325918 від 10.09.2016 р. 14:18:35 та скасовано реєстрацію речового права, права власності на земельну ділянку площею 0,2291 га, кадастровий номер: 2124084401:04:002:0169 у АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укргазбанк» на підставі договору іпотеки від 27.05.2008 р. № 3270, виданого приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Гуледзою А.Г., яка вчинена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., індексний номер 31325920 від 10.09.2016 р. 14:06:01. Наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 792/6 від 05.10.2022 р. скаргу Банку від 29.11.2019 р. № 518/717/2019 на рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Прокудіної Л.Д. про відмову в поновленні записів про іпотеку в Державному речових прав на нерухоме майно щодо готельного комплексу та земельної ділянки в АДРЕСА_1 , залишено без розгляду. За період з 17.08.2017 р. по 06.09.2017 р. за заявою Райчинця А.В. приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу було скасовано реєстрацію права власності Банку та поновлено право власності ОСОБА_2 на готельний комплекс та земельну ділянку, що були предметом договору іпотеки № 48/08МК-1 від 27.05.2008 р. У результаті поновлення права власності ОСОБА_2 приватним нотаріусом Кішкіним Д.В. було оформлено наступні договори: - 06.09.2017 р. між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2291 га; - 11.09.2017 р. між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 укладено договір іпотеки готельного комплексу площею 1587,2 кв. м; - 15.09.2017 р. між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки (зі змінами від 28.09.2017 р.; - 28.09.2017 р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки земельної ділянки площею 0,2291 га; Указані правочини є дійсними, в Державному реєстрі речових прав проведено відповідну реєстрацію, записи є чинними що підтверджується наявною у матеріалах справи Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 18.11.2019 р. за № 189145180 та встановлено постановою Закарпатського апеляційного суду від 26.06.2023 р. № 306/513/16-ц і не заперечується учасниками справи. Згідно з положеннями ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача. Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Судовий захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17). Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. З цього приводу колегія суддів констатує, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 26.06.2023 р. у справі № 306/513/16-ц, яка набрала законної сили та є чинним, за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задоволено частково, рішення Свалявського районного суду від 10 грудня 2019 року і заочне додаткове рішення Свалявського районного суду від 30 жовтня 2020 року скасовано, а в позові Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено внаслідок пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів. Тобто, Банк не позбавлений права звернути стягнення на спірне майно як предмет іпотеки, звернувшись до суду з позовом до всіх належних відповідачів. Згідно з вимогами ч.3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість, нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України). Верховний суд у постанові від 13.11.2019 р. справа № 755/513/18/провадження № 61-2763св19 констатував наступні висновки: Пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, зокрема іпотека. Отже, якщо в Державному реєстрі іпотек та Реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на момент укладення договору іпотеки були відсутні відомості про обтяження нерухомого майна, попередній іпотекодержатель (заставодержатель) не може посилатись на обмеження повноважень іпотекодавця щодо передачі майна в наступну іпотеку без згоди іпотекодержателя у відносинах з наступним іпотекодержателем, якщо попередній іпотекодержатель не довів, що наступний іпотекодержатель знав чи за всіма обставинами не міг не знати про обтяження нерухомого майна іпотекою. Таким чином, виходячи з загальних засад цивільного законодавства та вимог справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів зазначає, що договір про передачу майна в іпотеку не може бути визнаний недійсним за позовом попереднього іпотекодержателя на підставі статей 12, 13 Закону України «Про іпотеку», якщо обтяження нерухомого майна попередньою іпотекою не було зареєстровано у порядку, встановленому законодавством, а попередній іпотекодержатель не довів, що наступний іпотекодержатель знав, повинен був знати чи за всіма обставинами не міг не знати про таке обтяження. Аналогічна позиція щодо застосування ст. 12 Закону України «Про іпотеку» за позовом іпотекодержателя міститься у Постанові Верховного суду від 28.07.2022 р. у справі № 922/1995/17. У справі, яка переглядається, Банк не довів, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки в Державному реєстрі іпотеки була наявна інформація про обтяження нерухомого майна іпотекою, а покупець земельної ділянки ОСОБА_3 і наступний іпотекодержатель ОСОБА_4 та ОСОБА_1 знали чи за всіма обставинами не могли не знати про таке обтяження. Пунктом 41 Постанови КМУ від 26.10.2011 р. № 1141 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (у редакції постанови КМУ від 21.11.2012 р. № 1156) передбачено, що в разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації переходу чи припинення речових прав, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та поновлює записи про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав. Тобто, вказана норма передбачає поновлення виключно того типу (виду) речового права та його обтяження, щодо якого судом прийнято рішення про його скасування. Оскільки скасоване судом рішення державного ресторатора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.09.2016 р. не передбачало переходу чи припинення речових прав, то в розумінні пункту 41 Постанови КМУ № 1141 підлягали поновленню виключно права на такий об`єкт нерухомого майна, що існували до проведення державної реєстрації прав. Відповідно до пункту 20 Постанови КМУ від 25.12.2015 р. № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі проведення державної реєстрації права власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва вперше, у тому числі у результаті поділу, виділу частки з об`єкта нерухомого майна або об`єднання об`єктів нерухомого майна, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав відкриває новий розділ у цьому Реєстрі з присвоєнням реєстраційного номера об`єкту нерухомого майна, об`єкту незавершеного будівництва та формує реєстраційну справу відповідно до законодавства. За наявності зареєстрованих речових прав на такий об`єкт нерухомого майна або обтяжень таких прав у спеціальному розділі Державного реєстру прав, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек державний реєстратор одночасно з відкриттям розділу у Державному реєстрі прав переносить такі відомості про речові права на таке майно та їх обтяження, про суб`єктів цих прав до відповідного відкритого розділу. Договір купівлі-продажу від 06.09.2017 р., договір іпотеки земельної ділянки від 07.09.2017 р. і договір іпотеки від 10.09.2017 р. нерухомого майна відповідають загальним засадам цивільного законодавства, а тому вони є оспорюваними. У нотаріуса як державного реєстратора були всі правові підстави для внесення запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки, оскільки такі укладені належними сторонами (іпотекодержатель та іпотекодавець правочин укладено щодо нерухомого майна власником якого був Іпотекодавець, у державному реєстрі речових прав були відсутні будь-які обтяження або наявні права третіх осіб на предмет іпотеки тощо). Частиною п`ятою статті 12 Закону України № 1666-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» передбачено, що відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, учиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону (ч.2 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-IV). При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна (частина друга статті 55 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425-XII). Указана норма кореспондується із вимогами підпункту 2.4 пункту 2 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом МЮУ від 22.02.2012 р. № 296/5, відповідно до якого при укладенні договорів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріус перевіряє відсутність обтяження нерухомого майна іпотекою шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі наявності обтяження іпотекою на укладання вищевказаних договорів вимагається згода іпотекодержателя, якщо це не заборонено іпотечним договором. У справі встановлено, що обтяження від 27.05.2008 р. стосовно належного ОСОБА_2 нерухомого майна та сама іпотека були припинені самим позивачем 09.09.2016 р. Як наслідок, не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкін Д.В. «безпідставно вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про іпотеку вищевказаного майна та обтяження іпотекою за ОСОБА_1 », оскільки пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України № 1666-VIII передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. Відповідач ОСОБА_3 стверджує, що при укладенні договору купівлі-продажу перевіряв інформацію про земельну ділянку за даними державного реєстру речових прав, у якому заборони на відчуження предмету договору купівлі-продажу не було, а передача ділянки у короткому проміжку часу є його правом як власника вчиняти дії щодо належного йому майна. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 р. у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19). Банк, пред`явивши у справі 306/513/16-ц вимогу до ОСОБА_3 як власника спірного нерухомого майна та ОСОБА_1 як іпотекодержателя цього майна, пред`являючи самостійний позов про визнання недійсними договору купівлі-продажу, іпотек, відступлення права вимоги за іпотечними договорами та скасування реєстрації права іпотеки, сторонами яких є вказані особи, діє недобросовісно, всупереч своїй попередній поведінці. Застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є засобом для недопущення недійсності оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для визнання його недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.07.2020 р. у справі № 357/7734/18 (провадження № 61-19170св19). Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02.11.2021 р. у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06.07.2022 р. у справі № 914/2618/16 (пункт 53). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01.04.2020 р. у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 р. у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06.07.2022 р. у справі № 914/2618/16 (пункт 54). У постанові Верховного суду від 13.09.2023 р. № 757/13185/17-ц провадження (61-4991св22) зазначено таке: добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (ч.5 ст. 12 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч.2 ст. 328 ЦК України). Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України). У справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо визнання недійсними договору купівлі-продажу та договорів іпотеки, скасування записів про право власності та право іпотеки за відповідачами зводяться до неправомірності дій приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріуса Кішкіна Д.В., який у вересні 2017 р. при виконанні рішення суду в справі 306/2053/16-ц про скасування реєстрації права власності за Банком не поновив запис про іпотеку, через що відповідачі уклали низку договорів, а іпотекодержатель ОСОБА_2 учинив їх без письмової згоди Банку всупереч вимогам ст. 12 Закону України «Про іпотеку». Вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки внаслідок недобросовісних дій покупця земельної ділянки ОСОБА_3 , іпотекодержателів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не заявляв, пояснень із цього приводу в суді першої інстанції не надавав. Отже, доводи позивача, який станом на дату ухвалення рішення погодився із тим фактом, що власником земельної ділянки є ОСОБА_3 , а іпотекодержателем будівлі та земельної ділянки є ОСОБА_1 , яких залучив до справи 306/513/16-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки, не можуть бути підставою для визнання недійсними цих договорів та скасування записів у державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності та відомостей про іпотеку. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23.01.2014 р.). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що: Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України. У частині вимог, заявлених до приватного нотаріуса як державного реєстратора, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що такий не може бути відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки спір про скасування про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, і про скасування державної реєстрації прав треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Аналогічний висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі № 823/2042/16 (пункт 36). Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача, і немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 р. у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21.11.2018 р. у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 р. у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12.12.2018 р. у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30.01.2019 р. у справі № 552/6381/17 (пункт 39). Відповідно до частин 1, 10 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Однак, надавши оцінку доводам позивача, апеляційний суд не знаходить підстав для постановлення окремої ухвали. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 р. у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 р. у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23) та від 23.11.2023 р. у справі № 685/547/23 (провадження № 61-13246св23). Таким чином, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, проте помилився із мотивацією, унаслідок чого рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування підстав для відмови у позові. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги та відповідно до ст. 376 ч.1, п.3, п.4, ч.2, ч.4 ЦПК України рішення суду першої інстанції належить змінити в частині правового обґрунтування, а резолютивну частину залишити без змін. Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1, п.3, п.4, ч.2, ч.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Акціонерного Банку «Укргазбанк» задовольнити частково. 2.Рішення Свалявського районного суду від 01 червня 2021 року змінити в частині правового обґрунтування. 3.Решту рішення Свалявського районного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін. 4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 5.Повне судове рішення складено 15.02.2024 р. Судді: