Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/260/19

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.,Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2023 року № 9901/260/19 (провадження № 11-391заі21) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії Короткий виклад історії справи У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Комісії, ВРП, у якому просив: визнати протиправними і скасувати рішення ВККС № 1814/ко-18 від 10 жовтня 2018 року про відмову ОСОБА_1 в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та про внесення до ВРП подання з рекомендацією про його звільнення з посади судді Господарського суду Дніпропетровської області та рішення ВРП № 1018/0/15-19 від 4 квітня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Дніпропетровської області; поновити ОСОБА_1 в статусі, на посаді та в правах судді Господарського суду Дніпропетровської області з 5 квітня 2019 року, зобов`язавши ВРП повернути до ВККС подання № 21-6866/18 від 9 листопада 2018 року для перегляду ВККС у пленарному складі результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання із застосуванням інших засобів оцінювання відповідності судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 займаній посаді за критерієм компетентності. На обґрунтування вимог позивач зазначив, зокрема, що прийняті відповідачами з грубим порушенням установленого законом порядку оцінювання судді на відповідність займаній посаді спірні рішення є протиправними, невмотивованими й такими, що не відповідають вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Під час здійснення розгляду подання ВККС із рекомендацією щодо звільнення позивача із займаної посади ВРП не провела перевірки обґрунтованості рішення Комісії, а в самому оспорюваному рішенні від 4 квітня 2019 року № 1018/0/15-19 Рада повністю повторила висновок доповідача, не оцінивши та не взявши до уваги наведених позивачем на свій захист доводів, а тому її рішення від 4 квітня 2019 року № 1018/0/15-19 є немотивованим і згідно з положеннями пункту 3 частини другої статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) підлягає скасуванню. На переконання позивача, відсутність передбаченої Конституцією України та нормами інших законодавчих актів процедури звільнення судді із займаної посади на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є порушенням принципу правової визначеності. Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції Суд першої інстанції установив, що Указом Президента України від 13 серпня 2002 року № 712/2002 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Дніпропетровської області, а постановою Верховної Ради України від 20 березня 2008 року № 237-VI обрано на посаду судді цього ж суду безстроково. Рішенням Комісії у пленарному складі від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді за списком згідно з додатком 1, до якого за № 1202 включено позивача; встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту, другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди; залучено до роботи кваліфікаційної палати Комісії членів палати з питань добору і публічної служби суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12., ОСОБА_13., ОСОБА_14. з метою проведення призначеного цим рішенням кваліфікаційного оцінювання окремих суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді. Рішенням ВККС у пленарному складі від 2 квітня 2018 року № 75/зп-18 внесено зміни до рішення Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 та зазначено про залучення до роботи кваліфікаційної палати Комісії під час проведення кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, призначеного цим рішенням, членів палати з питань добору і публічної служби суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4., ОСОБА_16 . , ОСОБА_5 , ОСОБА_11., ОСОБА_15., ОСОБА_17., ОСОБА_9. 25 травня 2018 року Комісією у складі кваліфікаційної палати із залученням палати з питань добору і публічної служби суддів прийнято рішення № 118/зп-18 про проведення тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, призначеного, зокрема, рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 (щодо ОСОБА_1 тестування призначено на 12 червня 2018 року). Рішенням Комісії у складі кваліфікаційної палати із залученням палати з питань добору і публічної служби суддів від 7 червня 2018 року № 129/зп-18 затверджено кодовані результати складеного суддями 13 квітня 2018 року анонімного письмового тестування (додаток 1) та виконаного практичного завдання (додаток 2) у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, а також декодовані результати першого етапу оцінювання «Іспит» (додаток 3). Згідно з указаним рішенням позивач за результатами анонімного письмового тестування набрав 54 бали, а за результатами виконаного практичного завдання - 39,5 бала. 3 липня 2018 року позивач направив на адресу ВККС заяву, в якій, посилаючись на незадовільний стан здоров`я під час проходження іспиту, просив: надати можливість повторно пройти (перездати) перший етап кваліфікаційного оцінювання «Іспит» у повному обсязі або лише другий етап іспиту - виконання практичного завдання, набрана кількість балів з якого була недостатньою для подальшого проходження кваліфікаційного оцінювання; надати дозвіл на подальше проходження кваліфікаційного оцінювання в повному обсязі; здійснити розгляд питання щодо можливості врахування результатів тестів особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, отриманих 12 червня 2018 року під час проходження етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та співбесіда». 10 жовтня 2018 року ВККС у складі колегії: головуючого ОСОБА_10., членів Комісії ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ухвалено рішення № 1814/ко-18, яким визначено, що суддя Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 не склав іспит для суддів місцевих та апеляційних судів, призначений рішенням Комісії від 2 березня 2018 року № 33/зп-18; відмовлено судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнано суддю Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 20 лютого 2019 року позивач звернувся до ВККС із заявою про перегляд рішення від 10 жовтня 2018 року № 1814/ко-18 про звернення до ВРП з рекомендацією, скасування цього рішення та розгляд питання про повторне проходження позивачем першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів. 11 березня 2019 року ВККС на цю заяву листом № 31кп-309/18 надано відповідь про те, що повноваження Комісії щодо перегляду та скасування її рішення від 10 жовтня 2018 року № 1814/ко-18 законом не передбачені. Листом від 20 березня 2019 року № 31кп-309/18 позивача повідомлено про те, що 9 листопада 2018 року до ВРП направлено рішення про внесення подання з рекомендацією про звільнення його з посади судді. Проходження повторно етапу кваліфікаційного оцінювання «Складення іспиту» у зв`язку з набранням за результатом виконання практичного завдання менше мінімально допустимого бала нормативно-правовими актами не передбачено. Розглянувши подання ВККС із рекомендацією про звільнення з посади судді Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , ВРП 4 квітня 2019 року прийняла рішення № 1018/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України», згідно з яким позивача звільнено із займаної посади судді. Наказом голови Господарського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2019 року № 198-К позивача відраховано зі штату Господарського суду Дніпропетровської області 13 травня 2019 року на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення ВРП № 1018/0/15-19 від 4 квітня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України»; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ВРП сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн. Свої висновки в частині задоволення позову суд першої інстанції мотивував тим, що в законодавстві немає чіткого механізму повідомлення суддею про неможливість, зокрема, за станом здоров`я складати іспит, для проходження якого він прибув, як і не визначено підстав, за яких особа має право заявити клопотання про відкладення кваліфікаційного оцінювання вже під час його проходження, адже обставина неприбуття учасника не створює для Комісії обов`язку з відкладення кваліфікаційного оцінювання. Натомість суттєві вади здоров`я особи можуть унеможливлювати проходження нею кваліфікаційного оцінювання, тобто бути однією з ознак обставин непереборної сили - надзвичайною або невідворотною за таких умов подією (що підтверджена належними доказами), яка є об`єктивно непереборною, не залежить від волевиявлення особи та пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. ВРП у рішенні від 4 квітня 2019 року № 1018/0/15-19 не навела жодних мотивів й обґрунтувань з приводу фізичного стану позивача та тієї обставини, чи міг він вплинути на якість виконання ним практичного завдання 13 квітня 2018 року, а також не надала оцінки наявним у її розпорядженні доказам, які підтверджують такі посилання позивача (копії заяв від 3 липня 2018 року та від 20 лютого 2019 року, в яких він повідомляв ВККС про свій незадовільний стан здоров`я під час іспиту, та медичних висновків Психосоматичного центру Обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова), чим, у свою чергу, порушила законодавчо встановлену вимогу щодо вмотивованості свого рішення про звільнення судді із займаної посади. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, апеляційну скаргу Ради задоволено. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року в частині, якою задоволено позов та визнано протиправним і скасовано рішення ВРП № 1018/0/15-19 від 4 квітня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ВРП сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн, скасовано. У цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС, ВРП про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. В іншій частині, якою відмовлено в задоволенні решти позовних вимог, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року залишено без змін. Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що рішення ВРП від 4 квітня 2019 року № 1018/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України» невмотивоване, оскільки в ньому не наведено жодних обґрунтувань з приводу незадовільного фізичного стану позивача та тієї обставини, чи міг він вплинути на якість виконання ним практичного завдання 13 квітня 2018 року, а також не надано оцінки наявним у розпорядженні відповідача доказам, що підтверджують такі посилання позивача. Крім того, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи позивача щодо непослідовності практики ВРП під час ухвалення рішень за результатами розгляду подань ВККС про звільнення суддів на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, а відтак і щодо допущення ВРП відносно позивача дискримінації, оскільки вони виходять за межі предмета спору в цій справі, потребують дослідження та надання оцінки обставинам і доказам, якими керувалася ВРП під час ухвалення рішень, які не є предметом оскарження в цій справі, що є неприпустимим. Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що немає підстав, визначених частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення ВРП. Підстави та мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду в частині позовних вимог позивача про визнання протиправним і скасування рішення ВРП від 4 квітня 2019 року № 1018/0/15-19 не погоджуємося з огляду на таке. Частиною першою статті 55 Конституції Українивизначено, щоправа і свободи людини та громадянина захищаються судом. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Позивача звільнили з посади судді за те, що він не пройшов кваліфікаційного оцінювання (одного з його етапів - «Іспит»), позаяк не набрав необхідної мінімальної кількості балів за виконання практичного завдання. Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що правовий статус судді як носія судової влади передбачає певні гарантії його професійної діяльності. У контексті обставин цієї справи зауважимо, що однією з них є особливий порядок звільнення з посади судді. Перелік підстав для звільнення з посади судді встановлено в частині шостій статті 126 Конституції України і цей перелік є вичерпним. Визначеність на рівні Основного Закону України чіткого переліку підстав для звільнення з посади судді, а також підстав припинення його повноважень (частина сьома статті 126 Конституції України) є водночас запорукою того, що, зокрема, судді будуть обізнані із цими юридичними підставами, з якими законодавець пов`язує неможливість подальшого перебування особи на посаді судді, та гарантією сталості правового регулювання і прогнозованості (на тривалий період часу) наслідків, які кожна зацікавлена в цій сфері особа, особливо та, яка перебуває на посаді судді, може заздалегідь передбачити. Суддя обіймає посаду судді безстроково і передбачуваність законодавства у сфері судоустрою є важливим аспектом функціонування судової влади загалом. Якщо в цьому зв`язку зважити також на завдання суду і статус судді, то визначеність і стабільність правового регулювання в цій сфері суспільних відносин набирає особливої ваги. Вочевидь, що з плином часу і розвитком суспільних відносин існуючий в Конституції України перелік підстав для звільнення судді може змінюватися (у встановленому порядку). Цей процес закономірний, однак важливо підкреслити, що в такій площині зміни стосовно підстав для звільнення судді не можуть мати «разового» застосування. Не менш важливим є те, що в аспекті існуючого правового регулювання звільнення судді з посади в будь-якому випадку є наслідком настання обставин, які об`єктивно унеможливлюють подальше перебування на цій посаді, і завданням ВРП є з`ясувати ці обставини та надати їм правову оцінку. У цій справі позивача звільнено з посади судді на підставі розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (підпункту 4 пункту 16-1) - виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності. Насамперед зауважимо, що ця структурна частина нормативно-правового акта за своїм призначенням і навіть відповідним найменуванням («перехідні положення») повинна містити норми, спрямовані на регулювання проміжних (тимчасових) відносин, які існуватимуть якийсь час, допоки не будуть вичерпані у зв`язку із запровадженням нового чи внесенням змін до існуючого нормативно-правового регулювання певної сфери суспільних відносин. Перехідні положення регламентують правовідносини, які виникли до набрання чинності законом, питання вирішення справ, які знаходяться у провадженні, питання можливості зворотньої дії закону. Можуть визначати порядок чи умови дії інших законів чи певних їх приписів, врегульовувати правовідносини, які виникають у зв`язку з набранням чинності новим законом. Тобто за суттю норми перехідних положень закону (у тому числі й Конституції України як фундаментального установчого акта держави) повинні сприяти реалізації введених ним змін, однак не підміняти їх. Маємо на увазі те, що в перехідних положеннях за їхнім призначенням не може бути норм, які б доповнювали основний текст як ординарного (звичайного) закону, так і Конституції України як базового документа, який визначає орієнтири подальшого розвитку держави і суспільства, розширюючи / доповнюючи в такий спосіб його (основний) зміст на певний проміжок часу. В аспекті цієї справи і наведених вище міркувань наголосимо, що особливо гостро це стосується формування і функціонування професійного суддівського корпусу як складової державної влади в Україні. В абзаці другому пункту 4.10 Висновку у справі № 1-16/2008 від 15 січня 2008 року за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 85, 118, 119, 133, 136, 140, 141, 142, 143 Конституції України) Конституційний Суд України зазначив, що Перехідні положення Конституції України спрямовані на її запровадження в життя. Значна частина перехідних положень згодом вичерпує свою дію і має лише історичне значення. В окремій думці стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України суддя Конституційного Суду України Литвинов О. М. наголосив на тому, що пропоновані в законопроекті положення підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Основного Закону України містять суттєві алогізми. Так, ними передбачено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» створюються правові наслідки до набрання ним чинності, тобто складається парадоксальна ситуація, за якої ще нечинний конституційний закон вже врегульовує правовідносини в минулому. Стосовно пропонованих законопроектом положень підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України щодо оцінювання суддів, яке відображає існуюче законодавче регулювання, суддя звернув увагу на те, що Конституційний Суд України в Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 наголошував, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Проте в Конституції України та пропонованих до неї законодавчих змінах не міститься такої підстави для звільнення судді з посади, як «невідповідність судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання». Крім того, як зазначається в окремій думці, у пункті 48 Висновку Венеційської комісії щодо пропозицій стосовно внесення змін до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів» від 10 грудня 2013 року № 747/2013 зазначено, що кваліфікаційний тест для всіх діючих суддів є дуже делікатним питанням; кваліфікаційні тести для всіх діючих суддів можуть поставити під загрозу незалежність суддів, а тому їх слід уникати; проблеми з кваліфікацією суддів мають вирішуватися шляхом ефективного дисциплінарного провадження в окремих випадках. В абзаці п`ятому пункту 6 окремої думки до цього самого Висновку суддя Конституційного Суду України ОСОБА_7 зазначив, що в законопроекті [законопроект про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (реєстр. № 3524)] передбачено особливу підставу для звільнення судді з посади - виявлення невідповідності судді займаній посаді за результатами оцінювання (підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України). Особливість цієї підстави зумовлюється тим, що вона, по-перше, передбачена не статтею 126 Конституції України у пропонованій законопроектом редакції, яка містить вичерпний перелік підстав для звільнення судді, а розділом XV «Перехідні положення» Основного Закону України, по-друге, є наслідком лише оцінювання, а не результатом дисциплінарного чи кримінального провадження. Таке оцінювання пропонується здійснювати за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які складно формалізувати, що також неминуче привнесе у процедуру звільнення судді з посади за цією підставою істотний суб`єктивізм. Подібного змісту судження до цього Висновку висловила в окремій думці й суддя Конституційного Суду України ОСОБА_8 . У підпункті 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, на який покликається ВРП у спірному рішенні як на правову підставу для звільнення позивача з посади судді, фактично введено ще одну підставу для звільнення судді - «виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання». Така підстава для звільнення судді із займаної посади в частині шостій статті 126 Конституції України не передбачена. Окрім того, зазначена підстава для звільнення жодним чином не пов`язується з поведінкою судді та/чи вчиненням ним дій, які б свідчили про несумісність зі статусом судді або виявили невідповідність займаній посаді. Не пов`язана вона і з порушенням суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна, що є однією із самостійних підстав для внесення подання про звільнення судді з посади (пункт 6 частини шостої статті 126 Конституції України, частина восьма статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII)). Понад те, вказана підстава для звільнення судді з посади має «разовий» характер, адже такі наслідки непроходження кваліфікаційного оцінювання (звільнення з посади судді) стосуються тільки тих суддів, яких призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VІІI «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Кваліфікаційне оцінювання діючих суддів на відповідність критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності не є тією процедурою, в рамках якої можна встановити факт вчинення дисциплінарного проступку чи дій / поведінки судді, які в розумінні частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VІІI є підставою для застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади (на підставі пунктів 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України). Водночас з огляду на наслідки кваліфікаційного оцінювання непідтвердження здатності здійснювати правосуддя (під час цієї процедури) ототожнюється з невідповідністю займаній посаді, а по суті - із вчиненням істотного дисциплінарного проступку (у розумінні частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІI), що є неприйнятним з точки зору принципу правової визначеності. Сама процедура кваліфікаційного оцінювання має відмінні цілі та завдання, коли йдеться про оцінювання діючих суддів і коли це стосується кандидатів на посаду судді, однак одну мету - щоб професійний суддівський корпус був кваліфікованим і щоб йому довіряли. Реалізація цієї мети вимагає не тільки від суддів чи кандидатів на цю посаду відповідати високим професійним і морально-етичним стандартам, але й від держави в особі її органів - гарантувати дотримання визначених правил поведінки. З огляду на таку мету кваліфікаційне оцінювання суддів є одним із засобів її досягнення, але за жодних умов кваліфікаційне оцінювання не може підміняти процедури дисциплінарного провадження щодо судді. Варто зазначити, що не завжди вчинення дисциплінарного проступку при здійсненні правосуддя має наслідком звільнення з посади судді, тоді як непроходження кваліфікаційного оцінювання (якщо слідувати підходу, якого дотримується ВРП у цій справі) тягне лише одне - звільнення із цієї посади без з`ясування суті причин такого рішення. Якщо говорити про критерії кваліфікаційного оцінювання, невідповідність хоча б одному з яких має наслідком звільнення судді з посади, то вони стосуються не тільки професійної діяльності судді, але й морально-етичної та психологічної характеристики особи судді та способу життя. У пунктах 73, 74, 75, 76, 78 Спільного висновку Венеційської комісії та Директорату з прав людини Генерального Директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 23 березня 2015 року № 801/2015 зазначається, якщо ситуація є такою, як описали представники влади [проблеми як з корупцією, так і з некомпетентністю працівників судових органів, які є результатом політичного впливу на призначення суддів у попередній період; майже повна відсутність довіри суспільства до чесності або компетентності судових органів], то може бути необхідним і виправданим вжити надзвичайних заходів для виправлення цих недоліків. Такі надзвичайні заходи повинні дійсно спрямовуватися на виявлення окремих суддів, які не відповідають зайнятій посаді судді. У зв`язку із цим звільнення кожного з представників судової влади, призначених упродовж певного періоду, не було б належним вирішенням проблем, зазначених органами влади. Це особливо несправедливо у випадку суддів, які були призначені в законному порядку в країні, яка мала демократичну систему, хоча й у багатьох відношеннях неповноцінну, і допускала занадто великий політичний вплив на призначення суддів. Однак такий захід, як кваліфікаційне оцінювання , слід розглядати як цілком винятковий і такий, що має підпадати під надзвичайно суворі гарантії захисту тих суддів, які відповідають зайнятій посаді. Крім того, слід брати до уваги статтю 126 Конституції України, яка передбачає, що судді обіймають свої посади безстроково, за винятком суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду вперше. Будь-який закон, який передбачає звільнення з посади всіх існуючих суддів без проведення будь-якої перевірки індивідуальної відповідальності або винуватості, буде явним порушенням цього конституційного положення. У зв`язку із цим видається, що кваліфікаційне оцінювання також може призвести до звільнення судді. Якщо за результатами первинного кваліфікаційного оцінювання можливість здійснення суддею правосуддя не буде підтверджена, він буде відсторонений від здійснення правосуддя та направлений для перепідготовки до Національної школи суддів України з подальшим проведенням повторного кваліфікаційного оцінювання. Невдача відповідного судді під час повторного кваліфікаційного оцінювання є підставою для висновку ВККС про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги. Венеціанська комісія і Директорат уважають недоцільним, щоб це питання, яке вносить істотні зміни у закон та може мати важливі наслідки, розглядалося в Перехідних положеннях, як наразі пропонується. Це питання має більш детально розглядатися в правовому положенні основної частини закону та вимагає підкріплення в Конституції. Під час зустрічі в Парижі представники органів влади підкреслили, що докладні положення статей 83-86 також можуть використовуватися для кваліфікаційного оцінювання . Однак Венеціанська комісія і Директорат не вважають, що ці положення, які підходять для призначення суддів безстроково, обов`язково підходять і для кваліфікаційного оцінювання . Закон № 1402-VIII не містить нормативного визначення того, що вкладається у зміст понять «компетентність» та «доброчесність», тоді як ці критерії (вимоги) є водночас як умовами доступу до професії судді (відповідно до статті 127 Конституції України), так і умовою для залишення на цій посаді. Відсутність хоча б загального визначення (окреслення) цих понять на законодавчому рівні, як і керівних принципів їх застосування при оцінці професійної діяльності суддів у зіставленні із широкими дискреційними повноваженнями ВККС та ВРП у цій сфері правовідносин, ставить під сумнів «якість» такого закону, зокрема одну з таких його характеристик, як передбачуваність. Поняття «компетентність» і «доброчесність» мають дуже широкий зміст (спектр), на розуміння / сприйняття яких впливають менталітет, традиції (звичаї), культура суспільства, зокрема й правова культура, його соціально-економічний розвиток. Тобто є багато чинників, які формують уявлення про ці категорії, тому за відсутності нормативного визначення цих понять і визначених практикою підходів до їх тлумачення і застосування говорити про чіткість, ясність, передбачуваність закону щодо впровадження таких підстав для звільнення, невідповідність яким фактично прирівнюється до дисциплінарної відповідальності судді, не доводиться. У такій площині звільнення з посади судді через невідповідність критеріям кваліфікаційного оцінювання дещо уподібнюється до звільнення з посади судді «за порушення присяги» (пункт 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у редакції, яка діяла до 30 вересня 2016 року), і в цьому зв`язку показовим і вартим уваги є рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11; пункти 169-187 рішення). За існуючого правового регулювання ВРП як орган, до компетенції якого віднесено, зокрема, звільнення судді з посади, може і повинна давати всебічну оцінку обставинам, які слугують підставою для внесення подання про звільнення з посади судді, через призму положень частини шостої статті 126 Конституції України і на цій підставі вирішувати питання про те, чи є об`єктивні фактичні підстави для їх реалізації щодо конкретного судді. Такий підхід до вирішення питання про звільнення судді із займаної посади забезпечить не тільки дотримання гарантій незалежності та недоторканності судді, але й наповнить реальним змістом призначення кваліфікаційного оцінювання суддів у сенсі положень статей 83-88 Закону № 1402-VIII та виправдає мету запровадження такого оцінювання суддів. Якщо брати до уваги історичний контекст введення кваліфікаційного оцінювання, яке, з погляду держави, принаймні з позиції її представників перед членами Венеціанської комісії, диктувалося насамперед бажанням відновити довіру суспільства до чесності або компетентності судових органів, подолати й усунути проблеми з корупцією в судах, а також з некомпетентністю працівників судових органів, які виникли чи посилилися внаслідок політичного впливу на призначення суддів у попередній період, то в сенсі досягнення мети відновлення довіри суспільства до судової влади й виявлення працівників судових органів, які своїми непрофесійними діями, неетичною поведінкою чи іншим встановленим законом чином дискредитували правосуддя, заплямували чесне ім`я судді, підривають довіру до судової системи та правосуддя, кваліфікаційне оцінювання є (виступає) чи може бути тією формою (способом, механізмом), що має забезпечити досягнення такої мети, зможе виявити суддів, які шкодять правосуддю, виявити індивідуальні (персональні) вагомі фактори, які свідчитимуть про несумісність їхніх дій зі статусом судді й міститимуть передбачені частиною шостою статті 126 Конституції України підстави для звільнення такого судді з посади. Судження чи висновки уповноважених органів, які покликані проводити кваліфікаційне оцінювання, поза підставами для звільненні судді, що встановлені Основним Законом України, не можуть бути підставами для такого звільнення в жодній з якостей; не можуть вони бути винятковими, особливими, окремими чи тимчасовими підставами звільнення. Не повинна визнаватися для такого звільнення й зазначена в підпункті 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України підстава виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання. Висновки З огляду на викладене вважаємо, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року в частині, якою задоволено позов та визнано протиправним і скасовано рішення ВРП № 1018/0/15-19 від 4 квітня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, не підлягало скасуванню, а потребувало зміни в мотивувальній частині з підстав, викладених в окремій думці. Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік