Постанова Київський апеляційний суд № 758/565/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/3535/2024 Доповідач - Ратнікова В.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 755/119/23 15 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Смолко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Гродовської Олесі Павлівни на рішення Подільського районного суд міста Києва від 06 вересня 2023 року та на додаткове рішення Подільського районного суд міста Києва від 13 вересня 2023 року, ухвалені під головуванням судді Головчака М.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмич Василь Миколайович про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та зміну черговості спадкування,- в с т а н о в и в: 16 січня 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Подільського районного суд міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмич Василь Миколайович про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та зміну черговості спадкування. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 14 лютого 2015 року вона та ОСОБА_4 проживали разом однією сім`єю в цивільному шлюбі без реєстрації та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 . Офіційно укласти шлюб вона з ОСОБА_4 не поспішала, адже обидва, хоча і були знайомі та приятелювали зі студентських років (обидва навчалися в ВКНУ на філологічному факультеті), усе ж жити однією сім`єю почали у зрілому віці. Наприкінці 2019 року ОСОБА_4 зробив їй пропозицію вийти за нього заміж і вона погодилась. Проте, коли вже майбутнє подружжя планувало побратись, почалась пандемія коронавірусної інфекції Covid-19 і через особливий ризик пов`язаний з немолодим віком, укладення шлюбу було вирішено відкласти до закінчення карантинних заходів. Згодом, а саме в січні 2021 року, ОСОБА_4 тяжко захворів: в нього виявили онкологічне захворювання через що він потребував невідкладної складної операції та постійного щоденного післяопераційного догляду, в таких обставинах заплановане одруження знову довелось відкласти на невизначений термін. Восени 2021 року, у ОСОБА_4 під час проведення магнітно-резонансної томографії з метою проходження чергового курсу хіміотерапії, було виявлено гематому, яка становила ризик крововиливу в мозок. В терміновому порядку була проведена операція з видалення гематоми та частини черепу. Подальше встановлення титанової пластини для відновлення цілісності черепної коробки залежало від перебігу основного, онкологічного захворювання. Лікарі давали оптимістичні прогнози на одужання, тому укладення офіційного шлюбу знову відклали. 24 лютого 2022 року ОСОБА_4 була призначена консультація в Українському Інституті Раку з метою проведення наступної онкологічної операції, але у зв`язку з початком військових дій по вторгненню російської федерації на територію України, вказана операція зроблена не була. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Похорони ОСОБА_4 вона під час війни організувала власними силами і за власний кошт, доклавши зусиль, щоб зібрати на похорон спільних знайомих, колег померлого та його друзів. Оскільки на той час тривали гарячі військові дії під Києвом, то людей на похорон прийшло небагато: кілька друзів сім`ї, друзі та колеги померлого та незнайома їй особа - жінка, яку до похорону вона раніше не бачила та про яку померлий ніколи не розповідав. Невідома їй особа, ще до початку похоронної процедури, навіть попередньо не представившись, почала в жорсткому тоні вимагати у неї документи на квартиру та довідку про смерть. Вона відмовила у виконанні вказаних вимог невідомої особи. В подальшому, протягом кількох тижнів невідома особа телефонувала їй та погрозливим тоном знову вимагала документи. Боячись за своє життя та здоров`я, вона звернулась в Подільський районний відділ поліції з заявою про прийняття мір стосовно погроз невідомої особи. Після смерті ОСОБА_4 в нього залишилося спадкове нерухоме майно, а саме: приватизована квартира за адресою АДРЕСА_2 (оціночна вартість майна станом на день вчинення позову - 1 138 944, 81 грн). Вважаючи ОСОБА_4 своїм чоловіком, вона 05 квітня 2022 року звернулась до єдиного нотаріуса, який на той час працював - ОСОБА_5 , по місцю реєстрації померлого з заявою про прийняття спадщини. На початку серпня 2022 року вона повторно звернулась до вказаного нотаріуса, щоб уточнити строки і умови прийняття спадщини, адже вона випадково дізналась, що у зв`язку із військовим станом були внесені зміни в законодавство, зокрема, і в законодавство пов`язане із спадкуванням. Нотаріус роз`яснив їй, що дійсно строки на вступ у спадщину у зв`язку із військовим станом були подовжені до десяти місяців з дня відкриття спадщини. Також їй було роз`яснено, що у зв`язку з тим, що в офіційному зареєстрованому шлюбі вона ( ОСОБА_3 ) та померлий ОСОБА_4 не перебували, то вірогідно у прийняті спадку їй буде відмовлено, якщо тільки факт спільного проживання не буде встановлений за рішенням суду. В подальшому, ознайомившись з матеріалами спадкової справи, вона дізналась про існування ще двох претендентів на спадок - двоюрідних сестер померлого, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зазначає, що вказані особи ні разу не навідувались до спадкодавця, не вітали його зі святами, ні разу не навідувались до нього в лікарю, жодним чином не допомагали матеріально чи хоча б морально в той час, коли ОСОБА_4 тяжко хворів впродовж тривалого часу і в страшних муках помирав від онкологічного захворювання і навіть не запропонували своєї допомоги з похованням померлого. Всі її спроби зв`язатись з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали успіху, також їй не вдалось знайти цих осіб в соціальних мережах, чи за адресою проживання у місті Києві, як наслідок, була відсутня можливість укласти договір про зміну черговості одержання права на спадкування, оскільки строк на прийняття спадщини збігав 25 січня 2023 року. Відтак, не вбачаючи інших способів захисту своїх прав, вона вирішила звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадкування та про встановлення факту проживання однією родиною чоловіка та жінки без шлюбу. Рішенням Подільського районного суд міста Києва від 06 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Кузьмич Василь Миколайович, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та зміну черговості спадкування, задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у період з 14 лютого 2015 року по 25 березня 2022 року за адресою: АДРЕСА_1 . Змінено черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та надано ОСОБА_3 право на спадкування після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у третій черзі. 13 вересня 2023 року на адресу Подільського районного суду м. Києва надійшла заява представника позивача адвоката Соцького Едгара Юрійовича про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідачів 11 389,5 грн судового збору та 43 753,89 грн витрат а оплату професійної правничої допомоги адвоката. Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 вересня 2023 рокузаяву представника позивача адвоката Соцького Едгара Юрійовича про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на сплату судового збору у розмірі 5 694,75 грн та витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 5 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на сплату судового збору у розмірі 5 694,75 грн та витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 5 000,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду та з додатковим рішенням суду першої інстанції, 06 жовтня 2023 року представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Гродовська Олеся Павлівна подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення Подільського районного суд міста Києва від 06 вересня 2023 року та додаткове рішення Подільського районного суд міста Києва від 13 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмич Василь Миколайович про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та зміну черговості спадкування. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції визнав встановленими ряд обставин, що мають визначальне значення для даної справи, за відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження таких обставин. Позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження спільного проживання ОСОБА_3 та померлого ОСОБА_4 протягом усього вказаного періоду, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків. Зокрема, у рішенні не викладено хронологію подій, оцінивши які, суд мав би змогу встановити факт спільного проживання та дату початку спільного проживання позивача та ОСОБА_4 . Проживання чи спілкування з особою, не є тотожними поняттями із сімейними стосунками. Доказів про усталені відносини, які притаманні проживанню осіб однією сім`єю в розумінні ст. 3 СК України суду не надано. Об`єктивні докази, якими б доводився факт проживання однією сім`єю, як то спільні витрати, придбання майна, та інша поведінка, притаманна особам, які проживають як подружжя, суду не надані, а епізодична допомога, про яку стверджує позивач, не виключається за наявності добрих стосунків між позивачем та померлим, однак такі стосунки не породжують юридичних наслідків, які настають при проживанні осіб однією сім`єю. Обставина щодо сплати комунальних послуг з рахунку позивача не підтверджує факт наявності між ними відносин, притаманних сім ї. Доказів про існування спільного бюджету із ОСОБА_4 позивачкою не надано. Зокрема, позивачка не надала доказів про наявність змоги матеріально допомагати ОСОБА_4 . Свідчення свідків зв сторони позивачки не дають підстав для визнання сторін такими, що проживали однією сім`єю, вели спільне господарство. Зокрема, вказані свідки жодним чином не підтвердили, що між позивачкою та спадкодавцем були спільні витрати, спільний бюджет, спільне харчування та інші обставини, що засвідчують реальність сімейних відносин з 2015 року по час його смерті. Верховний Суд вказав, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду у справі № 531/295/19 від 8 грудня 2021 року). На спростування доводів позивачки свідки зі сторони відповідачів вказали що, знаючи давно ОСОБА_4 , жодного разу не бачили, щоб останній займався домашнім господарством з позивачкою та під час спілкування жодного разу не згадував про будь-які сімейні відносини з позивачкою. Судом першої інстанції не було надано належної оцінки всім доказам на предмет їх належності, допустимості та достовірності, що ставить під сумнів висновки суду, який вибірково підійшов до оцінки доказів, надавши оцінку лише доказам, наданим позивачкою, не зазначивши, чому він відкинув докази, надані відповідачами. Враховуючи вищевикладене, вважає, що відсутні правові підстави для встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Також, зазначає, що підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких встановлених юридичних фактів: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто, надання йому нематеріальних послуг як піклування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо; 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто, такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто, такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Однак, позивачка не надала доказів наявності підстав для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування, оскільки не надала доказів щодо здійснення нею опіки над спадкодавцем. Позивачка матеріально не забезпечувала спадкодавця. Жодного доказу з цього приводу не надала. Позивачка сама ж у своїй заяві зазначає, що померлий працював вчителем, заробляв гроші, майстрував все необхідне вдома, робив ремонт, підтримував вдома чистоту, запрошував гостей. У медичних документах, наданих позивачкою вказано, що ОСОБА_4 працює у гімназії та даними доказами не підтверджено необхідності надання опіки, допомоги спадкодавцю. Відсутні також і докази про витрати, які позивач нібито несла, опікуючись спадкодавцем. У рішенні вказано, що факт матеріального забезпечення спадкодавця позивачем доведено матеріалами справи, а саме: рахунками про оплату медичних послуг та купівлю ліків, оплату комунальних послуг, свідченнями свідків про те, що позивачка утримувала спадкодавця (купувала їжу, оплачувала транспортування, тощо). Однак, доказів про існування спільного бюджету із померлим заявником не надано. Виписка про сплату коштів у аптеках жодним чином не підтверджує, що ці витрати були здійснені на потреби ОСОБА_4 . З наданих квитанцій неможливо встановити чиї саме потреби покривались, на підставі яких документів здійснювалась оплата товарів та послуг. Відсутнє будь-яке доручення ОСОБА_4 на представництво його інтересів позивачкою. Допитані судом свідки не підтвердили за чиї кошти куплялись продукти і чи для спільного споживання позивача з спадкодавцем, як і не підтвердили факту, що ОСОБА_4 потребував допомоги і така допомога зі сторони позивачки мала постійний, систематичний, тривалий характер. У рішенні вказано, що позивач довела надання допомоги спадкодавцеві, підписом на замовлені на надання медичної допомоги медичної клініки «Медіком», що за своєю правовою природою є платіжним документом, що підтверджує понесення витрат в сумі 3750 грн за виклик реанімаційної бригади спадкодавцю. Однак, невідомо, на підставі яких даних суд зробив висновок, що замовлення було підписано позивачкою, адже, відповідно до даного замовлення замовником значиться ОСОБА_4 і даний документ не є платіжним документом. Підтвердженням оплати послуг є платіжний документ (платіжне доручення, квитанція) з відміткою банку, відділення поштового зв`язку щодо проведеної операції. Замовлення на надання медичної допомоги не є платіжним документом та жодним чином не відображає оплату послуг, не містить необхідних платіжних реквізитів. В рішенні суду вказано, що після початку захворювання та під час лікування від онкологічного захворювання спадкодавець фактично не працював, потребував сторонньої допомоги, був не здатен самостійно пересуватись, готувати собі їжу, потребував сторонньої допомоги при купанні. При цьому судом не встановлено, на протязі якого періоду часу такий безпорадний стан у ОСОБА_4 існував, адже, обов`язковим елементом, який необхідно довести, це є тривалий період існування безпорадного стану. Стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги у зв`язку із своїм станом здоров`я. Надані позивачкою письмові документи жодним чином не підтверджують факт перебування спадкодавця у важкому стані, що свідчило б про безпорадність такого стану, а також той факт, що останній потребував сторонньої допомоги, у тому числі, допомоги позивачки. Наполягає на тому, що стан спадкодавця ОСОБА_4 не був безпорадним, він хворів, проходив лікування, але до суду не надано доказів його неспроможності самостійно забезпечувати свої потреби викликані хворобою. При цьому, суттєвим є не сама хвороба, а наслідки, які вона спричинила та перебування особи у безпорадному стані, чого позивачка не довела. Жоден з наданих суду медичних документів не містить інформації про те, що спадкодавець потребував сторонньої допомоги у зв`язку з перебуванням у безпорадному стані. Також, ОСОБА_4 не було встановлено групу інвалідності. У зв`язку з чим вважає, що відсутні правові підстави для застосування положень частини другої статті 1259 ЦК України та, відповідно, для задоволення позовних вимог. З приводу ухваленого додаткового рішення вказує на те, що судом невірно розраховано судовий збір у даній справі. Вказує, що у відповідності до положень Закону України «Про судовий збір», коли у позовній заяві дві і більше вимоги немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну подану вимогу немайнового характеру. Так, позивачкою заявлено дві окремі немайнові вимоги, а саме: встановлення факту постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та зміну черговості спадкування за законом із спадкоємцями третьої черги. За подання до суду позову немайнового характеру ставка судового збору складає 0,4 розміру для працездатних осіб. Отже, позивачка мала сплатити судовий збір в розмірі 2147,20 грн, а не 11 389,50 грн, а тому стягнення з відповідачів судового збору в сумі по 5 694,75 грн з кожного є незаконним. Крім того, як вбачається зі змісту додаткового рішення, 12 вересня 2023 року на адресу Подільського районного суду м. Києва надійшла заява представника позивача адвоката Соцького Едгара Юрійовича про ухвалення додаткового рішення, в якій просить суд стягнути з відповідачів 43 753,89 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката. Наступного дня, без повідомлення усіх учасників справи, суд першої інстанції виніс додаткове рішення про стягнення з відповідачів на користь позивачки по 5 000 грн витрат на правову допомогу. У справі № 922/676/21 Верховним Судом окремо звертається увага на подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, що забезпечує іншій стороні можливість належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім цього, вимогу про відшкодування витрат на професійну правову допомогу стороні необхідно подати до закінчення судових дебатів у справі. За відсутності відповідної заяви протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Однак, позивачкою дані вимоги закону дотримано не було. Заява про відшкодування судових витрат до закінчення судових дебатів у справі зроблена не була. Цим самим було порушено принцип змагальності сторін. Крім того, зазначає, що стягнена сума судових витрат є зовсім документально недоведеною, неспівмірною із складністю судового процесу, явно завищеною на ринку юридичних послуг, крім того, представником позивача штучно збільшено обсяг часу нібито затраченого на підготовку документів, надто завищена вартість процедурних типових питань, що не залежать від професійного досвіду виконавця. Належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених стороною позивача абсолютно необґрунтованих та не доведених, документально не підтверджених витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню в порядку розподілу судових витрат на таку вищевказану завищену загальну суму, позивачкою не подано. Позивачка на підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу надає: акт прийому-передачі спожитих послуг на 43 753,89 грн, завдання №1 до договору про надання правової допомоги від 08.08.2022, платіжні інструкції на суму 5 900 грн від 15.08.2022, 6 000 грн від 07.12.2022, 750 грн від 11.07.2023, 3000 грн від 26.07.2023, 3 765 грн, 760 грн від 31.07.2023, 3 778,89 грн 14.08.2023, 280 грн від 24.03.2023. Проте, з наданих квитанцій неможливо встановити їх належність саме до цієї справи, оскільки вони не містять ідентифікуючих ознак, які б свідчили, що оплата послуг адвоката здійснювалась відповідно до договору про надання правничої допомоги. А відтак, вважає, що позивачка не довела, що докази надані на підтвердження одержання правничої допомоги стосуються саме цієї справи. 13 листопада 2024 року від представника позивача ОСОБА_3 адвоката Соцького Едгара Юрійовича надійшов відзив на апеляційну скаргу. У вказаному відзиві представник зазначає, що позивачка фактично проживала зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що доведено, як показами свідків, які були близькими зі спадкодавцем тривалий час та проживали по сусідству, так і документально, адже до матеріалів справи у якості доказів були надані розрахункові та платіжні документи, спільні фотографії, медична документація, які доводять наявність між позивачем і спадкодавцем стосунків, що притаманні подружжю. Наявність фактів піклування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані внаслідок тяжкої хвороби, позивачка довела наданою як медичною документацією про наявність тяжкої хвороби у спадкодавця, так і показами свідків, які були допитані судом, і які свідчили про те, що спадкодавець через свою тяжку хворобу перебував у безпорадному стані, не маючи змоги ні самостійно заробляти на життя, ні навіть самостійно обслуговувати себе, ні митись, ні дістатись на лікування, ні приготувати їжу. А єдиною особою, яка опікувалась спадкодавцем, була позивачка. Вказує, що відповідачами у заявах по суті та в ході судового розгляду були заявлені заперечення проти доводів позивачки, але ці заперечення базувались лише на твердженнях, які жоден з відповідачів навіть не намагався довести доказами. Так, відповідачами було заявлено, що між позивачем та спадкодавцем не було відносин притаманних шлюбу, а позивачка винаймала в спадкодавця житло, але жодних доказів на обґрунтування цього твердження відповідачами надано не було. У своєму вступному слові ОСОБА_1 надала суду пояснення про те, що вона після смерті своєї тітки (матері спадкодавця), до спадкодавця жодного разу не навідувалась, що спадкодавець з її слів не вмів ні готувати, ні займатись справами по господарству навіть в період, коли був здоровим. Надала також пояснення, що знала про тяжку хворобу спадкодавця, але в лікуванні чи будь-якій інший спосіб спадкодавцю не допомагала і про смерть свого родича дізналась лише після дзвінка позивачки, яка запросила ОСОБА_1 на поховання ОСОБА_6 . Натомість у своєму відзиві на позов, в супереч своїм власним поясненням, наданих суду, ОСОБА_1 вже поставила під сумнів сам факт наявності тяжкої хвороби у спадкодавця. Факт наявності у ОСОБА_4 онкологічного захворювання позивачка при зверненні до суду з даним позовом вважала безспірним, таким, що визнається всіма сторонами справи та не потребує доведення, адже відповідачі були запрошені на поховання, а також знайомились з матеріалами спадкової справи, де наявні документи, які містять вказівку на причину смерті спадкодавця, а також заява позивача у якості цивільної дружини щодо відсутності необхідності у проведенні розтину тіла ОСОБА_7 після його смерті. Відповідачами заявлялось, що позивачка матеріально не утримувала спадкодавця, коли той через тяжку хворобу втратив можливість заробляти на життя. Але це своє заперечення відповідачі також нічим не доводили, як і не надали доказів того, що спадкодавець мав накопичення, джерела доходу або інші засоби для існування на час хвороби яка тривала більше року. Відповідачі повністю знехтували своїм правом надавати суду докази на підтвердження власних заперечень. Відповідачі у своїй апеляційній скарзі зазначають, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, обґрунтовував його неналежними та недопустимими доказами, зокрема, посилався на виписку з історії хвороби за підписом лікаря ОСОБА_8 , де зазначено, що ОСОБА_3 постійно супроводжувала ОСОБА_4 на протязі усього його лікування, починаючи з 22 березня 2021 року. Відповідачі заявляють, що вказаний доказ є недопустимим, адже «незрозуміло за чиїм запитом дана виписка була виготовлена та чи не була порушена лікарська таємниця». Перш за все, слід зазначити що копія документу була завчасно надіслана відповідачам на стадії підготовчого засідання, а цей документ в оригіналі досліджувався судом в ході судового засідання за участю відповідачів та їх представниці Гродовської Олесі Петрівни , яка, на відміну від відповідачів, має достатню юридичну кваліфікацію, адже є практикуючим адвокатом і тому в повній мірі усвідомлювала наявність у сторони у справі права заявити зауваження та сумніви щодо поданого до суду учасником справи документу. Натомість, відповідачі та їх адвокат проти долучення цього документу до матеріалів справи не заперечували та зауважень чи застережень не робили, сумнівів не виказували ні на стадії підготовчого засідання, ні під час дослідження доказу судом. Окремо зауважує, що відповідно до ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» розголошення лікарської таємниці полягає у розкритті відомостей про стан здоров`я, діагноз, лікування, сам факт звернення по медичну допомогу особі, яка не має права на отримання цієї інформації і якій ця інформація не була відома раніше. Позивачка знала про діагноз спадкодавця, безпосередньо супроводжувала його на протязі усього періоду його лікування, оплачувала рахунки за надані йому медичні послуги, купувала ліки за рецептами лікарів, відтак, позивачка була обізнана із інформацією про хворобу свого чоловіка і про засоби лікування, що виключає розголошення лікарської таємниці. За наведених обставин вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Гродовська Олеся Павлівна повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Позивачка ОСОБА_3 та її представник адвокат Соцький Едгар Юрійович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили оскаржувані рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмич Василь Миколайович в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи судом повідомлений, причину неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга скаргою представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Гродовської Олесі Павлівни підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, сторонами у справі не заперечується, що за життя ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_1 . 30.11.2020 року ОСОБА_4 було написано розписку на ім`я ОСОБА_10 про отримання в борг грошових коштів в сумі 15 000 євро. В розписці зазначено, що ОСОБА_4 своїм поручителем (довіреною особою) призначає свою дружину ОСОБА_3 , яка проживає з ним за адресою АДРЕСА_1 . Цього ж дня,30.11.2020 ОСОБА_3 було написано розписку на ім`я ОСОБА_10 , якою вона виступила гарантом повернення грошових коштів, позичених її чоловіком ОСОБА_4 в сумі 15 000 євро. З довідки АТ КБ «Приватбанк» від 09.09.2022 року вбачається, що в період з 01.02.2015 року по 31.08.2022 року ОСОБА_3 зі свого розрахункового рахунку здійснювала платежі, зокрема, але не виключно, за утримання будинку та прибудинкової території, за централізоване постачання холодної води та водовідведення, електроенергію, вивезення побутових відходів, розподіл газу, за спожитий газ, телекомунікаційні послуги за квартиру АДРЕСА_3 , по рахункам, які зареєстровані за ОСОБА_4 . ОСОБА_4 хворів на тяжке захворювання - рак прямої кишки ІІІ ступеня із метастазами у печінку, що доведено медичною документацією, долученою до матеріалів справи, а саме: медичною карткою амбулаторного хворого 2240/2д ОСОБА_4 ; вісьмома виписними епікризами «Онкоценту» (Київський міський клінічний онкологічний центр), де поміж іншого, зазначається діагнози ОСОБА_4 : «рак прямої кишки, ст. ІІІ pT3N1M0, продовження хвороби в печінку, кл. гр. ІІ»; медичною амбулаторною карткою хворого №5920/22 в якій міститься виписки із медичної карти стаціонарного хворого та направлення на паталогогістологічне дослідження від 22 березня 2021 року, яким підтверджено наявність онкологічного новоутворення. В матеріалах справи наявна виписка з історії хвороби за підписом лікаря ОСОБА_8 , де зазначено, що ОСОБА_3 постійно супроводжувала ОСОБА_4 на протязі усього його лікування, починаючи з 22 березня 2021 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . Заповіту за життя ОСОБА_4 не склав. 26.03.2022 року ОСОБА_3 на ім`я заступника директора медичної частини КНП КМКЛ №2 ВОКРМ (КМДА) написала заяву про не проведення патологоанатомічного розтину тіла померлого ОСОБА_4 . 29.03.2022 року між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 було укладено договір про надання ритуальних послуг № 120/22 щодо організації та проведення поховання ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . До вказаного договору, 29.03.2022 року між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 було підписано акт наданих послуг №120/22, вартістю 20 200 грн. 05.04.2022 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьмича В.М. з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 . 26.04.2022 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьмича В.М. з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 . 29.04.2022 ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьмича В.М. з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 . У зв`язку із зверненням ОСОБА_3 до Подільського районного суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмич Василь Миколайович про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та зміну черговості спадкування, нотаріусом зупинено видачу свідоцтв про право на спадщину щодо майна померлого ОСОБА_4 до вирішення судом вказаного позову. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмич Василь Миколайович про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та зміну черговості спадкування, суд першої інстанції вказав на те, що судом встановлено наявність між позивачкою та спадкодавцем відносин, притаманних подружжю: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Оскільки позивачка довела факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, що дозволяє їй претендувати на спадкування у четвертій черзі та наявність усіх п`яти елементів необхідних для задоволення позовної вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для допуску ОСОБА_3 до спадкування з особами у черзі, яка закликається до спадкування. Суд апеляційної інстанції в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення Подільського районного суд міста Києва від 06 вересня 2023 року відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. У справі за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про встановлення факту родинних відносин із спадкодавцем, належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року в справі № 554/356/21 (провадження № 61-5463св22). Належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19 (провадження № 61-7081св20). Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23). Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно із статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Отже, в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України). Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб, а саме чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім`єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини. Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 св 21). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин тощо. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 554/8629/17 (провадження № 61-3012св21). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 639/7697/19 (провадження № 61-4709св21) вказано, що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Вирішуючи позовну вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловік та жінка слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19). Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених в ЦК умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини) (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року в справі № 643/14592/18 (провадження № 61-15094св20). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 953/19926/19 (провадження № 61-14878св21) зазначено, що: «у цій справі встановлення факту родинних відносин необхідно позивачу для оформлення спадщини після смерті його двоюрідної сестри. Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених у ЦК України умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини). Чинне законодавство не містить вичерпного переліку засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися факт родинних відносин, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування». У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16 (провадження № 61- 8522св18) Верховний Суд указав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. У справі, що переглядається, позивачка звернулася до суду з позовом про встановлення факту її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та жінки більше п`яти років, а саме: з ІНФОРМАЦІЯ_3 по день смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлення такого факту необхідне для вирішення спадкових прав ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 . Повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи даний спір колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 доведено факт її постійного, не менш як 5 років до часу відкриття спадщини, проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу в квартирі, право власності на яку зареєстровано за спадкодавцем, сплату за неї комунальних послуг, адже в матеріалах справи наявні докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільні фотографії під час сімейних свят у спільному помешканні, спільних візитів та прийом гостей, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем доведено наявність безпорадного стану ОСОБА_4 , тобто, такого стану, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаного похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Поняття безпорадного стану не є медичним, натомість воно є юридичним. Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Позивач долучила до матеріалів справи медичну картку амбулаторного хворого 2240/2д ОСОБА_4 ; вісім виписок з епікризами «Онкоценту» (Київський міський клінічний онкологічний центр), де поміж іншого, зазначаються діагнози спадкодавця: «рак прямої кишки, ст. ІІІ pT3N1M0, продовження хвороби в печінку, кл. гр. ІІ»; медичну амбулаторну картку хворого №5920/22 в якій міститься виписки із медичної карти стаціонарного хворого та направлення на паталогогістологічне дослідження від 22 березня 2021 року яким підтверджено наявність онкологічного новоутворення. Отже, позивачем належними та допустимими доказами доведено, що ОСОБА_4 хворів на тяжке захворювання - рак прямої кишки ІІІ ступеня із метастазами у печінку, яке зумовило безпорадний стан спадкодавця та необхідність постійної опіки ад ним . Наявні в матеріалах справи рахунки про оплату медичних послуг та купівлю ліків свідчать про те, що позивачка утримувала спадкодавця (купувала їжу, оплачувала лікування, тощо). З виписки з історії хвороби за підписом лікаря ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_3 постійно супроводжує ОСОБА_4 на протязі усього його лікування, починаючи з 22 березня 2021 року. Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 суду пояснили, що в період лікування спадкодавець не міг дати собі ради самотужки, адже він не міг самостійно заробляти на життя в періоди госпіталізації, не міг самостійно приготувати їжу, тощо. Відповідачами не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування вказаних обставин. А відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про достатність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а відтак, набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України. Оскільки ОСОБА_3 набула права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , за законом на підставі статті 1264 ЦК України, при цьому протягом тривалого часу опікувалась, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через хворобу перебував у безпорадному стані, колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 , на підставі частини другої статті 1259 ЦК України, має право на спадкування разом із спадкоємцями третьої черги, яка закликається до спадкування. Доводи апеляційної скарги про те, що судом рішення суду першої інстанції ґрунтується виключно на показаннях свідків, викликаних позивачкою, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). За приписами частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 69 ЦПК України встановлено, що свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Частиною 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Тож колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, вжив необхідних заходів для повного та всебічного встановлення обставин справ, та прийшов до обґрунтованого висновку, що свідчення свідків про те, що позивачка проживала разом з спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; на період лікування спадкодавець не міг дати собі ради самотужки: адже він не міг самостійно заробляти на життя в періоди госпіталізації, не міг самостійно приготувати їжі, тощо, і саме позивачка надавала йому як матеріальну так і не матеріальну допомогу, підтверджуються наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, а саме: медичною документацією, квитанціями про оплату житлово-комунальних послуг, квитанціями про придбання ліків та оплату лікування, доказами про організацією та проведенням поховання спадкодавця, а тому посилання відповідачів на порушення судом першої інстанції принципу змагальності сторін та наявності обставин, які викликають сумніви в його об`єктивності, є безпідставними. В свою чергу, відповідачами не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування наданих позивачем доказів. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою не доведено існування в сукупності юридичних фактів необхідних для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке. Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)). Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто, надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо) підтверджено позивачкою наданими суду фотокартками, показаннями свідків, медичною документацією, згідно якої позивач постійно супроводжувала спадкодавця під час його лікування; 2) матеріальне забезпечення спадкодавця підтверджено позивачем наданими суду квитанціями про оплату житлово - комунальних послуг, квитанціям про придбання лікарських препаратів та оплату медичних послуг, доказами про організацію та проведення поховання спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири підтверджено позивачем показаннями свідків, наданими розписками про позику та поруку; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3 та 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом підтверджено фотокартками, показаннями свідків, квитанціями, медичною документацією наявною в матеріалах справи. Тобто, позивачем доведено належними та допустимими доказами існування в сукупності всіх 5 юридичних фактів необхідних для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування. Доводи апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, обґрунтовував його неналежними та недопустимими доказами, зокрема, посилався на виписку з історії хвороби за підписом лікаря ОСОБА_8 , оскільки «незрозуміло за чиїм запитом дана виписка була виготовлена та чи не була порушена лікарська таємниця», колегія суддів відхиляє, як необгрунтовані, з огляду на таке. Відповідно до ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. Отже, розголошення лікарської таємниці полягає у розкритті відомостей про стан здоров`я, діагноз, лікування, сам факти звернення по медичну допомогу особі, яка не має права на отримання цієї інформації і якій ця інформація не була відома раніше. З матеріалів справи вбачається, що саме позивачем було надано суду медичну документацію ОСОБА_4 , а саме: медичну картку амбулаторного хворого 2240/2д ОСОБА_4 ; вісім виписок з епікризами «Онкоценту» (Київський міський клінічний онкологічний центр), де поміж іншого, зазначаються діагнози спадкодавця: «рак прямої кишки, ст. ІІІ pT3N1M0, продовження хвороби в печінку, кл. гр. ІІ»; медичну амбулаторну картку хворого №5920/22 в якій містяться виписки із медичної карти стаціонарного хворого та направлення на паталогогістологічне дослідження від 22 березня 2021 року, яким підтверджено наявність онкологічного новоутворення, серед якої також міститься виписка з історії хвороби за підписом лікаря ОСОБА_8 , де зазначено, що ОСОБА_3 постійно супроводжувала ОСОБА_4 на протязі усього його лікування, починаючи з 22 березня 2021 року. Надання саме позивачем вказаної медичної документації свідчить про те, що позивач безпосередньо супроводжувала спадкодавця на протязі усього періоду його лікування, оплачувала рахунки за надані спадкодавцю медичні послуги, купувала ліки за рецептами лікарів, відтак позивач була обізнана із інформацією про хворобу спадкодавця і про засоби лікування, що виключає розголошення лікарської таємниці. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги показання допитаних в судовому засіданні свідків, викликаних відповідачами, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне. Верховний Суд вказав, що показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду у справі № 531/295/19 від 8 грудня 2021 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 зазначено, що рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом першої інстанції встановлено, що в судовому засіданні ОСОБА_1 у вступному слові заявила, що не навідувалась до спадкодавця після смерті його матері. Будь яких письмових доказів, речових доказів, висновків експертів, які беззаперечно спростовували б докази надані позивачем, відповідачами ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано і матеріали справи таких доказів не містять. А відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачами не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що вони взагалі спілкувались зі спадкодавцем, а відтак свідчення надані свідками, залученими відповідачами, не можуть бути покладені в основу судового рішення. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, доводи, викладені представником відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокатом Гродовською Олесею Павлівною в апеляційній скарзі, висновків рішення Подільського районного суд міста Києва від 06 вересня 2023 року не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Подільського районного суд міста Києва від 06 вересня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Гродовської Олесі Павлівни. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати (частина перша статті 270 ЦПК України). Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина друга, третя статті 270 ЦПК України). Аналіз положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат. Термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України. Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України, коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209 - 246 ЦПК України, а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року№ 911/3312/21. Ухвалюючи додаткове рішення Подільського районного суд міста Києва від 13 вересня 2023 року, суд першої інстанції вказав на те, що при ухваленні судового рішення, судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат. У позовній заяві представником позивача вказано, що позивачкою фактично понесено судові витрати на сплату судового збору у розмірі 11 389,50 грн, що підтверджується квитанцією № 15 від 07.12.2022. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представником позивача подано: акт прийому-передачі спожитих послуг від 06.09.2023 на сукупну вартість 43 753,89 грн, завдання № 1 до договору про надання правової (допомоги) від 08.08.2022, платіжні інструкції на суму 5 900,00 грн від 15.08.2022, 6 000,00 грн від 07.12.2022, 750,00 грн від 25.03.2023, 3 770,00 грн від 15.05.2023, 4 790,00 грн від 08.06.2023, 3 700,00 грн від 11.07.2023, 3 000,00 грн від 26.07.2023, 3 765,00 грн від 27.07.2023, 3 760,00 грн від 31.07.2023, 3 778,89 грн від 14.08.2023, 4 260,00 грн від 06.09.2023, 280,00 грн від 24.03.2023. Враховуючи вищевикладене, складність справи, тривалість затраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, враховуючи той факт, що заявлені фактичні витрати позивача на професійну правничу допомогу є занадто високими та не співмірними, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат, по сплаті судового збору у розмірі 11 389,50 грн та понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. В повній мірі, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може, з огляду на наступне. Конвенція у пункті 1 статті 6 закріпила право на справедливий судовий розгляд, відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Доступ до суду є невід`ємним елементом права на справедливий судовий розгляд. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на доступ до суду не є абсолютним і підлягає державному регулюванню, що допускається опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своїм характером закликає до врегулювання з боку держави, і це регулювання може варіюватися за часом і місцем відповідно до потреб і ресурсів суспільства й окремих осіб. ЄСПЛ вважає необхідність сплати судових витрат легітимним обмеженням права на доступ до суду. Водночас розмір судових витрат у конкретній справі є істотним фактором, який дає змогу визначити, чи мала особа право на доступ до суду. Під час оцінки того, чи були дотримані вимоги доступу до суду у справах, які стосуються судових витрат, до уваги мають братися обставини конкретної справи, здатність заявника сплатити судові витрати, стадія, на якій перебуває провадження (рішення ЄСПЛ у справі «Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia», № 21638/03, 20 December 2007). Водночас важливим моментом з точки зору гарантування доступу до суду та принципу правової визначеності є забезпечення єдності судової практики, зокрема практики застосування норм, які регулюють питання судових витрат. Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір». У преамбулі цього Закону зазначено, що він визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1). Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 (провадження № 61-5554сво23) зазначає, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Водночас, ні ЦПК України, ні Закон України «Про судовий збір» не містять норм, які б дозволяли зробити висновок, що законодавець хоче встановити більш сприятливі наслідки у вигляді сплати судового збору у меншому розмірі для випадків, коли позивач об`єднує вимоги до кількох відповідачів в одному позові. Навпаки, підкреслюється, що судовий збір має бути сплачений за кожну немайнову вимогу окремо, якщо заявлено декілька немайнових вимог (абзац 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір»). Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» установлено, що з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2684 гривні. Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру юридичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»). А відтак, під час подання позовної заяви до суду ОСОБА_3 повинна була сплатити судовий збір за дві немайнові вимоги в загальній сумі 2 147,20 грн (2684 х 0,4 = 1073,60 х 2 = 2 147,20). Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача. З урахуванням наведеного, стягненню з відповідачів на користь позивача підлягав судовий збір в сумі 2 147,20 грн. ( по 1073,60 грн.) з кожного. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни додаткового рішення Подільського районного суд міста Києва від 13 вересня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат по сплаті судового збору з 5 694,75 грн до 1073,60 грн. з кожної Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Задовольняючи частково заяву представника позивача адвоката Соцького Едгара Юрійовича про розподіл витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції вважав, що заявником надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке. Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19). Наявність договірних відносин між адвокатом адвоката Соцьким Едгаром Юрійовичем та ОСОБА_3 договором від 08.08.2022. При цьому у матеріалах справи міститься акт прийому-передачі спожитих послуг від 06.09.2023 на сукупну вартість 43 753,89 грн, завдання № 1 до договору про надання правової (допомоги) від 08.08.2022, платіжні інструкції на суму 5 900,00 грн від 15.08.2022, 6 000,00 грн від 07.12.2022, 750,00 грн від 25.03.2023, 3 770,00 грн від 15.05.2023, 4 790,00 грн від 08.06.2023, 3 700,00 грн від 11.07.2023, 3 000,00 грн від 26.07.2023, 3 765,00 грн від 27.07.2023, 3 760,00 грн від 31.07.2023, 3 778,89 грн від 14.08.2023, 4 260,00 грн від 06.09.2023, 280,00 грн від 24.03.2023. З огляду на викладене, враховуючи що ОСОБА_3 довела надання їй адвокатом Соцьким Едгаром Юрійовичем правничих послуг, витрати на правову допомогу мають бути їй відшкодовані відповідачами. Враховуючи складність справи, тривалість затраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, враховуючи той факт, що заявлені фактичні витрати позивача на професійну правничу допомогу є занадто високими та неспівмірними, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з кожного з відповідачів на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу у розмірі по 5000,00 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції невраховано висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 628/2292/20, № 751/3840/15, № 756/02114/17, колегія суддів відхиляє, оскільки наявні у матеріалах справи обставини стягнення витрат на правничу допомогу та подані на їх підтвердження докази є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин надання правничої допомоги та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Гродовської Олесі Павлівни підлягає частковому задоволенню, додаткове рішення Подільського районного суд міста Києва від 13 вересня 2023 року підлягає зміні в частині стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судового збору та зменшення розміру судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 з 5 694,75 грн до 1073,60 грн. З кожної В іншій частині додаткове рішення Подільського районного суду м.Києва від 13 вересня 2023 року слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Гродовської Олесі Павлівни задовольнити частково. Рішення Подільського районного суд міста Києва від 06 вересня 2023 року залишити без змін. Додаткове рішення Подільського районного суд міста Києва від 13 вересня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору змінити, зменшивши розмір судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 з 5 694,75 грн до 1073,60 грн. Додаткове рішення Подільського районного суд міста Києва від 13 вересня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору змінити, зменшивши розмір судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 з 5 694,75 грн до 1073,60 грн. В іншій частині додаткове рішення Подільського районного суд міста Києва від 13 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 23 січня 2024 року. Головуючий Судді: